3.1.10. Якими рисами характеризується динаміка розвитку й структура економіки країн з транзитивною економікою?

Як вже зазначалося, докорінна ламка економічних основ в процесі ре­формування супроводжувалася глибоким падінням обсягів виробництва, соціально-економічною кризою. Вихід з кризового становища в різних країнах відбувався неодночасно; першими з нього вийшли країни, що раніше розпочали реформування. Україна однією з останніх подолала спад виробництва. На економічний розвиток країн СНД, особливо Росії та України, негативний вплив мала валютно-фінансова криза в серпні 1998 p., яка розпочалася в Південно-Східній Азії. Ця криза спровокувала «втечу капіталу» з наших країн.

Ось якою була динаміка економічного розвитку деяких країн з пе­рехідною економікою в 90-х роках.

Таблиця 1.38. Динаміка ВВП, у відсотках до попереднього року

Джерело: 23, с. 223

З даних таблиці видно, що країни так званої «Вишеградської чет­вірки» (Польща та Угорщина) в 90-х роках вже мали позитивний приріст ВВП, подолавши труднощі перехідного періоду ще в 1989-1992 pp. Еко­номіка інших країн ЦСЄ (Болгарія, Румунія) розвивалася повільніше й нерівно; в цих країнах умови перебудови економіки й пов'язані з ними проблемами подібні до країн СНД. Азіатські республіки Закавказзя й Се­редньої Азії після найглибшого падіння обсягів виробництва в 1991-1993 pp. поступово вирівнювали свою економіку, починаючи з другої полови­ни 90-х років; проте дореформені рівні виробництва тут ще не досягнуто. Найскладніша ситуація з відбудовою господарства мала місце в Молдові й Україні; перелом на краще тут розпочався лише з 2000 року.

Наслідком економічних зрушень початку перехідного періоду стало істотне падіння абсолютних розмірів ВВП в усіх країнах, окрім Китаю. Відновлення дореформеного рівня відбулося в Польщі в 1994 році, трохи пізніше — в Чехії, Словаччині, Угорщині й Словенії. Решта країн не до­сягла рівня ВВП, що був напередодні реформ. Так, в 2000 р. сукупний ВВП країн СНД становив лише 66%, а продукція промисловості — 60% від рівня 1991 року. Відповідні значення для сільського господарства ста­новили 72%, роздрібного товарообороту — 76%, платіжних послуг — 32%, перевезень вантажів — 24%. Інвестиції в основний капітал скоротилися до 33% від рівня 1991 року.

Таблиця 139.

ВВП країн з перехідною економікою, млрд. дол. (за купівельною спроможністю валют), 2000 р.

Джерело: www.odci.dov./cia. p. 208-212; 217-220.

Наведені цифри свідчать про досить низький рівень душового показни­ка ВВП в країнах з перехідною економікою; це є ознакою недорозвинутості економіки й невисокого рівня життя населення. Можна порівняти: найниж­чий душовий показник ВВП серед розвинутих країн має Португалія — 15800 дол.; найвищий показник серед країн з перехідною економікою має Чехія — 12900 тис. Отже, навіть відносно благополучні постсоціалістичні країни не дотягують до рівня «найбіднішої» розвинутої країни.

За економічним потенціалом, характером реформування й відносним рівнем розвитку зарубіжні країни з перехідною економікою можна роз­поділити на такі групи:

1. Китай, Росія — держави з величезними природними й людськими ре­сурсами, зі значним виробничим потенціалом і великими абсолютни­ми розмірами ВВП;

2. Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія — країни ЦСЄ, які просунулися найдальше шляхом реформування; мають відносно висо­кий рівень ВВП на душу населення (8500-12900 дол.);

3. Естонія, Латвія, Литва — пострадянські республіки, що не входять до СНД; серед колишніх республік СРСР мають найбільш позитивні ре­зультати реформування і середній рівень ВВП на душу населення (7200-10000 дол.);

4. Румунія, Болгарія, Хорватія, Сербія й Чорногорія, Боснія та Герцего­вина, Македонія, Албанія — країни ЦСЄ з менш розвинутою еко­номікою й низьким душовим рівнем ВВП (від 1700 дол. в Боснії та Герцеговині до 6200 дол. в Болгарії);

5. Білорусь та Казахстан — країни СНД з середнім економічним потенціа­лом та душовим рівнем ВВП дещо нижче середнього (5000-7500 дол.);

6. Грузія, Азербайджан, Вірменія, Узбекистан, Туркменістан, Киргизстан, Таджикистан, Молдова — країни СНД з невисоким рівнем економічно­го розвитку й низьким душовим показником ВВП (1500-4600 дол.);

7. В'єтнам і Монголія — азіатські країни зі значними природними ресур­сами, але з дуже низьким душовим показником ВВП (1780-1950 дол.). Коротко розглянемо особливості окремих груп країн.

Китай і Росію зближує великий і різноманітний потенціал природних ресурсів, значні (особливо в Китаї) резерви робочої сили, в тому числі (особ­ливо в Росії) висококваліфікованої, потужна індустріальна база, великі об­сяги сільськогосподарського виробництва. Обидві країни мають розвинений авіакосмічиий комплекс, військово-промисловий комплекс, науково-технічну базу, ядерну зброю. Водночас рівень продуктивності праці, рівень життя населення значно поступаються досягненням розвинутих країн.

Поряд зі спільними рисами в економіці Китаю і Росії є суттєві розбіжності. Головна з них полягає в тому, що Китай протягом останніх двох десятиліть демонстрував надзвичайно високі темпи економічного росту, в той час як в Росії у 80-х роках спостерігалася стагнація, а в 90-х роках — глибоке економічне потрясіння, криза, яка відкинула її на декілька десятиліть назад. За розрахунками ВВП, здійсненими на основі купівельної спроможності валют (а не за поточними курсами, як звичай­но), Китай вже посідає друге місце в світі після США, випереджаючи Японію на 1 трлн. доларів. Росія за цим показником має десяте місце. Відповідно до світового валового продукту (СВП) частка Китаю стано­вить 10,4%, частка Росії — 2,6%.

Поступаючись Китаю за чисельністю населення і обсягом вироб­ництва, Росія має перевагу в природно-ресурсній базі. Маючи найбільшу в світі площу території, Росія зосереджує 13% світових розвіданих запасів нафти, 36% природного газу, 12% вугілля. Сьогодні її частка у світовому видобутку нафти становить 15%, газу — 31%, вугілля — 12%. Загальна вар­тість балансових запасів корисних копалин Росії оцінюється у 28,6 трлн, доларів, а прогнозні запаси — в 3-4 рази більше. Росія має велику площу сільськогосподарських угідь і обсяжні лісові простори. Науково-техніч­ний потенціал Росії, що створювався протягом більш як півстоліття, сьо­годні поки що розвиненіший і сучасніший за китайський. Росія швидше пройшла стадію індустріалізації і має структуру економіки, що набли­жається до постіндустріальних країн. Це видно з таблиці:

Таблиця 1.40. Структура ВВП Росії й Китаю в 2000 р., в %.

Джерело: www.odci.dov/cia| p. 224, 232.

Щоправда, в Росії в 90-х роках відбулося масове закриття промисло­вих підприємств і скорочення виробництва, особливо обробних галузей, і це в певній мірі відбилося на зниженні частки промисловості у ВВП. По­ступово Росія відновляє свій економічний потенціал, але в найближчі ро­ки вона чи вряд досягне рівня 90-го року і скоротить відстань від Китаю та розвинутих країн. Втім, великі запаси паливних ресурсів та інших стра­тегічних корисних копалин, поки що міцні позиції на світовому ринку зброї і деяких видів авіакосмічної продукції забезпечують Росії приток іноземної валюти, що сприяє відбудові господарства.

Росія й Китай є найбільшими й економічно найсильнішими держава­ми серед країн з перехідною економікою. Докладніше про них буде йти мова у додатку 5.

В країнах Центральної і Східної Європи радикальні реформи розпо­чалися в 1989-1991рр.

Сприятлива динаміка макроекономічних показників більшості країн ЦСЄ свідчить про реальні наслідки реформ в цих країнах. Характерними для цих країн стають пожвавлення, економічне піднесення, швидкі темпи розвитку зовнішньої торгівлі. До речі, важливими чинниками еко­номічного зростання стають внутрішній попит і внутрішні інвестиції.

Слід також відзначити істотний внесок у процес зростання приватно­го сектора, частка якого помітно зросла. Зокрема, якщо до реформування приватний сектор становив в економіці Болгарії 3%, то в середині 1990-х років він досяг 25%. В економіці Польщі частка приватного сектору збільшилася з 30% до двох третин.

Змінюється структура економіки країн ЦСЄ. Якщо раніш національні економіки цих країн орієнтувались на сільське господарство, видобуток сировини і виробництво товарів низького ступеню наукоємкості, то в ході реформування істотно зростає частка готової конкурентоспроможної про­дукції промисловості на рівні світових високих стандартів технології. Як­що, наприклад, експорт Росії в цей період складався на 90% з сировини, то експорт Чехії на 90% — з промислової продукції, більша частина якої — це иаукомістка продукція. Швидкими темпами розвиваються в регіоні туризм (Чехія, Угорщина, Болгарія), інші складові нематеріаль­ної сфери. Визнання успіху країн ЦСЄ у проведенні ринкового реформу­вання економіки є прийняття в 1995-1996 pp. Чехії, Угорщини та Польщі до ОЕСР, а в 2004 році - до ЄС.

Уявлення про структуру економіки країн ЦСЄ дає наведена таблиця.

За характером структури національних економік згаданої групи країн їх справедливо відносять до постіндустріальних держав. Особливо вража­ють показники щодо частки нематеріального виробництва. Вона в наве­деній таблиці є досить значна, особливо в Словаччині.

Промисловість країн цієї групи характеризується незначною часткою видобувних галузей. Обробна промисловість ще з часів соціалістичного періоду була досить непогано розвинута, особливо металургія, машинобу­дування, хімічна, нафтопереробна та фармацевтична. Найбільш характер­ною в цьому плані є Словенія.

Таблиця 1.41. Структура ВВП провідних країн ЦСЄ в 2000 р. (%)

Джерело: www.odci.dov/cia| p. 221-232.

За характером структури національних економік згаданої групи країн їх справедливо відносять до постіндустріальних держав. Особливо вража­ють показники щодо частки нематеріального виробництва. Вона в наве­деній таблиці є досить значна, особливо в Словаччині.

Промисловість країн цієї групи характеризується незначною часткою видобувних галузей. Обробна промисловість ще з часів соціалістичного періоду була досить непогано розвинута, особливо металургія, машинобу­дування, хімічна , нафтопереробна та фармацевтична. Найбільш харак­терною в цьому плані є Словенія.

В ході перетворень відбулись істотні зрушення в структурі промисло­вості. Зокрема, була проведена помітна конверсія національної економіки Словаччини, до 70% всієї промисловості якої становив військово-промис­ловий комплекс. У відповідності до вимог світового ринку наукомістке виробництво, зокрема, електронна й електротехнічна промисловість зро­били новий крок у своєму розвитку в Угорщині і Чехії. Транспортне ма­шинобудування і автомобілебудування отримало новий поштовх у своєму розвитку в Угорщині, Чехії, Польщі. Спостерігається розвиток легкої промисловості (виробництво текстилю, одягу, взуття). Одним з найбільш конкурентоспроможних експортних секторів економіки цих країн залишається харчова промисловість, продукція якої надходить на ринок країн Західної Європи та країн СНД.

У сфері нематеріального виробництва найбільші доходи дають туризм та фінансові послуги.

Всі країни групи, що розглядається, мають розвинуту систему транс­портних комунікацій, яка інтегрована в загальноєвропейську систему транспортних зв'язків. У сфері енергетики відчувається певна залежність від імпорту (зокрема, з Росії). Більшість електроенергії Польщі вироб­ляється на вугільних електростанціях, які завдають великої шкоди навко­лишньому середовищу.

Можна сказати, що макроекономічні показники країн групи відзнача­ються своєю стабільністю. Про це свідчать дані наведені нижче в таблиці.

Таблиця 1.42. Основні макроекономічні показники провідних країн ЦСЄ в 2000 р.

Джерело: www.odci.dov/cia| р: p. 70-77, 217-220, 251-254, 264-267.

Отже, макроекономічні показники країн ЦСЄ вирізняються стабіль­ністю. Більшості з цих країн притаманним є стійке піднесення економіки. Успішність економічних перетворень, стабільність народного господарст­ва, відносно невисока вартість робочої сили, політична стабільність та інше створюють сприятливу атмосферу для припливу іноземного капіта­лу, що знову ж таки слугує могутнім імпульсом для соціально-еко­номічного прогресу, прискорення процесу інтегрування цих країн в євро­пейські та світові структури. В цих країнах діють численні філії і дочірні компанії провідних світових ТНК. Щодо припливу іноземного капіталу в ці країни лідером є Польща.

Країни Балтії (Естонія, Латвія, Литва) знаходяться на другому місці після Вишеградської групи і Словенії залежно від ступеня ринкових пере­творень. Ці країни також відрізняються високою політичною стабіль­ністю, демократичним характером реформування всієї системи суспіль­них відносин.

Свого часу країни Балтії спеціалізувалися на реекспорті російської си­ровини на Захід через свої морські порти. Експорт нафти і металу, зокре­ма, на початку 1990-х років становив 30-45% всього експорту Естонії і Литви. Латвія надавала і продовжує надавати оффшорні послуги російським підприємцям, внаслідок чого приблизно половина всіх банківських депозитів країни належить російським резидентам.

Триваюче нині економічне піднесення в цих країнах пов'язане не ли­ше із зовнішніми чинниками, але й з збільшенням внутрішнього попиту та інвестицій. Реформи, які зазнали поразки у більшості колишніх республік СРСР, в країнах Балтії дали очікувані результати.

Швидко і продумано була здійснена приватизація. Зокрема, програма масової приватизації передбачала передачу у приватну власність всіх ко­лишніх державних монополій за винятком Ігналінської АЄС, яка вироб­ляла 60% електроенергії країни. До 2000 р. практично вже не повинно бу­ло залишатись державних підприємств за винятком тих, збереження яких в руках держави визнавалось життєво необхідним. В Естонії на середину 1990-х років приватизація практично повністю завершена в промисло­вості, фінансовому секторі та у сфері послуг. Нині частка приватного сек­тора у ВВП країни становить майже 70%.

Характеристика структури економіки країн Балтії представлена в на­веденій таблиці.

Таблиця 1.43. Структура ВВП країн Балтії, 2000р., %

[Джерело: www.odci.dov/cia| p. 225-229].

Дані наведеної таблиці показують, що сільське господарство відіграє в цих країнах більшу роль, ніж в країнах Вишеградської групи і Словенії. Однак структура промисловості нагадує аналогічну структуру про­мисловості провідних країн ЦСЄ: незначна питома вага видобувних галу­зей; в обробній промисловості пріоритетними є машинобудування, особ­ливо транспортне (виробництво залізничного рухомого складу в Латвії, суднобудування в Литві), нафтохімічна, виробництво електроустаткуван­ня, продукції електронної промисловості тощо. В той же час наукоміст-кість продукції промисловості цих країн поки що є невеликою.

Взагалі в інфраструктурі країн Балтії робляться значні капіталовкладен­ня. Зокрема, передбачено будівництво тунелю між Таллінном і Гельсінкі, швидкісних автомобільних і залізничних шляхів, реконструкція портів і ае­ропортів. Енергоресурсами в цілому забезпечена лише Литва, на території якої знаходиться АЕС. А Латвія і Естонія досить сильно залежать від імпор­ту енергоресурсів, на які припадає майже 50% всього імпорту цих країн.

Зовнішня торгівля країн Балтії орієнтується на ЄС, в основному на Фінляндію і Швецію. Налагоджені зовнішньоекономічні зв'язки з Північно-Західним регіоном Росії, а також з Україною.

Уявлення про основні макроекономічні параметри розвитку країн Балтії дає наведена нижче таблиця.

Дані наведеної таблиці свідчать, що країни Балтії мають досить високі темпи економічного зростання. Особливо це стосується Естонії. Такі ви­сокі темпи досягнуто завдяки чіткому і послідовному курсу справді рин­кового реформування економіки, завдяки рішучості і одностайності ко­манд реформаторів. Саме курс на повну відкритість і лібералізацію еко­номіки приваблює в Естонію численні інвестиції, особливо фінські й шведські.

Таблицу 1.44. Основні макроекономічні показники розвитку країн Балпггї, 2000 р.

[Джерело: www.odci.dov/cia| p.p. 70-77, 217-220, 251-254, 264-267.]

Реформування економіки країн Балтії здійснюється не без труднощів. Зокрема, існує проблема з безробіттям, недостатньо високим за загаль­ноєвропейськими масштабами є рівень життя. Проте економіка цих країн реально відроджується. Майже приборкана інфляція, досягнуто стабіль­ності національних валют, зростають доходи населення. Стабільними є фінансові показники.

Економіка менш розвинутих країн ЦСЄ (Болгарія, Румунія, Сербія, Хорватія, Македонія, Албанія, Боснія та Герцеговина) поступається своїми показниками. Економічні перетворення в цих країнах просувають­ся достатньо повільно, а Хорватія, Сербія, Македонія, Боснія та Герцего­вина навіть пережили громадянську війну, яка безперечно не сприяла ак­тивному здійсненню реформування економіки, всіх сторін суспільного життя. Реформи в Хорватії розпочались в 1993 р. Була проведена «шоко­ва терапія», але проведенню радикальних економічних реформ серйозно перешкоджала громадянська війна, оскільки невистачило коштів на структурну перебудову промисловості.

Які характерні риси притаманні цим країнам? Такими рисами є: •«* повільні темпи приватизації;

*> низький рівень життя населення і пов'язане з цим скорочення внут­рішнього попиту як одного з чинників економічного зростання; *> скорочення виробництва, зокрема, зупинка збиткових державних

підприємств; «І* нестача фінансових коштів у підприємств;

Головними проблемами для цих країн є: »> подолання зубожіння населення; <« підвищення якості життя;

*!« активізація приватного сектора економіки, частка якого в промисло­вому виробництві поки що запишається вкрай низькою. До громадянської війни Хорватія була досить розвинута у промислово­му відношенні республікою колишньої Югославії. Тут діяли підприємства хімічної промисловості з виробництва пластиків, металургійні й машинобу­дівні заводи, підприємства целюлозно-паперової промисловості. Частка ту­ристичних послуг Хорватії в усій Югославії до 1990-х років становила 82%.

Таблиця 1.45. Структура ВВП менш розвинутих країн ЦСЄ, 2000р., %

-----_----_----------!-------------------------------------------------------------------

Джерело: www.odci.dov/cia| p. 221-232].

В цілому економіки цих країн є переважно аграрно-індустріальними. Військові події 1999 р. збройних сил НАТО проти Югославії завдали сільському господарству цих країн значних збитків. Справа в тому, що внаслідок військових дій виникла екологічна катастрофа на Балканах, оскільки після бомбардування авіацією НАТО югославських хімічних і нафтопереробних заводів, виливання на поверхню ґрунту відпрацьовано­го авіаційного палива, а також скидання невикористаних при бомбарду­ванні боєприпасів при поверненні на авіабази, поверхня землі, води і повітряний басейни виявилась надто ушкодженими.

Для Румунії і Болгарії характерним є розвиток видобувних галузей промисловості. Тут видобуваються нафта, вугілля, кольорові метали. З видобувними галузями пов'язана важка промисловість, діють досить по­тужні металургійні та хімічні комбінати. Болгарія спеціалізується на ви­робництві косметики, фармацевтичної продукції. Велике значення для національних економік цих країн має легка і текстильна промисловість. Болгарія є четвертим у світі виробником вина.

Однак у сфері послуг Болгарія і Румунія поки що явно недостатньо розвинуті країни, хоча мають чималий потенціал для цього. Слід гадати, що в контексті вирішення проблеми подальшого включення до інтег­раційних процесів в Європі і у світі ці країни активізують свої зусилля в напрямку ефективної реалізації своїх порівняльних переваг. Інфраст­руктура Румунії і Болгарії поступається місцем іншим країнам ЦСЄ. В транспортній системі значну роль відіграють морський і річковий транспорт. Енергетика великою мірою залежить від імпорту енергоносіїв. Наведені в наступній таблиці макроекономічні показники дають уяв­лення про стан соціально-економічного розвитку менш розвинутої підгрупи держав ЦСЄ.

Економічно найвідсталішими країнами ЦСЄ є Албанія, Сербія та Чор­ногорія, Македонія, Боснія та Герцеговина. Дана підгрупа країн є найбіднішою в Європі. Саме ці країни характеризуються як такі, котрі є найнеспокійнішим регіоном. Періодично тут вибухають військові конфлікти.

Таблиця 1.46. Основні макроекономічнг показники менш розвинутих країн ЦСЄ в 2000 p., %.

[Джерело: www.odci.dov/cia| p.p. 70-77, 217-220, 251-254, 264-267].

Албанія справедливо може бути названою трохи більше десяти років країною практично замкнутою з натуральним господарством з типовим тоталітарним режимом. З 1991 р. розпочалось реформування економіки.

Економіка Албанії' є аграрно-індустріальною. Зовнішньоторговельні зв'язки обмежуються практично стосунками її з Італією, Туреччиною та Грецією.

І все ж навіть за цих надзвичайно важким економічних і політичних умов економічні реформи в названих країнах просуваються. Про це свідчать здійснювана приватизація, жорстка монетарна політика, лібе­ралізація зовнішньоекономічних зв'язків, введення конвертованості національних грошових одиниць. Багато в чому відродження регіону за­лежатиме від допомоги Західної Європи і США цим країнам.

Розглянемо коротко динаміку й структуру зарубіжних країн СНД. Тривала економічна криза протягом майже десятиліття (90-ті роки) відкинула економіку колишніх радянських республік далеко назад. Якщо частка СРСР у світовому промисловому виробництві у 80-х роках стано­вила 20%, то сьогодні на країни СНД (включно Україну й Росію)припа-дає тільки 10% промислового виробництва світу. Наприкінці 90-х років сукупний ВВП цих країн дорівнював лише 55% від обсягу кінця 80-х років. Частка СНД у світовій торгівлі знизилася до 2%, причому країни регіону перетворилися на постачальників в основному палива, мінераль­ної сировини й напівфабрикатів [54,с.453].

Лише з початком нового століття в динаміці економічного розвитку країн СНД з'явилися позитивні тенденції. Після проведення грошових реформ знизилася інфляція. Спостерігається поступове відродження про­мисловості, хоча в основному за рахунок сировинних галузей. Привати­зація промислових підприємств не дала відчутного зростання вироб­ництва, на яке сподівалися. Сфера послуг, зокрема торгівля, розвивають­ся більш успішно. Переломилася тенденція в русі обсягів ВВП, його ди­наміка від негативних позначок в 90-х роках стала позитивною.

Таблиця 1.47. Показники розвитку країн СНД (2000р.)

[Джерело: www.odci.dov/cia| p.p. 70-77, 217-220, 264-267].

Внаслідок економічної кризи, пов'язаної з соціально-економічною пе­ребудовою, в усіх країнах СНД відбувається швидке й глибоке розшару­вання населення за рівнем доходів. Значна маса людей опинилася за ме­жею бідності; в багатьох країнах регіону вона становить навіть більшу ча­стину населення.

Таблиця 1.48. Населення нижче межі бідності (2000 p., %)

[Джерело: www.odci.dov/cia| p. 237-240].

В таких складних умовах відбувається галузева перебудова економіки країн СНД. Як вже зазначалося, ця група країн на світовому ринку сьо­годні виступає як продавець сировинних товарів; це відповідає реальним зрушенням, які характеризують економічну структуру країн. Обробна про­мисловість в значній мірі виявилася неконкурентоспроможною не тільки на світових, але й на внутрішніх ринках й на терені СНД. Сировина й напівфабрикати все більше посилюють свою частку в структурі економіки.

Проте не всі країни СНД мають достатні запаси сировинних ресурсів. Мінеральними ресурсами, що мають експортне значення, забезпечені: Росія (практично всі види мінеральної сировини й палива), Казахстан (руди кольорових і чорних металів, нафта), Туркменістан і Узбекистан (газ), Азербайджан (нафта), Україна (руди чорних металів). Інші країни не мають таких покладів мінеральних ресурсів, які б могли визначити ек­спортну орієнтацію. Щодо земельних ресурсів (фактор розвитку АПК), то вони мають найбільш суттєве значення в економіці Росії, України, Казахстану, Білорусі, Молдови й Узбекистану. Але орієнтація на «ресурс­ну економіку» не має позитивних перспектив у довгостроковому плані. Без розвитку обробної промисловості, в першу чергу, високотехно-логічних галузей країни СНД не зможуть увійти в коло розвинутих країн. Необхідно терміново використати ту матеріальну науково-дослідну базу, яка ще збереглася, й висококваліфіковані кадри для відновлення й по­дальшого розвитку наукомістких видів виробництва. Найбільші перспек­тиви в цьому мають Росія, Україна і Білорусь.

Таблиця 1.49. Галузева структура ВВП країн СНД (2000 p., %)

[Джерело: www.odci.dov/cia| p. 221-236].

Аналіз таблиці виявляє деякі особливості галузевої структури еко­номіки пострадянських держав. По-перше, частка сільського господарст­ва в усіх країнах, за винятком хіба що Росії, занадто висока, значно вища, ніж у розвинутих держав; особливо це стосується Вірменії, Киргизстану, Молдови й Узбекистану. По-друге, досить високою виявляється частка послуг. Проте як перше, так і друге явище — це наслідок глибокого падіння промислового виробництва в 90-ті роки, а не відповідного розвит­ку АПК чи сфери послуг. Отже, поки ще не можна говорити про вступ країн СНД до постіндустріальної стадії розвитку. Якщо позитивна тен­денція з відродженням промисловості, що визначилася в 2000-2001 ро­ках, триватиме й надалі, то галузева структура ВВП зміниться на її ко­ристь вже в поточному десятилітті.

Докладніше щодо характеристики країн з перехідною економікою ди­вись додаток 5.