3.2.3. В чому полягають особливості європейських інтеграційних процесів?

І. Європейський Союз

Історично найбільш рельєфно інтеграційні процеси виявились в За­хідній Європі. З самого початку вони були викликані необхідністю відбу­дови економіки країн цього регіону після другої світової війни.

Для полегшення реалізації плану Маршала, 16 європейських країн в 1948 році створили Організацію європейського економічного співробіт­ництва, її цілями були: «> стабілізація валют; »»* об'єднання економічного потенціалу; »> поліпшення торговельних відносин.

Однак ця організація виявилася слабкою і не змогла забезпечити не­обхідного економічного зростання.

, Пошук нових форм співробітництва відбувався в двох основних на­прямках:

Перший напрям передбачав:

а) усунення перешкод на шляху просування товарів, капіталу і людей;

б) гармонізацію політики різних країн в галузі економіки;

в) створення єдиних зовнішніх тарифів.

Ці ідеї, врешті-решт, втілились в створенні Європейського Союзу. Другий напрям відкидав ідею повної інтеграції на користь створення зони вільної торгівлі. Він передбачав також:

1) зняття обмежень на шляху переміщення промислових товарів між членами зони;

2) збереження структури зовнішніх тарифів кожної країни. Іншими словами, цей напрям передбачав надання кожній країні-учас-

ниці організації вигоди від вільної торгівлі, що з'алишало кожній з них можливість дотримуватись власних економічних цілей у відносинах з іншими країнами.

Ці ідеї втілились у створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ).

Шлях до Європейського Союзу був досить тривалим і складним. Не­обхідно виділити такі основні етапи формування цього Союзу:

1) Перший етап пов'язаний зі створенням, за Паризьким договором, (8 квітня 1951 р.) Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), який набрав чинності в серпні 1952 р. Творцями ЄОВС стали: Франція, ФРН, Бельгія, Люксембург, Італія, Нідерланди.

Мета ЄОВС — сприяти економічному зближенню між країнами, які увійшли до нього, шляхом створення єдиного ринку вугілля і сталі. В 1953 р. скасовано митні обмеження в торгівлі залізом і брухтом, а дещо пізніше — і сталлю; в 1954 р. — на спеціальні сталі. В 1980 р. введено кон тингентування виробництва* в цих країнах. В 1985 p. скасовано державні субсидії сталеливарній промисловості.

2) Другий етап пов'язаний з Римським договором (25 березня 1957р.) про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Євратома, котрий набрав чинності 1 січня 1958 р. Творцями ЄЕС і Євратом стали ті ж самі 6 європейських країн.

Мета ЄЕС (Спільного ринка) — забезпечення постійного і збалансова­ного розвитку економік країн-учасниць, підвищення рівня життя насе­лення шляхом забезпечення свободи переміщення капіталів, товарів і ро­бочої сили.

Мета Євратома — розвивати ядерну енергетику в країнах, що підписа­ли договір. Це співтовариство дозволило побудувати низку АЕС, прово­дити спільні дослідження в галузі ядерної енергетики.

3) Третій етап пов'язаний з об'єднанням в 1967 р. трьох співтовариств (ЄОВС, ЄВРАТОМ, ЄЕС) і створенням Європейських співтовариств (ЄС).

До складу ЄС спочатку увійшли 6 країн: Франція, Бельгія, ФРН, Люксембург, Італія, Нідерланди; в 1973 р. — Великобританія, Данія, Ірландія; в 1981 р. — Греція; в 1986 р. — Іспанія, Португалія.

Цілі ЄС — створення єдиної Європи шляхом поступового злиття національних економік і розвиток спільних інститутів.

Поступове злиття національних економік досяглось за допомогою:

а) формування спільного ринка на основі укладеного в 1968 р. митно­го союзу і спільної політики, особливо сільськогосподарської;

б) створення європейської валютної системи (березень 1979 р.) з ме­тою сформування «зони валютної стабільності» в Європі.

Механізм європейської валютної системи (ЄВС) ґрунтувався на ЕКЮ — складній валютній одиниці (корзині валют), з орієнтацією на єди­ну європейську валюту («Євро»);

в) створення єдиного внутрішнього ринка (січень 1993 р.) у відповід­ності з єдиним європейським актом, підписаним в 1986 р.

Розвиток спільних інститутів ЄС реалізувався у створенні і функціо­нуванні з 1967 року таких загальних наднаціональних і міждержавних ор­ганів:

а) Рада Міністрів — законодавчий орган;

б) Комісія Європейських співтовариств — виконавчий орган, що має право подавати на затвердження Раді Міністрів проекти законів;

в) Європейський парламент — контролюючий орган. Він здійснює контроль за діяльністю Комісії і затверджує загальний бюджет;

г) Суд Європейських Співтовариств — вищий судовий орган.

Останнім часом дедалі більшого значення набувають ще два органи, непередбачені у початкових договорах. Вони створювались поступово, у зв'язку з практичною необхідністю: *!• Європейська Рада, до складу якої входять голови урядів країн-учас-

ниць;

<» Європейське політичне співробітництво — комітет, у складі якого на­раховується 15 міністрів закордонних справ та один член Комісії ЄЄ. У своїй роботі Європейська Рада і Комісія Європейських Співтова­риств знаходять підтримку ще двох організацій, що діють в рамках «Спільного ринку»: *•* Економічної та соціальної ради; *J* Консультативної комісії ЄС з вугілля і сталі.

4) Четвертий етап пов'язаний з Маастріхтським договором (підписа­ний 12 країнами ЄС 7 лютого 1992 року і набрав чинності 1 листопа­да 1993 року після ратифікації його всіма країнами) про утворення Євро­пейського Союзу.

Сьогодні до складу ЄС входять 15 країн: Ірландія, Греція, Данія, Нідерланди, Італія, Швеція, Португалія, Великобританія, Люксембург, Франція, Бельгія, Іспанія, Австрія, Фінляндія, ФРН.

Основними цілями Європейського Союзу є:

•І* закріплення результатів, досягнутих на попередніх етапах інтеграції країн Європейського Співробітництва, включаючи створення єдиного ринку;

•І* підвищення ефективності механізмів і органів Європейського Спів­робітництва;

*«« сприяння збалансованому, усталеному розвитку економіки і соціаль­ної сфери в країнах-учасницях Європейського Співробітництва в умо­вах ліквідації внутрішніх кордонів між ними і поглибленню еко­номічного та валютного союзу;

*»* підвищення ролі Європейського Співробітництва на міжнародній арені шляхом проведення єдиної зовнішньої політики і політики без­пеки 15 країнами, що виступають як єдине ціле;

»> посилення захисту прав та інтересів громадян країн-учасниць шляхом введення громадянства Європейського Союзу.

У відповідності з Маастріхтським договором функціонування Євро­пейського Союзу передбачає:

1. Проведення спільної зовнішньої політики і політики безпеки (за­хист спільних інтересів, в тому числі голосуванням в ООН, ОБСЄ і таке інше; підтримання миру і міжнародної безпеки; зміцнення демократії; за­безпечення прав людини та основних свобод; економічні аспекти безпеки; зв'язки із Західноєвропейським союзом з питань оборони).

2. Співробітництво в галузі правосуддя і внутрішніх справ: вільне пе­ресування і перебування на всій території Європейського Союзу; право громадян країн-учасниць обирати і бути обраними до місцевих органів і в Європарламент незалежно від місця їх перебування в Європейському Союзі; захист громадян Союзу за його межами посольством або консуль­ством будь-якої країни-учасниці; право петицій Європейському Парла­менту; контроль за зовнішніми кордонами Союзу; митне співробітництво; візова політика; імміграційна політика, боротьба з контрабандою, теро­ризмом, наркобізнесом; співробітництво в галузі цивільного права; співробітництво національних служб, створення Європолу.

3. Співробітництво в економічній та соціальній сферах (крім Велико­британії), а також інших сферах (умови праці, захист безпеки та здоров'я трудящих; соціальний захист; використання праці іммігрантів; охорона навколишнього середовища; НДДКР; промислова політика; транс'євро­пейські інфраструктури: транспорт, телекомунікації, енергетика, захист споживачів; освіта, підготовка кадрів; охорона здоров'я; культура).

Поглиблення економічного і валютного союзу Європейського Союзу у відповідності з Маастріхтським договором включає такі етапи.

Перший етап: до 31 грудня 1993 року.

*J» Повна лібералізація руху капіталів всередині Європейського Союзу; * Завершення формування єдиного внутрішнього ринка ЄС; *J» Розробка заходів по зближенню («конвергенції») ряду економічних параметрів країн-учасниць з метою їх підготовки до участі в еко­номічному та валютному союзі. Другий етап: з 1 січня 1994 року.

*J* Установлення Європейського валютного інституту (ЄВІ) для розроб­ки правил і процедур створення Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) і введення єдиної валюти «Євро»;

»> Тісна координація економічної політики країн-членів; санкції за недо­тримання рекомендацій ради ЄС;

•J» Створення спеціального фонду сприяння «конвергенції» (15 млрд. ЕКЮ на 1993-1999 pp.) для фінансової підтримки найменш розвину­тих країн ЄС — Греції, Ірландії, Португалії та Іспанії. Третій етап: з 1 січня 1999 року автоматично, незалежно від числа країн, готових до участі в економічному і валютному союзі: *> Установлення незалежної Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) на чолі з Європейським центральним банком (ЄЦБ), котрим керують лише представники країн-учасниць економічного та соціаль­ного союзу (ЄВІ ліквідується);

»> Встановлення твердо фіксованого курсу валют країн-членів еко­номічного і валютного союзу між собою і по відношенню до «Євро»; •І» Емісія банкнот «Євро» Європейським центральним банком і національними банками з дозволу Ради управляючих ЄЦБ; заміна національних валют на евро з 2003 року; *> Єдина валютна політика країн-членів економічного і валютного союзу.

Договір про Європейський Союз передбачає істотні обмеження дер­жавного суверенітету в економічній галузі (питання валюти, податків, бю­джету і т. ін.), у зовнішній політиці, в питаннях оборони та соціального ре­гулювання.

Таке рішення викликало у багатьох громадян побоювання втрати національної самобутності, своїх етнічних, моральних, культурних та дер­жавних коренів. Відтак для того, щоб сумістити подальшу інтеграцію з са­мостійністю і самобутністю націй з правами людини, було ухвалене рішення впровадити в законодавство ЄС принцип субсидіарності. Суть цього принципу полягає в тому, що рівень влади і управління, на котру ухвалюється рішення, залежить від характеру проблем, що вирішуються: все те, що можна вирішити «внизу», там і вирішується, а те, що неможли­во, те передається для вирішення «вище».

Такий зважений підхід до вирішення найважливіших проблем ЄС доз­воляє реалізувати програми, які націлені на відновлення економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності європейської промисло­вості і на боротьбу з безробіттям.

За оцінками спеціалістів, економічний ефект від реалізації наміченої програми подальшого розвитку економічної інтеграції в Західній Європі виявиться насамперед від економії на масштабах виробництва, зниження витрат виробництва, прискорення НТП, підвищення темпів економічного зростання, поліпшення умов торгівлі.

Становлення й розвиток західноєвропейської інтеграції відбувається у досить тривалий строк — майже підвстоліття. Пояснюється така повільність тим, що, поряд із позитивними умовами інтеграції в регіоні, є й ускладнюючі моменти. До них належить досить значний перепад еко­номічних потенціалів країн-членів, неоднаковий рівень економічного роз­витку. Про це свідчать такі дані:

Таблиця 1.58. Валовий внутрішній продукт країн ЄС (1999, млрд. евро)

[Джерело: Aktuell 2001. Das JahrbuchNr.l. 17 Jahrgang. Harenberg. S. 196/]

Перша четвірка держав, особливо Німеччина, практично вирішує до­лю економіки Союзу, маючи частку в 72% від усього економічного по­тенціалу об'єднання. Незважаючи на послідовну політику вирівнювання економічного розвитку, й досі зберігається розбіжність в економічних по­казниках в розрахунку на душу населення.

Таблиця 1.59.

Валовий національний продукт країн ЄС в розрахунку на душу населення (1998, тис. дол.)

[Джерело: Aktuell 2001. Das JahrbuchNr.l. 17 Jahrgang. Harenberg. S. 196/]

З таблиці видно, по пересічний перепад у рівнях життя між найбагатшою країною й найбіднішою сягає чотирьохкратної величини. Проте слід відзна­чити, що розрив поступово скорочується. В цілому душовий показник ВНП Європейського Союзу досить високий; він співставний з показниками США (29,2 тис. дол.) і в десять разів перевищує показник Росії (2,3 тис. дол.).

Інтеграційні процеси в Західній Європі продовжують поглиблення. Завершується утворення єдиної валютної системи. З 1999 р. евро було за­проваджено і замінило екю; з 1 січня 2002 р. банкноти евро будуть уведені в обіг, азі липня того ж року замінять собою національні валюти країн ЄС.

Європейський Союз є осередком, що стимулює загальноєвропейський інтеграційний процес. До нього тягнуться країни Центральної та Східної Європи. Уряди майже всіх країн цих регіонів подали заяви на вступ до ЄС, але реальними кандидатами на членство в організації у найближчі ча­си є далеко не всі (про них — трохи далі).

Як один з проявів поширення інтеграційних процесів у Європі слід роз­глядати угоду Європейського Союзу з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про утворення європейського економічного простору.