3.2.2. Які існують рівні міжнародної економічної інтеграції?

Інтеграційні процеси відбуваються з неоднаковою глибиною й інтен­сивністю в різних регіональних угрупуваннях. Це залежить від загально­го рівня розвитку країн регіону і рівня поглиблення територіального поділу праці між ними. За ступенем інтегрованості виокремлюються такі регіональні інтеграційні об'єднання країн: зона преференційної торгівлі, вільний торговельний простір (або зона вільної торгівлі), митний союз, спільний ринок, економічний союз [57,с.235-236].

Зона преференційної торгівлі

Зона преференційної торгівлі — початкова стадія регіонального інтег­раційного процесу. Країни такого угрупування лібералізують торговельні відносини між собою, усуваючи перепони в торгівлі деякими (але не всіма) товарами та послугами. На цій стадії ще не відпрацьовано єдиний механізм оподаткування при перетині товаром кордону, діють різні митні правила тощо. Квоти для імпорту товарів з країн-партнерів можуть бути розширені, але не ліквідуються цілком. Полегшуються умови для руху факторів виробництва (наприклад, для пересування робочої сили), але й тут можуть бути обмеження.

На цій стадії сьогодні перебуває переважаюча більшість регіональних інтеграційних угрупувань світу, в тому числі СНД.

Вільний торговельний простір

У вільному торговельному просторі всі бар'єри на шляху торгівлі усу­неш. В ньому не допускаються ніякі дискримінаційні податки, квоти, тари фи, інші торговельні бар'єри. Вільний економічний простір інколи створю­ється для певного класу товарів і послуг. Наприклад, створюється вільний торговельний простір сільськогосподарських товарів, котрий передбачає відсутність обмежень на торгівлю лише сільськогосподарськими товарами.

Головною рисою вільного торговельного простору є те, що кожна країна продовжує проводити свою власну політику по відношенню до країн, що не є членами даного вільного торговельного простору. Іншими словами, кожна країна — член вільного торговельного простору вільна встановлювати будь-які тарифи або інші обмеження на торгівлю з країна­ми, які не входять до цього об'єднання.

Найбільш відомим вільним торговельним простором є Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). Вона була створена у 1960 р. угодою 8 європейських країн. Сьогодні ЄАВТ втратила колишню важливість у зв'язку з більш високим рівнем інтеграції Європейського Союзу. Ще од­ним прикладом є Північно-Американська асоціація вільної торгівлі між США, Канадою та Мексикою — НАФТА (1994 p.), котра еволюціонує в бік спільного ринку (до 2010 p.).

Митний союз

Митний союз, як і вільний торговельний простір, усуває бар'єри в тор­гівлі товарами серед країн-учасниць. Але, крім цього, митний союз передба­чає спільну торговельну політику по відношенню до країн, що не входять до митного союзу. Звичайно це проявляється при прийнятті зовнішнього тари­фу (мита), за допомогою якого імпорт з країн, що не входять в митний союз, обкладається однаковим митом при продажу товарів будь-якій країні-учас-ниці митного союзу. Доходи від тарифів потім розподіляються між учасни­ками митного союзу згідно з певними встановленими пропорціями.

«Спільний ринок» ЄЕС — найбільш яскравий, але не єдиний приклад економічної ефективності митного союзу. На всіх континентах існують регіональні союзи у формі митних союзів: ЄАВТ, «МЕРКОСУР», Андсь-кий пакт, Митний Союз Центральної Африки, Асоціація країн Південно-Східної Азії.

Спільний ринок

Як і митний союз, спільний ринок не має торговельних бар'єрів і ха­рактеризується спільною зовнішньоторговельною політикою. Крім того, у спільному ринку мобільними є чинники виробництва між країнами-учасницями. У спільному ринку обмеження на імміграцію, еміграцію та переливання капіталу через кордони усунені. Чинник мобільності дозво­ляє більш ефективно використовувати працю, капітал та технологію. Та­ким чином, у спільному ринку починається інтеграція безпосередньо у сфері виробництва, що змушує членів спільного ринку тісно співпрацю­вати у грошовій, податковій (фіскальній) політиці і в політиці зайнятості.

Але, крім очевидних вигод функціонування спільного ринку, він має і негативні сторони. Мова йде про те, що підвищення продуктивності праці країн-учасниць спільного ринку в цілому не завжди передбачає однакову вигоду для всіх країн, які входять до спільного ринку. Через цю обстави­ну виникають труднощі у створенні спільного ринку в різних частинах земної кулі. Прикладом успішної політики спільного ринку може слугу­вати Є EC.

Економічний союз

Економічний союз вимагає не лише інтеграції у сфері зовнішньотор­говельної і виробничої діяльності, але й інтеграції економічної політики. Країни-учасниці економічного союзу на доповнення до вільного пе­реміщення товарів, послуг, чинників виробництва, повинні гармонізувати грошово-кредитну політику, оподаткування та державні витрати. Крім то­го, учасники економічного союзу повинні використовувати спільну валю­ту. Фактично останнє може бути реалізоване створенням систем фіксова­них валютних курсів. Формування економічного союзу вимагає від дер­жав відмови від значної частини їх національного суверенітету. Це — серйозна перешкода на шляху формування економічного союзу. Тим більше, що світова політична система побудована на вищій владі націо­нальної держави. Процес формування економічного союзу успішно відбу­вається лише в Європі. Тільки тут розвивається інтеграційне утворення, що досягло ступеню економічного союзу, це — Європейський Союз.

Серед найвідоміших регіональних об'єднань слід назвати ЄС, НАФТА та СНД. Ось їх основні параметри.

Таблиця 1.57.

Частка регіональних об'єднань у світових економічних показниках ' наприкінці 90-х років (%)

[Джерело: БИКИ, №150, 2000, с. 3.]