1.3.4. Як відбувається вибір конкретної валютної політики?

У сфері сучасних валютних відносин борються дві тенденції. З одного боку — прагнення до більш тісного безперервного погодження еко­номічної політики, колективного контролю під егідою МВФ за макроеко-номічними показниками розвитку національних економік для досягнення стабільності і «передбаченості» валютних курсів. Таке прагнення існує об'єктивно як реакція на зростаючу взаємозалежність економіки країн світу, породжену процесами інтернаціоналізації та інтеграції виробництва і капіталу. З іншого боку — прагнення захиститись від зовнішнього втру­чання (головним чином МВФ та США) у внутріекономічний розвиток, зберегти самостійний курс в галузі національної економічної політики, не допустити ущемлення суверенітету*.

В різних країнах та регіонах ці тенденції виявляються з різною силою. Цим визначається у значній мірі як можливість, так і ефективність застосу­вання того чи іншого валютного режиму. Не можна визначити валютну політику, яка була б найкращою одноразово для всіх країн. Відтак постає пи­тання про вибір конкретної політики в тій чи іншій ситуації в залежності від завдань (проблем), котрі стоять перед країною або групами країн. Ця особ­ливість сучасних валютних відносин і зафіксована в принципах Ямайської валютної системи, яка допускає багатоваріантність валютних режимів, що дозволяє як фіксовані, так і плаваючі валютні курси або їх змішаний варіант.

Проблему вибору валютної політики ми розглядаємо під кутом зору порівняльних переваг і недоліків тієї чи іншої валютної політики в різних ситуаціях. Спочатку порівняємо системи фіксованих і плаваючих курсів, потім — регульованого і вільного плавання.

За деякими параметрами і за визначених умов фіксовані валютні кур­си (ФВК) мають перевагу перед плаваючими або гнучкими курсами. ФВК зменшують ризик і невизначеність міжнародних торгівельних та фінансових угод, але вони не усувають впливу змін попиту і пропозиції на валютний курс. Відтак для підтримання паритету держава повинна мати можливість впливати на співвідношення попиту і пропозиції валюти. Як­що країна має в наявності достатні резерви (золото, іноземну валюту), як­що дисбаланс платіжного балансу є тимчасовим, а фіксовані валютні па­ритети далеко не відірвались від курсу рівноваги, то ФВК забезпечують стабільність валютного ринку. Якщо ж нема достатніх резервів для «фінансування» дефіциту платіжного балансу, то потрібен контроль над торгівельними та фінансовими потоками, тобто стримування імпорту і за­охочення експорту, стягнення спеціальних податків з відсотків і дивідендів, отримуваних зарубіжними інвесторами, обов'язковий продаж експортерами іноземної валюти державі і наступний її розподіл між імпортерами. Але така практика має, як правило, негативні наслідки: відбувається скорочення обсягу і деформація (порушення економічної доцільності, що ґрунтується на принципі порівняльних переваг) міжна­родної торгівлі, дискримінації окремих імпортерів, «чорний ринок» іно­земної валюти тощо. Можна добитись стабільності валютного ринку шля­хом проведення обмежувальної податкової та грошової політики, котра відносно знижує рівень національного доходу і підвищує відсоткові став­ки. Однак ці заходи, призводячи до стабілізації валютного курсу, разом з тим призводять до падіння обсягів виробництва, до безробіття та інфляції. Отже, життєздатність ФВК залежить від наявності згаданих умов. Якщо їх немає, то переважними є плаваючі валютні курси.

Перевагою гнучких (плаваючих) валютних курсів є те, що вони внаслідок вільного коливання попиту і пропозиції на валюту, автоматич­но коригуються таким чином, що в кінцевому підсумку відбувається вирівнювання дебету і кредиту платіжного балансу (усунення незбалан-сованості платежів). Водночас використання плаваючих курсів породжує більшу, ніж при ФВК, невизначеність і ризик як торгівельної, так і інвес­тиційної діяльності. При падінні інтернаціональної вартості валюти країни умови торгівлі погіршуватимуться, оскільки потрібно буде експор­тувати більший обсяг товарів і послуг для оплати певного обсягу імпорту. При значних коливаннях валютного курсу з'являється додатковий ризик у здійсненні закордонних інвестицій.

Зміна інтернаціональної вартості валюти призводить також до не­стабільності економіки країни. Справа в тому, що існує взаємозв'язок між змінами інтернаціональної вартості валюти (зниження або підвищення), інфляцією та безробіттям. Якщо інтернаціональна вартість валюти в умо­вах повної зайнятості знижується, то виникають інфляційні тенденції. Це відбувається з двох причин: 1) підвищується попит на товари даної країни, тобто збільшується частка чистого експорту в сукупних витратах, що викликає породжену попитом інфляцію, і 2) ціни на весь імпорт підви­щаться. Якщо відбудеться подорожчання валюти, то скоротиться експорт і збільшиться імпорт, що може викликати безробіття.

Тепер порівняємо фіксовані і плаваючі валютні курси з точки зору за­грози дестабілізуючих валютних операцій.

Дестабілізуюча спекуляція на валютному ринку можлива за будь-яких валютних режимів. За ФВК вона менш імовірна, ніж за плаваючих валют­них курсів в тому випадку, якщо уряд серйозно має намір і має мож­ливість підтримати валютний курс на фіксованому рівні. Водночас систе­ма фіксованих, але періодично змінюваних валютних курсів (Бреттон-Вудська система) створює можливість спекулянтам вести «односторонню гру» на валютному ринку, атакувати ті валюти, котрих очікує девальвація або ревальвація. При очікуванні девальвації спекулянти продають валюту на короткостроковому форвардному ринку і, якщо їх очікування виправ­довуються, вони отримують значний прибуток, викуповуючи валюту після девальвації за зниженим курсом. Коли валюта купується за високу ціну і продається за низькою (в очікуванні подальшого підвищення або зниження), то такі операції призводять до стабілізації валютного ринку.

При системі плаваючих курсів відбувається переважно «двостороння гра»: валютний курс може піти і вгору і вниз від очікуваного рівня, оскільки поточний курс «спот» являє собою курс рівноваги, а не штучно встановлений офіційний паритет, котрий не відображає реального спів­відношення ринкових сил. В умовах чистого плавання спекуляція, як пра­вило, дає стабілізуючий ефект, оскільки — за твердженням М. Фрідма-на, — «Валютні операції, що стабілізують ринок, дозволяють робити гро­ші, а дестабілізуючі — їх втрачати. Насамкінець дестабілізуючі обстанов­ку учасники за свою поведінку витісняються з ринку»'. Коли валюта про­дається в основному в період підвищення її ціни вище головної трендової лінії і, навпаки, купується, коли ціна опускається нижче цієї лінії, спекулятивні операції справляють стабілізуючий вплив на валютні курси, тобто сприяють руху валютних курсів до їх рівноважного тренду (рис. 1.6). Але це відноситься головним чином до чистого плавання ва­лютних курсів. Інше становище, як ми далі побачимо, складається за сис­теми керованого плавання. Стабілізуючий і дестабілізуючий вплив спеку­лятивних операцій ілюструють два рисунка 1.6 та 1.7 [39, с. 351J.

На рис. 1.6. дилери, що сприяють відновленню рівноваги, отримують прибуток тому, що вони закуповують за низькою ціною і продають за ви­сокою протягом всього циклу руху валютного курсу. На рис. 1.7. дилери дестабілізують становище і втрачають гроші, оскільки купують за більш високим курсом, ніж продають.

Це звичайно не означає, що на валютному ринку не проводяться дес­табілізуючі операції, і що вони не можуть принести прибуток. На валют­них ринках вони траплялись, трапляються і можуть трапитись у майбут­ньому. Але досвід показує, що серед валютчиків, що дестабілізують обста­новку, «коефіцієнт смертності» вище, ніж серед тих, хто прагне вести опе­рації у відповідності з лінією рівноваги.

Якщо порівняти систему чистого плавання і керованого плавання, то історичний досвід застосування системи показує, що небезпека спеку­ляцій вище за системи керованого плавання, ніж за системи чистого пла­вання валютних курсів. П.Х. Ліндерт стверджує, що «найбільш інтенсивні спекулятивні хвилі, що мають від'ємний ефект, виникають при режимі, котрий керується державними органами. Фактично винуватцями дес­табілізації ринку виступають саме державні органи» [39, с. 353].

Рис. 1.6. Стабілізуючий вплив

Прагнення до валютної стабілізації спонукає державні валютні органи (центральні банки) проводити значні валютні операції в одному напрям-

Рис. 1.7. Дестабілізуючий вплив

ку (так зване «брудне плавання»). Спроби підтримати курс, який вже не відповідає курсу рівноваги, за допомогою валютних інтервенцій призво­дить до валютних втрат держави* і перекачування прибутку до рук валют-чиків, що проводять дестабілізуючі валютні операції. Центральний банк, що проводить валютні інтервенції на підтримку нереальних валютних курсів, виступає, по суті, як спекулянт, що дестабілізує валютний ринок, оскільки протягом тривалого часу проводити таку політику неможливо, адже вона призводить до дедалі більших валютних втрат, збільшує вит­ратну частину державного бюджету. Приватні учасники ринка користу­ються тим, що уряд підтримує нереалістичний курс і отримує прибуток, а держава втрачає валюту.

Ми можемо зробити висновок, що дестабілізуючій спекуляції най­частіше піддаються фіксовані валютні курси в умовах фундаментальної нез-балансованості економіки і курси, які знаходяться в керованому плаванні за наявності сильної інфляції і нестабільності державної валютної політики.

Дестабілізуюча роль державних органів особливо деструктивна і при­зводить до найбільш негативних соціальних наслідків в тих випадках, ко­ли обстановка в країні нестабільна, а уряд немає достатніх резервів для стабілізації політики, наявним є хронічний дефіцит платіжного балансу і бюджету, сильна інфляція. Це доводить не лише історичний досвід** але і досвід встановлення фіксованого курсу карбованця, котрий коштував платникам податків 1 млрд. дол., а і так званий «чорний вівторок» в Росії.

Важливим аспектом проблеми вибору валютної політики є визначен­ня взаємозв'язку того чи іншого валютного режиму з інфляцією і без­робіттям, станом економіки та бюджетною, грошово-кредитною і податко­вою політикою, що проводиться урядом.

При режимі ФВК необхідність підтримувати курс стримує інфляцію. Перехід до плаваючих валютних курсів найчастіше призводить до інфляційної політики, оскільки в цьому випадку нема стримуючого чин­ника надмірної емісії грошей.

Вибір режиму валютних курсів залежить від того, яку мету переслідує економічна політика. В ситуації, коли основною метою стає досягнення повної зайнятості, а інфляції особливого значення не надається, перевага може бути віддана плаваючим валютним курсам. Тоді ж, коли ставиться мета уникнути інфляції, переважатимуть фіксовані валютні курси. По суті, проблема порівняльних переваг ПВК у значній мірі зводиться до проблеми оптимального сполучення безробіття та інфляції.

Далі, вибір тієї чи іншої валютної політики визначається ступенем за­лежності національної економіки від процесів, що відбуваються у світово­му господарстві. Якщо країна в більшій мірі піддається загрозі внутрішньої нестабільності і в меншому ступені залежить від зовнішньої, то для неї, як правило, переважаючими є фіксовані валютні курси. У випадку, коли еко­номіка країни в значній степені залежить від світового ринку, а внутрішня економічна обстановка і національна макроекономічна політика відносно стабільні, перевага надається плаваючим валютним курсам.

Нарешті, в плаваючих валютних курсах більше зацікавлені країни з дефіцитом платіжного балансу, і країни, котрі віддають перевагу незалеж­ності в проведенні грошово-кредитної та бюджетної політики. У самому за­гальному вигляді можна сказати, що в умовах сучасного світу до вибору ва­лютної політики потрібно підходити з точки зору оптимального поєднання її оцінки як інструменту економічної інтеграції і засобу захисту національної економіки від негативних, руйнівних впливів збоку світового господарства.