1.2.9. Який зв'язок між станом платіжного балансу і позицією національної валюти?

Валютний ринок реагує на стан платіжного балансу зміною курсу ва­люти. Звичайно після офіційного повідомлення про зростаючий дефіцит поточного балансу відбувається падіння курсу національної валюти, оскільки, з одного боку, збільшується пропозиція національної валюти за кордоном і зменшується попит на неї, з іншого боку — відбувається збільшення попиту на іноземну валюту в даній країні.

Однак можуть бути ситуації, за яких дефіцит торговельного балансу і балансу поточних операцій супроводжується підвищенням курсу національної валюти. Така ситуація у 80-х роках склалась у США внаслідок переплетення ряду чинників, як внутрішніх, так і зовнішніх. За умови швидкого зростання дефіциту поточного балансу курс долара підвищувався, оскільки діяв ряд чинників, які викликали його зростання. Якими ж були причини зростання курсу долара?

Основною причиною подорожчання долара було відносне підвищення відсоткових ставок, викликане дефіцитом федерального бюджету. Згадай­мо, що курс валюти залежить від відсоткових ставок. Якщо в країні підви­щуються реальні відсоткові ставки, тобто номінальні відсоткові ставки за вирахуванням темпів інфляції, у порівнянні з іншими країнами, то створю­ються сприятливі умови для іноземних інвестицій і як наслідок, — збільшується попит на національну валюту цієї країни, призначену для капіталовкладень, що призводить до зростання її вартості. І навпаки, відносно низькі відсоткові ставки викликають зниження попиту на національну валюту і тенденцію до падіння її курсу. Позики держави для фінансування дефіциту свого бюджету збільшували попит на гроші, що сприяло зростанню відсоткових ставок. Водночас з метою приборкання інфляції проводився курс на зменшення грошей в обігу, що, природно, при­зводило до зниження пропозиції грошей і збільшенню відсоткових ставок.

Внаслідок підвищення реальних відсоткових ставок США стали приваб­ливими для інвестиційної діяльності іноземців. Попит на долари, призна­чені для капітальних вкладень, збільшився, сприяючи зростанню його вартості. Відносно низький рівень інфляції підтримував високий попит інозем­них інвесторів на долари, тому що більш низька інфляція означає більш ви­соку реальну норму прибутку на інвестиції. Подорожчання валюти скорочує експорт і збільшує імпорт, тобто є основою дефіциту торговельного балансу.

Далі, зростання курсу долара означало, що валюта інших країн обхо­дилась американцям дешевше, а долари коштували дорожче для іно­земців. Внаслідок цього іноземні товари стали для американців дешевши­ми і це збільшило імпорт, а американські товари для іноземців подорож­чали, і це призвело до падіння експорту. Крім того, в цей період діяв такий чинник, як відносно більш високе зростання американської економіки, а, отже, і національного доходу. А експорт і імпорт країни знаходиться в прямій залежності вщ відносного рівня національного доходу. Оскільки ж темпи зростання національного доходу країн — торговельних партнерів США значно відставали, то імпорт США прискорено розвивався, а імпорт (експорт США) інших країн збільшувався повільніше. І нарешті, дефіцит торговельного балансу США збільшувався через різке скорочення амери­канського експорту в найменш розвинуті країни.

Це відбувалося з двох причин. Перша: так звана «криза заборгова­ності» примусила найменш розвинуті країни скорочувати свій імпорт. Друга: багато з найменш розвинутих країн девальвували (тобто держав­ними декретами знизили валютний курс) своєї валюти. З падінням інтер­національної вартості валюти умови торгівлі для країни погіршуються. Для фінансування певного рівня імпорту потрібно експортувати більший обсяг товарів і послуг. Тим самим девальвація обмежувала імпорт най­менш розвинутих країн і стимулювала їх експорт.

Стосовно шляхів скорочення зовнішньоторговельного дефіциту, то відзначимо лише ті заходи, котрі пов'язані з валютними відносинами*. Це — скорочення бюджетного дефіциту і політика дешевих грошей. І в то­му, і в іншому випадку зниження відсоткових ставок послабшує міжнарод­ний попит на долари, що призводить до зниження валютного курсу дола­ра". Таким, в принципі, є механізм взаємодії платіжного балансу, валютно­го курсу і відсоткових ставок у промислове розвинутих країнах (ПРК).

Дещо інакше складається ця взаємодія в найменш розвинутих країнах. Передусім, в цих країнах інші причини дефіциту платіжного балансу, ніж у промислове розвинутих країнах. Неоднакові вони і всередині цієї групи країн. Різними є матеріальні та соціально-культурні передумови і можли­вості вирішення проблем, що викликають дефіцит платіжного балансу. Більше того, для більшості найменш розвинутих країн проблеми дефіциту важко вирішуються через «порочне коло бідності». Ми говоритимемо лише про деякі загальні риси.

Причини дефіциту платіжного балансу, а також низька інтер­національна вартість валюти найменш розвинутих країн більш глибокі. Вони пов'язані, насамперед, з низькою продуктивністю праці, загальною слабкістю економічної структури цих країн, з наявністю серйозних дис­пропорцій у виробництві. Сьогодні мова йде про «кризу заборгованості», нездатність ряду країн здійснити платежі за наданими їм позиками. Кон'юнктура світового ринку для зовнішньої торгівлі найменш розвину­тих країн вкрай несприятлива. З одного боку, експорт цих країн, що скла­дається головним чином із сировини і сільськогосподарської продукції, підлягає впливу коливань цін, котрі характерні для ринків цієї продукції з притаманним їм високим рівнем конкуренції. Більше того, ціни на ці то­вари мають в довгостроковій перспективі тенденцію до зниження. З іншо­го боку, найменш розвинутим країнам доводиться завозити продукцію, що виготовляється велетенськими корпораціями розвинутих країн, які мають всі умови для встановлення високих цін на свої товари. Несприят­лива зовнішньоекономічна кон'юнктура не дає можливості збільшити ек­спорт, а скорочення імпорту як засобу балансування з соціальних причин вкрай утруднене, оскільки призводить до зниження життєвого рівня насе­лення, створює вибухонебезпечну ситуацію в цих країнах. Дефіцит поси­люється і тим, що сам імпорт дорожчає через зростання курсу долара.

В більшості країн так званого третього світу дефіцитним є і баланс ста­тей, пов'язаних з рухом капіталу. З одного боку, коли вибухнула боргова криза, різко скоротився приплив приватних капіталів в економіку най­менш розвинутих країн. З іншого — більш високі реальні відсоткові став­ки (особливо в США), більш широкий вибір об'єктів для інвестування в ПРК викликав постійний відплив капіталу із найменш розвинутих країн, тобто переведення вкладів і інвестицій в промислове розвинуті країни. Разом з тим зростання відсоткових ставок у США та в інших роз­винутих країнах збільшило суму виплат за наданими позиками.

Економічно відсталі країни за характером причин дефіциту платіжно­го балансу, низькою інтернаціональною вартістю своєї валюти в цілому є схожими. Тому можливі шляхи виходу зі стану зовнішньої заборгованості і зміцнення національної валюти в значній мірі однакові.

Це, насамперед, структурна перебудова народного господарства, спря­мована на активізацію економічного зростання. Вирішення цього завдан­ня вимагає припинення відпливу капіталу з країни і залучення іноземних інвестицій. Розвиток власного виробництва необхідних товарів і залучен­ня іноземного капіталу для створення підприємств, що виготовляють про­дукцію, яка замінює необхідний імпорт, дозволяє збалансувати платіж­ний баланс без падіння рівня життя населення країни. Але для цього тре­ба зняти такі перешкоди на шляху інвестицій, як відсутність єдиного соціально-економічного простору; високі темпи інфляції; довільна, громіздка, несправедлива податкова система, яка стримує стимули до роботи та інвестування; широке розповсюдження корупції і хабарництва; відсталий менеджмент; відсутність адекватної інфраструктури; відстала матеріальна база освіти і охорони здоров'я. Істотною перешкодою на шля­ху інвестицій є низький рівень доходу на душу населення, за якого прак­тично нема ні можливості, ні стимулів відкладати заощадження. Низькі доходи означають низький попит, що не стимулює інвестицій.