3.1.6. В чому полягають особливості динаміки економіки розвинутих країн?

Протягом усього часу, що існують розвинуті держави, їх економіка розвивалася нерівномірно. Лідируючі позиції посідали то одна, то інша держави. З середини XVII ст., і особливо в XVII — першій половині

XIX ст. безсумнівне лідерство належало Великій Британії, яка тривалий час вважалася «майстернею світу». З середини XIX ст. на перше місце в світовій економіці вийшли СІЛА, які посідають це місце безперервно й посьогодні. Позиції Великої Британії поступово слабнули. В останній чверті XIX ст. вона пропустила перед собою ще Німеччину, а з 60-х років

XX ст. — Францію, а згодом — Японію.

Сполучені Штати досягли найвищої частки в світовій економіці по закінченні Другої світової війни, наприкінці 40-х та початку 50-х років XX ст. Тоді вони виробляли 51% промислової продукції несощ'алістично-го світу. Така ситуація склалася під впливом багатьох причин. Але одною з основних є те, що на території СІЛА воєнні дії не велися протягом жод­ної з світових війн; американські фірми збагачувалися на військових по­ставках воюючим країнам. Сполучені Штати зосередили значну масу зо­лотого запасу світу. Перехід до золото-девізної валютної системи (згідно з рішеннями спочатку Генуезької, а потім Бреттон-Вудської конфе­ренцій) прирівняв долар до золота в міжнародних валютних відносинах. Це ще більше зміцнило позиції США в світовій економіці.

Проте поступово частка США у світовому виробництві почала знижу­ватися під впливом конкуренції західноєвропейських країн та Японії. Західна Європа відбудувалася після Другої світової війни вже до середи­ни 50-х років. З одного боку, це є наслідком американської допомоги за «Планом Маршала» (надання кредитів та інвестування в економіку євро­пейських держав), а з іншого — ефективної економічної політики держав­них лідерів цих країн. Канцлера ФРН Людвіга Ерхарда називаються бать­ком «німецького дива», яке виявилося в несподіваному ривку країни в 60-х роках на шляху економічного розвитку. Французький прем'єр-міністр Роберт Шуман і голова Комісаріату з планування й адміністрації в уряді Франції Жан Монне розробили і втілили в життя ідею утворення Європейського об'єднання вугілля й сталі (ЄОВС), яке згодом перетво­рилося на Європейський Союз.

Ще більшим «економічним дивом» стали неймовірно високі темпи роз­витку Японії в 70-х роках, що незабаром вивело її на друге місце в світі. Тут також серед чинників швидкого розвитку можна виокремити два: амери­канські інвестиції і внутрішня політика уряду. США «підживлювали» еко­номіку Японії особливо в 50-ті роки, підчас війни в Кореї, коли розміщува­ли військові замовлення на японських підприємствах. Внутрішня політи­ка уряду Японії була досить гнучкою й ефективною. Зокрема, уряд актив­но заохочував купівлю японськими фірмами іноземних ліцензій, «ноу-хау», що дозволило Японії не втратити темпу в технологічному розвитку.

В останні два десятиліття спостерігається певне вирівнювання по­зицій найрозвиненіших держав, зближення їх темпів розвитку. Особливо це характерно для 90-х років.

На динаміку розвитку певний вплив здійснюють економічні цикли, які періодично сприяють підвищенню та падінню темпів економічного зростання. Фаза падіння часто закінчується кризою. Найглибша криза в історії розвинутих країн спостерігалася в 1929-1932 pp., коли їх сукуп­ний ВВП впав на 17,7%, а експорт на 25,3%. Глибокою була криза в 1945-1946 pp., вона обумовлювала падіння ВВП на 11% [41, с. 344]. В повоєнний період економіка розвинутих країн розвивалася більш спо­кійно; кризи, які траплялися, вже не були такими глибокими. Найвідчут-нішою була криза 1974-1975 pp., пов'язана з різким підвищенням цін на нафту внаслідок цілеспрямованої акції країн ОПЕК; тоді промислове ви­робництво індустріальних країн скоротилося на 5%. Напочатку 80-х років (1981-1982 pp.) чергова криза скоротила випуск промислової продукції на 4% [54, с. 129]. Останньою за часом була криза 1997-1998 pp., проте во­на вразила переважно країни Південне- Східної Азії й мало торкнулася розвинутих країн Європи й Південної Америки.

В 90-х роках економіка розвинутих країн розвивалася повільніше, ніж в попередніх десятиліттях. Особливістю цього періоду є впевнена хода економіки США (за винятком 1991 р.) та гальмування темпів економічно­го росту Японії.

Таблиця 1.30. Темп росту ВВП (в % до попереднього року) в 90-ті роки

* — оцінка

Джерело: [23, с. 67].

Відповідними темпами в 90-х роках розвивалося виробництво і зов­нішня торгівля розвинутих країн. Звертає на себе увагу більш високий темп зовнішньої торгівлі порівняльне з промисловим розвитком, що свідчить про поглиблення процесів міжнародного поділу праці й гло­балізації. Наступна таблиця віддзеркалює економічну ситуацію 90-х років; з неї видно також наслідки кризи 1991-1993 pp., яка, проте торкну­лася не всіх країн однаково.

Таблиця 1.31. Темпи росту виробництва й зовнішньої торгівлі в 90-х роках, %

Джерело: [http: www. IMF. Annual Report 2000, p. 12.]

Особливістю економічного циклу 90-х років є його асинхронність, тоб­то невспівпадання в часі по окремим країнам. Висловлюється навіть дум­ка, що циклічний розвиток вже нетиповий для розвинутих країн, і що стабільний розвиток економіки США в 90-ті роки тому є прикладом. Про­те початок нового століття дає привод для сумніву про це; найвищого зна­чення темпів росту економіка США досягла в 2000 р., а в 2001 р. відбулося їх зниження. Трагічні події 11 вересня негативно відбилися на діловій ак­тивності в США, хоча це не єдина причина. Ось які прогнози щодо розвит­ку основних центрів світової економіки наводилися в економічній пресі:

Таблиця 1.32. Основні макроекономічні показники розвинутих країн

Джерело: [23, с. 69].

Однією з причин зниження темпів зростання економіки США в 2001 р. вважається її «перекапіталізація» — невідповідність реального інвесту­вання у виробництво й активності на фондових ринках. Так, частка висо­ких технологій в активах нефінансових корпорацій не перевищувала 10%, тоді як в капіталізації фондового ринку США вона складала 36%. «Бум» на ринку високих технологій має спекулятивний характер, що ви­ражається в надмірно високому котируванню акцій компаній, що випус­кають комп'ютерну техніку та іншу продукцію високих технологій. Пере-накопичення капіталу призвело до падіння темпів капіталовкладень в економіку США, особливо в промисловість, вже з другої половини 2000р.

Уповільнення темпів японської економіки пов'язане з падінням росту внутрішніх інвестицій; це, в свою чергу, залежить від повільного зростан­ня споживчих витрат населення країни. В Японії збільшується безробіття, що знижує купівельну спроможність населення (в 1998 р. безробітні скла­дали 4,2% до економічно активного населення, тоді як в 1985-1995 pp. їх частка в середньому становила 2,5%). Після фінансової кризи 1997-1998 pp., яка вразила і Японію, по країні покотилася хвиля бан­крутств. Тільки за 2000 р. кількість банкрутств збільшилася на 24%.

На тлі спаду в економіці Японії та США країни Західної Європи, за прогнозами, мають кращі перспективи, хоч їх темпи росту також уповільняться. Механізм глобалізації діє таким чином, що зниження еко­номічної активності в одному із світових центрів економіки негативно відбивається й на решті. Так, зниження темпів росту ВВП у США на 1% викликає гальмування темпів ВВП в Західній Європі на 0,2-0,4%.

Незважаючи на уповільнення темпів економічного зростання на зламі двох століть, позиції розвинутих країн залишаються досить міцними в світовій економіці, їх розрив по основним економічним показникам з рештою країн дуже великий. Динамічність економіки розвинутих країн обумовлена певними факторами розвитку, серед яких визначальну роль відіграє розширення ринків прямих та портфельних інвестицій, що в свою чергу пов'язано з ростом споживчого й виробничого попиту в цих країнах. Важливе значення має міжнародний рух інвестицій, основна маса яких належить саме розвинутим країнам (в 2000 р. на цю групу країн припада­ло 78% припливу усіх зарубіжних інвестицій), причому частка розвину­тих країн збільшується (в 1988-1993 pp. вона становила 73%). Динаміку припливу ПП відбиває наступна таблиця.

Наприкінці XX ст. спостерігався швидкий розвиток фінансових, в першу чергу, фондових ринків. За два останніх десятиліття минулого століття капіталізація світових ринків акцій збільшилася в 13 разів, тоді як сукупний ВВП зріс тільки в 2,5 рази. В 2000 р. в акції було вкладено в усьому світі 31605 млрд, дол., в тому числі на ринках розвинутих країн — 29394 млрд. дол., тобто 93%. По окремих країнах вони розмістилися таким чином (млрд. дол.): США — 15104, Японія — 3157, Велика Британія — 2577, Франція — 1447, Німеччина — 1270, Італія — 768.

Таблиця 1.33. Щорічний приплив прямих інвестицій, млрд. дол.

Джерело: [23, с. 70].

Особливості динаміки розвитку економіки розвинутих країн в другій по­ловині XX ст., як вже зазначалося, призвели до зниження частки США у світовому виробництві й підвищення частки Японії, а також країн Західної Європи. Проте принципової зміни позицій не сталося. США залишаються провідною державою світу майже за всіма основними абсолютними еконо­мічними показниками. Якщо ж розглядати Європейський Союз як єдиний економічний центр, в чому є сенс, то він випереджає Сполучені Штати за об­сягом зовнішньої торгівлі. Якщо виключити навіть взаємну торгівлю країн ЄС, то й тоді його частка у світовому експорті перевищить експорт США: відповідно 18,8% та 16,4%. Інтеграція західноєвропейських країн в межах Є С додала імпульсу їх економічному розвитку. Скасування митного оподат­кування у взаємній торгівлі, вільний рух капіталу й робочої сили, суттєве по­силення виробничого кооперування, нарешті, політичне згуртування сприя­ли розширенню внутрішнього ринку Західної Європи. Відкритість еко­номіки ЄС вища, ніж в США та Японії. Якщо експортна квота становила (1997 р.) в США 11,9%, Японії - 11,1%, то в країнах єврозони - 16,2%.

США лідирують за розвитком промисловості, їх частка в промислово­му виробництві світу становила в 1997 р. 16,6%, тоді як Японії — 6,9%, Німеччини — 5,4%.

Таким чином, розвинуті країни утворюють три центри світової еко­номіки: США, Західна Європа, Японія. Протягом останніх десятиліть темпи їх розвитку були неоднакові. Підсумовуючи сказане, відзначимо основні тенденції. До середини 50-х років минулого століття панування США в світовій економіці було переважаючим; вони виробляли 37% про­мислової продукції усього світу, мали більшу частину золото-валютних резервів. З кінця 50х років і особливо в 60-х роках спостерігається підне­сення країн Західної Європи і особливо Німеччини. На короткий строк ФРН стає другою за обсягом виробництва країною несоціалістичного світу (після США). З кінця 60-х років розпочинається бурхливе еко­номічне зростання Японії, яка в 70-х роках вже випереджає ФРН, а не­вдовзі й СРСР і стає другою країною світу за рівнем економічного розвит­ку. В 90-х роках темпи росту японської економіки уповільнюються, зате спостерігається прискорення економічного розвитку США. Майже 10 ро­ків, до середини 2000 p., американська економіка була на підйомі — само­му тривалому за післявоєнні роки. Економіка країн Західної Європи ос­танні два десятиліття розвивається усталеними темпами, без суттєвих зльотів і падінь. В 90-х роках уповільнилися темпи розвитку Німеччини й Італії, проте прискорився розвиток Іспанії та Нідерландів.