1.5.4. Якою є специфіка зовнішнього середовища прийняття рішень

щодо ефективного розподілі/ фінансових коштів

та їх збільшення?

Ефективність фінансових управлінських рішень міжнародної фірми залежить від того, наскільки вона володіє знанням конкретної ситуації, тобто обставин внутрішнього і зовнішнього середовища своєї діяльності. Без знання конкретного набору чинників зовнішнього і внутрішнього се­редовища в даний момент і в конкретному місці не можна вибрати найбільш ефективні методи і прийоми управління організацією. Теорія менеджменту стверджує, що не існує єдиного «кращого» способу управ­ління фірмою, бо найбільш ефективним методом управління в конкретній ситуації є метод, який найбільше відповідає даній ситуації, даному стану чинників внутрішнього і зовнішнього середовища. «Закон ситуації» про­голошує також, що саме ситуація найчастіше визначає, які риси і навички потрібні керівникові сфери міжнародного бізнесу. Особливе значення для міжнародного бізнесу, насамперед для транснаціональних корпорацій, має знання зовнішнього середовища, розуміння дії сил в глобальному ото­ченні. Це середовище являє собою складну суперечливу єдність націо­нального простору, з його системою економічних і соціальних вимог, і численності національних господарських просторів з особливими в тому чи іншому ступені вимогами і умовами функціонування бізнесу.

Двоїстість є спеціфікою зовнішнього середовища міжнародного бізне­су і головним джерелом проблем міжнародного фінансового менеджмен­ту. Оскільки виробничі потужності ТНК розкидані по різних країнах, їх зовнішнє середовище характеризується підвищеною складністю, рухоміс­тю і невизначеністю*.

З одного боку, діяльність транснаціональної корпорації регулює інтер­національні витрати виробництва, світові ціни, валютні курси, відсоткові ставки та рух індексів цінних паперів на світовому фінансовому ринку; з іншого боку, міжнародний фінансовий менеджмент повинен ретельно і де­тально вивчати специфіку кожної країни-партнера і постійно погоджувати свої рішення і дії з такими особливостями іноземного середовища, як: »* фрагментарність і різноманітність ринків;

•» v численність валют, які вирізняються стабільністю і реальною вартістю; ** відмінності в рівнях відсоткових ставок і темпів інфляції; »• відмінності в ціноутворенні і оподаткуванні; «» відмінності в рівнях заробітної платні та в обліку; *» відмінності правил і норм ведення бізнесу; »» підвищена ймовірність негативного впливу урядового втручання на

рішення і ведення бізнесу;

<• різноманітність фінансових кліматів, ранжированих від дуже консер­вативних до широкоінфляційних.

Очевидно, що фірми, які працюють у світогосподарському середовищі, повинні аналізувати стан економіки і тенденції розвитку тих країн, в яких вони ведуть або мають намір вести справи: ВНП, платіжний баланс, транс­портні витрати, обмінний курс, інфляція, ставки банківського відсотка, особливості конкурентної боротьби та ін. Фірми повинні рахуватись із зако­нами і регулюючими актами щодо таких питань як оподаткування, патенти, трудові відносини, стандарти на готову продукцію, ціноутворення, поря­док надання відомостей державним установам тощо. Наприклад, ціноу­творення часто регулюється за допомогою антидемпінгового кодексу ГАТТ/СТО. Цей кодекс дозволяє країнам вводити нижні обмеження на ціни продуктів, що надходять на їх ринки ззовні за більш низькими ціна­ми, аніж ті, що переважають на внутрішньому ринку. У 1987 р. США за демпінгову практику збуту напівпровідників ввели 100-процентне мито на певні види продукції електронної промисловості Японії.

До початку виходу на ринок тієї чи іншої країни необхідно оцінювати політичні чинники, коригуючи прогнози в міру надходження нової інфор­мації. Центральне місце в міжнародному менеджменті відводиться ро­зумінню і такого чиї. чика, як культура — пануюча в суспільстві система цінностей, вірувань, звичаїв і переважаючих настанов, вплив яких позна­чається на стилі повсякденного життя. Найчастіше міжнародний менедж­мент зіштовхується зі значно більшим ступенем ризику і невизначеності на світовому ринку через те, що погано знайомий з культурою, політич­ною й економічною ситуацією, інституційною структурою розподільчої мережі, потенційними конкурентами та їх діями, гарантіями і законністю посередників в тій чи іншій країні. Практично встановлено і закріплено в теорії, що найбільшу помилку здійснюють ті керівники, котрі у своїй діяльності виходять з некоректної передумови про схожість фінансової практики «вдома» і за кордоном. Менеджер-міжнародник повинен брати до уваги відмінності і постійно погоджувати свої рішення і дії зі спе­цифікою іноземного середовища.

Ми бачимо, наскільки різноманітні і складні основні чинники, що пря­мо чи опосередковано впливають на міжнародний бізнес. Якщо випадає з поля зору міжнародного фінансового менеджменту хоча б один з чинників, не кажучи вже про взаємодію чинників зовнішнього і внутрішнього сере­довища, це може більш-менш істотно вплинути на ефективність фінансо­вої діяльності фірми. Відтак системно-ситуаційний підхід вимагає від керівника необхідної адаптивної організації управління фінансами.

Процес адаптації базується на контролі, котрий дозволяє зафіксувати зміни, що сталися, виявити проблеми і скоригувати діяльність фірми до того, як ці проблеми переростуть в кризу. Завдання контролю — отриман­ня інформації про зміни в кон'юнктурі, що відбуваються у всіх фінансо­вих ринках, і доведення цієї інформації до тих осіб, які мають право здійснити необхідні коригуючі дії.

В книзі «Американський менеджмент на порозі XXI століття» Дж. Грей-сон і К. О'Делл, порівнюючи американський і японський менеджмент, відзначають, що одним з джерел більш високої конкурентоспроможності японських фірм є швидке пристосування до зміни умов. Вони вважають, що однією з причин такої здібності швидко пристосовуватись до змінних умов є прагматичний підхід до життя, відсутність непорушної ідеології і непорушних принципів. Тут нема «ізмів». Мораль японців не сприймає примітивної однозначності... Буддистська філософія говорить, що нема нічого постійного, що життя складається зі змін... Здатність безперервно пристосовуватись до змін умов світового рийку, змін в технології, до різних потрясінь є величезною перевагою японців, перевагою, що по­ступається за своїм значенням лише освіті[18, с. 289-294].

Протягом останніх десятиліть світова фінансова сфера стрімко змі­нювалась. Виник і швидко розвивався ринок євровалюти (зі 1155 млрд, дол. у 1981 p. до 3660 млрд. дол. у 1992 p.) і міжнародних облігацій (з 23 млрд, до 342 млрд. дол.). Посилилась роль ТНК, диверсифікація їх діяльності і зростання спільних підприємств. Важливим чинником зовнішнього середовища стала глобалізація бізнесу й фінансів, в основі якої лежить комп'ютеризація і телекомунікація, яка дозволила пришвид­шити здійснення міжнародних операцій та їх обсяг. Внаслідок цього пото­ки інформації і капіталу стали здійснюватись швидше, заощадження залу­чаються з депозитних пулів всього світу і спрямовуються позичальникам на умовах найвищого доходу і найнижчих витрат. Інвестиційні банки от­римали можливість укладати угоди в облігаціях та в іноземній валюті че­рез СВІФТ. Почав розвиватись фінансовий інжиніринг — творче застосу­вання фінансових інновацій (технологій, інструментів) для вирішення фінансових проблем і використання фінансових можливостей.

Міжнародна фінансова інтеграція принесла позичальникам і кредито­рам вигоду і збільшила валютний відсотковий і політичний ризик. Новим явищем стали міжнародна криза заборгованості і фінансові кризи, що періо/іично повторюються.

Перехід промислове розвинутих країн від трудомісткого до на-укомісткого виробництва, успіхи нових індустріальних країн (НІК), про­сування до ринкової економіки країн СНД і Східної Європи призвели до зростання і зміни потоків міжнародного капіталу; перед суб'єктами міжна­родного бізнесу відкрились нові можливості і з'явились нові проблеми.

Перед урядами, корпораціями і міжнародними фінансовими інститу­тами виникли нові завдання. Зростаючі потоки світового капіталу поси­лили фінансову конкуренцію між країнами і примусили уряди йти шля­хом забезпечення сприятливого правового, економічного і соціального се­редовища, в яких і міжнародний, і вітчизняний бізнес могли б повноцінно функціонувати і розвиватись.

І Тині перед розвинутими країнами з ринковою економікою стоять такі проблеми:

1. США. Скоротити «подвійний дефіцит»: федерального бюджету і міжнародних платежів за поточними рахунками, щоб підтримати еко­номічне зростання без інфляції.

2. Японія. Знайти шляхи і виправити активне сальдо за поточними рахунками на позики та інвестиції в інші країни.

3. Європейське співтовариство. В країнах ЄС, за помірних темпів еко­номічного зростання і знижуваних темпах інфляції, знизити рівень без­робіття.

Країни, що розвиваються, в останні десятиліття робили великі пози­чання. В 1982 р. темпи зростання боргу вийшли з-під контролю і досягли в кінці 90-х років понад 2000 млрд. дол. Внаслідок цього інвестування коштів в ці країни скоротилось і темпи економічного зростання різко впа­ли. Перед країнами, що розвиваються, стоїть проблема знайти способи розрахуватись по міжнародних боргах, підтримуючи при цьому соціальну і політичну стабільність, поліпшити економічну ситуацію шляхом прива­тизації державних підприємств і регіональної інтеграції.

Нові індустріальні країни показали високі темпи зростання і стали відігравати роль регіональних центрів мобілізації капіталу. Нині перед ними стоять такі проблеми: відрегулювати активне сальдо торговельного балансу, адекватно врахувати зростаючий протекціонізм і конкуренцію з боку країн, що вступили в ранню стадію індустріалізації (Індонезія, Таїланд, Бразилія, Мексика, Аргентина); виробити стратегію переходу до випуску високотехнологічної продукції, що потребує висококваліфікова­ної праці.

Країни з перехідною економікою мають потребу в надходженні іно­земного капіталу. Для цього необхідна децентралізація в регулюванні еко­номічної сфери, приватизація, податкові пільги для залучення іноземних інвестицій і використання нових технологій.

Перед транснаціональними корпораціями стоять завдання: * максимізації розподілу ресурсів (наприклад, японський капітал і тех­нології й американський менеджмент і маркетинг); •«» збільшення на ринках Західної Європи частки спільних підприємств; •J* вироблення методів використання світового ринку капіталів для зни­ження витрат на фінансування різних проектів і усунення можливих несприятливих коливань валютного курсу і ставки відсотка. Центральними проблемами Міжнародного валютного фонду (МВФ) є: *> підтримка життєздатності міжнародної системи платежів і стабіль­ності на ринку іноземної валюти;

<• надання кредитів країнам—членам цього фонду, розроблення особли­вих заходів щодо кредитування країн з перехідною економікою.