1.3.5. У чому полягає валютна політика України?

Процес формування в Україні власної валютної політики почав здійснюватись після проголошення незалежності у серпні 1991 р. та вихо­ду з рубльової зони у листопаді 1992 р. у складних соціально-економічних умовах. Вони характеризувались різким падінням обсягів виробництва, розривом господарських зв'язків між республіками колишнього СРСР та країнами колишньої РЕВ, гіперінфляцією, посиленням хаотичних про­цесів в економіці та суспільстві в цілому.

В 1993 р. з метою лібералізації валютного ринку було здійснено спро­бу встановлення ринкового (плаваючого) курсу національної валюти щодо іноземних валют. Даний валютний режим діяв з квітня по липень 1993 р. і був спрямований на уникнення жорстких параметрів валютного рин­ку (досить високі податки на експортерів, вимоги обов'язкового здавання усієї валютної виручки). Поряд з існуванням плаваючого валютного кур­су, який встановлювався на валютних аукціонах, Національний банк Ук­раїни (НБУ) визначав офіційні обмінні курси національної валюти, а на міжбанківському валютному ринку встановлювались обмінні курси для банківської системи. Таким чином в Україні дотримувались системи мно­жинних курсів, що призвело до відпливу капіталів за межі України та бар-теризації зовнішньої торгівлі.

Лібералізації валютного режиму шляхом запровадження внутрішньої конвертованості та плаваючого обмінного курсу перешкоджали: *J» відсутність в Україні більш міцного економічного середовища та відповідної ринкової інфраструктури, за умови наявності якої стає можливою реалізація подібної моделі валютного режиму; *І* наявність відчутного диспаритету у торговельних і платіжних відно­синах, особливо з країнами СНД (асиметрія в цінах українського екс­порту та імпорту, погіршення умов торгівлі);

»> розвиток інфляційних процесів в Україні, рівень яких сягнув у 1993 р. близько 10000% [77, с. 510].

Для стримування інфляції НБУ здійснює жорстку фіксацію обмінного курсу національної валюти (карбованця) до долару США, німецької марки та російського рубля. Офіційний обмінний курс використовувався при обо­в'язковому продажу 50% валютних надходжень і періодично переглядався. З 1993р. активізувався валютний ринок: в березні на щотиждневих аукціонах по продажу доларів США приймають участь не 6, як на початку, а 40 банків; в квітні почали діяти щотиждневі аукціони по продажу німець­ких марок та російських рублів; в серпні замість аукціонів НБУ прово­дяться аукціони Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ), яка в листопаді закривається, а в лютому 1994р. знову відривається.

З січня 1994 р. фіксація курсу карбованця супроводжувалась новими більш жорсткими умовами використання валютної виручки: 40% надход­жень іноземної валюти мали продаватись урядові за офіційним обмінним курсом (12610 крб. за 1 дол. США), 10% — НБУ за адміністративне виз­наченому курсу (25000 крб. з 1 дол. США). Решта 50% валютних надход­жень могли зберігатись на валютних рахунках або продаватись НБУ за адміністративне визначеному курсу.

В період з січня 1994 р. по серпень 1994 р. обмінний курс визначається як фіксовано-регульований, що супроводжувався переважно адміністра­тивними методами його визначення.

Новий етап в валютній політиці України почався в жовтні 1994 р. Він ха­рактеризувався подальшою лібералізацією валютного ринку, встановлен­ням єдиного обмінного курсу для готівкових і безготівкових розрахунків, підготовкою передумов для введення нової грошової одиниці — гривні Офіційний курс карбованця визначався на підставі результатів торгів на УМВБ. Офіційний курс карбованця використовувався при здійсненні усіх безготівкових і готівкових операцій продажу та купівлі іноземної валюти.

В 1994 та 1995 pp. девальвація вітчизняної валюти була стрімкою і відповідно складала 240% та 72,5%.

В 1996 р. було досягнено фінансової стабілізації та відносної стабіль­ності національної валюти, яка знецінилась на 5,5%, що дало змогу в вересні здійснити грошову реформу. Карбованець замінено на гривню у співвідно­шенні 1 грн. = 100 тис. крб. і встановлено ЇЇ офіційний обмінний курс.

В 1997 р. спостерігається продовження тенденції щодо стабільності гривні (втратила лише 0,3% своєї вартості). Головним джерелом стабільності курсу гривні стали періодичні валютні інтервенції НБУ в ціло­му за рахунок валютних резервів. Необхідність такої штучної підтримки стабільності гривні пояснювалось бажанням уряду одержати кредити від МВФ та Світового банку, що залежало від виконання деяких вимог МВФ до внутрішніх економічних показників. Валютні інтервенції з осені 1997 р. до початку 1998 р. обійшлись НБУ близько 650 млн. дол. США. НБУ вста­новлює перший валютний коридор з межами 1,7-1,9 грн. за дол. США.

Проте стабілізація ситуації на валютному ринку була тимчасовою. На­ступний період позначився досить відчутною девальвацією курсу гривні: в 1998 р. вона знецінилася на 80%, а в 1999 р. — на 52%. До головних при­чин падіння курсу гривні треба віднести: зовнішні борги держави, неспро­можність НБУ ефективно використати весь інструментарій грошово-кре­дитної політики та політичні чинники.

З метою захисту своїх валютних резервів в цих складних умовах НБУ використовує плавну девальвацію. На 1998 р. переглядається валютний ко­ридор (1,8-2,25 грн./ дол. США), який однак в вересні 1998 р. знову змінюється (2,5-3,5 грн./ дол. США). Щоб удержати курс гривні в межах ос­таннього валютного коридору, НБУ була проведена низка жорстких заходів: * заборонено банкам мати відкриті валютні позиції у вільно конверто­ваній валюті і укладати ф'ючерсні контракти; здійснювати операції з твердою валютою на міжбанківському валютному ринку і концент­рацію валютних торгів на Українській і Кримській валютних біржах; підприємствам-резидентам України здійснювати передплату за імпортними контрактами; *!* запровадження обов'язкового продажу на УМВБ 75%, а потім і 50%

валютної виручки підприємств;

<* скорочення різниці між офіційним валютним курсом доларів США і курсом обмінних пунктів з 10 до 5% і запровадження більш жорстких правил купівлі іноземної валюти;

*> обмеження попиту на долари для неторговельних операцій і суми, яку банки могли купити на УМВБ для продажу через свої обмінні пункти.

НБУ змінює тактику утримання стабільності валютного курсу. Замість систематичної виплати валютних резервів він переходить до жор­сткого адміністративного регулювання валютного ринку.

В 1999 НБУ продовжує політику валютного коридору і приймає рішення лібералізації валютного та відкритого міжбанківського ринків, оскільки це одна з головних умов поновлення програми фінансування МВФ. З цією метою він вжив низку заходів: купівлю валюти під погашен­ня кредитів резидентів у вільно конвертованій валюті; придбання валюти для некритичного імпорту; надання кредитів для купівлі валюти резиден­тами. Процес формування офіційного курсу гривні зазнав істотних змін. На УМВБ офіційний курс визначався шляхом встановлення фіксингу, на міжбанківському ринку — як середньозважена величина курсів ко­мерційних банків за обсягами купівлі-продажу валюти на кінець дня.

Лібералізація валютного ринку стимулювала низку позитивних тен­денцій: стабілізувалися міжбанківський і офіційний обмінні курси; збільшилися загальні обсяги щоденних операцій на міжбанківському ва­лютному ринку; поліпшилася збалансованість попиту та пропозиції на без­готівковому ринку, а отже НБУ може стабільно викуповувати валюту, по­повнюючи резерви. Крім цього НБУ скасував ряд обмежень: відмовився від права регламентувати відхилення курсів угод на міжбанківському ринку від офіційного курсу; суб'єкти ринку, здійснюючи купівлю-продаж валюти, самостійно визначають розмір маржі між курсами та комісійними; відміне­на заборона на відхилення курсів готівкового продажу від офіційного.

Проте девальваційні процеси були лише дещо затримані і із часом во­ни посилилися: в липні 1999 р. курс гривні знизився на 8, 03%, в ве­ресні — на 9,45%, в листопаді — на 5,61%. Курс вийшов за межі валютного коридору і НБУ довелося відмовитись від оголошених його меж. Прове­дення в грудні 1999 р. на міжбанківському ринку торгівельної сесії забез­печило стабілізацію курсу гривні.

Заявою уряду та НБУ від 22.02.2000 р. на Україні запроваджується ре­жим плаваючого валютного курсу, який в більшій мірі відповідає стану інтеграції України у світову економіку, сприяє збалансованості попиту на іноземну валюту з її пропозицією, забезпечує компенсацію внутрішньої інфляції, підтримує конкурентоспроможність українських товарів, зберігання валютних резервів.

Протягом 2000 р. відбувалася або ревальвація гривні, або незначна її девальвація (знецінилася на 4,25%). Офіційний курс визначався на базі котирування п'яти-шести великих банків, завдяки чому не можна було вважати курс реальним, а процес його формування ринковим.

В 2001 р. НБУ продовжує політику плаваючого валютного курсу. Особливість курсової політики в цей період полягає в тому, що вона є од­ним з чинників стабільності національної валюти і проводиться в інтере­сах експортерів та імпортерів. Гривня стає стабільною валютою. На її стабільність впливають перш за все значні надходження валютної вируч­ки від експортерів.

На 2001 р. НБУ розробив ряд заходів, спрямованих на подальшу лібе­ралізацію валютного ринку та посилення внутрішньої стабільності гривні: •J* сприяння процесу дедоларизації економіки шляхом зростання гривне-

вих активів порівняно із вкладаннями в активи в іноземній валюті; •J* стимулювання експорту і створення для імпортерів умов, які б сприя­ли випуску національних імпортозамінюючих товарів і розвитку відповідних виробництв;

*J* стимулювання надходжень й уповільнення відпливу з країни інозем­ної валюти;

<* забезпечення ефективного функціонування національної валютної си­стеми завдяки збалансованості платіжного балансу; *J* створення умов для гармонізації інтересів імпортерів і експортерів; * удосконалення структури внутрішнього валютного ринку з урахуван­ням міжнародної практики та запровадження нових видів міжнарод­них розрахунків, які є ефективними і зручними для учасників зовнішньоторговельних угод.

Із запровадженням нової європейської валюти евро Україна повинна в подальшому орієнтувати валютну політику на евро. Прив'язка курсу національної валюти до євро полегшило б вступ України до ЄВС. Курс гривні встановлювався б на основі розрахунку ВВП України за цінами, які визначалися б у національній грошовій одиниці України та перераховували­ся б у євро. Це сприятиме нарощуванню українського експорту в країни ЄС. Важливим елементом валютної політики є валютне регулювання, тоб­то регламентація державою режиму здійснення валютних операцій, міжнародних розрахунків, визначення загальних принципів валютного регулювання, повноважень державних органів і функцій банків та інших кредитно-фінансових установ в регулюванні валютних операцій, прав й обов'язків суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Валютне регулювання в Україні здійснюється на підставі законодав­чих та нормативних актів. Головними з них є: Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 р. №15-93, Закон України «Про порядок розрахунків в іно­земній валюті від 29.09.1994 p., №185/94.

Усі суб'єкти валютного регулювання, згідно вищезгаданому Декрету, поділяються на резидентів та нерезидентів. Під резидентами розуміють:

1) фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі, такі що тимчасово перебувають за кордоном;

2) юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не ма­ють статусу юридичної особи з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

3) офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

Під нерезидентами розуміють:

1) фізичні особи, які мають постійне місце проживання за межам Ук­раїни, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;

2) юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статус юридичної особи з місцезнаходженням за межами України, які ство­рені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юри­дичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України;

3) офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що ма­ють імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших ор­ганізацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

До учасників валютного регулювання відносять: Національний банк України, «уповноважений банк» (будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валют­ний контроль за операціями своїх клієнтів), різні кредитно-фінансові ус­танови, які отримали ліцензію НБУ на право проведення валютних опе­рацій, юридичні особи, що уклали агентські угоди на відкриття пунктів обміну іноземних валют; кредитно-фінансові установи-нерезиденти, що одержали індивідуальні ліцензії НБУ на право проведення операцій на валютному ринку України.

Резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України, здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством. Резиденти мають також право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених ук­раїнським законодавством.

До валютних цінностей на території України відносяться: *J* валюта України — грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові зна­ки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківсь­ких та інших кредитно-фінансових установах на території України; »»• платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінан­сові та банківські документи), виражені у валюті України;

*J« іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казна­чейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіж­ним засобом на території відповідної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що пе­ребувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредит­но-фінансових установ за межами України;

*J* платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінан­сові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;

»> банківські метали — це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Учасники валютного ринку виконують різноманітні валютні операції

щодо купівлі-продажу, розрахунків та надання в позику іноземної валюти.

Валютними операціями на території України вважаються операції,

пов'язані з:

* переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій,

що здійснюються між резидентами у валюті України; «J» використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, пред­метом яких є валютні цінності;

•J* ввезенням, переказуванням і перечислениям на території України та ви­везенням, переказуванням і пересиланням за ЇЇ межі валютних цінностей. У розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговель­ного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта, під якою розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах. Здійснення розрахунків між резидентами і нерези­дентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії НБУ.

При укладанні контрактів резидент повинен використовувати форми розрахунків з нерезидентами, передбачені чинним законодавством, з ураху­ванням обмежень, встановлених НБУ на момент здійснення розрахунків.

При експорті продукції (послуг) виручка резидентів у іноземній ва­люті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених бан­ках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів дати митного оформлення продукції, що ек­спортується.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочен­ня поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (послуг), що імпортується, потребу­ють індивідуальної ліцензії НБУ.

Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентами, зо­бов'язані здійснювати перерахування таких сум на валютні рахунки рези­дентів. Порушення резидентами передбачених термінів тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3% від суми нео-держаної виручки (митної вартості недопоставлено!' продукції) в іно­земній валюті, перерахованої за офіційним поточним валютним курсом на день нарахування пені. Загальний розмір нарахованої пені не може пере­вищувати розміру заборгованості. Якщо резиденти порушують зазначені терміни, то придбана валюта продається уповноваженими банками протя­гом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. У разі перевищення зазначених термінів розрахунків у випадку виконання рези­дентами договорів кооперації, консигнації, комплексного будівництва, по­ставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення НБУ може надавати індивідуальні ліцензії.

З метою забезпечення контролю за розрахунками за експортно-імпортними операціями, своєчасністю повернення резидентами України валютних цінностей та запобігання незаконному відпливу їх за межі Ук­раїни урядом розроблена низка заходів [Постанова КМУ та НБУ «Про посилення контролю за проведенням розрахунків резидентів і нерези­дентів за зовнішньоекономічними операціями» від 12.12.1998 р. №1968.]

У разі застосування на певний період до резидента спеціальної санкції тимчасового зупинення ЗЕД — комерційні банки, які обслуговують тако­го резидента, не приймають у цей період від нього доручень на перераху­вання валютних цінностей на користь нерезидентів, у тому числі за рахун­ками типу «Лоро» за зовнішньоекономічними договорами.

Перерахування валютних цінностей з рахунків резидентів на користь нерезидентів у разі застосування хоча б до одного з них на певний період спеціальної санкції — індивідуального режиму ліцензування — здійсню­ється уповноваженими банками у цей період тільки за наявності у рези­дентів разової (індивідуальної) ліцензії.

В разі ненадходження резидентами валютних цінностей у встановлені терміни уповноважені банки протягом трьох банківських днів повідомля­ють про це НБУ, орган державної податкової служби та відповідного ре­зидента. А якщо резидент не надав банку документів, що підтверджують повернення валютних цінностей або правомірність продовження термінів їх повернення, уповноважені банки зупиняють перерахування валютних цінностей з рахунків на користь нерезидентів.

Валютні операції за участю резидентів і нерезидентів, а також зобов'я­зання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна підляга­ють контролю.

Валютний контроль — це комплекс адміністративних заходів, які спря­мовані на стримування вивезення і стимулювання повернення валютних коштів у країну. Валютний контроль поширюється як на всі операції, пе­редбачені платіжним балансом країни так і на їх частину. Він впливає на рух капіталів для захисту стабільності грошової системи та валютних ре­зервів і є одним із невід'ємних елементів перехідної економіки. Валютний контроль як інструмент стабілізації руху капіталів обмежує коливання процентних ставок та обмінних курсів. Обмежуючи рух капіталів, країна отримує можливість маневру для встановлення процентної ставки в інте­ресах реальної економіки, а не виключно для забезпечення цілей курсової політики або залежно від рівня процентних ставок за кордоном.

Головним органом валютного контролю є Національний банк Ук­раїни. Він здійснює контроль за виконанням правил регулювання валют­них операцій, забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю. Крім НБУ функції у сфері валют­ного контролю здійснюють:

»І» уповноважені банки — контроль за валютними операціями, що прово­дяться резидентами і нерезидентами через ці банки; <• державна податкова інспекція — фінансовий контроль за валютними

операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами; <* міністерства зв'язку — контроль за додержанням правил поштових пере­казів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України; *J* державний митний комітет — контроль за додержанням правил пе­реміщення валютних цінностей через митний кордон України. Органи, що здійснюють валютний контроль мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснен­ня ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній ва­люті, а також про майно, що підлягає декларуванню.