1.5.12. Що являє собою чинна капітальна політика?

Чинна капітальна політика — це управління активами і пасивами між­народної фірми на короткостроковий період, тобто управління оборотним капіталом.

Управління оборотним капіталом включає в себе управління:

1) грошовою готівкою;

2) рахунками до отримання і рахунками до сплати;

3) матеріально-технічними запасами;

4) короткостроковими запозиченнями.

Цикл руху грошової готівки охоплює отримання готівки від продажу продукції і оплату готівкою чинників виробництва. Управління цим рухом є одним з найбільш важливих аспектів чинної капітальної політики. Фінан­совий менеджер ТНК повинен: 1) визначити корпораційні і місцеві потре­би в готівці; 2) переконатись, що готівка спроможна гарантувати зо­бов'язання в твердій валюті; 3) мінімізувати «надлишок» готівки і якомога швидше і прибутковіше вкласти готівку, якщо темпи оборотності готівки і ринкова безпека відносно низькі; 4) спрямувати зусилля на пришвидшення отримання готівки і на уповільнення її витрачання. Приймати рішення з цих питань міжнародному фінансовому менеджменту доводиться як в ме­жах систем грошових платежів окремих країн, так і між цими країнами.

При цьому контроль і регулювання міжнародних грошових операцій повинні проводитися у взаємозв'язку з іншими питаннями прийняття фі­нансових рішень. Насамперед, з інвестиційною політикою, що проводиться.

Процес контролю і регулювання грошових операцій буває суперечли­вим. Наприклад, для того, щоб бути впевненим, що в касі завжди є не­обхідна валюта, вимагається зводити баланс відповідних розмірів. При цьому прийняття рішення менеджером знаходиться під сильним впливом його вміння або невміння пристосуватись до ризику. Так, нена-лаштованість до стратегічного ризику тягне за собою утримання велико­го залишку готівки або цінних паперів в різних валютах на випадок не­обхідності здійснення платежів. Це — консервативна стратегія. Вона дає впевненість, що в разі необхідності кошти справді будуть в наявності. Але ця впевненість буде досягнута за рахунок того, що менеджер зв'яже кош­ти, котрі можуть бути вкладені прибуткове. Такий підхід виражений в тезі «низький ризик, мала оборотність».

Інша ситуація: енергійний менеджер, що здійснює контроль і регулю­вання грошових операцій, може мати дуже маленький залишок готівки в цінних паперах і більше коштів вкладати у справу. Це — енергійний підхід, спрямований на прибуткове вкладання коштів. Але цей підхід підстерігає декілька ризиків. Якщо зростає потреба в готівці, то менедже­ру доведеться брати кредит з невідомою ставкою відсотка. Менеджер бе­ре на себе також ризик, пов'язаний з валютним ризиком. Такий підхід мо­же бути названий «високий ризик, велика оборотність».

Прагнення фінансового менеджера пришвидшити приплив готівки і уповільнити її відплив особливо небезпечно для міжнародної фірми через ризик коливань валютного курсу і високого рівня інфляції, в результаті якої відбувається знецінення валют. Коли відбувається затримка коштів, виручених від операцій, в країнах з швидким знеціненням валют вартість цих коштів в національній валюті різко падає.

За інших умов практика енергійного менеджера з контролю і регулю­вання грошових операцій призводить до хороших результатів. Так, на­приклад, французьке туристичне агентство «Хавас» стало вимагати зі споживачів передоплату задовго до початку туру і затримувати оплату своїх власних зобов'язань на місяць. Оскільки у 80-х роках відсоткові ставки були високими, така стратегія була надзвичайно прибутковою. Так, в 1987 р. агентство близько половини загальних прибутків отримало від фінансових, а не туристичних операцій.

Ефективність чинної капітальної політики міжнародних і транс­національних фірм залежить ще від двох обставин: швидкості переведен­ня коштів з банку в одній країні до банку в іншій країні і ступеня цент­ралізації грошових операцій. За звичайним телеграфним переказом опе­рація займає від одного до двох робочих днів. Міжнародна міжбанківська організація з валютних та фінансових розрахунків за телексом (СВІФТ) дозволяє здійснити операцію переказу протягом хвилин.

Чинна капітальна політика ТНК, як правило, керується централізова­но. Відсутність централізації призводить до надлишкових витрат і ризику. Типовим методом централізації управління, контролю й регулювання грошових операцій є використання накопичуваних рахунків.

Припустимо, що фірма здійснює свою діяльність в Чикаго, Лондоні і Мюнхені. Фінансові менеджери в кожному регіоні аналізують стан їх готівки на певне число. Аналіз дає такий прогноз обігу готівки (в млн. дол.):

Чикаго Лондон Мюнхен

Очікуване надходження 2,0 3,6 1,7

Очікувані витрати 2,3 3,4 1,8

Надлишок або дефіцит -0,3 +0,2 -0,1

За централізованої системи чинної капітальної політики чиказькі і мюнхенські операції потребують позики загальним обсягом 400.000 дол. для покриття очікуваного дефіциту, в той час як лондонські операції да­дуть надлишок в 200.000 дол.

При використанні системи накопичуваного рахунку на даний день потрібна позика в розмірі 200.000 дол. Внаслідок цього, по-перше, будуть зменшені витрати на відсотки за позикою, оскільки ставки, за котрими фір­ма може позичити гроші, вищі, аніж ставки за власними вкладами; по-друге, оскільки материнська фірма звичайно більш відома на кредитних ринках, позики можуть бути надані за преференційними (пільговими) ставками.

При централізованій системі контролю і регулювання грошовими опе­раціями рух готівки підпорядкований інтересам корпорації в цілому. ТНК функціонує як система джерел грошових коштів користувачів цих коштів і фінансових координаторів. В якості джерел грошових коштів виступають філії, в яких обмежені інвестиційні вимоги, але є великий обсйг продажів і надходжень готівкових коштів. В якості користувачів грошових коштів ви­ступають філії, котрі пред'являють значні інвестиційні вимоги, але мають обмежені обсяги продаж і потоків готівкових коштів. Це, звичайно, більш «молоді» і такі, що швидко розвиваються, підрозділи. Фінансові координа­тори покликані оптимізувати вкладення готівкових коштів, сприяти уник­ненню валютних збитків, забезпечити взаємозв'язок з банками тощо.

Багато великих ТНК проводять операції з міжнародними потоками готівки через єдиний централізований депозитарій. Всі філії і відділення таких корпорацій проводять транснаціональні операції з готівкою лише через такий депозитарій. Розташовуються вони у великих міжнародних фінансових центрах (Лондон, Нью-Йорк), а також в таких, де дозво­ляється проведення валютних обмінів, є добрі засоби зв'язку і банківські послуги, оподаткування здійснюється за мінімальними ставками і т. ін.

Основною перевагою користування централізованим депозитарієм є можливість здійснення багатостороннього «неттингу» на міжнародному рівні. «Неттинг» — це взаємна компенсація зобов'язань і активів між підприємствами ТНК.

ТНК засновують в центральному бюро клірингові рахунки. Філія з мінусовою нетто-позицією переміщує кошти на центральний кліринго­вий рахунок, а керуючий кліринговим рахунком переводить потім ці кош ти філіям з плюсовою нетто-позицією. Нетто-позиція відображає різницю між рахунками дебіторів і розрахунками з поставщиками і кредиторами. Керуючий кліринговим рахунком щомісячно отримує інформацію по всіх операціях і розраховує нетто-позицію кожної філії. Потім він організує процес остаточного розрахунку.

Розглянемо на прикладі процес багатостороннього нетторування.

Таблиця 2.15. Нетто-позиції філій (в дол. США)

Централізований «неттинг» (в дол. США)

Багатосторонній «неттинг» дозволяє фірмам знижувати інтенсивність потоків грошової готівки, швидше й ефективніше переміщувати її, скоро­чувати витрати на валютну конвертацію, комісійні і збори, сплачувані за переміщення готівки, що зумовлене переміщенням більших сум і знижен­ням числа операцій.

Деякі великі промислові країни, наприклад, Франція та Італія, заборо­няють або обмежують міжнародний «неттинг», щоб додатково субсидува­ти свої національні банківські системи за рахунок збільшення міжнарод­них потоків готівки, які проходять через них.

Управління оборотним капіталом включає в себе управління рахун­ками до отримання і рахунками до сплати*, котре зводиться до знаходжен­ня оптимального співвідношення між вартістю рахунків до сплати як фінансовою операцією для покупця і збільшенням продаж поставником при використанні рахунків до отримання. При веденні міжнародного бізнесу управління цими рахунками утруднене через постійні зміни ва­лютних курсів і можливості введення обмежень на грошові перекази.

У випадку невеликих або нерегулярних фінансових угод при уп­равлінні ними використовується акредитивна система. Однак ця система достатньо складна і коштовна. Відтак при здійсненні великих або періодично повторюваних угод, для уникнення ризику, рахунки до отри­мання використовують в якості застави для отримання банківських позик або продають їх, тобто здійснюють операцію факторингу. Факторинг мо­же здійснюватись з правом регресу (відшкодування збитків фінансовій організації, яка купила рахунки, компанією, яка продала їх) і без нього. Факторинг зарубіжних рахунків до отримання звичайно здійснюється без права регресу. Факторинг зарубіжних рахунків більш ризикований, ніж операція з національними рахунками, а тому фінансові інститути, що зай­маються факторингом, призначають на ці операції більш високий дисконт (обліковий відсоток).

Для уникнення кредитного ризику при здійсненні міжнародних торго­вельних угод використовується зустрічна торгівля в таких формах як:

1) бартер — угода купівлі-продажу у формі безпосереднього обміну одного товару на інший;

2) компенсаційні угоди, за якими експортер засобів виробництва по­годжується на компенсацію за поставлені засоби виробництва товарами, котрі будуть вироблені з їх допомогою;

3) угода про зустрічні купівлі, які передбачають компенсаційне пога­шення продукцією, не пов'язаною з поставленими засобами виробництва;

4) заміщення — угода, за якою передбачається, щоліродукція повинна складатись з використанням компонентів, виготовлених в країні придбан­ня.

При управлінні матеріально-технічними запасами міжнародний фінансовий менеджмент також стикається із завданням подолання ус­кладнень, що викликаються непередбаченими коливаннями обмінних курсів і цін, обмеженнями грошових переказів, квотами, тарифами тощо. Для контролю над цінами на сировину і його транспортування можуть бу­ти використані ф'ючерсні контракти й опціони. Міжнародні компанії час­то здійснюють попередні закупівлі і накопичення запасів. В період низь­кого попиту фірма може збільшити запаси імпортованих готових товарів і сировини і витрачати їх при підвищенні попиту на них.

Вплив обмежень на міжнародні грошові перекази, а також різниця у величині ставок податків на прибуток корпорацій в різних країнах мо­жуть бути усунені або пом'якшені шляхом використання трансфертних платежів, тобто оплат всередині самої корпорації між підприємствами, що входять до неї, за продукцію, котру вони постачають одне одному.

Зміни цін при взаєморозрахунках між філіями і дочірніми компаніями однієї і тієї ж корпорації, а також підвищення ставок відрахувань цих підрозділів на утримання апарату центрального керівництва робляться для того, щоб сумарні прибутки корпорації збільшувались.

І нарешті, корпорації багатьох промислове розвинутих країн викорис­товують зони вільної торгівлі для накопичення запасів з тим, щоб відстро­чити сплату імпортних зборів і податків і здійснити експорт їх тоді, коли ринкові умови будуть більш сприятливими.