3.1.9. В чому полягають економічні реформи перехідного періоду?

Вже було сказано, що фахівцями наближення тотальної кризи еко­номічної системи соціалізму було визначено ще заздалегідь. Тому спроби відхилити негативну тенденцію розвитку, змінити методи управління економікою при збереженні основ соціалістичної системи були задіяні ще в 60-х роках. В СРСР була проголошена ідея «ринкового соціалізму», яка мала втілитися в економічну реформу 1965 р. Очолив реформаторський процес голова ради міністрів М.О. Косигін. Реформа передбачала надан­ня підприємствам більшої свободи дій у плануванні номенклатури вироб­ництва, розпорядженні фондом заробітної плати, самостійності у виборі партнерів щодо кооперації і реалізації продукції у виході на зовнішні рин­ки. Фактично це була модель, подібна до югославської, яка вже існувала реально. Якби реформи здійснилися б, криза соціалістичної системи відтягнулася б, а в разі заглиблення реформ радянська економіка без­болісно еволюціювала б у ринкову. Але цього не сталося через різку про­тидію консервативних політичних кіл, що взяли гору в керівництві ком­партії й уряду СРСР. Реформа була згорнута вже наприкінці 60-х років.

В соціалістичних країнах Східної Європи реформаторські спроби ви­явилися більш вдалими, хоча й вони були далеко не радикальними. Так, в Угорщині підприємства отримали право самостійно реалізовувати свою продукцію; в межах фонду заробітної плати могли визначати кількість зайнятих, а при вивільнені якоїсь кількості робітників решта одержували підвищену зарплату. Була здійснена реформа цін, внаслідок якої ціни внутрішнього ринку ув'язувалися зі світовими цінами. Цінова реформа здійснилася також у Чехословаччині, при цьому підвищувалися ціни на ресурси і знижувалися на споживчі товари. В Польщі у 80-х роках була розширена зона, в якій діяли ринкові (а не директивні) ціни, приватна власність допускалася не тільки в сільському господарстві, але й і в про­мисловості. Система централізованого планування поступово замінюва­лася системою урядових замовлень підприємствам. Був легалізований ринок іноземної валюти [55, с. 498-503].

Отже в європейських соціалістичних кранах здійснилися реформи, які були розроблені як аналог радянської економічної реформи в 1965 року (на жаль, не здійсненої). Це багато де в чому пояснює той факт, що в цій групі краі'н перехід до ринкової економіки в 90-х роках відбувався значно швидше й ефективніше, ніж в колишніх республіках СРСР.

По-справжньому глибоке реформування економіки на ринкових заса­дах першим розпочав Китай. Китайський уряд під керівництвом Ден Ся-опіна проголосив в 1978 р. початок тривалої і послідовної реформи еко­номіки. Взірцем для неї спочатку була реформа народного господарства СРСР 1965 року. Проте згодом керівництво Китаю пішло на сміливіші й радикальніш! перетворення. Реформування почалося з сільського госпо­дарства, де було дозволено мати присадибні ділянки (після тотального узагальнення в комунах це був справді рішучий крок). Легалізовано було також дрібний приватний бізнес в промисловості й сфері послуг. Це дало відчутний поштових збільшенню обсягів виробництва й зростанню за­робітної плати, а отже, — й розширенню внутрішнього ринку.

Специфічною рисою економічних реформ в Китаї є те, що ринкова еко­номіка будується під керівництвом комуністичної партії, із збереженням ос­новних соціальних і адміністративних структур, з пануванням комуністич­ної ідеології як в урядових колах, так і серед широких мас населення. Це обу­мовило поступовість здійснення реформ, без кардинального руйнування діючої соціальної системи. Такий шлях реформування є «еволюційним».

Спочатку ринкове регулювання розглядалося китайським урядом як допоміжне до планової економіки. Наприкінці 70-х років реформа вияви­лася у допущенні договірних цін, розвитку індивідуального сектора, уве­денні сімейного підряду, а також у створенні спільних підприємств (з дер­жавним і приватним капіталом) під жорстким урядовим контролем.

У 80-х роках було проголошено курс на побудову системи соціалістич­ного товарного господарства; при цьому планове господарство також зберігалося, але сфера його застосування дещо звужувалася. На цьому етапі відбувалася реформа ціноутворення. Скорочувалася номенклатура товарів з централізовано встановленими цінами і розширювався контин­гент товарів (в основному споживчого характеру) з ринково регульовани­ми цінами. Поступово лібералізація цін поширювалася.

На початок 90-х років основним напрямком економічного реформу­вання Китаю проголошується створення «соціалістичної ринкової економіки». Головною суттю цієї політики є панування суспільної власності при одночасному розвитку багатоукладності в економіці [41, с. 620-625]. Активно утворювалися змішані акціонерні товариства, в яких держава мала контрольний пакет акцій. Не підлягають акціонуванню підприємст­ва оборонних галузей, новітніх технологій та ще деякі, що підпадають під дію державної монополії. В інші галузі допускається також й іноземний капітал. В країні відкриваються філії іноземних банків (їх вже понад сто).

Економічні реформи в Китаї дали вражаючі наслідки. З країни, насе­лення якої балансувало на грані голоду, Китай швидко просувається до групи розвинутих країн. У 80-х і першій половині 90-х років пересічні тем­пи зростання його ВНП становили 11-12%, валової промислової продукції 12%, сільськогосподарської продукції 7,5%, експорту — від 8% до 32%.

На відміну від Китаю в країнах ЦСЄ та СНД (за винятком Білорусі) реформування економіки здійснювалося за шоковим варіантом, тобто був взятий напрям на економічні перетворення у найкоротші строки, з до­корінною зламкою соціалістичних економічних структур. Найбільш рішуче «шокова терапія» впровадилася у Польщі, яка першою серед країн ЦСЄ стала на шлях глибоких ринкових перетворень. Шоковий метод су­проводжується болісними соціальними явищами: падінням виробництва, інфляцією, бурхливим зростанням цін, зростанням безробіття, знижен­ням рівня життя населення, погіршенням становища його малозахищених верств. Ці негативні явища характерні для першого етапу реформування за цим методом. Потім, через декілька років, становище вирівнюється й реформи проявляють свій позитивний результат. В різних країнах зміцнення економіки внаслідок реформ настає не одноразово. Першими з «шокового стану» вийшла відносно розвиненіша група країн ЦСЄ — Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія; трохи пізніше — країни Балтії, і ще пізніше — країни СНД, Румунія, Болгарія, Югославія, Ал­банія.

Розглянемо спочатку особливості реформ в країнах ЦСЄ.

Радикальні економічні реформи в країнах ЦСЄ розпочалися в 1989-1991 pp.

Основними напрямками економічних перетворень стали: <• макроекономічна стабільність та контроль ситуації в економіці; •> реформа цін та впровадження ринкових механізмів; <• розвиток приватного сектору, приватизація, реформування виробни­чої структури; •> перегляд ролі держави в економіці.

З метою макроекономічної стабілізації вступають у дію стабілізаційні програми:

1) боротьба з інфляцією;

2) нова податкова політика, яка передбачає збільшення доходної частини бюджету;

3) врегулювання зовнішніх розрахунків шляхом зниження зовнішньої

заборгованості, реструктуризації ЇЇ і навіть списання частини боргів

в обмін на продовження ринкових реформ.

Щодо реформи цін та впровадження ринкових механізмів, то передба­чався перехід до конкурентних ринкових відносин і ринкових цін. З цією метою здійснені: <» лібералізація цін і торгівлі; »> лібералізація зовнішньоекономічної діяльності; •> зміна попередньої системи постачання, відмова від адміністративної

розподільчої системи; «І» лібералізація ринка робочої сили; *J* реформування 4 нансів. Йдеться про становлення на комерційних

принципах банківської системи, запровадження ринкового механізму

визначення рівня відсоткової ставки, розвиток фінансових ринків.

Напочатку ці перетворення призвели до хаосу в економіці, але через кілька років ситуація стабілізується і названі програми дали свої пози­тивні результати.

Програма розвитку приватного сектора, приватизації та реформи ви­робничої структури означала здійснення структурної перебудови еко­номіки країн ЦСЄ, зміну відносин власності, запровадження процедури банкрутства, ліквідацію монополій, галузеву та виробничу реформу.

Програма перегляду ролі держави в економіці передбачала, що держа­ва від диктату періоду існування командно-адміністративної системи пе­рейшла до опосередкованого регулювання, яке здійснюється в усьому цивілізованому світі. З цією метою була запроваджена реформа законо­давства. Нині до компетенції держави відноситься податкове і бюджетне регулювання економіки, кредитно-грошова політика. Внесені також відповідні корективи в соціальні програми.

Мета економічних перетворень в країнах ЦСЄ зводилась до того, щоб на першому її етапі проводилася макроекономічна стабілізація, тобто зу­пинення падіння виробництва, вирішення проблеми зовнішнього і внутрішнього боргу. У подальшому здійснювалася реформа цін і торгівлі, впроваджувалася конвертованість національної валюти, ціни приводи­лись у відповідність до витрат виробництва і рівнів світових цін. І лише потім проводилася реформа податкової і соціальної сфер, підприємці от­римували податкові стимули, а населення захищалося від загрози без­робіття.

Проте наслідки реформи виявилися дещо гіршими, ніж передбачались на початку. Так, падіння виробництва в перші роки реформ виявилося надто істотним, вільне ціноутворення викликало значне зростання цін при одночасному зниженні доходів населення, виникало масове без­робіття, зруйнувались всі попередні зв'язки в рамках РЕВ, а відтак дове­лось в найкоротші строки адаптуватись до нових умов господарювання.

Заради справедливості слід відзначити, що спочатку реформи передбача­лися тривалими, поступовими, еволюційними, які проводяться через зміша­ну економіку і за підтримки Заходу. Фактично ж реформи виявилися більш динамічними, майже повсюдно було обрано шлях входження в ринок за до­помогою «шокового терапії». Класичним прикладом цього шляху слугує Польща, а автором цього шляху був прем'єр-міністр Лешек Бальцерович.

План Бальцеровича включав такі заходи:

<» різке зниження інфляції завдяки припиненню фінансування держав­ного бюджету Центральним банком країни (припинення грошової емісії), встановлення реальної відсоткової ставки;

*І* прив'язування курсу національної грошової одиниці до американсько­го долара (впровадження конвертованості злотого); »І* лібералізація цін і зовнішньої торгівлі; •J* отримання кредитів МВФ на стабілізацію економіки; •** швидка структурна перебудова економіки внаслідок проведення при­скореної приватизації;

*> прийняття нового економічного законодавства, яке відповідало б суча­сним потребам (закону про банкрутство, про гарантії інвестора тощо); *J* відкриття економіки для іноземних інвесторів.

Якими ж були результати перших років «шокової терапії» в країнах ЦСЄ? Цими наслідками були:

»> більш глибоке, ніж передбачувалось, падіння виробництва (20% падіння промислового виробництва) нарік. На початок 1993-1994 pp. з країн ЦСЄ лише Польщі вдалося вийти на дореформений рівень ви­робництва;

* розпад попередніх економічних зв'язків в рамках РЕВ, необхідність налагодження нових, переорієнтація ринку збуту продукції країн ЦСЄ з Східної на Західну Європу;

*> структурне безробіття внаслідок ліквідації соціалістичної «надлишко­вої зайнятості»;

*> стійка інфляція, темпи якої хоча і знизились, але залишаються висо­кими у порівнянні з провідними країнами;

* поверхова приватизація, оскільки приватизовані підприємства не змогли за короткий строк адаптуватись до нових ринкових механізмів, не відіграли відведеної їм ролі. Приватизація не змінила поведінки но­вих власників, котрі не зразу оволоділи мистецтвом керувати власним бізнесом;

*> банкова криза, що виникла завдяки тому, що комерційні банки не зра­зу пристосувались до нових умов господарювання, видаючи на почат­ку реформ незабезпечені кредити, а також допускаючи зловживання та корупцію;

*> невиправдання сподівань на масовий приплив до країн ЦСЕ іноземних інвестицій, оскільки замість очікуваних прямих іноземних інвестицій в реальний сектор економіки — спостерігався приплив спекулятивно­го фінансового капіталу, котрий досить швидко зруйнував фінансовий ринок цієї групи країн, що тільки народжувався. Після завершення «шокового етапу» реформування економіка країн ЦСЄ стабілізувалася й розпочався динамічний розвиток. Польща досягла дореформеного рівня виробництва в 1996 році, інші країни цієї гру­пи — наприкінці 90-х років. Позитивними наслідками реформ стали: зникнення дефіциту товарів на ринках; поступове підвищення доходів на­селення; реструктуризація економіки в напрямку суттєвого підвищення частки приватного сектора; збільшення обсягів зовнішньої торгівлі; зрос­тання продуктивності праці; поступове зростання обсягів ВВП. В 2000 ро­ці річний приріст ВВП становив: в Польщі 5,0%, в Чехії 2,6%, Угорщині 5,6%. Країни ЦСЄ стають привабливими для інвесторів. В 1999 р. до Польщі надійшло прямих іноземних інвестицій на 7 500 млн. дол., до Чехії — на 5 108 млн. дол., до Угорщини — на 1 944 млн. дол. В Україну в тому ж році надійшло ПЗІ на 2 811 млн. дол.

В країнах СНД реформи проходили важче й позитивний ефект дали пізніше. Практично тільки з 2000 року почалося наростання темпів еко­номічного розвитку; протягом же 90-х років виробництво в колишніх рес­публіках СРСР скоротилося майже вдвічі. Відбувалося зникнення цілих га­лузей виробництва, особливо в сфері високих технологій. З'явилося й наро­стало безробіття. Рівень життя основної маси населення суттєво впав. Вра­жаючим стало падіння ВВП. Так, порівняно з 1990 роком ВВП Росії складав у 1999 р. 59%, в Україні - 41%, тоді як в Польщі - 132%, Китаї - 227%.

Така ситуація склалася через застосування методів «шокової терапії», для яких у нас умови були менш сприятливими, ніж у країнах ЦСЄ. Пе­ред початком процесу реформування держава мала майже абсолютну мо­нополію у всіх сферах виробництва. Приватного сектору ще не склалося. Ціноутворення жорстко регламентувалося. Суб'єкти економічної діяль­ності не мали досвіду праці в ринкових умовах.

На перших порах основним напрямком реформування стали роздер­жавлення власності й лібералізація цін.

Приватизація державної власності в країнах СНД мала форму «вау-черізації», коли кожний громадянин одержував ваучер, тобто документ на право володіння часткою державної власності; цей ваучер він потім мав право вкласти у будь-яке підприємство, що підлягало приватизації. По суті, відбувався поділ на дрібнесенькі частини загальної власності. Але більшість ваучерів була згодом скуплена у населення ділками (іноді не без участі керівників приватизованих підприємств), багато підприємств ста­ли об'єктами спекуляції. Доходило до того, що все обладнання продавало­ся на металобрухт і заводи закривалися. Все ж таки деякі підприємства в руках розумних хазяїв стали відроджуватися й давати продукцію за світовим рівнем якості. Основною формою власності в процесі роздержавлення стала колективна. Державна власність в більшості країн СНД становила наприкінці 90-х років не більше 8%, і тільки в Білорусі й Турк­менії її частка перевищує 25%.

Лібералізація цін, яка була проведена без огляду на реальний стан еконо­міки, призвела до інфляції нечуваних розмірів. Так, протягом 1992-1996 pp. індекс споживчих цін зріс в Молдові в 1,5 тис. разів, в Таджикистані — в 15,4 тис. разів, в Казахстані — в 21,6 тис. разів, у Вірменії — в 26,4 тис. разів, в Білорусі — в 39,6 тис. разів, в Україні — 42,5 тис. разів [54, с. 455].

Тільки в другій половині 90-х років інфляцію вдалося приборкати шляхом здійснення грошових реформ. Були запроваджені національні ва­люти (в Україні — в 1996 p., найпізніше серед всіх країн СНД). Починаю­чи з 2000 р. в більшості країн цього регіону інфляція носить помірний ха­рактер, хоч її рівень вище, ніж в розвинутих країнах.

Непідготовленим рішенням стала також лібералізація зовнішньої торгівлі. Більш дешеві й якісні зарубіжні споживчі товари, включаючи особисті транспортні засоби, буквально придушили в країнах СНД національне виробництво багатьох видів легкої й харчової промисловості, автомобілебудування.

З другої половини 90-х років економічні реформи в країнах СНД на­були більш систематичного й послідовного характеру. Була завершена грошова реформа, упорядковано законодавство про зовнішньоекономічну діяльність, в цілому наблизився до завершення процес роздержавлення власності. В ряді країн (в тому числі в Україні) розпочалися аграрні ре­форми, завдяки яким селяни одержали землю у власність. Поступово зро­став приток іноземних інвестицій, хоч його темпи поступалися темпам в країнах ЦСЄ. Все це підготувало підґрунтя спочатку для призупинення падіння, а потім і для економічного росту.

Відносно глибшими й рішучишіми економічні перетворення серед країн СНД сталися в Росії, Грузії, Вірменії, Казахстані й Киргизії, які об­рали «шоковий» варіант. Реформи в Білорусі йдуть повільніше, «ево­люційним» шляхом, з меншими соціальними втратами.