logo
МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА Козак

1.4.11. Які чинники впливають на зміни величини відсоткових ставок?

Як і будь-яка ціна, відсоткова ставка залежить від попиту і пропозиції. Зміна обсягу грошей впливає на відсоткову ставку: за даним рівнем цін і випуску продукції збільшення пропозиції грошей знижує відсоткову ставку, а зменшення пропозиції грошей — підвищує її.

Зміну грошової пропозиції з метою стабілізації сукупного обсягу ви­робництва, зайнятості і рівня цін здійснює кредитно-грошова політика, її завдання полягає в тому, щоб викликати збільшення грошової пропозиції під час спаду для заохочення витрат, а під час інфляції — обмеження про­позиції грошей для обмеження витрат.

Для регулювання пропозиції грошей використовуються:

1) операції на відкритому ринку — купівля і продаж цінних паперів (облігацій) центральним банком комерційним банкам і населенню. Коли центральний банк купує цінні папери на відкритому ринку, резерви ко­мерційних банків збільшуються, з'являються додаткові гроші для позик, пропозиція грошей зростає. Коли центральний банк продає цінні папери, резерви комерційних банків зменшуються, грошова пропозиція спадає;

2) зміна встановленої законом резервної норми. Збільшення резерв­ної норми зменшує грошову пропозицію. Зменшення — призводить до збільшення пропозиції грошей. Цей прийом використовується не часто;

3) зміна облікової ставки, тобто відсоткових платежів з позик, наданих центральним банком комерційним банкам. Комерційні банки, отримуючи позики, збільшують свої резерви і тим самим можливість надавати кредити. Падіння облікової ставки зацікавлює комерційні банки в отриманні позик у центрального банку. Додаткові резерви збільшують пропорцію грошей. Зростання облікової ставки, знижуючи інтерес комерційних банків до от­римання додаткових резервів, зменшує грошову пропозицію.

Методи збільшення пропозиції грошей отримали назву політики де­шевих грошей, її завдання: пом'якшення безробіття, пришвидшення мля­вого зростання, коригування дефіциту платіжного балансу. Політика де­шевих грошей знижує міжнародну вартість валюти до рівня, за якого екс­порт розширюється, а імпорт звужується.

Методи обмеження або скорочення пропозиції грошей отримали на­зву політики дорогих грошей, її завдання: знизити витрати і пом'якшити інфляційні тенденції. Ця політика суперечить завданню коригування дефіциту платіжного балансу, зменшенню торговельного дефіциту.

За певних умов виникає альтернатива між використанням кредитно-грошової політики для досягнення економічної стабільності всередині країни і.встановленням рівноваги її в міжнародній торгівлі.

Операції на відкритому ринку як метод регулювання пропозиції гро­шей вважаються головним інструментом кредитно-грошової політики.

Сукупний попит на гроші як чинник, що визначає величину відсотко­вої ставки, включає в себе:

1) попит на гроші для угод;

2) попит на гроші з боку активів.

Сукупний попит на гроші визначають три головні чинники.

1. Відсоткова ставка. За інших рівних умов із зростанням відсоткової ставки сукупний попит на гроші падає і навпаки.

2. Рівень цін. Якщо рівень цін, тобто виражена у грошовій одиниці країни ціна споживчого кошика товарів і послуг зростає, то домогосподар-ствам і фірмам потрібно витрачати більше грошей на купівлю звичайного набору товарів і послуг і, отже, мати більше грошей.

3. Реальний національний доход (ВНП). Із зростанням ВНП збільшу­ється кількість товарів і послуг, що реалізуються. Це призводить до збіль­шення реального обсягу операцій, що за даним рівнем цін збільшує попит на гроші.

Попит на гроші для операцій прямо пропорційний рівню номінально­го ВНП, а попит на гроші з боку активів — обернено пропорційний ставці позичкового відсотка.

Попит на гроші виражається так:

Мd = Р • L(R, Y),

де М'1 — сукупний попит на гроші, Р — рівень цін, R — відсоткова ставка, Y — реальний ВНП.

Цю залежність звичайно записують таким чином:

М''/Р = L(R, Y) і називають L(R, Y) сукупним реальним попитом на гроші, тобто попитом на підтримання певної кількості купівельної спро­можності в ліквідній формі.

Рівновага на грошовому ринку досягається тоді, коли пропозиція гро­шей, яка встановлюється центральним банком, дорівнює сукупному по­питу на гроші: М" = М', де М" — це пропозиція грошей.

Можна виразити умову рівноваги грошового ринку і через сукупний реальний попит на гроші М'/Р = L(R, У).

За заданих рівнів цін і випуску продукції рівноважною відсотковою ставкою буде та, за якою сукупний попит на гроші дорівнює реальній про­позиції грошей.

В довгостроковому періоді рівень відсоткової ставки залежить від інфляції, що триває.

Інфляція - - це підвищення загального рівня цін, котре може бути нерівномірним по відношенню до окремих товарів. Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін. Темп інфляції для даного року обчислюється шляхом віднімання індексу цін минулого року з індексу даного року і ділен­ням цієї різниці на індекс минулого року, а потім — помноження на 100.

Наприклад, індекс цін у 1997 р. дорівнював 115%, а в 1998 р. — 123%. Отже, темп інфляції дорівнюватиме

Визначити кількість років, необхідних для подвоєння рівня цін, мож­на, використовуючи «правило величини 70». Для цього потрібно розділи­ти число 70 на щорічний рівень інфляції. Наприклад, за інфляції в 12% рівень цін подвоїться приблизно через 6 років. Це правило застосовується тоді, коли потрібно встановити, скільки знадобиться часу, щоб реальний ВНП або особисті заощадження подвоїлись.

В різних країнах рівень інфляції різний. Відмінність очікуваних темпів інфляції по країнах визначає відмінність номінальних відсоткових ставок. Більш висока (у порівнянні з іншими країнами) інфляція в країні і очікування вкладниками можливої девальвації національної валюти ви­магає більш високого номінального відсотка в місцевій валюті, щоб ком­пенсувати ризик її знецінення і не допускати відпливу капіталу за кордон.

Залежність між інфляцією, що триває, і відсотковими ставками між країнами в довгостроковому періоді показує рівняння: R$ - Rf = л',к - я';, де Rt і Rf — відповідно відсоткові ставки в США та Німеччині, а яс,й. і n"f — очіку­ваний темп інфляції. Ця залежність, як відомо, називається ефектом Фіше-ра. Згідно з ефектом Фішера, номінальна відсоткова ставка дорівнює сумі реального прибутку інвестора і очікуваної інфляції. Наприклад, за номіналь­ної ставки відсотка, яка дорівнює 5% і розмірі інфляції в 1%, інвестори очіку­ють реального прибутку в розмірі 4%. За інших рівних умов приріст очіку­ваного темпу інфляції в країні врешті-решт викличе рівний приріст відсот­кової ставки з депозитів у її валюті. Аналогічно падіння очікуваного темпу інфляції викличе врешті-решт падіння відсоткової ставки. Ці зміни залиши­ли б реальну доходність на активи, виражену в товарах і послугах, без змін.

На рух відсоткових ставок впливають очікування зміни валютних курсів. В країні з сильною валютою, де очікується ревальвація, відсоткова ставка може бути нижчою, ніж в інших країнах, щоб забезпечити приплив капіталу. Навпаки, в країні зі слабкою валютою, де очікується деваль­вація, відсоткова ставка повинна бути вищою, щоб не допустити відпливу капіталу і привабити капітал в країну.

В країнах з усталеними валютними курсами і однаковою динамікою інфляції, вільний рух капіталу має тенденцію, що діє протягом тривалого ча­су, вирівнювати рівні відсоткових ставок. Підвищення відсоткових ставок

викликає приплив валюти. Однак при цьому інвестиції стають більш до­рогими і менш прибутковими. Падає попит на капітал і відсоткова ставка знижується. Якщо рівень відсоткової ставки встановлюється нижчий, ніж в інших країнах, починається відплив капіталу за рубіж. Пропозиція капіталу зменшується, відсоткова ставка починає підвищуватися. Отже, у відкритій економіці рух відсоткових ставок має тенденцію до міжнарод­ного рівня.