2.1.8. В чому полягає суть технологічного трансферу?

В сучасних умовах розповсюдженою формою ПЗІ стають неречові, ру­хомі активи. Останні існують при невеликому первісному фінансуванні, а то й без будь-якого переміщення фінансового капіталу за кордон.

Названа форма ПЗІ передбачає передавання підконтрольній філії уп­равлінських навичок, торговельних секретів, технологій, права викорис­тання торговельної марки материнської компанії тощо. У зв'язку з цим особливу увагу слід звернути на технологічний трансфер.

Технологічний трансфер включає не лише появу на ринку нового ус­таткування, а й вміння працювати на ньому (техніки виконання операцій на ньому). В галузях промисловості, в яких роль інтелектуальної влас­ності істотна, таких як фармакологія або освіта, медицина, наукові дослідження, доступ до ресурсів і розробок материнської компанії при­зводить до отримання вигод, які набагато перевищують ті, котрі могли бу­ти отримані внаслідок вливання капіталу. Це пояснює інтерес багатьох урядів до того, щоб ТНК розміщували науково-дослідницькі центри (по­тужності) в їх країнах.

Інтегральною частиною технологічного трансферу є менеджерські здібності, котрі виступають найбільш значним компонентом ПЗІ.

До принципів технологічного трансферу відносять:

1) корисність відповідної технології.

2) сприятливі соціальні й економічні умови, які забезпечують переда­вання.

3) готовність і здатність приймаючої сторони використати і пристосу­вати (адаптувати) технологію.

В індустріальних країнах складні технологічні процеси відповідають рівню їх соціально-економічного розвитку. Фахівці цих країн здатні вирішувати проблеми, що виникають при введенні нових технологій. В країнах, що розвиваються, технологічний трансфер зіштовхується з ря­дом проблем, зокрема з нестачею кваліфікованих кадрів. Для них техно­логічний трансфер економічно і соціальне виправданий лише в тому ви­падку, якщо технологічні новини будуть пристосовані до місцевих умов [57, с. 146-147; 63, с. 106-107].