6.1. Економіка нових індустріальних країн
Поняття нових індустріальних країн виникло в 80-х роках і зв'язувалося з чотирма «драконами» Південно-Східної Азії: Гонконгом, Республікою Кореєю, Сінгапуром і Тайванем. Ці країни першими почали індустріалізацію і згодом по багатьох показниках наздогнали й обігнали розвинуті країни, що надає право багатьом спеціалістами прираховувати їх до розвинутих. Пізніше до числа НІК Південно-Східної Азії (ПСА) додалися «тигри» — Індонезія, Філіппіни, Малайзія і Таїланд.
У Латинській Америці до НІК відносяться Аргентина і Чилі, Бразилія та Мексика, в Південній Азії — Індія.
НІК змінили традиційні поняття про країни, що розвиваються: у структурі їхнього експорту переважали не сировина, а споживчі товари, імпортували ж вони (як і розвинуті країни) сировину. Темпи росту ВВП були вищі, ніж у високо-розвинених країнах, управлялися НІК високоосвіченою елітою. Темпи росту чисельності населення не були високими, а в Сінгапурі навіть приймалися заходи для підвищення народжуваності.
Місце у світовій економіці
У цілому на 11 НІК припадає 13% населення світу, 12% світового ВВП, 20% світового експорту, 12% промислового і 15% сільськогосподарського виробництва, їх середній душової ВВП складає 10 844 долари США, при цьому максимальний — на Тайвані (20900 дол.) і найменший — у Малайзії (3300 дол.). Цей показник у 3 рази вищий, ніж у країнах, що розвиваються, і в 2,5 рази нижчий, ніж у розвинутих.
За темпами середньорічного приросту ВВП НІК Латинської Америки випереджали розвинуті і країни, що розвиваються, у 70-ті роки, а НІК ПСА — у 60-90-ті роки. В даний час темпи їхнього зростання сповільнилися, але перевищують темпи росту світової економіки в 1,2-1,5 рази.
Показники економічного розвитку деяких НІК, 2000 р.__________
Країни | ВВП (за ПКС, 2000 р.) млрд. дол. | Середньорічні темпи росту ВВП, % (1991 -2000 pp.) | Частка у світовом у ВВП, % | Частка у світовій промисловості, % | Частка у світовому с. г., % | Частка у світовому експорті, % |
Бразилія | 1130 | 2,0 | 2,3 | 2,1 | 2,1 | 1,2 |
Мексика | 915 | 3,3 | 1,8 | 1,5 | 1,1 | 2,9 |
Аргентина | 476 | 3,2 | 0,7 | 0,7 | 1,0 | 0,4 |
Індія | 2200 | 6,0 | 4,2 | 2,6 | 10,9 | 2,7 |
Р. Корея | 765 | 4,8 | 1,5 | 1,4 | 1,1 | 3,3 |
Таїланд | 413 | 3,4 | 1,1 | 0,8 | 3,6 | 2,8 |
[Джерело: МЭ и МО, №9, 2001, с. 96-97,107,110; www.odci.dov\cia, p. 211-212.]
НІК ПСА складаються з трьох «драконів» і чотирьох «тигрів». На них припадає 7% населення світу, тут виробляється 6% світового ВВП, здійснюється 14% світового експорту, виготовляється 6% промислової і 11% сільськогосподарської продукції світу.
НІК ПСА першими стали успішно нарощувати обсяги промислового виробництва, і в першу чергу не видобувних (вони бідні корисними копалинами), а обробних галузей, що створюють наукомістку експортоорієнтовану продукцію. У сільському господарстві проводилися успішні реформи, державні програми були спрямовані на підготовку національних кадрів усіх рівнів кваліфікації.
Неабияке значення в економічному стрибку країн регіону мав особливий менталітет і східна культура, що включає повагу і беззаперечне підпорядкування владі, високий рівень освітніх стандартів, працьовитість, тісні сімейні узи, командний дух і почуття ліктя.
Велике значення також мав досвід, технології й інвестиції Японії. У 50-ті роки ці країни були слаборозвиненими аграрними, вирощували рис, чай і видобували нечисленні корисні копалини. Після реформи в сільському господарстві були конфісковані значні землеволодіння, земля розділена між селянами, а трудові ресурси, що звільнилися в сільському господарстві, використовувалися в індустріалізації. Сільському господарству стали більше приділяти уваги: проводилися іригаційні роботи з поліпшення якості ґрунтів, модернізації інфраструктури сільського господарства.
Базою індустріалізації послужила текстильна і взуттєва промисловість, що виробляла дешеву і за вартістю і за якості продукцію, розраховану на покупця з низькими і середніми прибутками. Ця ніша на світовому ринку в той час ніким не була зайнята і НІК зміцнилися в ній, постійно вкладаючи гроші, що з'являлися, у модернізацію існуючих виробництв і впровадження наукомістких галузей: електроніки, приладобудування.
Головну роль у становленні економіки НІК зіграла держава. Нею здійснювалася політика меркантилізму: жорстка економія валютних засобів, протекціонізм по відношенню до власної продукції і жорсткі митні бар'єри для іноземної, обмеження імпорту і заохочення експорту. Паралельно створювалися найсприятливіші умови для ПИ в сфері організації спочатку трудомістких, а пізніше — наукомістких виробництв, залучення новітніх технологій. Держава шляхом продуманої політики пільгового оподатковування скорочувала розвиток одних виробництв і сприяла розвитку інших.
Важливою рисою державної політики було валютне регулювання. Обмежувалося підвищення курсу національних валют. Збільшення курсу валют в міру нарощування експорту і росту конкурентноздатності національних товарів держава компенсувала субсидіями для експортерів, що продовжувало робити експорт вигідним. При цьому стимулювався приток тільки довгострокового капіталу.
Політика імпортозаміщення проходила по такій схемі: спочатку заміщувався імпорт у галузях, що виготовляють товари народного споживання (текстильна, взуттєва, харчова), пізніше, при накопиченні необхідного капіталу, імпортозаміщення стало поширюватися на товари виробничого призначення (хімічні і нафтохімічні продукти, чорні метали, деталі машин і устаткування).
Держава постійно контролювала перерозподіл коштів між пріоритетними галузями і допоміжними. Так обробна промисловість в основному фінансувалася за рахунок коштів сільського господарства і видобувних галузей, а також за рахунок притоку ПП.
Пріоритети в економіці постійно змінювалися. Так у 50-х роках це були текстильне і склоробне виробництва, у 60-х — виробництво цементу, мінеральних добрив, нафтопереробка, чорна металургія, хімія органічного синтезу; у 70-х — суднобудування, автомобілебудування; у 80-х — інформатика, електротехнічне машинобудування; у 90-х — виробництво нових матеріалів і технологій, електроніка і аерокосмічна промисловість.
Незважаючи на високий рівень внутрішнього накопичення, для розвитку новітніх виробництв були потрібні значні ҐШ. Для їхнього активного залучення використовувалися такі форми як спільне підприємництво, консультаційні послуги, технічне сприяння, кредити закордонних банків. За цей час Тайвань перетворився на значну золотовалютну державу і сам став надавати кредити країнам Азії.
Приток ШІ в 1999 р., млрд. дол.
Країни, що розвиваються, - усього............ 208
Бразилія................................................ 31
Мексика.............................................. 11
Аргентина............................................ 23
Р.Корея................................................ 10
Індія..................................................... 2
Таїланд................................................. 6
[Джерело: МЭ и МО, №1, 2002, с. 66.]
У 80-ті роки НІК стали приділяти підвищену увагу новітнім технологіям. Були створені НДІ, вузи, технопарки, технополіси для практичних наукових розробок. Основні напрямки досліджень задля впровадження в практику — устаткування для АЕС, виробництво комп'ютерів, устаткування для шельфового видобутку нафти і газу, мікроелектроніка, чиста хімія, інформатика, автоматизація
виробництва.
У міру зміцнення економіки, роль держави стала знижуватися, жорсткі адміністративні методи в керуванні стали замінятися непрямими засобами ринкового регулювання.
У даний час експортоорієнтована модель розвитку, що дала настільки високі результати, багато в чому себе вже зжила. При існуючому рості зарплати і рівні кваліфікації товари цих країн стають неконкурентоспроможними на світовому ринку. Обсяги виробництва знижуються, відповідно знижуються прибутки, і виникає проблема — чим оплачувати кредити. Тому НІК продовжують модернізацію і перехід на нові технології, наукомістке і нематеріальне виробництво. Це виготовлення деталей для комп'ютерів, деталей для літаків із нових конструкційних матеріалів. У області невиробничої сфери раціонально розвивати туризм, фінансову діяльність, інформаційні технології.
Фінансово-економічна криза 1997-1998 pp. відкинула НІК Азії на декілька років назад. Криза мала три головні причини: *> вона була викликана незбалансованістю галузевої структури виробництва,
відсутністю базових галузей; •J* іноземні інвестиції протягом тривалого часу направлялися в ті галузі, у яких
очікувався найвищий прибуток;
•І» темпи росту економіки були занадто високими і призвели до дисбалансу в зовнішньоекономічних зв'язках, рівні розвитку різних сфер економіки, у фінансово-банківському секторі.
Міжнародна конкурентоздатність НІК Азії почала знижуватися через появу більш дешевої продукції з В'єтнаму і Китаю. Визначену роль у територіальному розростанні кризи в регіоні зіграв «ефект зараження», що був викликаний схожістю їхніх господарських структур і взаємозалежністю (більш ніж 50% взаємних експортних поставок). Загальні збитки від кризи оцінюється в 2 трлн, доларів.
Регіональні особливості
Сінгапур (Республіка Сінгапур). У розвитку своєї економіки Сінгапур завжди застосовував жорстку, так звану модель «керованої демократії». Основні напрямки — імпортозаміщення з опорою на переробку продукції базових галузей економіки.
Особливістю Сінгапуру є значна питома вага державного сектора в економіці: у транспорті, комунальних послугах, житловому будівництві. Відзначається також велика питома вага державних підприємств у валових заощадженнях.
Галузева структура господарства така: промисловість — 35% ВВП, сфера фінансів і бізнес послуг — 27%, транспорт і комунікації — 13%, сільське господарство — 0,2%. У 80-ті роки основою спеціалізації Сінгапуру були нафтопереробка і суднобудування (нафтові танкери). Зараз пріоритетний розвиток мають електроніка, інформатика і біотехнологія. Сінгапур, разом із Гонконгом, — один з найбільших фінансових центрів світу. Щорічний оборот фондової біржі складає 80-90 млрд. дол.
Його морський порт — другий у світі за вантажообігом після Роттердама. Незважаючи на відсутність у Сінгапурі історичних пам'яток його щорічно відвідує З млн туристів.
У Сінгапурі біля десяти приватних вузів і три університети. На базі Сінгапурського університету в 1981 р. створений науково-технологічний парк, у якому серед розробок і випуску наукомісткої продукції приділяється увага створенню сучасних технологій виробництва сільськогосподарської продукції, вирощування овочів і фруктів, разведения риби, виробництва морепродуктів.
Тайвань — не визнана держава, вона є частиною території Китаю, але фактично незалежна.
Чисельність населення Тайваню — 23,5 млн чоловік, площа — 35,96 тис км2, ВВП — 490 млрд дол (це 1,01% світового ВВП), на нього припадає 1,54% світового промислового і 0,85% сільськогосподарського виробництва. Частка країни у світовому експорті — 3,3%.
Найвищі темпи росту економіки спостерігалися в 70-80-ті роки (9,2-9,3%), тепер темпи росту знизилися до 5,2%. За економічним потенціалом Тайвань входить в десятки світових експортерів капіталу, а по валютних запасах (103 млрд дол в 2000 p.) займає третє місце в регіоні після Японії і Китаю. ВВП на душу населення тут складає 20 900 доларів.
На Тайвань припадає 8% світових продажів настільних персональних комп'ютерів, 22% ноутбуків, 83% материнських плат і 51% моніторів.
Галузева структура: 57% ВВП виробляється в сфері послуг; 40% — у промисловості; 3,5% — у сільському господарстві.
Сільське господарство спеціалізується на рисі, цитрусових, чаю, цукровій тростині. Промисловість орієнтована на експорт і виробляє: текстиль, одяг, електроніку, продукцію харчової і хімічної промисловості.
Тайвань інтенсивно імпортує іноземний капітал і технології, а через напруженість відношень із Китаєм є солідним імпортером озброєння.
На Тайвані основним джерелом надходжень грошей у промислове виробництво спочатку був експорт сільськогосподарської продукції, так званий «схований рисовий податок» — переведення грошових накопичень фермерів у промисловість через кредитно-банківську систему. Йшов поступовий перехід від великого приватного і державного землеволодіння до дрібного — сімейного типу. Під час продажу значний земельний власник 70% вартості своєї землі одержував рисом, а 30% — акціями державних промислових підприємств. Проведені аграрні реформи дали можливість поповнити державний бюджет, удосконалити форми власності, прискорити індустріалізацію сільського господарства, перебороти мо-нокультурність, розукрупнити виробництва, підсилити процеси урбанізації шляхом зменшення числа сільських жителів.
Для Тайваню є характерним широкий розвиток малого бізнесу. В основному це ремісничі підприємства і підприємства обробної промисловості, власний капітал яких складає 40 млн тайванських доларів, а також транспортні компанії і комерційні фірми з річним оборотом не більш 40 млн тайванських доларів.
Активну політику заохочення малого бізнесу країна почала проводити із середини 60-х років, коли впроваджувалася експортоориєнтована модель розвитку. У 60-90-ті роки малі і середні підприємства давали 98-99% загального обсягу ВВП; вони забезпечували 60% експорту. Успіх такої форми підприємництва пов'язаний з умінням проводити гнучку ринкову політику, своєчасно адаптуватися до ринкової кон'юнктури, що постійно змінюється, умінням співробітничати з посередницькими компаніями і закордонними партнерами.
Для допомоги малому бізнесу і підготовки кадрів на Тайвані створена спеціальна молодіжна комісія. Вона займається виділенням кредитів молодим бізнесменам, проводить технічні, юридичні консультації, готує менеджерів. Ця організація опікується більш 5 тисячами малих підприємств. Фінансову допомогу малим і середнім підприємствам надають Банк малого бізнесу Тайваню, Кре-дитно-гарантійний фонд дрібного і середнього бізнесу і Центр малого бізнесу.
У 70 км від столиці Тайваню — Тайбея, поблизу двох університетів створений науково-технологічний парк. Тут розташовані науково-дослідні інститути промислових технологій, електроніки: корпорації по розробці мікроелектроніки, компанії з виробництва напівпровідників, центр біотехнологій. Науково-технологічний парк спеціалізується на розробці і випуску комп'ютерів і периферійного устаткування, електронних компонентів, напівпровідникових приладів; зайнято в ньому більше 12 тисяч вчених і спеціалістів.
Корея (Республіка Корея) за структурою свого розвитку схожа із Тайванем. Чисельність її населення — 47,5 млн. чоловік. Площа території — 99,6 тис км2. її ВВП (710 млрд, дол.) займає 11-ю позицію у світовому рейтингу, ВВП на душу населення складає 14 900 дол. США. Валютні запаси — 77 млрд. дол. При питомій вазі населення Кореї у світовому населенні в 0,79% на її економіку припадає 1,46% світового ВВП; 3,3% світового експорту; 1,44% світового промислового і 1,13% сільськогосподарського виробництва.
В середині 50-х років за рівнем економічного розвитку Корея відносилася за класифікацією Всесвітнього банку до відсталих країн із ВВП на душу населення менше 100 доларів. З 1999 року країна прийнята в «клуб багатих і високорозви-нених» — ОЕСР.
Найбільш високі темпи росту економіки відзначалися у 80-ті роки (9,1%); в даний час вони знизилися майже в 2 рази — 4,8%.
З 1979 р. Корея проводить політику відкритості економіки для закордонних інвестицій. За ці роки ПІІ за допомогою впровадження ТНК надходили з Японії, США і країн Західної Європи.
Однією з важливих рис країни є роль держави в економічному розвитку, що дозволила в стислий термін акумулювати і направити на індустріалізацію зовнішні і внутрішні інвестиції.
Темпи росту ВВП у Кореї склали: 4.3% у 50-ті роки, 8.9% у 60-ті і 4.8% у 90-ті. При цьому реальний прибуток на душу населення подвоювався кожні 10-12 років. Іноземний капітал забезпечував 60% обсягу інвестицій у 1961-1965 pp., 39% - у 1966-1970 pp., 30% у 1971-1975 pp., 14% - у 1978-1980 pp., 15% у 1981-1985 pp. До 1981 року головним інвестором була Японія. На її частку припадало 55% загального числа ПІІ і 76% іноземних фірм, що діяли в Кореї. Японські інвестиції йшли в трудомісткі галузі.
З середини 80-х років японські інвестиції знижуються, поступаючись місцем американському і західноєвропейському капіталу. Оскільки Корея не має значних природних ресурсів, то ПІІ в основному йдуть в обробні галузі і сферу послуг (75% — промисловість, 24% — сфера послуг).
На початковому етапі індустріалізації капітал йшов у виробництво добрив, нафтопереробку, щоб замістити імпорт цієї сировини. Згодом ПІІ переорієнтувалися в електронну промисловість і приладобудування. Склався поділ праці і між інвесторами. Так японський капітал переважає в суднобудуванні, машинобудуванні, швейній промисловості і готельному господарстві; американський — у виробництві транспортних засобів і ділових послуг; західноєвропейський — у хімічній промисловості і машинобудуванні. Японські інвестиції направлялися в основному в експортоорієнтовані галузі, а американські і західноєвропейські — у імпортозамінні і обслуговуючі внутрішній ринок.
Основою індустріалізації послужили трудомісткі і матеріаломісткі галузі — суднобудування, автомобілебудування. Згодом їх замінили наукомісткі — електроніка, електротехніка, виробництво комп'ютерів, виробництво і запуск комерційних космічних супутників.
Постійна необхідність у структурних перебудовах економіки під впливом мінливої кон'юнктури світового ринку у 80-90-ті роки в Кореї віднайшла новий засіб диверсифікації. Для так званих депресивних картелів в електротехнічній, хімічній, суднобудівній і автомобільній галузях, при необхідності скорочення надлишкових потужностей і збиткових напрямків, практикувалося добровільне скорочення або перепрофілювання виробництв. Під гарантії уряду комерційні банки виділяли кредити для створення нових робочих місць у сфері малого бізнесу.
Для економіки Кореї проблеми розвитку збережуться й у майбутньому. Макро-економічна модель, що забезпечила країні настільки різкий стрибок, була спрямована на підтримку високих темпів росту за будь-яку ціну. Експортоорієнтована модель економіки не ставила своєю метою залучення внутрішніх резервів, а орієнтувалася на зовнішні інвестиції. На даний час високі темпи розвитку країни можуть бути забезпечені тільки за рахунок підвищення внутрішнього попиту і більш діючого використання інтелектуального потенціалу країни. Один із шляхів — структурна перебудова економіки і розукрупнення монополій. Державний жорсткий контроль над економікою буде змінюватися на ринкові важелі керування.
Азіатські «тигри» — це Індонезія, Малайзія, Таїланд і Філіппіни. За рівнем економічного розвитку вони поки ще не нагнали «драконів», але успішно йдуть до цього. Ближче усіх до мети Малайзія і Таїланд, але на їхній економіці фінансово-валютна криза позначилася більше усього. Ці країни скопіювали моделі розвитку «японського дива» і «драконів», а світовий ринок просто не витримав такого потужного тиску товарів і капіталів.
Економіка цієї групи країн носить аграрно-індустріальний характер. На відміну від «драконів» «тигри» мають багатим природно-ресурсний потенціал, що дає їм можливість його широкого залучення в господарську діяльність. Тому в них переважає видобувна і переробна промисловість, але недостатньо розвинена сфера послуг. Виняток тільки складають туризм і секс послуги, що по оцінках міжнародних організацій дають від 2 до 15% ВВП.
Структура економіки «тигрів» ПСА Питома вага галузей у створенні ВВП, %
Галузі економіки | Малайзія | Таїланд | Філіппіни | Індонезія |
Сільське господарство Промисловість Послуги | 14 44 42 | 13 40 47 | 20 32 48 | 21 35 48 |
[Джерело: www.odci.dov\cia , p. 227. ]
Малайзія — чисельність населення — 21 млн. чоловік, площа — 336,7 тис км*, ВВП на душу населення — 3300 дол. (у 1995 p.).
Головний у світі виробник олова і натурального каучуку. Галузева структура промисловості: кольорова металургія, виробництво гумових виробів, текстильна і лісова промисловість. За останні 15 років, у зв'язку з ростом вартості робочої сили в Японії і «драконах» ПСА, ТНК розмістили тут ряд трудомістких галузей: текстильну, взуттєву, швейну, зборку нескладної техніки (наручних годинників, електронагрівальних приладів, парасольок) поточним засобом. Сільське господарство займається вирощуванням рису, цукру. Виробляється пальмова олія. Нематеріальне виробництво представлено туризмом.
Значні кошти витрачаються на створення власної науково-технічної бази. Так Малайзія створює «малазійський мультимедійний супер-коридор» до півдня від Куала-Лумпура. Тут побудована нова столиця країни Путраджайя, що входить у науково-технологічну зону.
Після кризи економічне життя помітно активізувалося, проте як і раніше відзначається слабкий попит на внутрішньому ринку, скоротився імпорт. Причини кризи в країні — зниження рівня приватних і державних інвестицій, падіння внутрішнього попиту, а також попиту на малазійську продукцію електроніки й електротехніки на світовому ринку через жорсткість конкуренції. Скоротилося виробництво у видобувних галузях, лісовій промисловості і сільському господарстві через падіння попиту на дану продукцію у основних імпортерів — Японії і Республіці Кореї.
Таїланд (Королівство Таїланд) — чисельність населення — 62,5 млн. чол., площа — 514 тис км2. При питомій вазі в 1,04% у світовому населенні, країна виробляє 1,08% світового ВВП, на ЇЇ товари припадає 2,8% світового експорту; 0,82% промислового і 3,64% сільськогосподарського виробництва. ВВП складає 525 млрд дол, ВВП на душу населення — 8400 дол.
Країна має значні запаси вольфраму, плавикового шпату, дорогоцінних і напівкоштовних каменів, олова, лісових ресурсів; є важливим виробником натурального каучуку. Галузева структура економки подібна з Малайзією, але туризм тут розвинений набагато краще — половина ВВП країни створюється за рахунок прибутків від туризму.
Близько 70% трудових ресурсів зайнято в сільському господарстві, де і виробляється 20% ВВП країни. Основні культури: рис, кукурудза, цукрова тростина, тапіока, джут і бавовник. Розвинено рибальство і тваринництво.
Найбільш високими темпами ВВП країни ріс у 80-ті роки (7,9%); у 90-х знизився більш ніж у 2 рази — 3,4%. Від азіатської фінансово-економічної кризи Таїланд постраждав менше усіх, тому що в країні була оперативно розроблена антикризова програма по створенню більш сприятливих умов для іноземних інвесторів. Навіть була скасована заборона на купівлю іноземцями землі, спрощений контроль за використанням коштів філіями іноземних банків і фінансових компаній. Настільки успішний вихід із кризи Таїланд зв'язує з фінансовою допомогою США і МВФ. Але при цьому ущімлюються інтереси національних підприємців, і вони різко виступають за більшу орієнтацію на Японію, Китай і країни Індокитаю.
Республіка Філіппіни. Чисельність населення — 79 млн. чол., територія — 300,7 тис км2. При питомій вазі населення у світовому в 1,32%; її ВВП складає 0,57%; питома вага у світовому експорті — 0,9%, у світовому промисловому і сільськогосподарському виробництві відповідно 0,41% і 1,01%. ВВП складає 275 млрд, дол., ВВП на душу населення — 3500 дол., тобто набагато нижчий, ніж у Таїланді і Індонезії. Найбільш високі темпи розвитку економіки відзначалися в 60-70-ті роки, коли середньорічні темпи приросту ВВП складали 5,9-6,1%. У 80-ті роки вони знизилися до 2,1%, але завдяки проведеним реформам у 90-х роках виросли до 4%.
Природно-ресурсний потенціал країни представлений запасами нафти, олова, мідної, залізної, хромітової, нікелевої і марганцевої руд. Є запаси срібла і золота, країна добре забезпечена лісовими і рибними ресурсами.
Сільське господарство вирощує рис, кокосові горіхи, кукурудзу, цукрову тростину, абаку, тютюн, банани.
Дешевина робочої сили стимулює в останні роки приток трудомістких виробництв із НІК ПСА: побутової техніки, електроніки, телекомунікаційного устаткування, фармацевтичної промисловості.
На Філіппінах висока питома вага державного сектора, у даний час він контролює видобуток вугілля, суднобудування, готельний бізнес, будівництво, виробництво тканин, паперу, цукру.
Головні статті експорту — руди і їхні концентрати, продукція сільського господарства. Імпортуються машини й устаткування, нафта і кам'яне вугілля, споживчі товари. Торгові партнери — США, Японія, країни АСЕАН і країни ЄС.
Індонезія (Республіка Індонезія). Чисельність населення —206 млн. чол., територія — 1 9 млн км2. При питомій вазі населення в 3,43% у світовому, Індонезія виробляє 1,75% світового ВВП, її питома вага у світовому експорті — 3,3%; у світовому промисловому і сільськогосподарському виробництві відповідно 1,49% і 3,84%. Загальний ВВП у 2000 р. склав 850 млрд дол, ВВП на душу населення — 4100 дол.
Основу природно-ресурсного потенціалу країни складають: нафта, природний газ, олово, кам'яне вугілля, нікелева руда, боксити, золото, лісові і рибні ресурси.
У промисловості, поряд із видобутком корисних копалин, в останні роки інтенсивно розвивається текстильне, швейне, взуттєве виробництво, суднобудування й авіабудування, нафтохімія, електроніка, автозборка.
Сільське господарство займається вирощуванням: рису, кави, чаю, гіркого і запашного перцю, масляничної пальми, тютюну, гвоздики, касави, цукрової тростини, кукурудзи, фруктів, овочів; збором натурального каучуку і копри. Уряд заохочує розвиток інтенсивного сільського господарства — як фермерського, так і плантаційного типів; розширюється використання добрив, гербіцидів, впроваджуються високопродуктивні сорти рослин. Тваринництво розвинуте слабо.
У сфері послуг переважає туризм. Щорічно країну відвідує 3 млн. іноземних туристів.
Індонезія поки відрізняється високою питомою вагою державного сектора в економіці. У 60-ті роки державний сектор контролював інфраструктуру, комунальне господарство, тобто ті сфери, де рентабельність виробництва була невисокою і були потрібні значні вливання початкового капіталу. До 90-х років державний сектор значно розширився і став нараховувати більше 200 підприємств в області нафтопереробки, виробництва сталі, цементу, мінеральних добрив, виплавки алюмінію, у суднобудуванні. Це викликало непомірне розростання адміністративного апарату, корупцію.
НІК Латинської Америки. До них відносяться Бразилія, Мексика, Чилі й Аргентина. Ці країни мають значний природно-ресурсний потенціал, тому поштовхом для підвищення темпів економічного розвитку в них послужив експорт сировини і продукції сільського господарства. Наприклад, для Чилі в недавньому минулому 80% експорту складала мідь.
У порівнянні з НІК ПСА, чотири НІК Латинської Америки мають меншу питому вагу й у населенні, і у промисловому й у сільськогосподарському виробництві світу. Якщо по питомій вазі населення вони поступаються НІК ПСА в 1,3 рази, то за експортом — у 2,6 рази, а за сільськогосподарським виробництвом — у 2,3 рази.
До 80-х років для країн регіону була характерна «імпортозамінна індустріалізація» з опорою на внутрішні можливості. Вона сприяла нарощуванню виробництва в галузях важкої промисловості, збільшенню експорту сировини, здійсненню протекціоністської політики. При цьому відмічалася сильна роль держави в управлінні економікою. Этатиська модель давала суттєві результати і забезпечувата 5-6% річного росту ВВП у 50-70 роки. У 70-ті роки темпи росту зберігалися за рахунок нарощування потужностей видобувних галузей, але при цьому постійно збільшувався перелік товарів критичного імпорту. Світова економічна криза, що наступила після енергетичної 1979 року, призвела до падіння попиту на латиноамериканську сировину, а зростання цін на нафту — до інфляції. Це викликало втечу капіталу з регіону і ще більше погіршило ситуацію.
З 80-х років Латиноамериканські країни перейшли до неоліберальної моделі розвитку, що створила умови для виходу з кризи. В основі цієї моделі, як і у країнах ПСА, лежала орієнтація на зовнішні чинники і зовнішньо орієнтовану економіку. Головна роль держави тепер замінювалася ініціативою приватного сектора. Ця модель одержала назву «креольського неолібералізму».
Одним із важелів сучасного економічного розвитку у світі є фондові біржі. Вони, як центри мобілізації фінансових коштів, діють у більшості країн ЛА, а в деяких із них їх декілька. Так на бразильському ринку цінних паперів нараховується 9 бірж. На них подані інтереси більш 5 мільйонів акціонерів, а число зареєстрованих компаній (біля 600) перевищує показники Іспанії і Нідерландів і наближається до їхньої кількості у ФРН.
Фінансовий центр країн Центральної Америки і Карибського басейну — фондова біржа в Мехіко (список зареєстрованих компаній — більше 200).
Третьою за значенням є біржа в Буенос-Айресі, де обороти акцій приватних і державних компаній щодня досягають 70-80 млн дол.
Чилі (Республіка Чилі). Чисельність населення — 15,5 млн чол., територія — 756,9 тис км2. При питомій вазі населення у світовому в 0,26%, країна виробляє 0,49% світового ВВП; на її економіку припадає 0,8% світового експорту; 0,6% світового промислового і 0,4% сільськогосподарського виробництва. Загальний ВВП склав 195 млрд дол, ВВП на душу населення — 12600 дол.
Темпи росту економіки одні з найвищих у НІК (у 90-х роках — 5,4%).
Основу природно-ресурсного потенціалу країни складають запаси мідних, залізних, марганцевих і цинкових руд, кам'яного вугілля, золота, самородної сірки, селітри.
Традиційно добре розвинена гірничодобувна промисловість, останнім часом до неї додалися швидко зростаючі деревообробна, нафтохімічна, рибна, легка і харчова.
Сільське господарство займається вирощуванням зернових, винограду, цитрусових. Розвинено молочно-м'ясне скотарство. Сільське господарство висо-коінтенсивне.
З початку 90-х років основний потік іноземних інвестицій направлявся: в гірничорудну промисловість (56%), сферу послуг (34%), переробну промисловість (7%) і сільське господарство — 3%.
Мексика (Мексиканські Сполучені Штати). Чисельність населення — 100 млн. чол., територія — 1958,2 тис км2. При питомій вазі населення 1,67% у світовому, країна виробляє 1,80% світового ВВП; на неї припадає 2,9% світового експорту; 1,54% світового промислового і 1,09% сільськогосподарського виробництва, її сукупний ВВП склав 875 млрд. дол, ВВП на душу населення — 8800 дол.
Природно-ресурсний потенціал країни поданий запасами нафти (8-е місце у світі), природного газу, свинцево-цинковими, мідними, срібними і марганцевими рудами, самородною сіркою.
На початку 90-х років була проведена повномасштабна приватизація гірничорудної промисловості, чорної металургії, авіаційного транспорту, зв'язку, найбільших банків. По масштабах приватизації і прибуткам від неї Мексика — лідер серед країн регіону, її прибутки від приватизації за 1990-1994 pp. склали 24,3 млрд дол (в Аргентині — 18,5; Бразилії — 9,1 млрд дол).
Завдяки тому, що в країні поки що зберігається більш низький рівень заробітної платні, ніж у країнах ПСА, Мексика є привабливої для інвестицій як із США, так і з країн ПСА. Інвестиції в основному йдуть у експортоорієнтовані галузі.
Істотну роль в економічному розвитку країни зіграло її приєднання в 1994 році до Північно-Американської Зони Вільної торгівлі (NAFTA) і участь у спільному ринку країн Південної Америки (MERCOSUR), що об'єднує Бразилію, Аргентину, Уругвай і Парагвай.
Після включення Мексики в NAFTA зросла її присутність в економіці США. Завдяки США Мексика в 1998 р. вийшла на сьоме місце у світі (1,5 млн штук) по виробництву автомобілів. 83% мексиканського експорту йде в США, 73% мексиканського імпорту — із США. Мексика одержала доступ до іноземних інвестицій, 70% з них — із США. І усе ж таки актуальним залишається питання залучення ПІІ.
Сільське господарство дає 8-10% ВВП. Основними сільськогосподарськими культурами є пшениця, кукурудза, сорго, бавовна, кава, цукрова тростина. Добре розвинене екстенсивно-пасовищне м'ясне скотарство, свинарство.
Промисловість дає 30-35% ВВП. розвинені нафто- і гірничовидобувні, нафтопереробні галузі, електроніка, текстильна і харчова промисловість.
Сфера послуг дає 45% ВВП, в основному це туризм і діяльність фондової біржі в Мехіко.
Аргентина (Аргентинська Республіка). Чисельність населення — 37 млн чол., територія — 2,8 млн км2. При питомій вазі її населення 0,62% у світовому, країна виробляє 0,72% світового ВВП; на неї припадає 0,4% світового експорту; 0,68% світового промислового і 0,95% сільськогосподарського виробництва. Загальний ВВП у 2000 р. склав 350 млрд дол; ВВП на душу населення — 9500 дол.
Найбільш високі середньорічні темпи приросту ВВП за останні десятиріччя відзначалися в 50-ті роки (4,5%), а найнижчі — із негативним значенням (—1,65) — у 80-ті. В даний час Аргентина нарощує обсяги виробництва, і приріст ВВП за 1991-2000 роки склав 3,2%.
Природно-ресурсний потенціал країни поданий родючими земельними ресурсами, лісовими ресурсами, гідроенергетичним потенціалом рік; запасами нафти, кам'яного вугілля, природного газу, уранових, цинкових, мідних, берилієвих і залізних руд.
Галузева структура промислового виробництва спочатку орієнтувалася на видобуток корисних копалин — кам'яного вугілля, залізної руди, нафти. Згодом у країні стали віддавати перевагу переробним галузям: чорній металургії, нафтопереробці, хімічній промисловості, автомобілебудуванню, текстильній і лісовій промисловості. Тут раніше, ніж у більшості латиноамериканських країн, з'явилися такі прогресивні галузі як атомна, електроніка, літакобудування.
Сільське господарство не тільки забезпечує своєю продукцією населення країни, але і є значним експортером зерна, яловичини, шкір, шерсті, винограду, вин. Тут вирощують пшеницю, кукурудзу, розвинуті скотарство і вівчарство.
У 90-х роках бурхливим процесам приватизації сприяло прийняття закону, по якому іноземні інвестори дорівнювалися в правах до національних. У результаті цього 28% державної власності перейшло до американського, а 24% — до іспанського капіталу. Чилійський капітал брав участь у націоналізації енергетики. За рахунок надання іноземним банкам рівних прав із національними, зросло їхнє число, і тепер 60% кредитних операцій припадає на долю іноземних банків.
Незважаючи на явний прогрес у макроекономічній і фінансовій стабілізації, в Аргентині загострилася проблема бюджетного дефіциту і росту внутрішнього боргу.
Бразилія (Федеративна Республіка Бразилія). Чисельність населення — 174 млн чол., територія — 8,5 млн км2. По чисельності населення питома вага Бразилії складає 2,9%, а всі інші показники — нижчі: питома вага у світовому ВВП — 2,26%; у світовому експорті — 0,4%; у світовому промисловому виробництві — 2,5%; сільськогосподарському — 2,06%. На відміну від Аргентини, з 50-х років економічний підйом у країні мав місце в 70-х роках (середньорічні темпи приросту ВВП — 8,5%), а потім замінився спадом у 80-ті роки (1,4%) і деяким підйомом у 90-ті (2,0%).
За обсягом промислового виробництва Бразилія вийшла на восьме місце у світі, має власний аерокосмічний комплекс. До середини 90-х років вона стала займати третє місце у світі після Японії і Республіки Кореї за виробництвом морських суден, п'яте місце за випуском тракторів і шосте за виготовленням озброєння, літаків, сьоме за випуском автомобілів і виплавкою сталі, десяте за виробництвом металообробних і ковальсько-пресових верстатів.
Країна страждає від недостатньо розвиненої інвестиційної бази. Тут низька питома вага участі внутрішніх накопичень в інвестиціях (у Бразилії це усього 15-18% ВВП). Довгий час Бразилія орієнтувалася на іноземний капітал. За 1991 -1997 pp. приток ПІІ вирос більш ніж у 4 рази, але в основному він носить короткостроковий характер і при зміні політичної або економічної ситуації «тікає» із країни.
Приймаються заходи для збільшення національних накопичень: підвищується надійність банківської системи, розвивається фондовий ринок і ринок капіталів. Для регулювання фінансового ринку уряд використовує податкову політику. Тут установлений 7% податок на іноземні інвестиції в короткострокові облігації і 5% — на інвестиції в приватизаційні фонди.
Істотний прогрес у розвитку був досягнутий після проведення в 1988р. широкої приватизації в нафтовій і електроенергетичній промисловості, фінансовій сфері. При цьому 40% прибутків від приватизації надійшло від продажу власності іноземним компаніям.
Були проведені заходи щодо зниження інфляції. Якщо в 1993 р. вона складала 2489,1%, то в 1997 р. — 4,1%. Високі темпи інфляції і високі процентні ставки призвели до спекулятивних банківських операцій. Як тільки була досягнута фінансова стабілізація — багато банків, прибутки яких будувалися на спекулятивних операціях, стали банкрутами.
Бразилія орієнтується на національний капітал. При цьому вона приймає активну участь у процесах субрегіональної інтеграції, намагається об'єднати навколо себе південноамериканські держави і протистояти експансії США.
У плані економічних реформ в країні проводиться масова приватизація, здійснюються заходи по підвищенню конкурентноздатності місцевих підприємств, заохочується приватна ініціатива, залучаються іноземні інвестиції. Якщо в 1990 р. ПІІ склали 30,2 млрд, дол., то в 1999 — 128,5 млрд. дол. Держава приватизувала багатомільярдні об'єкти інфраструктури: телекомунікаційний і телефонний зв'язок, електро- і газопостачання, виробництво електроенергії та ін.
Бразилія постала ініціатором створення MERCOSUR. Ціль — створення загального ринку країн Латинської Америки.
Бразилія володіє одним із самих багатих у світі природно-ресурсним потенціалом. По території — п'яте місце у світі, по запасах деревини і залізної руди — друге місце (після Росії), по запасах бокситів — 4-е місце; по запасах марганцевих руд — 5-е місце у світі. Крім цього, провідне місце займає країна по запасах: цинку, берилія, ніобія, платини, нікелю, урану, золота. Бразилія входить у першу шістку країн за гідропотенціалом рік.
Промисловість дає 30-35% ВВП і подана видобутком корисних копалин (залізної руди, бокситів, золота, дорогоцінних каменів і т.д.), чорною і кольоровою металургією, машинобудуванням (у тому числі виробництво літаків, морських і річкових суден, супутників), електронною і харчовою промисловістю, лісопромисловим комплексом.
Сільське господарство вирощує пшеницю, кукурудзу, какао, каву, бавовну, цукрову тростину, цукровий буряк і дає 8—10% ВВП. У сільському господарстві зайнято 30% трудових ресурсів.
Сфера послуг — фінансові послуги (у Сан-Паулу розміщується одна з головних фінансових бірж регіону), туризм.
У великої за територією країні загострилися проблеми непропорційного розвитку різноманітних її частин, з'явилися «депресивні» регіони, що викликає зростання соціальної напруженості.
Республіка Індія. Індія — друга за чисельністю населення (1 027 015 тис чоловік на 2001 рік) і сьома за територізю (3,3 млн км2) країна світу. За ВВП (2 трлн дол) вона займає п'яте місце у світі. Зовнішній борг у 1998 р. склав 92,9 млрд дол США, його питома вага у ВВП — 23,8%. ВВП на душу населення — 2000 дол США. Індія відноситься до країн, що розвиваються, із середнім рівнем доходів. На країну припадає тільки 4,16% світового ВВП; 2,57% світового промислового виробництва; 10,91% світового сільськогосподарського виробництва і 2,7% світового експорту, тобто по всіх цих показниках Індія не відповідає своїй частці населення в світі.
Індія є членом ООН із моменту її організації, одним із фундаторів і лідерів Руху неприєднання; займає особливу позицію з нерозповсюдження ядерної і ракетної зброї, створення без'ядерної зони в Південній Азії. Індія — член регіонального співробітництва Південної Азії — СААРК, «Плану Коломбо».
Індія не є членом СТО, хоча веде переговори про вступ, наполягаючи на поступовому, протягом шести років, скасуванні протекціоністських тарифів і більш вільному допуску на американський ринок своїх товарів.
Індія — аграрно-індустріальна країна. У виробництві ВВП лідирують сільське господарство 32% і промисловість — 29%. На сферу послуг (транспорт, торгівлю, зв'язок) припадає 39% ВВП. Темпи росту ВВП відзначалися на рівні 6,0% у 1991-2000 роках. Це нижче, ніж у середньому в Азії (6,6%), але вище, ніж у цілому в країнах, що розвиваються — 5,0%.
Хоча населення Індії подвоюється кожні ЗО років, а ВВП з 1980 року — кожні десять років, поки країна тільки змогла перейти з групи найбідніших країн у групу із середніми доходами, її душовий ВВП у 1,8 рази нижчий, ніж у країнах Азії і у 1,9 рази нижчий, ніж у країнах, що розвиваються.
Питома вага ВВП Індії протягом сторіччя постійно змінювалася: спочатку падала до 1970 року, а потім стала зростати, але все одно вона поки що не зіставима з питомою вагою її населення (17%) і оцінкою природно-ресурсного потенціалу. У сільськогосподарському виробництві питома вага Індії порівняно з 1900 роком знизилася, а країн Азії та країн, що розвиваються — зросла.
Індія займає перше місце у світі за виробництвом цукру, 2-е місце по вирощуванню джуту і тютюну, бавовни-волокна і бавовняних тканин (після Китаю); третє місце за видобутком вугілля (після Китаю і США), а також за виробництвом і споживанням бавовни.
Індія має багатий природно-ресурсний потенціал. Вона входить у першу десятку країн світу по запасах деревини, площі оброблюваних земель, гідропо-теиціалу рік, території, населенню, запасам вугілля, залізних, уранових, марганцевих, хромітових руд, бокситів, діамантів і інших дорогоцінних каменів.
При цьому країна імпортує нафту і нафтопродукти.
Питома вага Індії у світовому промисловому виробництві почала рости з 80-х років. Була розроблена стратегія розвитку по «лініях проникнення», котрими стали залізничні магістралі, що з'єднують 4 самі великі агломерації країни — Бомбейську, Калькутську, Мадраську і Делійську. Ці залізничні лінії утворили чотирикутник, сторони якого назвали «коридорами росту». Завдяки наявності розвинутої інфрастуктури вони стали притягати до себе головні промислові новобудівлі країни. Тут почали виникати підприємства чорної металургії, важкого машинобудування. Коридори росту розростаються вшир і охоплюють нові дотепер не освоєні території.
Незважаючи на значний природно-ресурсний потенціал, розвиток промисловості стримується недостатньою сировинною базою і нестачею фінансових коштів.
Структура промислового виробництва за виробітком ВВП: текстильна промисловість — 17,2%; нафтова і вугільна — 16,5%; чорна і кольорова металургія — 14%; машинобудування — 12%; харчова промисловість — 11,4%; целюлозно-паперова — 7%; електротехнічна — 5%.
Найвищі темпи росту зберігають галузі інформаційних і комп'ютерних технологій. Індії належить 5% світового ринку комп'ютерного устаткування і програмного забезпечення.
Сільське господарство залишається основною ланкою економіки, у ньому зайнято 60% працездатного населення. Уряд продовжує здійснювати принципи «зеленої революції» у сільському господарстві, спрямовані на іригацію посівних площ, розширення посівів високопродуктивних сортів рослин, більш активне використання мінеральних добрив і сільськогосподарської техніки.
У сільському господарстві відчувається постійна нестача державних асигнувань. Значні інвестиції вкладаються в створення сільської інфраструктури. Політика лібералізації цін на аграрну продукцію сприяла зростанню приватних інвестицій у сільськогосподарському виробництві.
В Індії в останні роки відзначається зниження темпів приросту ВВП (1995 — 7%, 2000 p. — 6,0%). Це пов'язано з циклічними коливаннями в економіці, відставанням розвитку енергетичного комплексу й інфраструктури від потреб господарства; коливаннями світової кон'юнктури, що викликали скорочення експорту. Азіатська криза істотно не відбилася на економіці, оскільки держава жорстко регулює банківську систему.
В економіці країни домінуючу роль відіграє приватний сектор, що забезпечує 75% ВВП країни. Він лідирує в легкій, харчовій, медичній промисловості, у торгівлі, машинобудуванні, будівництві, на автотранспорті. На державний сектор припадає 25% виробництва ВВП. Він переважає в оборонній промисловості, енергетиці, авіаційному, залізничному і морському транспорті, зв'язку і металургії. Державний сектор опікується науковими розробками. Індія має високі електронні технології, космічну промисловість, атомну енергетику.
У недавньому минулому централізоване планування було замінене на ринкові механізми. Був відкритий широкий доступ приватним компаніям у такі раніше строго державні галузі як авіабудування, суднобудування, чорна і кольорова металургія, електроенергетика, авіатранспорт.
За роки незалежності в Індії декілька разів була реформована банківська система. У 50-ті роки, поряд із дрібними, стали створюватися великі комерційні банки. У 1969 році з метою більш рівномірного розподілу кредитних ресурсів були націоналізовані 14 банків, у 1980 році — ще 6. Банки зобов'язані були не менше 40% усіх кредитів виділяти пріоритетним галузям економіки. Жорсткий контроль з боку держави банківської діяльності призвів до погіршення їхнього фінансового становища. У 90-ті роки уряд змушений був піти на лібералізацію політики в банківській сфері. Дозволено створення нових приватних банків, у тому числі з іноземним капіталом. Вони можуть випускати акції для залучення капіталу, але контрольний пакет акцій залишається за державою.
За даними Всесвітнього Банку 36% населення Індії живе в умовах бідності з прибутком менше 1 долара в день.
Для поліпшення економічної ситуації в країні держава стала приділяти підвищену увагу розвитку дрібних виробництв, їхня питома вага в промисловості досягає 40%, у промисловому експорті — 45%, у загальному експорті — 35%.
Постійний надлишок робочої сили, обмежена купівельна спроможність населення, незначний прогрес в економіці стали основою масового розвитку традиційних форм господарської діяльності. Залучення нових технологій дало можливість провести модернізацію дрібного виробництва, технічно зблизити його з крупним.
Держава проводить політику захисту внутрішнього ринку від активної іноземної конкуренції, що створює умови для виживання дрібних підприємств, орієнтованих на бідні прошарки населення. Цей ринок має свою специфіку: попит обмежений вузьким набором товарів першої необхідності, слабо схильний до змін, що дає можливість не витрачати додаткові кошти на модернізацію і відновлення асортименту. В основному мова йде про текстильне, взуттєве, шкіряне, скляне і будівельне виробництво, у яких дрібні підприємства складають 70-80%. Держава створила перелік товарів, що заборонено виробляти великим підприємствам. У цеіі перелік входять 800 найменувань товарів, що можуть закуповуватися у дрібних виробників по фіксованій ціні. Це фактично гарантує збут продукції.
У сільськії! місцевості здійснюється політика «сільської індустрії» — створюються підприємства по переробці сільськогосподарської сировини на дрібних маслоробнях, рисосушильнях, млинах. Це дає можливість збільшити несільсько-господарську зайнятість населення і ширше використовувати місцеві ресурси. Прийнято рішення про створення кластерів малих підприємств як центрів росту, особливо в економічно відсталих районах.
Чисельність трудових ресурсів в Індії складає 400 млн чол, із них безробітних — 39 млн чол, тобто майже 10%.
Уряд розробив нову економічну програму, що передбачає прискорення лібералізації економіки, підвищення темпів росту сільськогосподарського виробництва до 5% у рік, стимулювання іноземного бізнесу. У 40 пріоритетних галузях промисловості, у тому числі в автомобілебудуванні, виробництві штучних добрив і енергетичного устаткування, уряд гарантує допуск 51% іноземної участі.
Питома вага Індії в припливі портфельних інвестицій у країни, що розвиваються, складає 9,5%. Пріоритети віддаються інвестиціям в інфраструктуру і ключові галузі економіки, включаючи експортні.
З огляду на чисельність населення Індії, її економіка працює насамперед на свій внутрішній ринок і приймає поки недостатню участь у міжнародному поділі праці. На експорт надходить тільки 7% ВВП. При питомій вазі населення країни у світовому населенні в 17%, її питома вага у світовому експорті усього 2,7%.
У структурі індійського експорту переважають текстильні вироби — 24%; сільськогосподарська продукція — 18,9%; ювелірні вироби — 14%; машини й устаткування — 8,1%; шкіра і шкіряні вироби — 4,4%; фармацевтичні товари — 4%.
У світовому експорті на частку Індії припадає 20% чаю; 10% спецій, виробів із шкір, коштовних і напівкоштовних каменів; 5% залізної руди і її концентратів, бавовняних тканин, текстильних виробів. За останні роки в структурі експорту скоротилася питома вага сировини за рахунок збільшення питомої ваги промислової продукції (76% всього експорту).
Країна залишається найбільшим виробником і експортером чаю. Для забезпечення постійно зростаючого його внутрішнього попиту, і зменшення експорту високоякісних сортів, були знижені мита на ввіз чаю з Бангладеш, Непалу, Шрі-Ланки.
Питома вага Індії у світовому експорті сільськогосподарської продукції складає 1%.
У структурі імпорту переважають: нафта і нафтопродукти, природний газ, машини й устаткування, продукція хімічної промисловості, золото, срібло, дорогоцінні і напівкоштовні камені для ювелірної промисловості.
Основними торговими партнерами є: США, Велика Британія, Японія, ФРН, ОАЕ, Бельгія, Італія, а останнім часом — НІК Південно-Східної Азії.
Істотну роль в економіці Індії грає іноземна фінансова допомога у розмірі 7 млрд, дол у рік. Серед основних кредиторів виступають: «Форум розвитку Індії», МБРР, МАР. Зовнішній борг Індії — 100 млрд. дол. Його обслуговування перевищує 27% ВВП.
Зовнішньоторговельний оборот України з Індією в 2000 році склав 244,3 млн доларів, тобто 0,86% зовнішньоторговельного обігу України. Імпорт — 76 млн дол, експорт — 168,3 млн дол.
Між Україною й Індією підписано більше 20 договорів. Після продажу Україною Пакистану 320 танків Т-80-УД торгові відношення між двома країнами помітно охололи. У 2000 р. був організована Українське-Індійська ділова рада, що повинна сприяти обміну діловою інформацією в питаннях інвестування, торгівлі, законодавства.
Поки співробітництво йде у важкій промисловості, гірничовидобувній, металургійній, енергетичній і нафтогазовій. Об'єкти співробітництва — металургійні комбінати у Вішекхапатнамі і Дургапурі, гідрокомплекс «Тері», ТЕС «Кахалга-ом» і «Від'ячал», геолого-розвідка углеводородної сировини, експлуатація вугільних розрізів «Нігахі» і «Кхадія», реконструкція шахти «Петердіх».
Україна своїм досвідом і науково-технічним потенціалом може забезпечити роботи з реконструкції АЕС «Куданкулам», ТЕС «Мейтон», «Бакрешвар», «Ман-галор», «Кайямкулам», «Кол-Дам», лінії електропередач «Дуласті-Шрінагар-Кінешпур» та ін.
Співробітництво може активізуватися у військово-технічній сфері по продажу озброєння. Наприклад, по ремонту колишньої радянської техніки, наявної в Індії, продажу запасних частин для неї.
Україна може імпортувати з Індії медичне устаткування, тютюн, фармацевтичні препарати, чай, каву, спеції, перець, джут і продукцію з нього, натуральний шовк, боксити, слюду.
Індія зацікавлена в імпорті з України турбін, підшипників, підйомно-транспортного устаткування, мінеральних добрив і іншої продукції хімічної промисловості, сільськогосподарських машин.
- Isbn 966-8568-51-6
- 1. Яке місце займає «Міжнародна економіка» в економічній науці?
- 2. У чому полягає предмет «Міжнародної економіки» як самостійної дисципліни?
- 3. Як складаються відносини України із міжнародною економічною спільнотою?
- 1. Міжнародна торгівля товарами та послугами /. /. Загальна характеристика та базові поняття
- 1 .Значення має міжнародна торгівля в системі міжнародної економіки
- 1.1.2. В чому полягають специфічні риси міжнародної торгівлі?
- 3. Товарна та географічна структурою міжнародної торгівлі
- 1.1.4. Яка існує класифікація ринків?
- 1.1.5. Яка існує класифікація товарів?
- 1.1.7. В чому полягає сутність умов торгівлі?
- 1.1.8. Що розуміють під еластичністю експорту та імпорту?
- 1.1.9. Як впливає на міжнародну торгівлю економічне зростання?
- 1.1.10. В чому полягає міжнародний баланс попиту та пропозиції?
- 1.2. Основні теорії розвитку міжнародної торгівлі
- 1.2.1. В чому полягають сутність теорії меркантилізму, її значення та обмеженість?
- 1,2.2. В чому полягають сутність теорії абсолютних переваг, її позитивні та негативні риси?
- 1.2.3. В чому полягають сутність теорії порівняльних переваг, її значення та недоліки?
- 1.2.4. В чому полягає сутність
- 1.2.5. Які є альтернативні теорії міжнародної торгівлі?
- 1.3. Методи регулювання міжнародної торгівлі 1.3.1. Які існують основні типи торгівельної політики?
- 1.3.2. В чому полягають тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі?
- 1. За способом стягування:
- 3. За характером:
- 4. За походженням:
- 133. Що являють собою митна вартість •і 'а країна походження товару?
- 1.3.4. Які є економічні наслідки введення мита?
- 1.3.5. В чому сутність нетарифных методів регулювання міжнародної торгівлі?
- 1.3.6. В чому полягають кількісні обмеження як форма нетарифного регулювання міжнародної торгівлі?
- 1.3.7. В чому полягають приховані види торгівельних обмежень?
- 1.3.8. В чому полягають фінансові методи торгівельної політики?
- 1.3.9. Які особливості розвитку митно-тарифного регулювання
- 1.4. Світові товарні ринки 1.4.1. Якою є система класифікації товарів в міжнародній торгівлі?
- 1.4.2. Що являють собою світові ціни на промислові і сировинні товари?
- 1.4.3. Які е особливості світових ринків промислових товарів?
- 1.4.4. Які е особливості світових ринків сировинних товарів?
- 1.4.5. В чому полягають особливості зовнішньої торгівлі України товарами?
- 1.5. Міжнародна торгівля послугами
- 1.5.2. Які існують способи здійснення міжнародних операцій
- 1.5.3. Якими є масштаби сучасної міжнародної торгівлі послугами?
- 1.5.4. Які є особливості міжнародних транспортних послуг та міжнародних поїздок?
- 1.5.5. Яким є стан та перспективи зовнішньої торгівлі України
- 2. Міжнародний рух чинників виробництва
- 2.1. Міжнародний рух капіталу 2.1.1. Що являє собою міжнародний рух чинників виробництва?
- 2.1.2. В чому полягають суть та форми міжнародного руху капіталу?
- 2.1.3. В чому полягають суть та основні форми міжнародного кредиту?
- 2.1.4, Які е нові форми міжнародного кредитування?
- 2.1.5. У чому полягають суть тик та критерії транснаціоналізаціг?
- 2.1.6. В чому суть пзі?
- 2.1.7. Які е основні чинники прямого зарубіжного інвестування?
- 2.1.8. В чому полягає суть технологічного трансферу?
- 2.1.9. В чому полягають основні тенденції розвитку ринку міжнародних прямих інвестицій?
- 2. /. 10. В чому полягають наслідки пзі?
- 2.1.11. Якими є перспективи і проблеми пзІв економіку України?
- 2.2. Міжнародна міграція робочої сили
- 2.2.1. В чому полягають причини міжнародної міграції робочої сили?
- 2.2.2 Як визначаються основні етапи міжнародної міграції
- IV етап розвитку міжнародної міграції робочої сили розпочався після II світової війни і триває понині.
- 2.2.3. Що являють собою сучасні центри притягання робочої сили?
- 2.2.4. Які є наслідки переміщення трудових ресурсів?
- 2.3. Міжнародна передача технологій
- 2.3.1. В чому полягають сутність та форми міжнародного технологічного обміну?
- II. Нематеріальні види технологій:
- 2.3.2. Які особливості притаманні міжнародному технологічному обміну в сучасних умовах?
- 2.33. Якими е особливості міжнародної ліцензійної торгівлі?
- 2.3.4. Що являють собою об'єкти ліцензій?
- 2.3.5. В чому полягає сутність міжнародних ліцензійних угод?
- 2.3.6. Якими е форми ліцензійних платежів?
- 2.3.7. Якими е особливості міжнародного ринку інжинірингових послуг?
- 2.3.8. В чому полягає сутність міжнародного договору на консультативний інжиніринг?
- 2.3.9. Що являють собою умови надання інжинірингових послуг?
- 2.3.10. Які е особливості міжнародного технологічного обміну
- 3. Національна економіка та світогосподарська система. Міжнародна економічна інтеграція
- 3.1. Національна економіка в системі світового господарства. Класифікація країн світу
- 3.1.1. Яке місце посідає національна економіка в системі світового господарства?
- 3.1.2. В чому полягає регіональний підхід до класифікації країн світу?
- 3.1.3. В чому полягає типологічний підхід до класифікації країн світу?
- 3.1.4. Як виявляються етнокультурні особливості країн у сфері світової економіки?
- 3.1.5. Що відносять до специфічних рис економіки розвинутих країн?
- 3.1.6. В чому полягають особливості динаміки економіки розвинутих країн?
- 3.1.7. В чому полягають особливості економічної структури
- 3.1.8. Якими є основні риси країн з перехідною економікою?
- 3.1.9. В чому полягають економічні реформи перехідного періоду?
- 3.1.10. Якими рисами характеризується динаміка розвитку й структура економіки країн з транзитивною економікою?
- 3.1. І і. В чому полягає загальний характер економіки країн, що розвиваються?
- 3.1.12. Які фактори економічного розвитку характеризують країни,
- 3.1.13. В чому полягають основні економічні проблеми країн,
- 3.1.14. В чому полягає механізм інтегрованості країн, що розвиваються, у світову економіку?
- 3.1.15. В чому полягають регіональні особливості країн, що розвиваються?
- 3.2. Сутність та цілі інтеграційних процесів. Рівні інтеграції та регіональні інтеграційні угрупування
- 3.2.1. В чому полягає сутність інтеграційних процесів?
- 3.2.2. Які існують рівні міжнародної економічної інтеграції?
- 3.2.3. В чому полягають особливості європейських інтеграційних процесів?
- II. Європейська асоціація вільної торгівлі
- IV. Умови та передумови загальноєвропейської економічної інтеграції
- 3.2.4. Які е особливості розвитку економічних взаємозв'язків у Північній Америці?
- 3.2.5. В чому полягає специфіка Латиноамериканських інтеграційних процесів?
- 3.2.6. Які відмітні риси економічної інтеграції в Азії?
- 3.2.7. Які основні економічні угрупування існують в Африці?
- 1. Світова валютно-фінансова система та принципи її функціонування
- 1.1. Валюта та валютні курси 1.1.1. Що таке валюта та які е її види?
- 1.1.2. В чому полягає суть «обмінного валютного курсу»-і які є кількісні показники валютного курсу?
- 1.1.3. Які існують розрахункові види валютних курсів?
- 1.1.4. Що таке ціна валюти та які е п види?
- 1.1.5. Які чинники визначають попит і пропозицію валюти?
- 1.1.6. Як визначається крос-курс і тристоронній арбітраж?
- 1.1.7. Як визначаються ціни іноземних товарів та послуг у національній валюті?
- 1,2. Платіжний баланс та валютні курси 1.2.1. В чому суть міжнародних розрахунків?
- 1.2.2. Які є основні форми міжнародних розрахунків?
- 1.2.3. В чому полягає суть та якою є структура платіжного балансу?
- 1.2.4. В чому полягає зміст рахунку поточних операцій?
- 1.2.6. В чому полягає зміст рахунку офіційних резервів?
- 1.2.7. Які чинники впливають на стан платіжного балансу?
- 1.2.8. Як здійснюється балансування статей платіжного балансу?
- 1.2.9. Який зв'язок між станом платіжного балансу і позицією національної валюти?
- 1.2.10. В чому полягають основні проблеми конвертованості гривні?
- 1.2.11. Які чинники впливають на валютний курс?
- 1.2.12. Для чого здійснюють прогнозування валютного курсу?
- 1.2.13. Як здійснюється прогнозування на основі паритету купівельної спроможності валют?
- 1.2.14. Як здійснюється прогнозування на основі відмінностей у відсоткових ставках?
- 1.2.15. В чому полягає значення аналізу платіжного балансі/ для прогнозування валютного курсу?
- 1.3. Еволюція валютної системи 1.3.1. Які існують варіанти валютної політики?
- 1.3.2. В чому полягають система «золотого стандарту» та Бреттон-Вудська валютна система?
- 1.33. Якими є принципи Ямайської валютної системи?
- 1.3.4. Як відбувається вибір конкретної валютної політики?
- 1.3.5. У чому полягає валютна політика України?
- 1.4. Міжнародні фінансові ринки
- 1.4.2. Якими є особливості спотового ринку і обмінного курсу «спот»-?
- 1.4.3. В чому полягає специфіка форвардного ринку і форвардного курсу?
- 1.4.4. Які відмітні риси визначають ф'ючерсний ринок та ф'ючерсний курс?
- 1.4,5. Що таке валютні опціони?
- 1.4.6. В чому полягає суть спекулятивних валютних операцій?
- 1.4.7. Що таке валютні ризики?
- 1.4.8. Яким чином здійснюється урядове втручання в діяльність валютних ринків?
- 1.4.11. Які чинники впливають на зміни величини відсоткових ставок?
- 1.4.12. Що являє собою відсотковий арбітраж?
- 1.4.13. Як впливає відсотковий арбітраж на форвардні і спотові обмінні курси?
- 1.4.14. Як впливає інфляція через відсоткові ставки на валютний курс?
- 1.4.15. Що собою являє рівновага міжнародних ринків капіталів?
- 6. Розмір відсоткової ставки.
- 1.4.18. Які особливості зовнішньої заборгованості України?
- 1.4.19. Як здійснюється міжнародна офіційна допомога країнам,
- 1.4.20. Яким е місце та в чому полягають функції фондового ринку
- 1.4.21. Що таке інвестиційний капітал?
- 1,4.22. Хто є постачальниками й споживачами інвестиційного капіталу?
- 1.4.23. Які посередники існують на ринку цінних паперів?
- 1.4.24. В чому полягає ризик інвестування?
- 1.4.25. Які відомі етапи розвитку світових фондових ринків?
- 1.4.26. Які існують головні тенденції сучасного розвитку світового фондового ринку?
- 1.4.27. В чому полягає суть і яка є класифікація цінних паперів?
- 1.4.28. Що таке акції?
- 1.4.29. Яким є сучасний світовий ринок акцій?
- 1.4.30. В чому суть облігацій?
- 1.4.31. Яким е сучасний світовий ринок боргових цінних паперів?
- 1.4.32. Що таке фінансовий дериватив?
- 1.4.33. Яким е сучасний світовий ринок деривативів ?
- 1.4.34. Що слід розуміти під первинним ринком цінних паперів?
- 1.4.35. Що слід розуміти під вторинним ринком цінних паперів?
- 1.4.36. Які нові тенденції в організації діяльності світових фондових бірж?
- 1. Перехід на електронну торгівельну систему.
- 3. Об'єднання класичних фондових і деривативних бірж.
- 1.4.37. В чому полягає суть позабіржового ринку цінних паперів?
- 1.4.38. Якими е принципи формування портфеля акцій інвестора?
- 1.4.39. Які принципи визначають стратегію поведінки інвестора у випадку продажу своїх акцій?
- 1.4.40. Якими основними показниками визначається діяльність ринку цінних паперів?
- 1.4.41. Які є основні показники діяльності ринку цінних паперів за методом обчислення?
- 1.4.42. Як визначається ринкова вартість акції на фондовому ринку?
- 1.4.43. Як зробити оцінку вартості облігації?
- 1.4.44. В чому полягають основні завдання реформування на фондовому ринку України?
- 1.4.45. В чому полягає суть фондової політики держави?
- 1.4.46. На яких основних принципах можливе ефективне функціонування фондового ринку України?
- 1.4.47. Яким є механізм державного регулювання фондового ринку України?
- 1.5. Особливості міжнародного фінансового менеджменту 1.5.1. В чому полягає суть міжнародного фінансового менеджменту?
- 1.5.3. Якими є особливості фінансового менеджменту тнк?
- 1.5.4. Якою є специфіка зовнішнього середовища прийняття рішень
- 1.5.5. Якими е особливості бухгалтерського обліку в тнк?
- 1.5.6. Як здійснюється управління валютним ризиком?
- 1.5.7. Що таке капітальне бюджетування?
- 1.5.8. Які існують головні ризики при прийнятті рішень про пзі?
- 1.5.9. Як здійснюється управління портфелем зарубіжних цінних паперів?
- 1.5.10. Що таке хеджирування?
- 1.5.11. Як здійснюється управління політичним ризиком?
- 1.5.12. Що являє собою чинна капітальна політика?
- 1.5.13. Як здійснюється транснаціональне фінансування?
- 1.5.14. Як здійснюється фінансування міжнародної торгівлі?
- 1.5.15. Якою є дивідендна політика корпорації?
- 1.5.16. Що повинен вміти фінансовий менеджер міжнародної компанії?
- 2. Регулювання міжнародної мікро- та макроекономіки
- 2.1. Регулювання міжнародної торгівлі
- 2.1.1. Що являє собою cot, яка її роль в регулюванні міжнародної торгівлі товарами?
- 2.1.2. Як здійснюється міждержавне регулювання торгівлі послугами?
- 2.1.3. Що являє собою юнктад, яке місце вона займає в регулюванні міжнародної торгівлі?
- 2.1.4. Які цілі та функції Міжнародного торговельного центру?
- 2.1.5. Які цілі та функції юнсітрал?
- 2.2. Регулювання міжнародного руху чинників виробництва
- 2.2.1. Що являють собою багі-мцуіс, яке місце вони займають в регулюванні міжнародного інвестування?
- 2.2.2. Як здійснюється міжнародне регулювання ринку технологій?
- 2.2.3. Які цілі та функції моп?
- 2.3. Регулювання міжнародної макроекономіки
- 2.3.1. Що являє собою мвф яке місце він займає в здійсненні регулювання міжнародною макроекономгкою?
- 2.3.2. Що являють собою Паризький та Лондонський клуби щодо регулювання зовнішньої заборгованості країн?
- 2.3.3. Якими є цілі та функції Банку Міжнародних Розрахунків?
- 1. Комерційні послуги
- II. Послуги зв'язку
- XII. Інші послуги, які не зазначені вище
- 4.1. Економіка Сполучених Штатів Америки
- 4.2. Економіка Японії
- 4.3. Економіка Федеративної Республіки Німеччина
- 4.4. Економіка Франції
- 4.5. Економіка Великої Британії
- 4.6. Економіка Італії
- 4.7. Економіка Канади
- 5.1. Економіка Російської Федерації
- 5.2. Економіка Китайської Народної Республіки
- 5.3. Економіка Польщі
- 6.1. Економіка нових індустріальних країн
- 6.2. Економіка найменш розвинутих країн