II. Європейська асоціація вільної торгівлі

Угода про заснування ЄАВТ була підписана в 1960 р. на принципах дещо інших, ніж в ЄС. Країни, що об'єднались у ЄАВТ (тоді їх було 7), за­перечували ідею повної інтеграції й утворення наднаціональних структур, інтеграція передбачалась тільки у формі вільної торгівлі. Згодом вияви­лося, що штучна затримка інтеграційного процесу на одній із стадій його розвитку гальмує весь процес і знижує його ефективність. Поступово з ЄАВТ вийшли найголовніші її засновники — Велика Британія, Данія, Швеція, Португалія, Австрія), які приєдналися до Європейського Союзу.

Сьогодні ЄАВТ являє собою організацію з не дуже потужним внутрішнім ринком; до неї входять: Швеція, Норвегія, Ісландія і Ліхтен­штейн. Головною метою організації є розвиток торгівлі між країнами-чле-нами на умовах добросовісної конкуренції, сприяння розширенню світо­вої торгівлі, усунення торговельних перепон. Незважаючи на утворення спільної торговельної зони, переважна частина товару кожної з країн ЄАВТ припадає на ринки ЄС.

НІ. Специфіка інтеграції східноєвропейських країн

Сучасна (повоєнна) історія східноєвропейської інтеграції безпосеред­ньо пов'язана з утворенням і відносно тривалим функціонуванням Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ).

Рішення про створення РЕВ як інтеграційного угрупування соціаліс­тичних країн було прийнято в Москві в 1949 р. Практична діяльність три­вала до червня 1991 року. В різні роки РЕВ об'єднував Албанію, Болгарію, Угорщину, В'єтнам, НДР, Кубу, Монголію, Польщу, Румунію, СРСР, Че-хословаччину.

РЕВ функціонував паралельно з ЄС понад ЗО років. І хоча РЕВ являв со­бою форму інтеграції соціалістичних країн, його цілі були ідентичні цілям інтеграції ринкових економік Західної Європи. РЕВ сподівалась отримати вигоди від спеціалізації, економії від масштабу виробництва, вільного пе­реміщення праці, промислового співробітництва та обміну технологіями.

Разом з тим домінуючою передумовою РЕВ був чинник політичний та ідеологічний.

Механізм економічного співробітництва в рамках РЕВ спирався на міжурядові угоди, які виконувалися за допомогою командних методів і були спрямовані на централізований обмін товарами.

Такий механізм зовнішньоекономічних зв'язків повністю відповідав неринковим адміністративно-командним системам управління народним господарством, котрі були притаманні країнам східної блоку. Економічне співробітництво країн-членів РЕВ, яке здійснювалось через посеред­ництво центральних державних органів, не забезпечувало відкритості економік цих країн у взаємовідносинах між ними.

В РЕВ домінувала натуралізація товарообміну, що регулювався на уря­довому рівні, коли товари не продавались, а розподілялись держпланами.

Перевідний карбованець так і не набув якостей колективної валюти (на зразок ЕКЮ) і виконував функції лише розрахункової одиниці. Якщо не було урядових домовленостей про поставки, то на перевідні карбо­ванці, скільки б їх не було, нічого не можна було купити. Цим пояснюва­лась незацікавленість країн-учасниць РЕВ мати позитивне сальдо в пе­ревідних карбованцях. Подібний механізм зовнішньоекономічного співробітництва виключав формування ринкових відносин, підміняючи їх прямим товарообміном, позбавляючи підприємства будь-яких стимулів працювати на зовнішній ринок, сприяв консервації низького технічного рівня виробництва, незадовільної якості продукції і, в цілому, був галь­мом технічного прогресу.

Водночас система товарообміну, що склалась, з усіма її вадами дозволя­ла учасникам РЕВ задовольняти за рахунок централізованих паливно-енергетичних та сировинних поставок більшу частину своїх зростаючих по­треб, розплачуючись один з одним промисловими товарами, що, як прави­ло, не знаходили збуту на світових ринках. В кінцевому підсумку країни-члени РЕВ отримували певні стимули для підтримки співробітництва.

Перехід у двосторонніх відносинах, починаючи з 1991 року, на світові ціни з введенням розрахунків у вільно конвертованій валюті сприяв різкому скороченню товарообігу в рамках східного блоку, оскільки його учасники не мали достатніх резервів ВКВ для ведення такого роду опе­рацій. Внаслідок цього торговельно-економічні зв'язки, що складалися протягом багаторічного існування РЕВ, стали розриватися. Такий розрив в умовах неможливості для колишніх соціалістичних країн широкого ви­ходу на західні ринки завдав відчутного удару по економіці всіх без винят­ку членів нині вже не існуючого РЕВ. Відтак закономірною стала остаточ­на ліквідація цієї організації в червні 1991 року.

Після розпаду СРСР, в тому ж 1991 році, на його теренах було прого­лошено утворення нової спільноти — Співдружності Незалежних Держав (СНД). До цієї організації входять: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Турк-меністан, Узбекистан, Україна.

Цілями Співдружності в економічній та правовій галузях є: •J* формування спільного економічного простору на базі ринкових відно­син і вільного переміщення товарів, послуг, капіталів та робочої сили; *> координація соціальної політики, розробка спільних соціальних про­грам та заходів по зниженню соціальної напруженості у зв'язку з про­веденням економічних реформ;

*• розвиток системи транспорту і зв'язку, а також енергетичних систем; *» координація кредитно-фінансової політики;

* * сприяння розвиткові торговельно-економічних зв'язків країн-учасниць; *« заохочення та взаємний захист інвестицій;

*» сприяння стандартизації та сертифікації промислової продукції і то­варів;

*• правовий захист інтелектуальної власності;

»» сприяння розвиткові спільного інформаційного простору;

«» здійснення спільних природоохоронних заходів, надання взаємодопо­моги в ліквідації наслідків екологічних катастроф та інших надзвичай­них ситуацій;

* здійснення спільних проектів і програм в галузі науки і техніки, осві­ти, охорони здоров'я, культури і спорту.

Координує співробітництво органів виконавчої влади держав-учас-ниць СНД в економічній, соціальній та інших сферах загальних інте­ресів — Рада голів урядів. Останній, згідно зі Статутом СНД, збирається на засідання 4 рази на рік. Позачергові засідання Ради можуть скликати­ся за ініціативою уряду однієї з держав-учасниць.

У відповідності зі Статутом СНД передбачається функціонування Економічного Суду, органів галузевого співробітництва, інших інститутів.

Однак передчасне інституційне об'єднання дій країн СНД в соціаль­но-економічній галузі без формування національних ринкових систем мо­же перетворити Співдружність у штучне утворення.

Лише заходи щодо розвитку приватнопідприємницької інтеграції або інтеграції знизу дозволять призупинити реальний процес дезінтеграції і, в кінцевому підсумку, покласти початок реінтеграції країн СНД. Зро­зуміло, що інтеграційні інститути повинні створюватись в разі не­обхідності в міру розвитку приватнопідприємницької інтеграції.

В 1993 р. держави-члени СНД підписали угоду про створення Еко­номічного Союзу, яке передбачало вільний рух товарів, послуг, капіталів, робочої сили; узгодження валютної і податкової політики; сприяння інве­стуванню між країнами Співдружності; підтримку виробничої кооперації й таке інше. Проте реально мало чого з цих цілей було досягнуто. Як вже зазначалося, СНД сьогодні відповідає рівневі зони преференційної торгівлі. Пропозиції уряду України щодо побудови механізму зони вільної торгівлі одержали підтримку в 2003 р. урядами Росії, Білорусі й Казахстану в рамках так званого Єдиного економічного простору(ЄЕП). Але це рішення поки що не втілюється у життя. В межах СНД утворюють­ся локальні об'єднання з більш тісними зв'язками: Співтовариство Росії і Білорусі, ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова). Така різновекторність напрямків інтеграції багато де в чому пояснюється розбіжностями в орієнтаціях політичних сил в країнах-членах.

Чорноморське економічне співробітництво

Україна є членом ще одного регіонального об'єднання — Чорноморсь­кого економічного співробітництва (ЧЕС). Воно офіційно було засноване в 1998 p., нараховує 11 членів: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, Україна. Цілями ЧЕС є: розвиток багатостороннього й двостороннього співробітництва; поліпшення умов для підприємницької діяльності; співробітництво в провідних галузях економіки, зокрема, утворення спільної транспортної системи; співробітництво по запобіганню забруднення Чорного моря. В 1994 р. було утворено Чорноморський банк торгівлі й розвитку (ЧБТР), який має сприяти економічному розвитку країн Чорноморсько­го регіону.

Серед інших інтеграційних угрупувань Європи слід назвати такі:

* Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю (ЦЕФТА); утво­рена в 1993 р., до її складу входять: Болгарія, Польща, Румунія, Сло­ваччина, Словенія, Чехія, Угорщина;

*> Рада держав Балтійського моря (РДБМ) утворена в 1992 р.; до неї входять 11 держав: Німеччина, Данія, Ісландія, Латвія, Литва, Нор­вегія, Польща, Росія, Фінляндія, Швеція, Естонія. Рада є координую­чим органом країн Балтійського регіону і покликана сприяти більш тісному регіональному співробітництву в економіці, насамперед, в га­лузях транспорту, зв'язку, туризму, охорони довкілля.