2.1.3. В чому полягають суть та основні форми міжнародного кредиту?

Міжнародні потоки капіталу набирають форми міжнародного кредиту. Міжнародний кредит визначається як рух позичкового капіталу у формі фінансових вимог між кредиторами і позичальниками різних країн, пов'яза­ний з наданням валютних і товарних ресурсів (активів) на умовах повернен­ня, строковості і сплати відсотків. Беручи участь в кругообігу капіталу на всіх його стадіях, міжнародний кредит опосередковує його перехід з однієї форми в іншу: з грошової у виробничу, потім у товарну і знову в грошову.

Міжнародний кредит розглядають як особливий вид міжнародної тор­гівлі. Ця торгівля не є обміном товару на товар, а обміном сьогоднішньо­го товару на товар в майбутньому. Такий обмін називають міжчасовою торгівлею.

В економіці завжди існує проблема вибору між поточним і майбутнім споживанням. Як правило, виготовлена продукція негайно цілком не спо­живається, частина її використовується як виробничий капітал на розши­рення виробництва з тим, щоб збільшити обсяг споживання в майбутньо­му. Іншими словами, мова йде про вибір між виробництвом споживчих товарів нині і в майбутньому.

Міжнародний кредит дає можливість торгувати в часі. Якщо країна-кредитор надає позику, то вона продає нинішнє споживання за споживан­ня в майбутньому. Країна-позичальник, беручи позику, отримує мож­ливість витратити сьогодні більше, ніж зароблено, в обмін на зобов'язан­ня виплатити компенсацію в майбутньому за сьогоднішнє споживання. Які країни беруть позики, а які їх надають, визначається виробничими можливостями. Країни, які мають добрі поточні інвестиційні можливості, беруть позики у інших країн, котрі таких відносних інвестиційних можли­востей не мають, але отримують великі поточні доходи.

Країни, які мають відносно великі фінансові ресурси у порівнянні з можливістю їх прибуткового застосування всередині країни, можуть збільшити свій національний доход за рахунок надання кредиту країнам, у яких вища норма доходу на капітал (відсоток, дивіденд). Країна-імпор-тер капіталу отримує можливість збільшити свій національний доход за рахунок зарубіжних інвестицій, одержаних на вигідніших, у порівнянні з внутрішніми, умовах кредитування. В цілому за допомогою міжнародно­го кредиту відбувається максимізація світового продукту за рахунок за­гального приросту світового виробництва.

Значення міжнародного кредиту саме і полягає в тому, що завдяки йо­му відбувається перерозподіл капіталів між країнами у відповідності з по­требами і можливостями більш прибуткового його застосування. Кожна країна є імпортером і експортером капіталу. В якості кредиторів і пози­чальників виступають банки, фірми, державні установи, уряди, міжна­родні і регіональні валютно-кредитні й фінансові організації.

Ефективність кредиту досягається за умови: <* вільного переміщення капіталу;

*J* стабільності й передбачуваності розвитку світової економіки; **• виконання позичальниками своїх зобов'язань, повної оплати своїх боргів. Розвиток міжнародного кредиту на сучасному етапі в значній мірі виз­начається діяльністю ТНК, зростанням їх ролі в розвитку міжнародних економічних відносин. Це проявляється:

•J* в інтенсивному розвитку еврокредиту, тобто кредитних зобов'язань банку в іноземній валюті, котра виступає вже як наднаціональна валю­та. Приставка «євро» вказує не лише на іноземний характер валюти по відношенню до місця здійснення кредитних операцій, а й про вихід міжнародного кредиту зі сфери національного валютного й податково­го контролю;

•J» в появі синдикованих єврокредитів, джерелом яких є ресурси еврова­лютного ринку; *І» в сек'юритизації, тобто заміщенні традиційних банківських кредитів

емісією цінних паперів (облігацій, акцій, векселів);

•!* у виникненні нових форм кредитування — факторингу, форфейтингу, лізингу.

Особливістю сучасного міжнародного кредиту є світова криза забор­гованості, суть якої полягає у відмові від платежів по боргу суверенним боржникам з ряду причин. Основна частина заборгованості припадає на країни, що розвиваються [63, с. 89-91].

В основу класифікації міжнародного кредиту можна покласти різні оз­наки: джерела, призначення, валюту позики, строки кредиту та ін.

Основними формами міжнародного кредиту вважаються: «J» товарний, або комерційний кредит і * валютний, що видається банками у грошовій формі [63, с. 96-98].

Міжнародний комерційний кредит надається на закупівлю певних то­варів або оплату послуг і носить, як правило, «пов'язаний» характер, тоб­то суворо цільовий, закріплений в кредитній угоді. Міжнародний ко­мерційний кредит часто виступає у вигляді «фірмового» кредиту. Ос­танній має місце тоді, коли фірма-експортер однієї країни надає імпорте­ру іншої країни відстрочку платежу при реалізації товарів і послуг. За нинішніх умов строки фірмових кредитів стали досить тривалими (за­звичай від двох до семи років) і визначаються кон'юнктурою світових ринків, видами товарів і послуг, зацікавленістю постачальника у збере­женні зовнішньоекономічних зв'язків і розширенні обсягів експортних поставок тощо. Фірмовий кредит зазвичай оформляється векселем або надається за відкритим рахунком.

За вексельним кредитом експортер, уклавши угоду про продаж товару, виставляє перевідний вексель (тратту) на імпортера, котрий, отримавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату у вказа­ний в ньому строк.

Кредит за відкритим рахунком надається шляхом угоди між експорте­ром і імпортером, згідно з яким постачальник записує на рахунок покуп­ця, в якості боргу, вартість проданих і відвантажених товарів, а імпортер зобов'язується погасити кредит у встановлений строк. Ця форма вигідна для імпортера, тому що в цьому випадку імпортер отримує можливість здійснити продаж до здійснення оплати. Експортер ризикує тим, що імпортер може не виконати своїх зобов'язань. Відтак розрахунки за мето­дом відкритого рахунку використовуються лише в тих випадках, коли між продавцем і покупцем встановились давні й міцні стосунки. За методом відкритого рахунку проводяться всі розрахунки за операціями продажів, котрі здійснюються між ТНК та їх зарубіжними відділеннями або філіями, а також торговельні операції з покупцями, які мають високий кредитний статус, між підприємствами держав зі стабільною економікою. За цим методом обидві сторони заощаджують свої кошти (комісійні, що надаються банком за відкриття акредитивів і перевірку документів).

Різновидом фірмових кредитів є оплата наперед (купівельний аванс), яка надається експортеру як самим імпортером, так і банком імпортера або банком експортера. Цей метод використовується лише тоді, коли кредитне становище імпортера вважається незадовільним або коли експор­тер не може отримати грошові кошти, необхідні для виробництва замов­лених імпортером товарів. В цьому випадку імпортер бере на себе всі ри­зики.

Фірмове кредитування здійснюється і за методом консигнації. За умов, застережених в угоді про консигнації, експортер транспортує то­вари імпортеру, але при цьому зберігає право власності на ці товари до тих пір, поки імпортер не продасть їх і не розрахується з експортером (консиг­натором). В цьому випадку кредитування продажу товарів і ризики бере на себе експортер. Така угода укладається у випадках, якщо експортер повністю довіряє імпортеру, або якщо реалізації підлягає новий товар.

Хоча фірмовий кредит виражає відносини між фірмою-експортером і фірмою-імпортером, він, як правило, сполучається з банківським креди­том. Оскільки довгостроковий фірмовий кредит відволікає значні кошти експортера, останній зазвичай вдається до банківського кредиту або рефінансує свій кредит у банка.

Банківське кредитування експортера й імпортера виступає у формі позик під заставу товарів, товарних документів, векселів та обліку тратт. Інколи банки надають великим фірмам-експортерам банківський кредит, тобто без формального забезпечення.

Експортний кредит — це кредит, який видається банком країни-екс-портера банку країни-імпортера для кредитування поставок машин, ус­таткування і т. ін. Видається він у грошовій формі і носить «пов'язаний» характер: позичальник зобов'язаний використати позику виключно для закупівлі товарів у країни-кредитора. Однією з форм експортного креди­ту є кредит покупцеві, за якого банк експортера безпосередньо кредитує фірми країни-імпортера та їх банки. Такі кредити пов'язуються з прид­банням товарів і послуг у певної фірми.

Банківський кредит дозволяє закуповувати товари на будь-якому ринку. Найчастіше він не пов'язаний з кредитуванням зовнішньої торгівлі, а призначається для погашення зовнішньої заборгованості, підтримки валютного курсу, поповнення рахунків в іноземній валюті.

Проміжною формою між фірмовим і банківським кредитом в деяких країнах є брокерський кредит. Як і комерційний кредит, він має справу з товарними операціями і одночасно з банківським кредитом, оскільки бро­кери зазвичай беруть позику у банків.

Міжнародний кредит може надаватися у валюті країни-кредитора, краї-ни-позичальника, третьої країни і в колективній валюті (евро, СДР тощо).

Міжнародний кредит може здійснюватись шляхом придбання облігацій, акцій та інших цінних паперів на міжнародному та національ­них ринках капіталу. В якості основного посередника між позичальника­ми і безпосередніми кредиторами-інвесторами, які вміщують свої кошти в цінні папери, виступають ТНБ. Останні можуть надавати позики під цінні папери брокерам і дилерам фондових бірж, фінансових компаній та інших кредитно-фінансових установ.

Останнім часом зросло значення облігаційних позик як форми залу­чення довгострокових коштів з міжнародного і національних ринків капіталу. Емісію і розміщення облігаційної позики організовує керівна група банківського синдикату — так звані менеджери. На чолі цієї групи стоїть провідний менеджер, котрий виступає контрагентом позичальника і несе відповідальність за організацію, передплату і розміщення позики се­ред інвесторів. Учасники синдикату (андеррайтери) разом з менеджерами гарантують розміщення всієї суми позики за погодженим курсом. Нероз­продані на ринку облігації вони зобов'язані взяти до свого портфеля.

В міжнародній практиці застосовуються різні види облігаційних позик. Класичні позики здійснюються шляхом публічної емісії іноземних облігацій на національному ринку цінних паперів синдикатами місцевих банків у відповідній валюті з котируванням на біржі даної країни. Нині переважа­ють міжнародні облігаційні позики, які імітуються на євроринку у валюті третьої країни інтернаціональними за складом учасників синдикатами.

В міжнародній практиці застосовуються також конвертовані облігації, котрі за певних умов можна обміняти на акції компанії-боржника за за­здалегідь погодженим курсом. Протягом останніх років великою попу­лярністю в інвесторів користуються облігації з варіантом — окремим до­кументом, який дає власникові право купівлі протягом вказаного строку акції за фіксованим курсом. Особливим різновидом таких цінних паперів є облігації з золотим варіантом, котрий дає можливість інвестору придба­ти золото за твердою ціною незалежно від кон'юнктури ринку.

Найбільш розповсюдженим видом міжнародного кредиту нині є син­диковані еврокредита, джерелом яких є ресурси евровалютного ринку. Як правило, такі кредити організують великі комерційні банки, які очо­люють консорціуми і погоджують з позичальником умови кредитування.

Строк позики найчастіше становить від 5 до 10 років. Єврокредити за­звичай надаються на умовах «ролл овер». Це означає, що відсоткова став­ка не фіксується на весь строк кредиту, а регулярно переглядається (кожні 3 або 6 місяців) у відповідності зі зміною вартості позичкових коштів на міжнародному грошовому ринку.

Міжнародний кредит за сучасних умов здійснюється і через посеред­ництво так званих нових фінансових інструментів.

До них відносяться короткострокові і середньострокові зобов'язання з плаваючою відсотковою ставкою, а також регулярно відновлювані га­рантії розміщення цінних паперів. Серед короткострокових фінансових інструментів чільне місце займають єврокомерційні папери — зобов'язан­ня приватних корпорацій, що випускаються на строк 3-6 місяців з неве­ликою маржею до відповідної базової ставки міжнародного грошового ринку.