logo
МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА Козак

3.2.5. В чому полягає специфіка Латиноамериканських інтеграційних процесів?

Дослідження Міжамериканського банка розвитку дозволило виявити три моделі інтеграції в Латинській Америці:

1) Спільний ринок.

2) Зону вільної торгівлі.

3) Модель часткових економічних преференцій (переваг, пільг, привілеїв).

Найкращими прикладами зон вільної торгівлі слугували: <» Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), котра була

створена в 1960 р. і проіснувала до 1980 року; «»» Карибська асоціація вільної торгівлі (КАРАФТА), що була створена

в 1965 році і проіснувала до 1973 року.

Однак жодна з цих організацій не реалізувала представлених цілей: поступова ліквідація торговельних бар'єрів; зниження митних стягнень.

Головною причиною їх краху виявилось те, що країни-учасниці цих угрупувань торгували більше з США, ніж одна з одною. А відтак всере­дині цих організацій відсутніми були стимули, котрі працювали в ЄС.

Прикладом спільного ринку служить Андська група (Андський пакт або Картахенська угода), яка створена в 1969 році деякими колишніми членами ЛАВТ (Болівія, Перу, Еквадор, Венесуела). Вони вважали, що потрібно щось більше, ніж лише вільна торгівля. А відтак Андська група передбачає:

*> єдині зовнішні тарифи;

* обмеження припливу іноземних інвестицій;

*«« інтеграційна політика в економічній та соціальній сферах.

Ці ж цілі ставлять перед собою такі угрупування як: •»• Центральноамериканський спільний ринок(ЦАСР), створений в 1960 році, який включив п'ять країн (Коста-Ріка, Сальвадор, Гвате­мала, Гондурас, Нікарагуа);

*> Співтовариство і спільний ринок Карибського басейну (КАРІКОМ), створений в 1973 році; включає 14 країн (Антигуа і Барбуда, Гайана, Монтсеррат, Сент-Крістофер і Невіс, Сент-Вінсент і Гренадіни, Тринідад і Тобаго, Сент-Люсія, Сурінам, Ямайка).

*J» Спільний ринок країн Південного Конуса (МЕРКОСУР), створений в березні 1991 року: включає чотири країни (Аргентина, Бразилія, Па­рагвай, Уругвай).

Перераховані вище угруповання також не базуються на стабільних за­гальних стимулах, притаманних ЄС.

Андська група вирішила розвивати промисловість у своєму субрегіоні і розміщувати підприємства в країнах-учасницях, що повинно було спри­яти їх подальшому розвитку, але регіональні політичні і економічні про­блеми завадили групі у повній мірі скористуватися перевагами інтеграції, оскільки менше 5% сукупного торговельного обігу країн-учасниць припа­дало на їх торгівлю одна з одною. В 1987 році група послабила обмеження на іноземні інвестиції, сподіваючись залучити додатковий капітал. Крім того, вихідна мета створення регіональної промисловості перетворилась в практику надання допомоги дрібним та середнім підприємствам регіону. До кінця 1960 року ЦАСР вдалось усунути приблизно 80% торговель­них обмежень серед країн-учасниць. Серйозною причиною труднощів є те, що вигоди від інтеграції непропорційно переливали до більш багатих і розвинутих країн-учасниць. Більш того, політичні проблеми в зоні асоціації перешкоджали подальшому прогресу.

14 членів Карибського співробітництва (КАРІКОМ) розширили співробітництво, поставивши за мету досягнення повної економічної інте­грації. Планом передбачається вільне переміщення в регіоні товарів і капіталу, вироблення єдиних зовнішніх тарифів, перегляд правил визна­чення походження товарів, гармонізація інвестиційних стимулів, коорди­нація політики розвитку торгівлі і бізнесу, а також фінансової політики, створення до 1995 року кредитно-грошового союзу. Швидкість змін в Європі та високі темпи зростання економіки ряду країн в Азії спонука­ли членів КАРІКОМ усвідомити, що їм залишається або швидко просува­тися, або виявитись далеко позаду.

Країни-учасниці МЕРКОСУР прагнуть підійти ближче ніж всі країни, що розвиваються, до формування субрегіонального торговельного блоку завдяки активізації та розширенню взаємної торгівлі, зняття мит них тарифів між країнами-учасницями (до 1996 року), підвищення якості і конкурентоспроможності їх товарів, широкого залучення іноземних інвестицій, створення координуючого органа — Ради спільного ринку.

Однак у цієї субрегіональної організації виникли труднощі, які пов'язані з величезними зовнішніми боргами її учасників, високим рівнем інфляції та «закритістю» економік. Аргентина і Бразилія, а також Уруг­вай мають більш відкриту економіку, тоді як в Парагваї ринкова еко­номіка знаходиться на початковій стадії розвитку. Двом останнім країнам знадобиться чимало часу, щоб збалансувати господарські структури і мо­дернізувати промисловість, котра сьогодні поки що не у змозі конкурува­ти з партнерами по МЕРКОСУР. Існує також небезпека, що цей розрив в економічному розвитку країн може поставити Уругвай і Парагвай в за­лежність від Аргентини та Бразилії.

Модель часткових економічних преференцій найкраще ілюструє Ла­тиноамериканська асоціація інтеграції (ЛААІ), яка утворена в 1980 році і включає одинадцять країн (Аргентину, Болівію, Бразилію, Чілі, Колумбію, Еквадор, Мексику, Перу, Уругвай, Венесуелу, Парагвай).

До 1980 року стало зрозуміло, що ЛАВТ, яка була її попередницею, не працює: лише 14% річного торговельного обігу країн-учасниць можна було приписати перевагам, забезпеченим цією організацією, але й ці пере­ваги використали головним чином Мексика, Бразилія та Аргентина. Ос­новна мета ЛАВТ полягала в знищенні всіх тарифних і нетарифних бар'єрів в торгівлі між країнами-членами і в поступовому просуванні організації до спільного ринку. Але на практиці з'ясувалось, що ця програма надто жорст­ка і амбіційна. На противагу їй і була створена ЛААІ, як набагато менш амбіційна і більш гнучка організація, котра надає своїм членам можливість встановлювати двосторонні угоди з включенням до них (за бажанням зацікавлених сторін) і інших країн. Це дозволяє країнам зі спеціальними інтересами розвиватись швидше, ніж у випадку, коли роз'єднані країни-члени змушені шукати компроміси, знижуючи тим самим ефективність угод. Проте до 1998 року лише 10,7% торговельного обігу членів ЛААІ при­падало на торгівлю всередині організації. Замість скасування прикордон­них тарифів ЛААІ розробила більш гнучку систему регіональних пільгових митних зборів та інші форми економічного співробітництва, але не запро­понували графіка переходу до справжнього спільного ринку.

Більш амбіційна програма регіональної економічної інтеграції — про­ект «Підприємництво для обох Америк», в котрому планується створення зони вільної торгівлі для всіх держав Північної та Південної Америки. До кінця 1994 року Бразилія, Аргентина, Парагвай та Уругвай сподіва­лись усунути всі тарифні бар'єри і створити географічне обмежену зону вільної торгівлі. Тарифи належить знизити на 20% на рік до повної відмо­ви від них. Чотири країни сподіваються також на скасування винятків із загального правила і більш широке розповсюдження у світі ідеї зниження тарифів. Є підстави сподіватися, що ці проміжні кроки полегшать шлях до більш широкого співробітництва.

Проект «Підприємництво для обох Америк» — це проект створення союзу на підставі обмежень зони вільної торгівлі. Можливість створення такого союзу підкріплена двома чинниками: по-перше, встановленням де­мократичної форми правління майже у всіх американських країнах і, по-друге, просування в сторону заміни державного протекціонізму політи­кою лібералізації імпорту та приватизації ресурсів.