3.1.13. В чому полягають основні економічні проблеми країн,

що розвиваються?

Модель наздоганяючого розвитку, має явні хиби: прагнення забезпе­чити свою економіку одними промисловими товарами, неминуче викли­кає необхідність імпорту інших товарів і засобів їх виробництва. Щоб за­довольнити ці все зростаючі потреби, необхідно постійно збільшувати ек­спорт або брати кредити. Розширення експорту, починаючи з 50-х років, виявилося проблематичним, тому що світові ціни на сировину і сільсько­господарську продукцію постійно падають за рахунок застосування в роз­винутих країнах енерго- і матеріалозберігаючих технологій. Це призвело до росту зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, і збільшен­ню залежності від нових видів імпорту.

Хронічне відставання експорту країн, що розвиваються, від потреб в імпорті особливо гостро проявилося під час енергетичної кризи 70-х років. У зв'язку з багаторазовим ростом цін на нафту в країнах, не забез­печених цією сировиною, різко скоротився імпорт інших видів товарів, знизилися обсяги промислового виробництва, вирос товарний і грошовий дефіцит. Це викликало інфляцію, спад виробництва, зростання зовніш­ньої заборгованості. Коли ціни на нафту на світовому ринку стабілізува­лися, то накопичилися борги й економічні проблеми стали стримувати темпи розвитку країн. Так за 1952-1970 pp. питома вага країн, що розви­ваються, у світовому експорті знизилася з 33 до 19%.

Уникнули економічного спаду лише ті країни, що до цього часу зуміли диверсифікувати свою економіку за рахунок промислового виробництва. Це Південна Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг. Темпи їхнього промис­лового росту з 70-х років були вище не тільки країн, що розвиваються, але і більшості розвинутих, за що вони стали називатися чотирма «дракона­ми» Південно-Східної Азії. Порівняно швидко оправилися від кризи і такі країни як Таїланд, Малайзія, Індонезія, на дешеві трудові ресурси котрих стали з 70-х років орієнтуватися «дракони» Південно-Східної Азії.

У міжнародному поділі праці також виділилася високими темпами роз­витку ще одна досить різнорідна група країн, економіка яких розвивалася високими темпами з різних причин: Індія — за рахунок значного природно-ресурсного потенціалу й акценту на розвиток національної важкої промис­ловості; Туреччина — за рахунок своєчасного використання спаду вироб­ництва в країнах СНД; Пакистан — за рахунок економічної допомоги США, що значно збільшилася під час присутності в сусідньому Афганістані ра­дянських військ; Шрі-Ланка — за рахунок розширення експорту чаю.

Здійснення деколонізації економіки, аграрних реформ, імпортозамінної та експортоорієнтованої індустріалізації, створення економічної і соціальної інфраструктур, налагодження й удосконалювання моделей макроекономіч-ного регулювання, мобілізація національних ресурсів, а також широке залу чення капіталу, досвіду і високих технологій розвинутих країн, сприяло мо­дернізації соціально-економічних структур периферійних країн. При цьо­му даний процес охопив не тільки «тигрів» ПСА, але й ряд великих країн — Мексику, Індію, Бразилію, Індонезію та ін. Це викликало значне прискорен­ня динаміки і слаборозвинених країн. Якщо приріст їх ВВП на душу насе­лення в 1900-1938 pp. складав 0,4-0,6%, то за 1950-1999 р. - 2,6-2,8%.

За період із 1800 по 1998 роки абсолютний розмір розриву між розви­нутими і країнами, що розвиваються, виріс у 50 разів.

З 80-х років вперше в історії розвитку Периферії проявилася тен­денція скорочення розриву між розвинутими і країнами, що розвивають­ся. Темпи щорічного приросту ВВП за 1991-2000 pp. по розвинутих країнах склали 2.2%, а по країнах, що розвиваються — 5,0%. У той же час, якщо в розвинутих країнах у повоєнний період посилилися процеси кон­вергенції — зближення рівнів розвитку, то в країнах, що розвиваються, продовжилося розшарування країн за рівнем розвитку: до розвинутих на­близилося 27 країн, а слаборозвиненими стали вважати 50.

Для більшості країн Азії економічний зріст був викликаний виходом із фінансової кризи в НІК. У Латинській Америці уповільнення темпів розвитку пов'язано з наслідками валютної кризи в Бразилії і промисло­вим спадом в Аргентині. Найближчим часом цей спад буде усунутий за рахунок зовнішньої торгівлі, поліпшення загальної кон'юнктури ринку і пожвавлення туризму.

Таблиця 1.55. Зростання питомої ваги країн, що розвиваються, у світовій торгівлі, (%)

[Джерело: МЭ и МО, №6, 2000, с. 3-13.]

Збереження за країнами, що розвиваються, репутації «сировинних придатків» або «бананових республік» згодом ще більш гостро позначить­ся на зниженні темпів їхнього росту через несприятливу кон'юнктуру на світовому ринку: на сільськогосподарському ринку стабільно відзна­чається перевищення пропозиції над попитом і далі ця тенденція буде зберігатися. Подальше впровадження матеріале- і енергозберігаючих тех­нологій знижує попит на сировину для промисловості.

Країни, що розвиваються, не мають достатніх засобів для проведення нау­кових досліджень і впровадження новітніх досягнень науки і техніки. Вони змушені або купувати не зовсім нові технології, або постійно знаходитися в положенні наздоганяючих, що також ніяк не сприяє їхньому розвитку і ско­роченню розриву між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються.

Рівень науково-технічного прогресу в цих країнах стримується також за рахунок людського потенціалу. Тут відзначається низька кваліфікація кадрів, висока неписьменність, у тому числі функціональна, що унемож­ливлює швидкий перехід на високі технології. Крім цього, висока народ­жуваність постійно випереджає темпи економічного росту. ВВП на душу населення, при відносному зростанні виробництва, все одно падає. У да­ний час в країнах, що розвиваються, мешкає 4,8 млрд людей, а до 2025 ро­ку очікується 7,8 млрд.

Низький рівень інтенсифікації сільськогосподарського виробництва як однієї з головних сфер зайнятості і джерела їжі більшості' країн, що роз­виваються, продовжує істотно залежати від погодних умов і стримує роз­виток країн.

Слабкий рівень розвитку інженерної, соціальної і ринкової інфраст­руктур, низький рівень освіти й охорони здоров'я, нерозвиненість або слабка розвиненість транспортної, телекомунікаційної, фінансової інфра­структури, зародковий рівень комп'ютеризації стримує приток іноземних інвестицій як'одного з джерел росту.

Постійно виникаючі внутрішні і зовнішні конфлікти, процвітання нар-кобізнесу, торгівлі зброєю і людьми, підтримка світового тероризму, розквіт тіньової економіки, відмивання «брудних грошей» знижують привабливість країн для солідного довгострокового значного і середнього бізнесу, що в чер­говий раз призводить до залучення цих країн у бізнес дрібних ділків, що роб­лять швидкі гроші за рахунок сумнівних фінансових операцій.