1.5.14. Як здійснюється фінансування міжнародної торгівлі?

Міжнародні фінансові відносини з торговельних операцій більш складні, аніж внутрішньонаціональні, і відрізняються в частині викорис­товуваних коштів і документів.

В міжнародній торгівлі так само, як і в національній, використову­ється комерційний кредит, тобто відстрочка платежів однієї фірми іншій.

Більша частина вітчизняних продажів здійснюється з використанням кредиту за відкритим рахунком. Суть кредитів або розрахунків за відкри­тим рахунком полягає в тому, що продавець відвантажує покупцеві і на­правляє на його адресу товарно-розподільчі документи, відносячи суму заборгованості в дебет рахунку, відкритого ним на ім'я покупця. В обу­мовлені контрактом строки покупець погашає свою заборгованість за відкритим рахунком. Для покупця це вигідно, оскільки відсутній ризик оплати непоставленого товару, а відсотки за використання такого креди­ту звичайно не сплачуються.

В міжнародній торгівлі продаж за відкритим рахунком пов'язаний з істотним ризиком для експортера, оскільки продавці рідко мають мож­ливість отримати точну і повністю достовірну інформацію про потен­ційних покупців. Транспортування товарів більш повільне і утруднене.

При виборі конкретної форми фінансування торговельних операцій становище фінансового менеджера-міжнародника ускладнює не­обхідність всебічного аналізу цілого ряду ризиків: географічного, валют­ного, інфляційного і відсоткового, ринкового, платіжного, політичного.

Звичайно методи торговельних фінансів визначаються ринковою ситу­ацією, тобто конкретною позицією експортера відносно імпортера. Ідеаль­но експортер обиратиме передоплату. Таке прагнення переважає, коли ек­спорт здійснюється в країні з нестабільним економічним і політичним ста­новищем. В цьому випадку весь ризик, пов'язаний з угодою, перекла­дається на імпортера. Однак на ринку конкуруючих продавців вимога пе­редоплати може призвести імпортера до втрати продажів на користь менш вибагливих поставників. Іншою крайністю є позиція імпортерів стосовно переваги всіх продажів за відкритим рахунком, згідно з яким весь ризик покладається на експортера. Звичайно методи фінансування міжнародних торговельних операцій знаходяться між цими двома крайностями.

Існує три основних документи, які використовуються при здійсненні експортно-імпортних операцій:

«J» наказ про сплату, або тратта — перевідний вексель; »»• коносамент, що відображає фізичне переміщення товарів; •J* акредитив, котрий засвідчує платоспроможність покупця.

Міжнародний перевідний вексель (або тратта) являє собою письмову заяву експортера (трассанта), яка наказує імпортеру (трассату) сплатити певну суму грошей до певного строку. Тратта може бути як векселем на пред'явника, так і строковим векселем. Вексель на пред'явника опла­чується трассату, котрому він адресований. Строковий вексель опла­чується через певний строк, вказаний в ньому. По представленню строко­вої тратти трассату вона акцептується. Акцепт може зробити як трассат, так і банк. Якщо тратта акцептується трассатом, тобто підтверджується в письмовій формі зобов'язання сплати, то тратта стає акцептованим ко­мерційним векселем. Якщо акцептує банк, то тратта стає акцептованим банківським векселем. Банк бере на себе відповідальність за сплату і тим самим заміщує платоспроможність трассата. Вексель стає ліквідним, він може продаватися на ринку. Існування вторинного ринку банківських ак­цептів спрощує і пришвидшує експортно-імпортні операції.

Коносамент — це документ перевезення, який використовується при транспортуванні товарів від експортера до імпортера. В ньому визна­чається кількість і стан вантажу, місце його призначення, а також вка­зується, кому належить право власності на вантаж. Коносамент — це і роз­писка транспортної компанії про прийняття певного вантажу, і контракт між транспортною компанією і експортером про поставку вантажу певно­му отримувачу в певний пункт призначення, і документ права власності на товари. Імпортер не одержить права власності, поки не прийме коноса­мент від транспортної компанії, а коносамент не буде переданий, поки імпортер не виконає всі умови перевідного векселя. Коносамент дозволяє експортеру однієї країни продавати товари незнайомому імпортеру іншої країни і не позбавлятися права власності.

Найбільш загальним механізмом фінансування міжнародної торгівлі є акредитив.

Акредитив — це зобов'язання банка заплатити за товари, поставлені імпортеру. Комерційний акредитив виписується банком від імені імпортера.

Фірма-покупець вертається у свій банк за акредитивом, що є умовним грошовим зобов'язанням банку, яке видається ним за дорученням покупця на користь продавця, за котрим банк, що відкрив рахунок (банк-емітент), може виконати платіж продавцеві або надати повноваження іншому банку виконати такі ж платежі за наявності документів, передбачених в акреди­тиві (звичайно це докази, що товари відповідають відвантаженим і відповідно застраховані). Банк видає акредитив лише в тому випадку, якщо він після аналізу переконається в платоспроможності покупця. Кредитний ризик передається банку, що видав акредитив. По суті банк заміщує своїм кредитом кредит імпортера. Якщо фірма-продавець продовжує сумнівати­ся, оскільки їй не відома кредитоспроможність «банку-покупця», вона в цьому випадку повинна поставити вимогу, щоб акредитив був підтверд­жений її «власним» банком. Якщо акредитив буде підтверджено, то потім послідовність виконання вимог щодо оплати товару буде така: фірма-про­давець звернеться до «свого» банку, котрий звернеться в банк «покупця», а останній — до фірми-покупця. Акредитив майже повністю усуває ризик експортера при продажу товарів незнайомому імпортеру іншої країни.

Перевідний вексель, коносамент і акредитив потрібні в більшій частині міжнародних експортно-імпортних операцій. Вони захищають експортера, а також дають імпортеру гарантію того, що товари будуть перевезені і по­ставлені відповідним чином. Останнім часом набули розвитку такі форми фінансування міжнародної торгівлі як факторинг, форфейтинг та лізинг.