3.2.7. Які основні економічні угрупування існують в Африці?

Регіональні інтеграційні процеси розвиваються і на Африканському континенті, котрий має свої географічні, демографічні, економічні, еко­логічні та соціальні особливості (специфіку). Справа в тому, що Афри­ка — це регіон, який економічно швидко розвивається, де розташовано по­над 50 держав з населенням понад 500 млн. чоловік, і знаходиться в безпо­середній близькості до Ближнього Сходу. Більшість молодих африкансь­ких держав володіють значним, у своїй більшості не освоєним еко­номічним потенціалом. Це — багаті запаси сировини, сприятливі, як пра­вило, природно-кліматичні умови для ведення сільського господарства, значні трудові ресурси. Проте цей потенціал розподілений між африкансь­кими країнами вкрай нерівномірно. Так, основні запаси нафти знаходять­ся на північному (Єгипет, Лівія, Туніс, Алжір) та західному (Нігерія, Камерун, Конго, Ангола) узбережжі. Густота населення на континенті — 19 чол. на 1 кв. км — одна з найнижчих у світі. Все це призводить до істот­них відмінностей між країнами Африки щодо темпів економічного зрос­тання, рівня розвитку економіки, ЇЇ структури та зовнішньої торгівлі.

Процес економічного розвитку країн Африки в цілому характеризується суперечливими тенденціями. Після здобуття незалежності в регіоні загост­рилась суперечність між накопиченням і споживанням: максимізація нако­пичення і недостатній рівень споживання. Вузькість внутрішніх ринків, зро­стання соціальної напруженості, дефіцит власних кваліфікованих кадрів, низькі виробнича культура та дисципліна праці — всі ці проблеми, пов'язані з незадовільним станом споживання, стали негативно позначатися на за­гальній динаміці капітальних вкладень, на їх структурі. Уповільнився при­плив до ключових галузей капіталів, посилилась диспропорціональність розвитку. Все це позначалось на зниженні темпів економічного зростання.

Особлива роль в забезпеченні соціально-економічного розвитку регіону належить гірничодобувній промисловості. Розвиток виробництва в державах регіону пов'язаний з витратами значних фінансових ресурсів, що визначає зростаючий попит цих країн на капітал. У зв'язку з цим еко­номічний розвиток країн Африки в дедалі зростаючому ступені залежить від надання іноземних позик, а також безоплатної міжнародної допомоги.

Через орієнтованість економік країн Африки на зарубіжні ринки ви­ключно важлива роль в забезпеченні їх економічного розвитку належить зовнішньоторговельним зв'язкам, а значить, вирішенню питань спільного ринку та ефективному розвитку їх зовнішньоекономічної діяльності.

Найбільшою з африканських інтеграційних груп країн є ЕКОВАС (Економічне співтовариство країн Західної Африки). До складу ЕКОВАС входять 16 країн Африки: Бенін, Гамбія, Гана, Гвінея, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігерія, Буркіна-Фасо, Кот д'Івуар, Кабо-Верде, Гвінея-Бісау, Нігер, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того з населенням понад 180 млн. чол. і ВНП понад 63 млрд. дол. США при 345,4 дол. США на ду­шу населення і 0,6% частки світового експерта.

У складі ЕКОВАС 4 комісії:

1. З торгівлі, мита, імміграції, кредитно-грошової системи та платежів.

2. З транспорту, телекомунікацій та енергетики.

3. З промисловості, сільського господарства та природних ресурсів.

4. З соціальних та культурних проблем.

Основні зусилля співтовариства спрямовані на ліквідацію внутрішніх тарифів та встановлення єдиного зовнішнього тарифа, що повинно пере­творити ЕКОВАС в митний союз на зразок ЄС. Проте надто проблема­тичним є вихід ЕКОВАС на подібні до ЄС форми інтеграції, оскільки в регіоні існують й інші види міждержавного співробітництва, а також у зв'язку з тим, що у країн-учасниць цієї організації відсутня зацікав­леність в успішній діяльності її.

В Африці існують також й інші інтеграційні угрупування: »> Митний і економічний союз центральної Африки (ЮДЕАК); сполу­чає 6 країн: Габон, Камерун, Конго, Центральноафриканську рес­публіку, Чад, Екваторіальну Гвінею; *> Спільний ринок Східної і Південної Африки (КОМЕСА); сполучає

20 країн регіону;

*»* Південноафриканське співтовариство розвитку; сполучає 11 країн регіону.

Інтереси багатьох груп постійно стикаються один з одним. Майже всі групи прагнуть до співробітництва, створюючи ті чи інші форми інтеграції, котра найчастіше, здебільшого відбувається на низькому рівні. Афри­канські країни настільки бідні, а їх економічна активність настільки низька, що бази для їх співробітництва поки що практично нема. Майже всі афри­канські країни сподіваються в першу чергу на сільське господарство та при­родні ресурси як основні джерела доходу і прибутку від експорту. А відтак відсутні серйозні підстави для зниження бар'єрів на шляху просування пер­винних ресурсів. Промисловість в переважній більшості країн знаходиться на дуже низькому рівні розвитку, а тому скоріше потребує захисту, аніж відкриття ринків для вільної конкуренції, що суттєво утруднює створення зон вільної торгівлі. Здебільшого існуючі групи намагаються співробітни­чати в інших сферах, наприклад, в наданні транспортних послуг і розвитку інфраструктури, реалізації дрібних промислових проектів і таке інше.

ЧАСТИНА II

МІЖНАРОДНА МАКРОЕКОНОМІКА: ФУНКЦІОНУВАННЯ ВІДКРИТОЇ

НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ ТА СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА В ЦІЛОМУ*