3.2.1. В чому полягає сутність інтеграційних процесів?

Економічна інтеграція є наслідком поглиблення міжнародного тери­торіального поділу праці. На певному етапі розвитку цього процесу еко­номічні стосунки між країнами світу характеризуються вже не тільки тор­говельними, але й тісними виробничими, фінансовими зв'язками. Еко­номічна інтеграція — це процес зближення національних економік шля­хом утворення єдиного економічного простору для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили через національні кордони. Національні економіки, спеціалізуючись на певних товарах та послугах, водночас доповнюють одна одну в системі світового господарства. Слово «інтеграція» походить від латинського «integer» — цілий; отже, інтеграція веде до утворення цілісної економічної системи.

Сучасна міжнародна економічна інтеграція відбувається під впливом низки факторів світового розвитку, серед яких найсуттєвішими є гло­балізація і регіоналізація.

Глобалізація означає тісну взаємодію і сплетіння економічних, політичних, соціальних, правових, інформаційних, культурних та інших трансакцій на світовому терені; поширення безпосередніх і опосередкова­них зв'язків між суб'єктами економічної діяльності всіх країн світу; фор­мування єдиної (глобальної) для всього світового суспільства системи світогосподарських відносин. Поняття глобалізації тісно пов'язане з інтернаціоналізацією господарського життя. Глобалізація супровод­жується утворенням міжнародних організацій, що є регуляторами цього процесу. В економічній сфері це, перш за все, економічні підрозділи ООН (ЕКОСОР, ЮНІДО, ЮНКТАД та ін.), Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світова торговельна організація, міжнародні організації в окремих галузях економіки (промисловість, сільське господарство, транспорт тощо). Глобалізація надає інтеграційним процесам загаль­носвітовий характер; кожна країна взаємодіє з іншими країнами не тільки безпосередньо (наприклад, через зовнішню торгівлю), але й через ме­ханізм опосередкування, — включаючись до світового ринку, світової ва­лютної системи, до системи міжнародних організацій глобального типу.

Регіоналізація — це поглиблення міжнародних зв'язків на компактно­му просторі, що зветься регіоном. Регіон характеризується не тільки близьким розташуванням країн одна до одної, але й спільністю природних, історичних, економічних, політичних, культурних умов. Такі умови, на­приклад, наявні в Західній Європі, що значно полегшує там процес еко­номічної інтеграції. На регіональному рівні утворюються міждержавні уг-рупування, які мають характер інтеграційних об'єднань. Економічне згур­тування є головною метою і чинником їх утворення, але часто цей процес підсилюється політичними, культурними й іншими умовами. Наприклад, Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ) була, в першу чергу, політичною організацією. Європейський Союз, навпаки, розпочався в 50-х роках як су­то економічна організація, а тепер все більше набуває рис політичного со­юзу. Регіональні угрупування в Латинській Америці значною мірою ґрун­туються на культурній, мовній, регіональній спільності. Спонукальним чинником африканських об'єднань є спільність історичних умов розвитку.

Хоч, на перший погляд, глобалізація і регіоналізація є процесами проти­лежного напрямку, вони не виключають, а доповнюють одне одного. На ре­гіональному рівні конкретизуються, організаційно упорядковуються, моде­люються інтеграційні процеси, які на глобальному рівні мають узагальнений характер. Поступово розширюючись, регіональні організації відпрацьову­ють механізм економічного співробітництва, який стає надбанням світової спільноти на глобальному рівні. Цей факт має відображення, до речі, в сис­темі міжнародних організацій: Організація європейського економічного співробітництва, утворена в 1948 р. як регіональна організація, з 1961 р. пе­ретворилася на глобальну — Організацію економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР), що сьогодні об'єднує країни усіх континентів.

Найбільш чітко міжнародна інтеграція проявляється на регіонально­му рівні, тому доцільно розглянути докладніше механізм інтеграції на прикладі регіональних інтеграційних угруповань.

У просторовому відношенні можна виокремити такі рівні регіоналізації: »J* макрорегіональний — об'єднання держав великого регіону. Такими регіонами є: Західна Європа, Центральна Європа, Східна Європа, Цен­тральна Азія (азіатські країни колишнього СРСР, а також Монголія), Південна Азія, Східна і Південно-Східна Азія, Азіатсько-Тихооке-анський регіон (сполучає декілька регіонів Азії, Австралію, деякі країни Північної й Південної Америки), Північна Америка, Латинська Америка, Близький Схід, Західна і Центральна Африка, Східна Афри­ка, Південна Африка;

*«» мезорегіональний — співробітництво між прикордонними адміністра­тивно-територіальними утвореннями держав, наприклад, єврорегіони; •З» мікрорегіональний — спільні спеціальні економічні зони (СЕЗ) [57, с. 233-235].