2.3.6. Якими е форми ліцензійних платежів?

Одним з найбільш важливих і складних питань при продажу і купівлі ліцензій є визначення ліцензійних платежів (ціни ліцензій). Ліцензійні платежі — це визначена винагорода ліцензіарові, виплачувана ліцензіа-том як відшкодування за надання прав на використання предмета угоди.

Вартість ліцензії формується на базі оцінки можливого прибутку, одер­жуваного від використання права виготовляти продукцію в результаті впро­вадження винаходу, «ноу-хау», а також продавати продукцію під товарним знаком. При цьому враховуються всі витрати на придбання ліцензії: її ціну, витрати, які пов'язані з освоєнням виробництва, збутом, рекламою тощо.

На рівень ціни ліцензії впливає безліч чинників технічного, еко­номічного і правового характеру, до яких відносяться; *«« можливий прибуток, що може одержати ліцензіат від використання

технології;

<» витрати на створення технології (витрати на НДДКР і освоєння ви­робництва); <* упущена вигода, тобто втрати, пов'язані з неотриманням прибутку від

самостійного застосування технології;

»3» витрати, що виникають при передачі технології (витрати на відряд­ження фахівців для практичного ознайомлення і навчання викорис­танню нової техніки, надання технологічної допомоги, проведення пу­сконалагоджувальних робіт);

«J» витрати на одержання такої ж чи аналогічної технології від альтерна­тивного постачальника;

<• потенційні витрати від самостійної розробки технології покупцем; <• витрати, пов'язані з порушенням патентних прав і прав інтелектуаль­ної власності [40].

Форми ліцензійних винагород бувають різні. В залежності від методу підрахунку вони поділяються на дві групи.

До першої груйи відносяться винагороди, розмір яких підраховується на базі фактичного економічного результату використання ліцензії. До цієї групи відносяться такі форми як періодичні відсоткові відрахуван­ня й участь у прибутку ліцензіата.

До другої групи відносяться винагороди, розмір яких безпосередньо не пов'язаний з фактичним використанням ліцензії, а заздалегідь встанов­люється і вказується в договорі, виходячи з оцінок можливого еко­номічного ефекту й очікуваних прибутків ліцензіата на базі використання ліцензії. До цієї групи відносяться наступні форми: первісний платіж готівкою, паущальний платіж, передача цінних паперів ліцензіата, переда­ча зустрічної технічної документації.

Періодичні відсоткові відрахування, чи поточні відрахування («ро­ялті») встановлюються у вигляді визначених фіксованих ставок (у від­сотках) і виплачуються ліцензіатом через визначені погоджені проміжки часу (щорічно, щокварталу, щомісяця або на визначену дату). Вони об­числюються різними способами: »> з вартості виробленої за ліцензією продукції;

*J» з одиниці виготовлених або реалізованих виробів у вигляді відсотка до ціни чи собівартості;

«J» на спеціально обумовленій базі (зі встановленої потужності запатентова­ного устаткування, з кількості переробленої за запатентованим способом сировини, на базі вартості переробки продукту, вартості чи кількості ок­ремих компонентів, споживаних у процесі виробництва тощо) [40]. Рівень ставок поточних відрахувань у сучасній практиці ліцензійної торгівлі складає в середньому 2-10%. Найчастіше зустрічаються ставки 3-5%. Ставки поточних відрахувань диференціюються в залежності від виду ліцензії, терміну дії угоди, обсягу виробництва ліцензованої про­дукції, її реалізаційних цін, експортних чи внутрішніх продажів. Так, більш високі ставки застосовуються зазвичай при видачі виняткової ліцензії на перші роки дії угоди і при постачаннях на експорт. Більш низькі ставки встановлюються при видачі невиняткової ліцензії на на­ступні роки чи у випадку продовження дії угоди, при продажах на внутрішньому ринку. Ставки ліцензійних винагород зазвичай знижують­ся в міру зростання виробництва і продажів ліцензованої продукції.

Іноді в ліцензійну угоду включається застереження про мінімальну су­му винагороди, що у будь-якому випадку повинна бути виплачена ліцензіатом упродовж терміну дії угоди. Цей мінімум встановлюється, як правило, у розмірі 50-75% очікуваних надходжень у другому чи третьому році дії угоди, помножених на період (у роках), для якого розраховується винагорода. Таке застереження включається в угоду з метою спонукати ліцензіата до якомога більш швидкого налагодження і розширення вироб­ництва і застрахувати ліцензіара від можливих несумлінних дій ліцензіата. У ліцензійних угодах передбачається також, що якщо сума по­точних відрахувань за визначений проміжок часу не досягне встановлено­го мінімуму, ліцензіат повинен в обговорений термін сплатити різницю між фактично виплаченою і гарантованою сумами. Іноді за ліцензіатом визнається право покрити цю різницю при наступних платежах.

Участь у прибутку ліцензіата як форма ліцензійної винагороди озна­чає відрахування на користь ліцензіата визначеної частини (відсотка) прибутку, отриманого ліцензіатом завдяки використанню даної ліцензії. Ця частка звичайно коливається від 20 до 30% при наданні виняткової ліцензії і до 10% — при невинятковій ліцензії. Однак в практиці ліцензу­вання ця форма зустрічається вкрай рідко.

Паушальний платіж — це визначена, твердо зафіксована в угоді сума ліцензійної винагороди. Паушальний платіж практикується в наступних випадках: при передачі ліцензії разом з постачаннями устаткування, коли одноразовий характер угоди вимагає й одноразового визначення її вар­тості; при продажу ліцензії маловідомій фірмі; при видачі ліцензії на базі секрету виробництва (як гарантія від збитків у випадку його розголошен­ня); коли ліцензіат не хоче допустити контролю ліцензіара за використан­ням ліцензії; коли в країні ліцензіата існують утруднення у відношенні пе­реказу прибутків.

Паушальний платіж може здійснюватися як у разовому порядку, так і у розстрочку (наприклад, 50% — після підписання угоди, 40% — після по­стачання устаткування і передачі технічної документації і 10% — після пу­ску устаткування). Іноді паушальна сума в абсолютному вираженні роз­бивається по роках. Перевага паушального платежу — одержання ліцензіаром всієї суми винагороди у відносно короткий термін без ко­мерційних та інших ризиків, що можуть виникнути в період дії угоди.

Первісний платіж готівкою передбачає оплату ліцензіатом визначеної встановленої в угоді суми у вигляді одноразового внеску чи вроздріб уп­родовж встановленого в угоді терміну або по виконанні визначених умов (наприклад, через визначене число днів після підписання ліцензійної уго­ди або його вступу в силу; після надання ліцензіаром технічної докумен­тації). Іноді первісний платіж виплачується у розстрочку у певному вста­новленому для кожного внеску розмірі, але в досить обмежений термін.

Первісний платіж готівкою застосовується як доповнення до основної форми ліцензійних винагород і використовується в більшості ліцензійних угод, що передбачають виплату винагороди у формі поточних відраху­вань. Приблизно 50-60% ліцензійних угод, що укладаються між фірмами розвинутих країн, передбачають первісний платіж як частину ліцензійної винагороди, причому ця практика має тенденцію до розширення.

Передача цінних паперів (акцій і облігацій) як форма винагороди за ліцензійною угодою зустрічається в чистому вигляді і в комбінації з інши­ми формами приблизно в 15% ліцензійних угод. Ліцензіар одержує най­частіше від 5 до 20% акцій ліцензіата, хоча в окремих випадках ця частка доходить до 40%.

Передача технічної документації як форма платежу набула поширен­ня в японських компаній. Вона передбачає взаємне надання ліцензій і в більшості випадків застосовується у поєднанні з іншими формами вина­городи.

В умові платежу докладно застережується порядок сплати ліцензійної винагороди, а саме: валюта платежу з включенням в залежності від обста­вин валютного застереження; форма розрахунку (порядок і умови відкриття акредитива, терміни переказу платежів); база для обчислення вартості продукції, що випускається, чи вартості продажів (при винаго­роді у формі поточних відрахувань) і порядок їх обчислення.

В умові платежу, як правило, передбачається також зобов'язання ліцензіата одержати відповідний дозвіл урядових органів на оплату і пе­реказ платежів. У тих випадках, коли винагорода залежить від економіч­ного ефекту використання ліцензії, ліцензіат зобов'язаний надсилати на адресу ліцензіара докладний бухгалтерський звіт за взаємопогодженою формою, обов'язковими реквізитами якого є кількість, продажні ціни, оборот по продажах ліцензованої продукції, географічний напрямок екс­порту (якщо ліцензія обмежена територією) і розрахункові документи.

У переважній більшості країн одержання і переказ винагороди обкла­даються податками, тому в угоді застережується, що вони цілком відно­сяться на рахунок ліцензіата і не підлягають відрахуванню з ліцензійної винагороди.

Наразі ліцензійні угоди в більшості випадків укладають на термін 10-15 років.