2.3.2. Які особливості притаманні міжнародному технологічному обміну в сучасних умовах?

В сучасних умовах міжнародному технологічному обміну притаманні наступні особливості [12, с. 311-318; 25, с. 21; 52, с. 93-98].

1. Розвиток ринку наукоемких технологій. Сьогодні прогресивною вважається тенденція не просто зростання експортного потенціалу країни, а його «інтелектуалізація», тобто збільшення частки наукоемких високотехнічних товарів у загальній структурі експорту. Це є чинником економічного зростання. Поглиблення міжнародного поділу праці при­зводить до зростання зовнішньоекономічних інноваційних ресурсів, пов'язаних з міжнародним трансфертом технологій. Міжнародний техно­логічний обмін може до певної міри компенсувати нестачу коштів для фінансування науково-технологічного розвитку країни.

Між технологічним прогресом країни та ЇЇ ринковою конкурентоспро­можністю існує прямий зв'язок. Зміни в конкурентоспроможності різних країн на світовому ринку складних у технічному відношенні товарів відбуваються одночасно з аналогічними змінами у відповідних позиціях країн у галузі розробки і впровадження нових технологій.

Про прямий зв'язок між розвитком передових технологій у країні та рівнем її заможності свідчить показник частки експорту високотехно-логічних товарів в експорті обробної промисловості.

Загальновизнаною класифікацією високих технологій для експорту та імпорту продуктів, що втілюють нову та лідируючу технологію, є кла­сифікація, розроблена в США, яку використовують міжнародні ор­ганізації для виконання статистичних порівнянь різних країн. Ця кла­сифікаційна система дозволяє дослідити торгівлю продуктами високих технологій у 10 головних технологічних галузях:

*> Біотехнологія — медичне та промислове застосування передових гене­тичних досліджень, спрямованих на створення нових ліків, гормонів та інших лікувальних продуктів для використання в медицині та сільському господарстві.

»J» Технології наук про життя людини — застосування наукових досяг­нень у медицині (інших ніж біологічних). Наприклад, досягнення ме­дичних технологій у сферах відображення ядерного резонансу, ехо-кардіографії, найновіших хімічних технологій, пов'язаних з вироб­ництвом ліків, які формують нові продукти, що дозволяють лікувати і попереджувати хвороби.

<« Опто-електроніка — розвиток електронних продуктів і компонентів, які проводять світло та реагують на нього. Наприклад, оптичні сканери, оп­тичні компакт-диски, сонячні батареї, фотоелементи, лазерні принтери. *J» Комп'ютери і телекомунікація — розвиток продуктів, що обробляють зростаючий обсяг інформації за короткий проміжок часу. Наприклад, факсимільні машини, апарати телефонної комутації, радари, супутни­ки зв'язку, сервери, комп'ютери та відповідна апаратна периферія, а також програмні продукти.

*»* Електроніка — розвиток електронних компонентів (без опто-елек-тронних компонентів), таких як інтегральні схеми, плати, рідкі кристали та інші подібні компоненти, що дозволяють значно удосконалити і розвинути основні функції, а також мініатюризувати вироби. <• Комп'ютеризоване виробництво — розвиток технологій для автома­тизації промислового виробництва. Наприклад, роботів, машин і апа­ратів з числовим програмним управлінням, автоматизованих засобів транспортування, що дозволяє значно підвищити гнучкість вироб­ництва і зменшити включеність людини в технологічний процес. •І* Нові матеріали — удосконалення і створення матеріалів, таких як напівпровідники, оптичні фібер-кабелі, відеодиски тощо, які дозволя­ють удосконалити застосування інших передових технологій. «** Аерокосмічні технології — виробництво більшості військових і цивільних вертольотів, літаків і космічних апаратів (без супутників зв'язку), реактивні авіаційні двигуни, літальні тренажери та автопілоти. *J» Озброєння — розвиток технологій військового застосування для ви­робництва звичайного озброєння, ракет, бомб, мін, торпед, ракетних стартових комплексів тощо.

*** Атомні технології — розвиток обладнання атомних електростанцій, зокрема атомні реактори і їх частини, обладнання для розчеплення ізо­топів, виготовлення твелів тощо (обладнання для медичного застосу­вання більше відносять до групи науки про життя людини). Для оцінки обсягів технології, що передається через торгівлю високо-технологічними товарами використовується класифікація технологічної ємкості торгівлі (ТЄТ), розроблена ЮНКТАД. Під технологічною ємкістю торгівлі розуміється частка витрат на дослідження і розробки в загальному обсязі виробництва і торгівлі товарами окремих галузей [33, с. 352].

Показник ТЄТ розраховується по кожній країні в розрізі галузей ви­робництва й окремих товарів, а потім визначається середнє значення ТЄТ. Високотехнологічно ємними вважаються товари і галузі, чиї ТЄТ пе­ревищують середнє значення для даної країни, групи країн чи галузі; се-редньотехнологічно ємними — якщо ТЄТ близько до середнього значен­ня; низькотехнологічно ємними — якщо ТЄТ значно нижче середнього значення. Наприклад, у країнах ОЕСР високотехнологічно ємною вва­жається торгівля аерокосмічним устаткуванням (22,7% витрат на науко­во-дослідні розробки в загальному обсязі виробництва), офісним устатку­ванням і комп'ютерами (17,5%); середньотехнологічно ємна — торгівля автомобілями (2,7%), хімікатами (2,3%); низькотехнологічно ємна — торгівля цеглою, глиною (0,9%), продуктами харчування (0,8%), папером (0,3%) і т.д. При цьому середня ТМТ для високотехнологічних товарів складає 11,4%, середньотехнологічних — 1,7%, низькотехнологічних — 0,5% [33, с. 352].

2. Монополія найбільших фірм на ринках технологій. Науково-дослідні розробки концентруються в найбільших фірмах промислове роз­винутих країн, оскільки тільки вони володіють достатніми фінансовими коштами для проведення дорогих досліджень.Наприклад, у США витра­ти на НДДКР у загальній сумі реалізації на одного зайнятого в ТНК «ІБМ» і «Істмен Козак» складають 6%, у «Боїнг» і «Ханіуелл» — 5%, у «ДІопон де Немур» і «Ксерокс» — 4%, у «Дженерал моторе», «Форд мо­тор» - 3% [12, с. 312].

Транснаціональні корпорації активно залучають у проведення НДДКР свої закордонні філії, дочірні компанії, для яких характерне підвищення частки витрат на наукові розробки в загальній сумі цих витрат ТНК.

3. Технологічна політика ТНК. Останнім часом відбулися зміни в на­прямках НДДКР, проведених ТНК. Дослідження зміщуються в галузі, що визначають успіх у виробничій і збутовій діяльності: •J» удосконалювання традиційних видів виробів для їх кращого пристосу­вання до вимог світового ринку за показниками матеріалоємності, енергоємності, безпеки, надійності тощо; *> створення принципово нових товарів, дослідження ринків, де можно

очікувати високих прибутків; *> удосконалювання існуючої і створення нової технології.

ТНК використовують нові підходи до передачі науково-технологічних досягнень:

»> продаж ліцензій на початкових етапах життєвого циклу товарів, з ме­тою встигнути окупити частину витрат на НДДКР доходами від ре­алізації їх результатів;

«J* встановлення монопольно високих цін на запатентовану продукцію й обмеження виробництва і випуску нової продукції покупцями ліцензій; «> укладання угод між ТНК для одержання ексклюзивного права на бло­ки патентів на найбільш важливі винаходи. Укладаються угоди між окремими ТНК з метою утворення патентних пулів.* Права на винахо­ди одержують всі учасники пула шляхом видачі взаємних ліцензій. Використання нових винаходів, створених поза пулом, припиняється; *!* використання патентів для контролю за розвитком техніки або для

гальмування цього розвитку;

•І* позбавлення дочірніх компаній ТНК самостійності у виборі техніки і технології. Вони повинні керуватися загальною ліцензійною політи­кою в рамках ТНК;

«І* передача ТНК ліцензій на некомерційних умовах своїм філіям і дочірнім компаніям, що ставить останніх у переважне становище на ринку, сприяє підвищенню конкурентоздатності їх продукції. Внутрікорпораційний обмін технологією дозволяє закордонним філіям швидше налагодити виробництво нових товарів і організувати їх збут; обійти митні бар'єри і валютні обмеження інших країн; знижує ступінь ризику при укладанні угод і гарантує нерозголошення промис­лових секретів третім країнам.

Внутрікорпораційна торгівля є головним напрямком міжнародно­го технологічного обміну. Так, серед усіх ліцензійних надходжень розвинутих країн частка внутрікорпораційних надходжень становить по­над 60%, у т.ч. у США частка надходжень від продажу ліцензій дочірнім філіям становить близько 80%, в Англії — 50%.

Важливе місце в технологічній політиці ТНК займає міжнародне науко­во-технічне співробітництво шляхом створення стратегічних альянсів між ТНК різних країн для спільного рішення науково-технічних проблем. У рамках стратегічних альянсів ТНК проводять спільні НДДКР, здійсню­ють взаємний обмін науковими досягненнями і виробничим досвідом, підго­товку кваліфікованих кадрів. Створюючи стратегічні альянси, ТНК скоро­чують час на проведення НДДКР, що дуже важливо в умовах швидкого роз­витку технологій і скорочення життєвого циклу товарів і технологічних про­цесів; розподіляють значні суми витрат між фірмами при проведенні спільних НДДКР, одержують доступ до науково-технічних досягнень парт­нера по альянсу і розподіляють ризик невдачі при здійсненні НДДКР.

4. Взаємини ТНК із країнами, що розвиваються. ТНК намагаються створити таку структуру міжнародного поділу праці, що забезпечувала б економічну і технічну залежність країн, що розвиваються. Так, у цих країнах ТНК створюють підприємства по випуску комплектуючих ви­робів, що поставляються на дочірні підприємства в інших країнах. Пере­даючи технології на виготовлення проміжної продукції в країни з деше­вою робочою силою, ТНК тим самим знижує собівартість своїх товарів.

Нерідко ТНК переміщує в країни, що розвиваються, виробництво то­варів, життєвий цикл яких минув і прибуток від реалізації яких поступо­во зменшується. Ці товари вони одержують за низькими цінами, а потім реалізують їх у свою збутову мережу під своєю відомою товарною мар­кою, одержуючи підвищений прибуток.

Технологія, яка передається країнам, що розвиваються, як правило, погано пристосована до їх можливостей, оскільки вона розроблена з ура­хуванням рівня розвитку і структури промисловості розвинутих країн.

На частку країн, що розвиваються, припадає близько 10% міжнарод­ного технологічного обміну, що пояснюється малою ємністю їх техно­логічного ринку.

5. Участь у міжнародному технологічному обміні «венчурних» фірм (дрібних і середніх фірм із числом зайнятих до 1 тис. чол.). Перевага цих фірм на ринку технологій полягає у вузькій спеціалізації. Випускаю­чи обмежену номенклатуру товарів, ці фірми отримують доступ на вузь-коспеціалізовані світові ринки; не несуть додаткових витрат на вивчення ринку, рекламу; приділяють більше уваги безпосередньому вирішенні на­уково-технічних задач.

Продаж ліцензій є для венчурних фірм найбільш конкурентною фор­мою передачі технології, тому що вони не можуть суперничати з велики­ми корпораціями ні в масштабі експорту високотехнічної продукції, ні у вивозі підприємницького капіталу.

6. Розвиток міжнародної технічної допомоги. Ця допомога надається розвинутими країнами країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою в галузі передачі технічних знань, досвіду, технології, техно-логічноємної продукції, навчання персоналу. Міжнародні програми технічної допомоги спрямовані на підвищення технічного рівня країн-одержувачів і здійснюється на багатосторонній основі, у тому числі по лінії міжнародних організацій (наприклад, МВФ, Світового банку, ОЕСР та ін.) чи на двосторонній основі. Технічна допомога надається у вигляді безоплатних технологічних грантів на одержання країною, що розви­вається, технології технологічноємних товарів, фінансових засобів на купівлю технології, навчання кадрів, а також у вигляді співфінансування, тобто одержувач допомоги відповідно до угоди не тільки організаційно за­безпечує її одержання, але і частково фінансує, хоча його частка фінансо­вої участі в загальній вартості проекту незначна.

Основними покупцями на ринку технологій є: *> закордонні філії чи дочірні компанії ТНК; •> окремі незалежні фірми.

Передача ТНК новітніх технологій своїм закордонним підрозділам обумовлена тим, що:

»> переборюється протиріччя між необхідністю широкого використання новітніх технічних розробок з метою одержання максимального при­бутку і виникаючої в зв'язку з цим загрозою втрати монопольного пра­ва на науково-технічні досягнення; •І» зменшуються питомі витрати на проведення НДДКР; •J* виключається витік виробничих секретів за межі ТНК; *> збільшується прибуток материнської компанії (оскільки в багатьох країнах платежі за отриману нову технологію звільняються від по­датків).

Незалежним фірмам, як правило, продаються технології тих галузей, у яких невелика частка витрат на НДДКР (металургія, металообробка, текстильна, швейна промисловість).

При продажу технології незалежним компаніям фірма-продавець втрачає монопольне право на її використання, при цьому покупець техно­логії може стати серйозним конкурентом, якщо володіє значним науково-технічним потенціалом. Тому при передачі технології фірма-продавець з метою компенсації втрати монопольного права прагне одержати частку в акціонерному капіталі, об'єднати передачу технології з постачаннями свого устаткування, домогтися одержання максимальних доходів від про­дажу, щоб компенсувати втрату монопольних прав.