1.3.6. В чому полягають кількісні обмеження як форма нетарифного регулювання міжнародної торгівлі?

До кількісних обмежень відносяться квотування, ліцензування, «доб­ровільні» обмеження експорту [33, с. 234-242; 63, с. 144-150; 77, с. 182-184; 90, с. 158-160].

Квотування. Квота є найбільш розповсюдженою формою нетарифних обмежень.

Квота — це кількісна міра обмеження експорту чи імпорту товару виз­наченою кількістю або сумою на певний проміжок часу(наприклад, Сло­ваччина установила для українських виробників із квітня 2003 р. до квітня 2004 р. квоту в розмірі 11 тис. т нітрату амонію). Найширше використову­ються квоти для регулювання імпорту сільськогосподарської продукції.

Квота, встановлена в розмірі рівному 0, означає ембарго, тобто заборо­на на імпорт чи експорт.

Якщо метою уряду є здійснення контролю за рух того чи іншого това­ру, а не його обмеження, то тоді квота може бути встановлена на рівні ви­ще, чим можливий імпорт чи експорт.

За напрямком дії квоти поділяються на:

•> експортні, котрі вводяться урядом країни для запобігання вивозу дефіцитної на внутрішньому ринку продукції (в Україні, наприклад, це руди і концентрати дорогоцінних металів, дорогоцінні і напівкош­товні камені, відходи і брухт дорогоцінних металів), а також для досяг­нення політичних цілей. Ці квоти застосовуються рідко;

•> імпортні квоти, що вводяться урядом країни для захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції; для досягнення збалансованості тор­гового балансу, регулювання попиту та пропозиції усередині країни, як відповідна міра на дискримінаційну торгову політику інших держав. За масштабом охоплення квоти поділяються на:

* глобальні, котрі встановлюються на імпорт чи експорт визначеного то­вару на певний період часу поза залежністю від того, з якої країни він імпортується чи в яку експортується (наприклад, у США за допомо­гою квот регулюється імпорт сиру рокфор, окремих сортів шоколаду, бавовни, кави і т.д.). Метою введення даних квот є досягнення не­обхідного рівня внутрішнього споживання, їх обсяг визначається як різниця внутрішнього виробництва і споживання;

* індивідуальні — це встановлена в рамках глобальної квоти квота кож­ної країни, що експортує чи імпортує товар. Вони встановлюються на основі двосторонніх угод.

Економічні наслідки введення квот полягають у наступному: •> квоти є більш ефективним, ніж тарифи інструментом обмеження імпорту, їх введення дозволяє утримувати обсяги імпорту на незмінному рівні, незважаючи на зростання попиту, що у свою чергу, збільшує ціну товару. При незмінному обсязі імпорту внутрішнє ви­робництво і споживання зростають; »J* квоти являють собою абсолютну величину і є негнучкими відносно до

ціни товару;

«J* вони більш ефективні для здійснення швидких дій адміністративних органів, ними простіше і легше маніпулювати (тарифи звичайно вима­гають прийняття відповідного законодавства);

* квоти є прямим джерелом монопольного прибутку; вони завжди збільшують доходи виробників імпортозамінної продукції;

*І* стримують імпортну конкуренцію (тарифи її звичайно допускають);

Ліцензування. Квотування здійснюється урядовими органами на ос­нові видачі ліцензій.

Ліцензія — це дозвіл, виданий державними органами на експорт чи імпорт товару у встановлених кількостях за визначений проміжок часу.

Ліцензія видається державою через спеціальні уповноважені відомст­ва (в Україні видачу ліцензій на імпорт здійснює Міністерством зовнішніх економічних зв'язків (МЗЕЗ) і уповноважені йому органи, а на експорт — управління нетарифного регулювання МЗЕЗ).

Ліцензування може виступати у вигляді:

<« складової частини процесу квотування. У цьому випадку ліцензія є до­кументом, що підтверджує право ввезти чи вивезти товар у рамках от­риманої квоти; * самостійного інструмента державного регулювання.

Основними видами ліцензій є: <* разова ліцензія — дозвіл на експорт чи імпорт терміном до 1 року, видана

конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної операції; <* генеральна ліцензія — дозвіл на експорт чи імпорт того чи іншого то­вару протягом року без обмежень кількості угод;

«*• глобальна ліцензія — дозвіл на безперешкодний ввіз чи вивіз даного товару в будь-яку країну світу за визначений проміжок часу без обме­ження кількості чи вартості;

*1* автоматична ліцензія — дозвіл, який видається негайно після одер­жання від експортера чи імпортера заявки, що не може бути відхилена державним органом, на безперешкодний ввіз чи вивіз товару. При оформленні ліцензії на експорт товарів до заяви на видачу ліцензії, форма якої приводиться в додатку 3, додаються документи: •J* копія контракту зі специфікаціями; *J* документ, що підтверджує одержання квоти; •J* сертифікат походження товару.

Генеральні ліцензії на експорт продукції для забезпечення виконання міждержавних угод видаються винятково підприємствам, що мають по­вноваження Уряду на їх одержання і яким надані відповідні експортні квоти. В інших випадках експортерам видаються разові ліцензії, у яких указується ціна за одиницю виміру експортованого товару і його загальна вартість у валюті контракту.

Для одержання ліцензії на імпорт товарів необхідно підготувати на­ступні документи: *J* заявку на ліцензію; *J» копію контракту зі специфікаціями;

<« сертифікат, що засвідчує відповідність технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних і екологічних характерис­тик товару встановленим нормам.

Ліцензії не підлягають передачі іншим юридичним особам, крім ви­падків виконання контракту посередником, що реалізує товари на під­ставі договору доручення комісії чи агентської угоди.

Ліцензії розподіляються різними способами. Найефективнішим є відкритий аукціон, що являє собою конкурсний продаж імпортних квот. Ліцензію одержує той експортер, який пропонує за неї найбільш високу ціну як за право експортувати товар у рамках імпортної квоти. Конкурс­ний продаж імпортних квот приносить високий доход державі і перешко­джає хабарництву і корупції.

Крім відкритих аукціонів використовується:

•J» система явних переваг, що припускає закріплення урядом ліцензій за визначеними фірмами пропорційно розмірам їх імпорту за попередній період чи пропорційно структурі попиту національних імпортерів. Цей спосіб дозволяє підтримувати фірми, що скорочують імпорт то­варів у результаті введення імпортних квот;

* система розподілу ліцензій на позаціновій основі, що ґрунтується на видачі урядом ліцензій тим фірмам, які показали свою здатність здійснювати експортно-імпортні операції найбільш ефективним спо­собом. Цей метод вимагає великих витрат, оскільки припускає утво­рення експертної комісії і проведення добору в кілька етапів. При виборі способу розподілу ліцензій починають з найменш ринково­го, що носить адміністративний характер (розподіл ліцензій на позаценовій основі) і послідовно переходять до найбільш ринкового (аукціонного).

«Добровільне» обмеження експорту (ДОЕ) — це кількісне обмежен­ня експорту, засноване на зобов'язанні одного з торгових партнерів обме­жити (чи не розширювати) обсяг експорту, прийнятому в рамках міжуря­дової угоди про встановлення квот на експорт товару.

Такі угоди укладаються, коли імпортуюча країна спонукує свого торгово­го партнера «добровільно» скоротити свій експорт. Наприклад, у 1981 р. Японія ввела ДОЕ на експорт японських автомашин у США (1,68 млн. авто­мобілів) після того, як американські політики почали вимагати введення кво­ти на імпорт автомобілів з Японії. Японці надали перевагу ДОЕ над квотою, щоб саме Японія, а не США, зберегла контроль над виконанням програми.

Приводом для ДОЕ звичайно служать заяви національних товарови­робників про те, що ввіз того чи іншого товару через кордон призводить до втрат на виробництві і дезорганізації місцевого ринку. Замість введен­ня імпортних квот країна, що імпортує, робить політичний тиск на країну, що експортує, вимагаючи від неї введення обмеження на вивіз визначено­го товару. Угода підписується під натиском імпортера і тому «доб­ровільність» є поняттям відносним.

Засобом тиску на торгового партнера виступає погроза введення тор­гових обмежень на такому високому рівні, що буде поставлена під сумнів сама можливість міжнародної торгівлі між країнами.

У цілому економічний ефект від введення «добровільних» експортних обмежень експортером є негативним для імпортера. Однак розмір його втрат зменшується завдяки збільшенню імпорту аналогічних товарів із країн, що не наклали «добровільних» обмежень на свій експорт.