logo
МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА Козак

3. Як складаються відносини України із міжнародною економічною спільнотою?

Україна, як і інші суверенні держави, що створились після розпаду СРСР, виявилась погано включеною в міжнародний поділ праці, а це не відповідає ЇЇ національним інтересам, адже тим самим її виштовхують на узбіччя світового економічного прогресу. Про це свідчить, зокрема, той факт, що частка експорту в загальному обсягу виробництва України ще до проголошення суверенітету не перевищувала 4-5%, в той час як середнь-освітовий показник дорівнює 17%

Досягнення економічного та соціального відродження України в знач­ній мірі пов'язане з інтеграцією її в міжнародну економічну систему, ак­тивною і зростаючою участю не лише в регіональному, але й міжнародно­му поділі праці, ефективному використанні його переваг і вигод.

Можливості тієї чи іншої країни щодо включення у світовий еко­номічний простір та міжнародну економічну систему визначаються по­казником відкритості її економіки.

Існують різні експертні оцінки відкритості української економіки. Так, за рейтингом «Heritage Foundation» і «Wallstreet journal» у 1998 p. із 161 країни Україні відведена 124 позиція, а експерти Світового банку у 1999 р. оцінювали економіку України як «закриту».

Разом з тим, можлива й інша оцінка. Якщо брати такі кількісні показ­ники як співвідношення обсягів експортно-імпортної діяльності та ВВП, то Україна демонструє досить високий рівень відкритості еко­номіки — 90%. (Польща — 53%, Угорщина — 67%, Росія — 44%).

Але ця відкритість відбиває не зростаючу конкурентоспроможність українських товарів, а законсервовані структурні диспропорції (не­помірну залежність від імпорту енергоносіїв та вимушений експорт низь-котехнологічної металургійної продукції, виробництво якої поглинає значну частку «критичного» енергоімпорту).

Цілеспрямованість інтернаціоналізації української економіки усклад­нюють такі зовнішні фактори впливу: *> значне посилення міжнародної конкуренції на основних товарних

ринках світу; *> істотне підвищення вимог споживачів до технологічного рівня та

якості товарів, що зробило цінові фактори конкурентоспроможності

вторинними, а фактори швидкості технологічних інновацій та га­рантій якості — первинними;

«!* вжиття багатьма зарубіжними країнами більш витончених форм про­текціонізму та дискримінації українських експортерів (ускладнення процедур сертифікації продукції, розширення використання ме­ханізму антидемпінгових розслідувань та ін.);

*> активне використання провідними країнами заходів відкритого дер­жавного протекціонізму на окремих ринках, включаючи ринки озб­роєнь та сучасної високотехнічної продукції (наприклад, літакобуду­вання, обладнання для АЕС тощо);

«J» обмеженість доступу до міжнародних інструментів регулювання тор­говельних режимів через відсутність членства в системі COT;

*t* складність входження в міжнародні проекти високотехнологічного співробітництва через невідповідність міжнародним критеріям захис­ту прав інтелектуальної власності;

* висока взаємна конкуренція інтересів України та інших постсоціаліс-тичиих країн на міжнародних товарних і кредитно-інвестиційних рин­ках [57; с. 263-264].

Для активного включення України у процес міжнародної економічної інтеграції необхідно створити відповідні умови.

Суть цих умов зводиться до створення в Україні такої соціально-еко­номічної та політичної системи, котра була б сполучною з міжнародними інтеграційними системами. Іншими словами, економіка України повинна бути здатною до функціонування з міжнародними угрупуваннями в одній системі координат.

Відзначена сполученість досягається за допомогою становлення в Ук­раїні адекватних міжнародним інтеграційним угрупованням політико-правових, економічних, соціально-культурних та інфраструктурних відносин.

Як важливу умову включення України в інтеграційні процеси можна виокремити розвиток двосторонніх та багатосторонніх її відносин з сусідніми державами.

Досить сприятливими чинниками для розвитку цих відносин є: •» наявність неконфліктних кордонів між сусідніми державами; *» спільність історичної долі;

** традиційність взаємних економічних та гуманітарних зв'язків; ** єдність природного середовища;

* * однорідність рівня соціально-економічного розвитку.

Істотними є підписання між Україною та іншими країнами відпо­відних міждержавних угод і надання в їх рамках взаємних преференцій, які створюють більш пільгові умови діяльності господарюючих суб'єктів.

Принципово значимою умовою включення України в інтеграційні процеси є встановлення зв'язків між її господарюючими суб'єктами і ТНК. Підключення наших підприємств до технологічного ланцюга, що діє в рамках ТНК, а також відкриття їх філій та дочірніх підприємств на території України є прямим шляхом до світового інтернаціоналізованого виробництва.

Як необхідна інституційна умова включення України у світогоспо-дарські зв'язки виступає її участь в роботі міжнародних економічних ор­ганізацій. Неможливо бути інтегрованим у світове співробітництво, не до­тримуючись «правил гри» його учасників. Ці «правила», хай навіть і жорсткі, але загальновизначені в цивілізованому світі, якраз і розроблю­ються міжнародними економічними організаціями, таким як СОТ, МВФ, МБРР, МОП та ін.

Відзначені умови повинні виступати як вихідні у формуванні цілісної інтеграційної політики України. І хоча в Україні, по суті, нема навіть інте­граційної концепції, наведені умови, а також специфіка геополітичного становища України дозволяють виділити два рівні інтеграційної політики.

1. Участь України в міжнародному поділі праці, тобто встановлення економічної взаємодії з рештою країн світу, насамперед, з ЄС на принци­пах міжнародних економічних інститутів і з урахуванням національної безпеки.

2. Участь України в регіональному поділі праці, тобто розширення її економічного співробітництва з країнами-партнерами по колишньому* СРСР, а також з країнами Східної Європи на нових принципах, тобто на принципах приватно-підприємницької інтеграції або «інтеграції знизу».

Формування відкритої економіки України визначається стратегічни­ми напрямами її інтернаціоналізації, яка повинна відбуватися за такими основними напрямками: «І» системна інтеграція у світове господарство із забезпеченням реальної

міжнародної конкурентоспроможності; •і» ефективна міжнародна спеціалізація, скоординована з внутрішньою

структурною модернізацією та орієнтована на доступні прогресуючі

сегменти світового ринку;

* міжнародна диверсифікація, спрямована на ліквідацію монопольної чи монопсонної залежності від окремих зарубіжних ринків;

*!• становлення власних транснаціональних економічних структур з гло­бальним менеджментом;

* інтеграційна макровзаємодія із СНД, Європейським Союзом, цент­рально- і східноєвропейськими угрупованнями країн;

«І* забезпечення належного рівня економічної безпеки з дійовими ме­ханізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон'юнктури та фінансових криз.

Всі ці пріоритети можуть бути реалізовані в результаті продуктивної співпраці з міжнародними економічними організаціями: МВФ, Світовим банком, системою СОТ, спеціалізованими урядовими і неурядовими ор­ганізаціями в галузі зв'язку та інформаційного обміну, транспорту, енер­гетики, праці (МОП), з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), промислового розвитку (ЮНІДО), сільського господарства і продовольства (ФАО) та ін. За умовами реалізації власної стратегії інтернаціоналізації Україна має перспективи досягнення певної міжнародної конкурентоспроможності [57, с. 268-269].

Програма «Україна-2010» визначає стратегічний прогноз входження України в систему міжнародного поділу праці. На першому етапі вход­ження у систему міжнародного поділу праці відбувається з нарощенням експорту та одночасним скороченням промислового імпорту. Експорт ок­ремих видів продукції — хімічної промисловості і чорної металургії на цьому відрізку дещо знижуватиметься — у міру відновлення внутрішньо­го попиту.

Передбачається подальший розвиток режиму вільної торгівлі з країна­ми СНД. Створюватимуться умови для вступу до Світової організації торгівлі (COT).

Особливість другого етапу (до 2005 року) — істотне збільшення екс­портної частки машинобудівельної та високотехнологічної продукції. Розшириться співпраця з високоіндустріальними країнами, особливо США та іншими країнами «великої сімки». Саме вони стануть 'найбільшими постачальниками нових технологій і високотехнологічних товарів, а також найпотужнішим джерелом інвестицій.

Третій етап відзначатиметься інтенсивним розвитком усіх галузей економіки, що стане головним фактором розвитку експорту. Повністю за­вершиться перехід на законодавство, побудоване на економічних важелях регулювання експорту та імпорту, яке відповідатиме загальноприйнятим у світі нормам і стандартам. Україна стане членом провідних торговель­них організацій і угруповань світу. Енергетичні ресурси надходитимуть принаймні з шести-семи ринків.

Загалом до 2010 року внаслідок здійснення процесів диверсифікації зовнішня торгівля з країнами далекого зарубіжжя значно розшириться, її частка сягне 65-70 відсотків загальних обсягів торгівлі. Україна торгува­тиме майже із 170 країнами світу [57, с. 270].

Крім розвитку зовнішньої торгівлі стратегічним напрямком інтер­націоналізації української економіки є залучення іноземного капіталу у формі прямих інвестицій та довгострокових кредитів.

Можливий успіх України в залученні іноземного капіталу багато в чо­му пов'язаний зі створенням сприятливого інвестиційного клімату (який розуміється як комплекс матеріально-речових та інституційних умов, що дозволяють інвесторам знижувати виробничі витрати до рівня нижче се-редньосвітового). Основні компоненти цього клімату — низька вартість робочої сили; дешевизна прав землекористування; прийнятний рівень роз­витку виробничої та соціально-побутової інфраструктури; система пільго­вого оподаткування; преференційний міграційно-митний режим; розвину­те зовнішньоекономічне, митне, валютне і т.ін. законодавство. Не можна не відзначити і такий важливий момент як орієнтація на максимальне залу­чення в країну валютних коштів зарубіжної української діаспори.

Останнім часом Україна почала використовувати нові форми вклю­чення у світовий економічний простір. Це такі форми як: вільні або спе­ціальні економічні зони; єврорегіони; морські економічні райони міжна­родного співробітництва; спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку; міжнародні транспортні коридори.

В основному, на протязі 1999-2000 pp. в Україні було утворено 12 спеціальних економічних зон, які розташовані в різних регіонах країни; на 10 територіях пріоритетного розвитку встановлено спеціальний режим інвестиційної діяльності.

Тепер майже у всіх прикордонних регіонах України діють ті чи інші організаційні форми включення у світовий економічний простір.

Так, на півдні України функціонують спеціальні (вільні) економічні зони «Порто-франко», «Порт Крим», експериментальна економічна зона «Сиваш»; спеціальний режим інвестиційної діяльності в Автономній рес­публіці Крим; єврорегіон «Нижній Дунай»; проходять міжнародні транс­портні коридори № 9 (Критський) Гельсінкі — Москва — Оде­са — Кишинів — Бухарест — Александрополіс; відбувається становлення транспортних коридорів Гданськ — Одеса та «Європа — Кавказ — Азія».

У східному регіоні України утворено спеціальні економічні зони «До­нецьк» і «Азов» (у м. Маріуполі). Спеціальний режим інвестицій — у До­нецькій та Луганській областях, а також у містах Харкові та Шостці. Крім того, у м.Харкові засновано технологічний парк «Інститут монокрис­талів».

У північному регіоні України утворено СЕЗ «Славутич», запровадже­но спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритет­ного розвитку у Чернігівській та Житомирській областях; у місті Києві засновано технологічні парки «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка» і «Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона». Тут проходять міжнародні транспортні коридори №3 (Критський) Берлін / Дрезден — Вроцлав — Львів — Київ; а також вище­зазначений № 9 (Критський) залізничним транспортом — державний кордон з Білоруссю — Чернігів — Київ — Жмеринка — Роздільна — Кучурган — державний кордон з Молдовою.

Нарешті, у західному регіоні України діють СЕЗ «Закарпаття», «Яворів», «Інтерпорт Ковель», курортно-рекреаційна СЕЗ «Курорто-поліс Трускавець»; встановлено спеціальний режим інвестиційної діяль­ності на територіях пріоритетного розвитку у Закарпатській, Львівській та Волинській областях; тут проходять міжнародні транспортні коридо­ри — вищеназваний №3, а також №5 (Критський) — Трієст — Любля­на — Братислава — Ужгород — Львів. Тут функціонують «Карпатський єврорегіон», єврорегіони «Буг» та «Верхній Прут».

Крім того, Україна бере участь у роботі таких міждержавних об'єднань, як Співдружність Незалежних Держав — СНД; Чорноморське економічне співробітництво — ЧЕС; а також ГУ У AM (Грузія — Ук­раїна — Узбекистан — Азербайджан — Молдова).

Успішна реалізація усіх цих інтеграційних процесів має такі позитивні наслідки для економіки України:

«> залучення іноземних інвестицій для прискореного соціально-еко­номічного розвитку окремих регіонів; ** залучення передових технологій, «ноу-хау»; »« створення нових робочих місць; *» розвиток взаємовигідного товарообміну; ** створення науков І\ впроваджувальних центрів; »* вдосконалення системи підготовки кадрів; »* взаємний обмін фахівцями з різних галузей знань; ** вирішення екологічних проблем.

ЧАСТИНА І

МІЖНАРОДНА МІКРОЕКОНОМІКА: РУХ ТОВАРІВ ТА ЧИННИКІВ ВИРОБНИЦТВА*