1.3. Методи регулювання міжнародної торгівлі 1.3.1. Які існують основні типи торгівельної політики?

Регулювання міжнародної торгівлі припускає цілеспрямований вплив

держави на торговельні відносини з іншими країнами. До основних цілей

зовнішньоторговельної політики відносяться:

•* зміна обсягу експорту й імпорту;

»* зміна структури зовнішньої торгівлі;

•* забезпечення країни необхідними ресурсами;

•• зміна співвідношення експортних та імпортних цін.

Розрізняють три основних підходи до регулювання міжнародної торгівлі:

<• система односторонніх заходів, за якої інструменти державного регу­лювання використовуються урядом країни в односторонньому поряд­ку без узгодження з торговим партнером;

«J» укладення двосторонніх угод, у яких узгоджуються заходи торгової політики між торговими партнерами;

*J* укладення багатосторонніх угод. Торгова політика узгоджується і ре­гулюється країнами-учасницями (Генеральна угода про тарифи і торгівлю, що входить у систему угод COT, угода в сфері торгівлі країн-членів ЄС) [33, с. 198].

Держава може використовувати кожний з підходів і в будь-якому спо­лученні.

Основною рисою державного регулювання міжнародної торгівлі є можливість застосування у взаємодії двох різних типів зовнішньоторго­вельної політики: лібералізації (політики вільної торгівлі) і про­текціонізму. Ці два типи торгової політики характеризують ступінь утру­чання держави в міжнародну торгівлю [57, с. 66-72].

Під свободою торгівлі розуміється політика мінімального державного утручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних рин­кових сил попиту та пропозиції.

Таким чином, основним регулятором зовнішньої торгівлі в умовах політики лібералізації є ринок. Однак це не означає, що держава усувається від усякого впливу на торгівлю. Для надання максимальної волі своїм суб'єктам, що хазяюють, держава укладає договори з іншими країнами.

Переваги вільної торгівлі полягають у наступному:

*t« позитивні політичні наслідки, оскільки країни стають у більшому сту­пені взаємозалежними, знижується небезпека ворожих дій по відно­шенню один до одного;

«J» країни, в основному економічно більш розвинуті, одержують найбіль­ший виграш від міжнародної торгівлі [77, с. 199-200]. Слід зазначити, що в чистому вигляді даний напрямок зовнішньотор­говельної політики ніколи і ніде не застосовувався.

Під протекціонізмом розуміється державна політика захисту внут­рішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тариф­них і нетарифних інструментів торгової політики [77, с. 201; 68, с. 124].

При протекціонізмі виключається вільна дія ринкових сил. Передба­чається, що економічний потенціал і конкурентоздатність на світовому ринку окремих країн різні. Тому вільна дія ринкових сил може бути не­вигідною для менш розвинутих країн. Необмежена конкуренція з боку більш сильних держав може привести в менш розвинутих країнах до еко­номічного застою і формування неефективної економічної структури.

Проведення політики протекціонізму сприяє розвитку в країні певних галузей виробництва; часто є необхідною умовою індустріалізації аграр­них країн; скорочує безробіття. Однак усунення іноземної конкуренції по­слабляє зацікавленість вітчизняних виробників у впровадженні досягнень науково-технічного прогресу, підвищенні ефективності виробництва.

Для протекціонізму характерні наступні форми:

*> селективний протекціонізм, спрямований проти окремих країн чи ок­ремих товарів;

•> галузевий протекціонізм що захищає певні галузі; <• колективний протекціонізм, що проводиться економічними інтегра­ційними об'єднаннями країн у відношенні країн, що до них не входять; •І* прихований протекціонізм, здійснюваний методами внутрішньої еко­номічної політики [33, с. 199].

До інструментів державного регулювання міжнародної торгівлі відно­сяться:

* тарифні методи, що переважно регулюють імпорт і спрямовані на за­хист національного товаровиробника від іноземної конкуренції, тому що роблять іноземні товари менш конкурентоздатними;

*«• нетарифні методи, що регулюють як імпорт, так і експорт (допомага­ють виводити на світовий ринок більше вітчизняної продукції, робля­чи її більш конкурентоздатною).

Для орієнтованого визначення характеру торгової політики викорис­товується два показники:

<• середній рівень митного тарифу. Він розраховується як середня став­ка імпортного мита, зваженого за вартісним обсягом імпорту товарів, на які воно накладається. Цей показник визначається тільки по това­рах, імпорт яких підлягає обкладанню митом;

* середній рівень нетарифних обмежень. Він розраховується як вартісна частка імпорту чи експорту, що підпадає під ці обмеження [33, с. 201]. Режим уведених обмежень по кожному з показників вважається

відкритим, якщо їхній рівень складає менш 10%, помірним — 10-15%, об­межувальним — більш 25%, заборонним — 40-100%.

Зіставлення режимів обмежень, за розглянутими показниками, дозво­ляє приблизно (враховується також ступінь інтенсивності кількісних об­межень) визначити тип торгової політики держави [33, с. 202].

Таблиця 1.7. Тип торгової політики