1.1. Валюта та валютні курси 1.1.1. Що таке валюта та які е її види?

Під валютою слід розуміти будь-який товар, що здатний виконувати функцію засобу обміну в міжнародних розрахунках. У більш вузькому ро­зумінні — наявна частина грошової маси, яка переходить з рук у руки в формі грошових банкнот і монет.

Валюта забезпечує зв'язок і взаємодію національного та світового гос­подарства.

В залежності від приналежності (статусу) валюти поділяються на національну, іноземну, міжнародну (регіональну).

Національна валюта — це встановлений законом платіжний засіб да­ної країни.

Так, валюта України — це:

а) грошові знаки у вигляді банкнот, монет та в інших формах, що пере­бувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України; ви­лучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу; кошти на рахунках, у внесках банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;

б) платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України.

Національна валюта є основою національної валютної системи.

Іноземна валюта — грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і які вико­ристовуються в міжнародних розрахунках.

Міжнародна (регіональна) валюта — міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, платіжний та резервний засіб. Напри­клад, СДР (SDR — Special Drawing Rights) — спеціальні права запозичен ня, які є міжнародними платіжними засобами, що використовуються МВФ для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках, і розрахунковою одиницею МВФ; евро — регіо­нальна міжнародна розрахункова одиниця, яка була введена у 1999 р. в межах Європейської валютної системи і є повноцінною валютною оди­ницею країн ЄС з 2002 р.

По відношенню до валютних запасів країни розрізняють резервну ва­люту.

Під резервною валютою розуміють іноземну валюту, в котрій цент­ральні банки певних держав нагромаджують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків по зовнішньоторгівельних операціях та інозем­них інвестиціях. Резервна валюта є базою визначення валютного парите­ту і валютного курсу для інших країн, вона використовується для прове­дення валютної інтервенції з метою регулювання курсу валют країн-учас-ниць світової валютної системи.

Так, в якості резервної валюти використовують долар США, японську єну, євро. Для того, щоб валюта набула статусу резервної, країна повинна посідати панівне становище у світовому виробництві, в експорті товарів і капіталів, мати розвинуту мережу кредитно-банківських установ у себе і за рубежем, ліберальне валютне регулювання, вільну конвертованість ва­люти і впровадження її в міжнародний обіг через банки та міжнародні ва­лютно-фінансові організації.

Країна-емітент резервної валюти набуває ряд переваг: можливість по­кривати дефіцит платіжного балансу національною валютою, сприяти зміцненню позиції національних виробників в конкурентній боротьбі на світовому ринку.

По відношенню до курсів інших валют розрізняють сильну (тверду) та слабку (м'яку) валюту. Тверда валюта характеризується стабільним ва­лютним курсом. Поняття твердої валюти нерідко використовується як си­нонім конвертованої валюти.

За режимом використання розрізняють вільно конвертовану, частково конвертовану, неконвертовану валюту

За матеріально-речовою формою валюта буває готівковою і без­готівковою.

За принципом побудови — «кошикового» типу і звичайною.

Валютний кошик — це метод сумірності середньозваженого курсу однієї валюти по відношенню до визначеного набору інших валют. Важ­ливим моментом розрахунку валютного кошика є визначення його скла­ду, розміру валютних компонентів, тобто кількість одиниць валюти у на­борі.

У науковій економічній літературі, телекомунікаційному зв'язку за­стосовуються міжнародні коди валют, які значно полегшують і прискорю­ють поточну діяльність учасників валютного ринку (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1. Міжнародні коди окремих валют

[Джерело: 63, с. 19].

Головною характерною рисою теорії і практики міжнародних фінансів є те, що вони мають справу з численними валютами. Кожна країна має свою грошову одиницю, валюту, яка лежить в основі грошової системи країни (долар, єна, рубль, гривня тощо). Валюта в різних країнах може мати одну назву, але різну цінність. Наприклад, грошова одиниця і в Канаді і в США — долар, але американський долар і канадський долар мають різну цінність.

Завдяки тому, що кожна країна використовує у своєму обігу валюту, яка відрізняється від валюти інших країн, усі міжнародні операції — тор­говельні, кредитні та ін. — передбачають обмін двох валют. При здійс­ненні міжнародної операції потік товарів, послуг, капіталу в одному на­прямку передбачає рух валютних коштів у зворотному. Наприклад, якщо ви купуєте у автомобільного ділера американську машину, ви сплачуєте йому за машину в гривнях. Але автомобільний ділер повинен заплатити американцям у доларах. Ділер створює попит на долари і пропозицію гри­вень на ринку обміну іноземної валюти. Експорт товарів спричиняє при­плив у країну іноземної валюти і її пропозицію на ринку обміну іноземної валюти, імпорт — попит на іноземну валюту.

Такий самий принцип існує на ринку міжнародного капіталу. Коли іноземець купує іноземну компанію або будує завод в іншій країні, він створює попит на валюту цієї країни і пропозицію валюти своєї країни. А оскільки, зазвичай, країна торгує не з однією, а з декількома країнами, то в обмін між собою вступає низка національних валют.

Валюти, як правило, обмінюються не просто одна до одної, а в певному співвідношенні, що визначається їх відносною вартістю, котра називається обмінним курсом валют. Але обмінні курси валют постійно змінюються й часто досить різко. Відтак обмінні курси, ризик коливання курсів валют знаходяться в центрі уваги теорії міжнародних фінансів. Для ТНК вирішення всіх питань їх діяльності (розміщення виробництва, перспекти­ви його розширення, можливі ризики) ґрунтуються на аналізі обмінних курсів у їх зв'язку з відносним рівнем відсоткових ставок і темпів інфляції. Зростаюча роль зовнішньої торгівлі, бурхливий розвиток міжнародно­го ринку капіталів висувають, як одну з фундаментальних проблем теорії міжнародної економіки, проблему досягнення необхідної гармонії між зовнішньоторговельною і валютною політикою різних країн без втручання якогось світового уряду, який би вказував, що робити країнам. Проблеми координації валютно-фінансової політики різних країн є найскладнішими.