2.1.4, Які е нові форми міжнародного кредитування?

При веденні міжнародного бізнесу управління рахунками до отриман­ня фірмою-позикодавцем і рахунками до оплати фірмою-боржником ут­руднене через те, що вартості валют постійно змінюються. Відтак міжна­родні фірми, з метою уникнути ризику великих витрат і вартості оформ­лення акредитиву використовують факторинг для фінансування експорту.

Факторинг — це операція з продажу зарубіжних рахунків до отриман­ня постачальниками експортної продукції комерційним банкам або спеціалізованим компаніям. Факторинг може здійснюватися з правом ре­гресу і без нього. Факторинг з правом регресу означає, що за невиконання умов угоди фінансова організація, яка купила рахунки, може відшкодува­ти збитки з компанії, що продала їх. Однак за звичаєм факторинг за­рубіжних рахунків до отримання здійснюється без права регресу.

Відмітні особливості факторингу: приймаються вимоги угод до 1 року, немає обмежень щодо суми; використовуються в основному на внутрішньому ринку; можливий регрес вимог на покупця; використо­вується широке коло валют; не завжди потребуються додаткові гарантії.

Факторингові послуги звичайно надають факторингові компанії, бага­то з яких належать банкам. Вони скуповують рахунки у експортерів зі скидкою. Вони можуть негайно сплатити готівкою до 85% номінальної вартості рахунків експортерів. Решта суми виплачується після сплати ра­хунків імпортерам. Вигода для імпортера полягає в тому, що він отримує можливість не мати справу з акредитивом.

Експортер уникає загрози кредитного і валютного ризиків. Він не по­винен очікувати моменту, коли імпортер оплатить товар.

Міжнародні факторингові операції координуються спеціально створе­ною міжнародною організацією «Фекторз Чейн Інтернейшенл». Цією ор­ганізацією розроблено спеціальний кодекс проведення факторингових операцій, в якому визначені зобов'язання факторингової компанії в країні експортера і відповідної компанії в країні імпортера [63, с. 99].

Форфейтинг — це операція купівлі банком-форфейтором на повний строк і за заздалегідь встановленими умовами векселів та інших боргових і платіжних документів. Згідно з угодою про форфейтинг імпортер зви­чайно надає простий вексель, який гарантується банком за дорученням імпортера. Експортер продає цей простий вексель форфейтинговому бан­ку зі скидкою. Банк-форфейтор бере на себе ризик несплати боргових зо­бов'язань без права регресу (обігу) цих документів на колишнього влас­ника. Форфейтори можуть перепродавати куплені у експортерів векселі на вторинному ринку, котрий отримав назву «а форфе» (від французько­го «a forfeit», що означає — поступитися правом).

Відмітні ознаки форфейтингу: •> приймаються довгострокові векселі строком понад 1 рік;

* * мінімальна сума, що використовується, становить не менше 500 тис. дол.;

** середня сума контракту — 1 -2 млн. дол.;

«• використовується в основному при міжнародних операціях;

««" відсутнім є регрес вимог на експортера;

*» купівля вимог лише в В KB;

*• обов'язковим є банківський аваль.

Для експортера форфейтингова угода вигідна тим, що вона перетво­рює кредитну угоду в готівкову; йому нема необхідності турбуватися про кредитоспроможність імпортера. Форфейтинг звільняє експортера від відповідальності за векселем після його продажу. Імпортер отримує това­ри в кредит, не піддаючись, як і експортер, ризику обмінних курсів.

Метод форфейтинга найчастіше застосовується при здійсненні серед-ньострокового кредитування зовнішньої торгівлі засобами виробництва, насамперед з країнами Східної Європи і з країнами Азії та Латинської Америки, що розвиваються [63, с. 99-100].

Лізинг — це операція кредитування у формі оренди устаткування, су­ден, автомобілів, літаків тощо строком від 3 до 15 років. Оренда виступає як форма отримання кредиту і водночас як форма міжнародної торгівлі, що створює умови для прискореного розвитку новітніх технологій. Лізин­гова компанія (лізингодавець) придбаває устаткування і т. ін. за свій раху­нок і передає за контрактом оренди фірмі (лізингоотримувачу) на певний строк. Після закінчення строку оренди фірма-клієнт може його продов­жити або викупити орендоване майно за залишковою вартістю. Орендна плата встановлюється на рівні, що перевищує ціну об'єкта оренди, за якою його можна купити за звичайних комерційних умов [63, с. 100-103].

Лізингові операції мають різні види. Розрізняють операційний лізинг та фінансовий лізинг.

Операційний лізинговий контракт передбачає тимчасове використан­ня майна без наступного придбання його у власність. Фінансовий лізинг поєднує оренду з наступним викупом об'єкта за залишковою вартістю.

За методом кредитування розрізняються строковий та відновлюваний лізинг. Строковий лізинг — це одноразова оренда. Відновлюваний (рол-ловерний) лізинг — договір оренди, котрий відновлюється після закінчен­ня його першого строку.

За умовами експлуатації орендованого об'єкта розрізняють: *J* договір чистого лізингу, за яким фірма-лізингоотримувач бере на себе

витрати по обслуговуванню орендованого майна;

*»* договір повного лізингу, за яким лізингова компанія бере на себе вит­рати з технічного обслуговування та інші витрати, які пов'язані з ек­сплуатацією об'єкта лізингу.

Розрізняють також лізинг рухомого і нерухомого майна. Різноманітними є і форми лізингових угод, застосовуваних в міжна­родній практиці.

Стандартний лізинг: фірма-виробник устаткування продає його лізин­говій компанії, котра здає його в оренду фірмі-споживачу. Технічне об­слуговування здійснюється за окремим договором з фірмою-виробником.

Зворотний лізинг («ліз-бек»): власник устаткування продає його лізинговій компанії, а потім бере його в оренду. Така операція проводить­ся в тих випадках, коли фірма-власник устаткування, маючи потребу в грошових коштах, продає устаткування, яке вже було в користуванні, а потім перетворюється в лізингоотримувача.

«Мокрий лізинг»: передбачає широке коло додаткових послуг лізин-годавця лізингоотримувачу (ремонт, страхування, поставку пального, інколи управління виробництвом). Використовується стосовно до висо­коточного і новітнього устаткування.

«Чистий лізинг»: обслуговування й утримання устаткування в робо­чому стані покладається на лізингоотримувача. Він же несе відпові­дальність за дії, пов'язані з використанням цього устаткування.

Лізинг постачальнику: постачальник устаткування виступає в ролі і продавця, і основного орендатора, не будучи користувачем устаткування. Орендар повинен підшукати суборендарів і здати їм устаткування в суб­оренду. При цьому згоди орендаря не потрібно, а здача устаткування в суборенду — обов'язкова.

Відновлюваний лізинг: періодична заміна раніше зданого в оренду ус­таткування досконалішим.

Вендор-лізинг (кооперація виробників): при просуванні на ринок особливо коштовного устаткування в ролі лізингової компанії виступає асоціація фірм-виробників спільно з лізинговою компанією або банком. Виробник бере на себе пошук партнерів і технічне обслуговування, а лізингова компанія — розробку проектів, вирішення адміністративних питань та ін.

Лізинг вигідний всім учасникам цієї операції. Фірма-виробник отри­мує негайний платіж готівкою. Лізингодавець застрахований від ризику неплатоспроможності лізингоотримувача тим, що для погашення боргу з оренди він може відібрати об'єкт лізингу і передати його в оренду іншій особі або продати. Вигода для лізингоотримувача полягає в тому, що нема необхідності фінансувати торгівлю і негайно витрачати валютні кошти. Орендна плата сплачується періодично після того, як устаткування вста­новлено і досягло відповідної продуктивності. Лізинг дає можливість постійно модернізувати устаткування. З точки зору бухгалтерського обліку лізинг зручний тим, що орендоване устаткування не береться на ба­ланс підприємства, а орендні платежі розглядаються як поточні витрати.

Має лізинг і негативні сторони. Наприклад, лізинг може виявитись до­рожчим, ніж кредит на купівлю устаткування. Лізингодавець не має пра­ва затребувати своє майно у випадку банкрутства лізингоотримувача внаслідок прийняття на себе останнім додаткових боргових зобов'язань.

Рівень розвинутості лізингових відносин є показником динамічності економіки держави.

В країнах, що розвиваються, він становить менше 1,5%, водночас в роз­винутих країнах цей показник досягає 25-30% і навіть більше. Напри­клад, лізинг в США є основним інвестиційним інструментом, на нього припадає понад 30% інвестицій в устаткування. На частку американсько­го лізингового ринку припадає 39,5% загального обсягу світового лізин-гу[63,с.102]. Найбільш популярним є лізинг автотранспортних засобів, де діє 15 різних асоціацій, які об'єднують учасників лізингового ринку. За­гальна вартість наданих цією групою компаній зі США по міжнародному лізингу устаткування склала за 2000 р. 6498,89 млн. дол. США, а середня вартість однієї лізингової угоди склала 43, 63 млн. дол.

У 2001 p. 42,4% американського устаткування в рамках міжнародного лізингу було поставлено в Європу, 19,8% — в Азію. При цьому питома ва­га міжнародного лізингу транспортних засобів в загальному обсягу угод по міжнародному лізингу склала 55,4% (в тому числі вантажівки і трейле-ри 13,6%). В Європі однією з найбільших у світі лізингових асоціацій є Ра­да Європейської федерації асоціації лізингових компаній — «Євроліз» (створена у 1972 p.). Вона акумулює понад 90% європейського лізингово­го ринку. Загальна питома вага лізингу легкових автомобілів і вантажних автомашин у 2000 р. в Європі склала 52,3%. В провідних європейських країнах частка лізингу автотранспортних засобів найбільша в Швейцарії (80,6%), в Чехії (71,3%), в Норвегії (68,2%), в Австрії (64,4%), в Німеччині (63,3%), у Великобританії (49,4%) [63, с. 103].

Міжнародний лізинг особливо важливий для країн, що розвиваються, оскільки дозволяє скорочувати відплив валютних коштів, які витрачають­ся на імпорт дорогих засобів виробництва, зменшує дефіцит платіжного балансу, сприяє введенню нових технологій в національну економіку.