5.1. Економіка Російської Федерації

Росія в світовій економіці

Російська Федерація є найбільшою за територією державою світу, за кількіс­тю населення посідає шосте місце (після Китаю, Індії, США, Індонезії та Бра­зилії). Вона володіє найбільшими сумарними запасами природних ресурсів, особливо паливно-енергетичних.

Росія є офіційною спадкоємницею колишнього СРСР — як в частині його ак­тивів, так і відносно його міжнародних боргів.

Після розпаду СРСР в Росії опинилася основна частина потенціалу колиш­нього єдиного народногосподарського комплексу. Частка Росії становить понад 60% національного доходу колишнього Союзу, 76% його території та понад поло­вину населення. Серед інших країн, утворених на теренах колишнього СРСР, у Російської Федерації склалися найсприятливіші умови для розбудови національної економіки з найменшим рівнем залежності від зовнішніх чинників. Цими передумовами є:

•!• наявність на ЇЇ території практично майже всіх корисних копалин; •J* наявність диверсифікованого виробничого потенціалу всіх галузей важкої та

легкої промисловості; »J* наявність потужного науково-технічного потенціалу.

На старті третього тисячоліття Росія вступила з великою кількістю проблем, вирішення яких багато в чому визначатиме місце даної країни у світовій еко­номіці. Йдеться насамперед про проблеми ринкового реформування, від яких за­лежатиме доля Росії.

Особливостями цієї країни є, по-перше, те, що вона належить до найпо­тужніших країн світу щодо наявності природно-ресурсного потенціалу. По-друге, вона є практично лідером серед країн-членів СНД. Ці особливості не можуть не позначатись на перспективах розвитку і зростання її ролі у світі. Водночас не слід забувати, що спільність принципів ринкових відносин не надає сама по собі ніко­му із учасників міжнародного поділу праці будь-яких переваг, а навпаки — ставить всіх в більш-менш однакові умови і вимагає визнання єдиних «правил гри».

Особливість вихідного рівня будівництва національної економіки Росії поля­гає в наявності суттєвих відмінностей у структурі господарського потенціалу ок­ремих регіонів. Так, в європейській частині РФ та на Уралі знаходиться основна частина обробної промисловості, тоді як видобувні галузі зосереджені в Західно­му та Східному Сибіру. На Далекому Сході переважають галузі морського госпо­дарства, але відсутня чітка спеціалізація промисловості на видобувну та обробну.

Росія займає значну частину території Європи та Азії, що відкриває їй мож­ливості відігравати величезну і активну роль не лише на цих двох континентах, а й у всьому світі. Отже, Росія займає виключно вигідне геополітичне положен­ня. Нині, коли йдеться про широке включення Росії в єдине світове господарст­во, ця істина цілком стає зрозумілою. Адже, з одного боку слід максимально ефективно використати вигідне геополітичне положення країни, а з Іншо­го — сприяти розвитку російських регіонів.

Говорячи про місце Росії у світовій економіці, слід відзначити, що надра її вміщують у собі практично всі елементи таблиці Менделєєва. Особливу стійкість економіці Росії надає володіння провідними позиціями у світі щодо енергетичних ресурсів. Так, частка Росії у світових прогнозних запасах нафти оцінюється в 13-15%, природного газу — в 42, вугілля — в 43%. Росія має найдовшу у світі (майже 38 тис. км) протяжність берегової лінії. Це означає, що ця країна розпоряд­жається значною площею і підводними ресурсами континентального шельфу. Зок­рема, перспективні морські запаси вуглеводів лише російської Крайньої Півночі співставні з аналогічними запасами зони Перської затоки й Каспійського басейну.

В цілому місце Росії у світовому промисловому й сільськогосподарському ви­робництві характеризується такими даними.

Місце економіки Р 'сійської Федерації у світі у виробництві деяких видів промислової і сільськогосподарської продукції

[Джерело: 54, с. 468].

За оцінками фахівців, потенціал Росії поки що не затребуваний у повній мірі. А значить, в країні існують великі резерви подальшої інтенсифікації зростання економіки. Росія замикає першу вісімку розвинутих країн світу за обсягом вало­вого внутрішнього продукту. Нині підрахунки (за паритетом купівельної спро­можності або за обмінним курсом) показують, що ВНП Росії ледь досягає 10% ВНП США. Російський показник ВНП на душу населення менш американсько­го більш ніж у 5 разів. Близькою до Росії є Бразилія, котра може посідати восьме місце щодо величини ВНП. Тому для Росії нині питання забезпечення своєї кон­курентоспроможності на світовому рівні є дуже злободенним.

Росія залишається провідною космічною державою, її ракетно-космічний комплекс визначається високим технологічним рівнем.

Важливим чинником економічного потенціалу Росії становить її людський по­тенціал. За визнанням іноземних фахівців, рівень освіченості і професіональної під­готовки російських громадян робить їх спроможними вирішувати будь-які технічні й економічні проблеми. Система підготовки кадрів всіх рівнів відповідає світовим нор­мам, завдяки чому існує великий попит на них практично в усіх розвинутих країнах.

Однак поки що не існує в країні механізму ефективного використання людсь­кого й економічного потенціалу в країні, який є характерним для суспільства з розвинутою ринковою системою.

Росія володіє потужним військо-промисловим комплексом, котрий хоч і де­що скоротився, проте й сьогодні співставний із ВПК США. Російський уряд намагається здійснювати активну політику не тільки у Європейському просторі, але й в усьому світі.

Російська Федерація: коротка довідка

Площа території.................................. 17млн. кв. км.

Населення (2001 р.).............................. 145,5 млн. чол.

Столиця............................................ Москва

ВВП (за ПКС, 2000 р.).......................... 1120млрд. дол.

ВВП на душу населення (за ПКС, 2000 p.). 7700 дол.

Експорт (2000 р.)................................. 105,1 млрд. дол.

1мпорт(2000 р.).................................. 44,2 млрд. дол.

Зовнішній борг (2000 р.)........................ 163 млрд. дол.

Рівень безробіття (2000 р.)..................... 10,5%

Національна грошова одиниця............... рубль

Курс долара в рублях (2002 р.)............... 32,0

Структура та динаміка розвитку економіки

Росія належить до країн з широкогалузевою структурою економіки. У складі СРСР вона відрізнялася як розвинутою обробною промисловістю, так і сировин­ними галузями. В Росії переважно були сконцентровані високотехнічні види ви­робництва. В 90-х роках економічна структура країни зазнала відчутних змін. У ВВП скоротилася частка обробних галузей, в першу чергу машинобудування, натомість значно зросла роль видобувної промисловості, особливо паливно-енер­гетичної.

В 2000 р. в структурі ВВП Росії на сільське господарство припадало 7%, на промисловість 34% і на послуги 59%.

В промисловості Росії відбувалися найболючіші зрушення в 90-х роках. Впа­ли обсяги виробництва в машинобудуванні, хімічній промисловості; в цілому скоротився сектор оборонної промисловості. Знизилося виробництво в деревооб­робній та целюлозно-паперовій промисловості. В легкій промисловості вироб­ництво скоротилося у чотири рази під впливом конкуренції з боку імпортованих товарів, а також внаслідок падіння купівельної спроможності населення.

Питома вага продукції основних галузей промисловості

Вся промисловість................................... 100,0

Електроенергетика................................... 17,1

Паливна промисловість............................. 17,4

Чорна металургія..................................... 7,9

Кольорова металургія............................... 5,5

Хімічна й нафтохімічна промисловість.......... 7,2

Машинобудування й металообробка............ jgg

Лісова, деревообробна, целюлозно-паперова.. з 7

Пром. будівельних матеріалів..................... ^'І

Легка промисловість................................. .'о

Харчова промисловість............................. ,~л

Інші галузі............................................. .'.

Найменше постраждав від структурної перебудови паливно-енергетичний ком­плекс Росії, що пов'язано із сприятливою кон'юнктурою на світовому ринку енерго­носіїв. Видобуток газу взагалі не скоротився порівняно з 1990 роком. Росія сьогодні є першою країною в світі не тільки за запасами і видобутком газу, але й за його екс­портом. Розгалужена мережа газопроводів поєднує Росію з усіма державами СНД, Балтії, ЦСЄ та низкою країн Західної Європи. Газ є основним «козирем» Росії на пе­реговорах з європейськими партнерами, особливо з ближнього зарубіжжя.

Переважаюча частина газопроводів проходить через територію України; за транзит ми одержуємо певну кількість російського газу. Наміри уряду Росії побудувати газопровід в Європу в обхід України погрожує нашій країні відчутни­ми збитками. Протягом останніх років Україна одержувала за транзит ЗО млрд, куб. м. російського газу (що дорівнює річній потребі в газі населення й комуналь­но-побутових підприємств) на суму 1,5 млрд. дол. Доходи від транзиту газу скла­дають майже 10% загальних доходів від експорту України.

За запасами нафти Росія посідає шосте місце в світі. Видобуток нафти протя­гом 90-х років скоротився на 40%; частка Росії у її світовому видобутку складає 9%. Російська нафта у значній кількості надходить в країни СНД, Балтії, Цент­ральної і Східної Європи, а також в Західну Європу. Близько 70% нафти Росії ви­добувається у Західному Сибіру. Провідною фірмою в нафтодобуванні промис­ловості є «Лукойл», яка може стати у майбутньому першою російською ТНК.

За запасами вугілля Росія поступається тільки Китаю; проте основна їх час­тина розташована в слабоосвоєних районах Сибіру й Далекого Сходу. Відкритим способом видобувається 60% вугілля. Вугілля для Росії має менше експортне значення, аніж газ чи нафта; проте деяка його кількість все ж таки експортується, наприклад, в Японію.

Росія є також одним з найбільших експортерів електроенергії. За її вироб­ництвом (798 млрд. кВт — рік в 2000 р.) вона посідає четверте місце в світі після США, Китаю та Японії. Понад 70% електроенергії виробляється тепловими станціями, 20% — на ГЕС і 10% — на атомних електростанціях.

В обробній промисловості Росії ситуація поки що несприятлива. Загальноеко­номічний спад призвів до різкого скорочення продукції важкого машинобудування, металургії, наукоємної продукції. За виключенням військової техніки, більша части­на машин і обладнання виявилася неконкурентоспроможною на зовнішніх ринках. В цих умовах російська промисловість переорієнтовується на випуск продукції, яка має попит саме на зовнішніх ринках. Це нескладна, низькотехнологічна продукція, переважно чорні й кольорові метали. Наприкінці 90-х років в структурі вироб­ництва російської промисловості нові сучасні галузі (мікроелектроніка, інформати­ка, біотехнологія) займали всього 8-10%, тоді як у розвинутих країнах — 35—40%. В загальному експорті обробних галузей на низькотехнологічну продукцію припа­дає 55%, середньотехнологічну — 43%, а на наукоємну — близько 2%.

Після паливно-енергетичного комплексу металургія є наступною галуззю, з якою пов'язані експортні надії Росії. Незважаючи на суттєве скорочення вироб­ництва чорних металів Росія все ж таки посідає четверте місце в світі (після Китаю, Японії та США) за виробництвом сталі. На експорт іде 60-75% продукції чорної металургії. На відміну від чорної металургії обсяги виробництва в кольо­ровій металургії скоротилися менше. Провідною галуззю стала алюмінієва про­мисловість. Такі заводи як Братський і Красноярський є найбільшими в світі.

За виробництвом первинного алюмінію Росія посідає друге місце в світі (після США). Понад 80% виробленого алюмінію експортується, за його експортом Росія також займає друге місце, поступаючись США. Виробництво інших кольорових металів дуже скоротилося через сильне звуження внутрішнього ринку. Проте Росія є найбільшим експортером нікелю. В цілому російська металургія орієнто­вана на експорт. На ринках чорних металів Росія конкурує, зокрема, з Україною.

Машинобудування, хоч і залишається провідною галуззю обробної промисло­вості Росії, поки ще знаходиться у кризовому стані. За першу половину 90-х років сумарний випуск його продукції скоротився більш ніж вдвічі, при цьому випуск металорізальних верстатів впав до 30%, а ковальсько-пресових машин — до 11% від рівня 1990 року. Виробництво електричних машин скоротилося в 5 разів, ван­тажних автомобілів — втричі, тракторів — в 7 разів, зернових комбай­нерів — в 5 разів, прядивних машин — в 7 разів, ткацьких верстатів — в 14 разів. Російське машинобудування дуже постраждало від розриву виробничих зв'язків з підприємствами колишніх радянських республік. Дещо в кращому становищі зна­ходиться військово-промисловий комплекс, продукція якого йде на експорт.

Скоротилося виробництво і в хімічній промисловості. Так, виробництво сірчаної кислоти впало вдвічі, також вдвічі скоротилися обсяги виробництва кальцинованої соди, пластмас. Виробництво добрив скоротилося в 1,9 разів, але й досі Росія залишається їх значним виробником та експортером.

Занепадом характеризується легка промисловість. За радянських часів легка промисловість концентрувалася в Центральному районі Росії, звідти велика кількість тканин, одежі і взуття надсилалася до інших республік, в тому числі в Україну. Розрив економічних зв'язків з колишніми республіками й іноземна конкуренція спровокувала різке скорочення виробництва товарів легкої промис­ловості Росії. За першу половину 90-х років виробництво тканин зменшилося в 3,8 рази, трикотажних виробів — в 4 рази, взуття — в 5 разів.

Спад виробництва не обминув і аграрно-промисловий комплекс Росії, хоч тут падіння було не таким глибоким, як в промисловості. В 1994 р. порівняно з 1990 р. виробництво зерна зменшилося в 1,7 рази, цукрового буряку — в 2,7 рази, картоплі — в 3,5 рази, м'яса — вдвічі. Виробництво рослинного масла скоротило­ся в 1,3 рази, цукру — в 1,4 рази.

Незважаючи на скорочення виробництва, Росія залишається одним з найбільших виробників продовольства в світі. Вона посідає четверте місце за ви­робництвом зернових і зернобобових (після Китаю, США та Індії); за вироб­ництвом ячменю, вівса й жита вона знаходиться на першому місці в світі. Перше місце вона має також щодо виробництва льону, а за картоплею — друге місце.

Головною галуззю сільського господарства Росії є тваринництво, на яке при­падає 60% товарної продукції і 70% всіх основних виробничих фондів.

Сфера послуг в 90-х роках зазнала спаду в процесі структурної перебудови. В першій половині десятиліття відбулося скорочення майже всіх видів по­слуг — транспортних, торговельних, побутових. Так, в 1994 р. порівняно з 1990 р. перевезення вантажів всіма видами транспорту скоротилося в 1,7 разів, в тому числі залізничним — вдвічі, авіаційним — в 3,6 рази.

Проте з другої половини 90-х років сфера послуг починає оживати. Збільшується кількість торговельних точок, побутових ательє, зростає число або­нентів телефонного зв'язку, користувачів Інтернетом.

Динаміка розвитку економіки Росії характеризується глибоким падінням майже всіх макроекономічних і мікроекономічних показників в першій половині 90-х років; стагнацією в середині десятиліття, яке було перерване кризою 1998 p.; піднесенням з 1999 р. Це можна простежити на таких даних:

Динаміка ВВП Росії (в % до попереднього року)

[Джерело: Складено за: Российский статистический ежегодник. 1995, с. 12; МЭ и МО, №11, 2001, с. 45].

В 2001 році приріст ВВП також був позитивним. Можна говорити вже про пе­релом на краще в розвитку економіки Росії, хоч темпи зростання ВВП не такі ве­ликі, щоб наблизитися до рівня розвинутих країн. Серед чинників, що сприяли роз­витку економіки Росії, слід зазначити як наслідок її реформування, так і тривале позитивне сальдо зовнішньоторговельного балансу, якого досягнуто за рахунок ек­спорту енергоносіїв. Активне сальдо платіжного балансу Росії становить 15% ВВП.

Внутрішньоекономічна політика

Після розпаду СРСР перед урядами і суспільством Росії постали дуже складні проблеми, що притаманні й іншим пострадянським державам. Виникла ділемма: чи здійснювати реформи повільно, поступово, зберігаючи максимально, що було напрацьовано позитивного за радянської системи (китайська модель); чи здійснити рішучий поворот, лібералізувавши економіку в короткий термін і ламаючи максимально механізм соціалістичного господарювання. Уряд Є. Гайда­ра, як відомо, обрав останній метод. Практика показала, що на цьому шляху російська економіка мала певні здобутки, але й також великі втрати. Економіка, що десятиліттями розвивалася в умовах соціалізму, була не взмозі перебудувати­ся на ринкові засади в короткий час. Тим більше, що було б неправильно нехту­вати певними досягненнями соціалізму.

Недозрілість і непідготовленість проявилася в стані масової психології, міжо-собистих та міжгрупових відносин, роз'єднаності людей, що стали наслідком існу­вання протягом десятиліть примусово підтримуваних ідеологізованих лжеколек-тивістських форм, які насаджували подвійну свідомість і подвійну мораль, породи­ли хворобливий дефіцит справжньої активності і традицій солідарності, створили атмосферу егоїстичного, суто споживацького індивідуалізму і суспільної апатії. Слабкість суспільних зв'язків і довіри людей один до одного, соціально-політичних інститутів і структур зумовили те, що громадяни Росії виявились здатними лише до короткочасної і негативної мобілізації, а не готовності до рівномірного, погодже­ного, конструктивного, або інакше — до органічного і позитивного у своїх діях.

Суттєво відзначити і таку особливість, що недозрілість передумов реформу­вання суспільства проявилася і в якості елітних верств суспільства. Про це свідчить той факт, що протягом майже всієї радянської історії, і особливо ос­танніх десятиліть відбувався своєрідний відбір елітних кадрів, який виховував безініціативність, лицемірство, егоїзм, короткозорість, орієнтацію на начальство тощо. Такий відбір сприяв укорінюванню кланової свідомості, вузькокорпоративних інтересів і навичків, які йшли врозріз з національними інтересами в ши­рокому розумінні слова. Разом з тим, на відміну від більшості країн Центральної та Східної Європи, в Росії вся суспільно-політична діяльність фактично була повністю монополізована офіційною елітою, а протилежної їй контреліти фак­тично не існувало.

Економіка країни в певній мірі характеризувалася такими рисами: олігархіч-ність, монополізм і паразитизм. Сировинна спрямованість її була вимушеною і визначалась позиціями країни на світовому ринку на момент розпаду СРСР. Але спекулятивна фінансово-торговельна орієнтація народжуваного підприємниць­кого класу і відсутність у правлячої еліти довгострокової стратегії завадили вико­ристати цей потенціал для оновлення виробничого апарату. Опинившись в жор­сткому конкурентному середовищі, підприємницький клас різко ослабнув.

Втрата частини економічних результатів зростання економіки виявилась відчутною. Тим паче якщо врахувати і втрати у зв'язку з поверненням до викори­стання бартеру, що є, власне, архаїчною формою обміну. Система освіти, медич­ного обслуговування, наука теж відчутно погіршилися. А це означало, що чимала частина науковців, кваліфікованих працівників змушені покидати свою батьківщину і шукати собі роботу в інших країнах.

Як відомо, одним із завдань реформування економіки Росії є створення і зміцнення класу приватних власників. Без цього ринкової економіки не можна по­будувати. Але особливістю внутрішньої економічної політики Росії є на диво вузь­кий соціальний адрес реформ. Практично можна стверджувати, що великі власни­ки самі собі пробивають дорогу. Що ж стосується дрібних і середніх власників, то вони залишаються поза увагою держави. Іншими словами, політика владних структур по відношенню до дрібного і середнього підприємництва граничить з йо­го свідомим удушенням. На щастя, за час дій урядів Є. Примакова і В. Путіна си­туація змінилася на краще. Але до цього моменту ринкові реформи, демократія, внутрішня економічна політика вже встигли суттєво дискредитувати владу.

Проте є переконання, що нинішня модернізаційна хвиля в Росії відкриє ре­альні можливості для ефективного реформування суспільних відносин, не­обхідність яких диктує процес глобалізації. І вже сьогодні є підстави говорити про те, що Росія повернулась у світове господарство. Водночас справедливо відзначити і те, що вона повернулась туди в момент переходу світу на нову фазу розвитку і виявилася у вкрай вразливій позиції як в плані економічному, так і в політичному. Цей стан характеризується як очевидне «історичне запізнення» Росії (на цілу стадію розвитку). Іншими словами, стан, в якому опинилася Росія, ставить її перед необхідністю одночасного вирішення завдань індустріального і постіндустріального розвитку, для чого, однак, бракує можливостей.

Незважаючи на те, що в ході реформування системи суспільних відносин в Росії допущено чимало помилок, прорахунків об'єктивного і суб'єктивного ха­рактеру, все ж в розпорядженні російського суспільства є необхідність ресурси, які могли б бути використані і в інтересах всебічної і гармонійної модернізації і забезпечення тієї конкурентної напруженості і тієї рівноваги національного ор­ганізму, котрий вимагає глобалізація. Які ж це ресурси? Цими ресурсами є: *»« усвідомлення безальтернативності ринкового реформування економіки і по­вернення до командної її системи, оскільки це зумовлене як об'єктивними,

так і суб'єктивними причинами;

*J* накопичення чималою частиною населення за роки реформ досвіду підприємництва. В країні вже діють близько одного мільйона підприємців, що є чималим резервом;

*J» в значній мірі зруйнована монополія Центра при ухваленні рішень. Певні па­ростки ініціативи, господарської автономії появились на рівні регіонів, що йде в унісон зі світовою тенденцією до регіоналізації. Проблема полягає лише в тому, щоб знайти цивілізовані форми їх взаємодії;

* в країні відбувалось серйозне зрушення у справі впровадження в життя інформаційної технології;

* незважаючи на значну «втечу розумів», Росія має чималий інтелектуальний капітал, протягом останніх років відплив науковий кадрів уповільнився;

•> існування демократичних інститутів, а значить і наявність певного вибору, що знімає обмеження для ініціативи та інновацій.

Звичайно названі ресурси можуть бути втрачені так само, як це вже сталося раніше. Проте є все ж сподівання, що зрештою нова владна еліта усвідомить на­гальну потребу більш відповідальної економічної і соціальної політики.

Внаслідок великої копіткої спільної роботи провідних вчених, державних на­укових установ, уряду і Держдуми розроблена стратегія соціально-економічного розвитку Російської Федерації на довгострокову перспективу. Цей програмний документ містить такі основні положення.

•і* Реалізація наявних об'єктивних можливостей сталого і швидкого розвитку економіки в довгостроковій перспективі. За розрахунками вчених РАН, се­редньорічні темпи зростання обсягу ВВП в десятилітній перспективі мож­ливі на рівні від 1,5-2 до 7-8% в залежності від здійснюваної економічної політики. Це вимагатиме .різкого підвищення інвестиційної активності, структурної перебудови економіки на основі випереджаючого розвитку ви­робництва нових технологій.

»> Створення умов для розгортання механізмів добросовісної конкуренції, ак­тивізації підприємницької діяльності та ефективної роботи ринкових ме­ханізмів. В їх числі: декриміналізація господарських відносин; активізація ан­тимонопольного регулювання; упорядкування процесів ціноутворення і усу­нення всіх форм цінової дискримінації покупців, винищення змов щодо підвищення цін; усунення бюрократичних бар'єрів для розвитку підприємницької діяльності і стимулювання її; посилення відповідальності за результати їх господарської діяльності на основі розширення контрольних функцій акціонерів, трудових колективів і держави; повноцінний захист за­конно придбаних прав власності.

* Реінтеграція промисловості, науки і фінансових інститутів на базі створення різноманітних конкурентоспроможних на внутрішньому і зовнішньому рин­ках корпоративних об'єднань; створення на основі державної банківської си­стеми повноцінних інститутів у розвитку виробничої сфери за допомогою держгарантій, кредитних ресурсів державних банків, формування каналів рефінансування виробничих інвестицій за участю Центрального банка Росії; утворення системи державної підтримки експорту високотехнологічних то­варів та імпорту технологій; прийняття дієвих заходів щодо припинення не­легального вивезення капіталу; всебічне стимулювання науково-технічного прогресу, включаючи забезпечення законодавче встановлених нормативів бюджетного фінансування наукових досліджень, звільнення від оподаткуван­ня витрат підприємств на НДДКР, використання цільових науково-технічних програм, які передбачають підтримку інноваційних пріоритетів, пов'язаних з перспективами включення Росії у світове господарство, що де­далі більше глобалізується; приведення митно-тарифного регулювання у відповідність з пріоритетами структурної політики, захист внутрішнього ринка від недобросовісної конкуренції збоку імпортерів; зміцнення держав­ного сектора економіки, відновлення в його рамках централізованого контро­лю і надання йому ролі локомотива економічного зростання на основі ефек­тивного управління держвласністю, системою держзакупівель, надрокорис-тування та базовою інфраструктурою економіки; підвищення продуктивності праці і ефективного його користування; розгортання сучасної інформаційної інфраструктури науково-дослідної та підприємницької діяльності; ефектив­ний захист прав інтелектуальної власності, підтримка імпорту нових техно­логій і захист російської інтелектуальної власності за рубежем; впроваджен­ня сучасних технологій в житлово-комунальному секторі.

•J* Активізація соціальної політики, у тому числі випереджаюче підвищення оп­лати праці. Встановлення нового порядку індексації мінімального розміру оплати праці з поступовим наближенням його до прожиткового мінімуму; вдосконалення галузевої та професійно-кваліфікаційної структури працюю­чих у зв'язку з реалізацією комплексної програми створення робочих місць; підтримка малого та середнього підприємництва, традиційних промислів, на­родних підприємств і кооперативів; підтримка само зайнятості соціальне вразливих груп населення, а також працевлаштування молоді, що вперше ви­ходить на ринок праці. В часи президентства В. Путіна економічні реформи почали здійснюватися

більш послідовно, комплексно й узгоджено. Росія сьогодні випереджає решту

країн СНД за глибиною економічних перетворень. Це позначилося на темпах

зростання ВВП.

Зовнішньоекономічна політика

Основними напрямками зовнішньоекономічної політики уряду Росії є: форсу­вання зовнішньої торгівлі; активізація економічного співробітництва з країнами близького й далекого зарубіжжя в межах регіональних угруповань; участь в міжна­родних економічних організаціях глобального типу (МВФ, Світовий банк тощо).

За короткий строк, що пройшов підчас ринкових перетворень, Росія зуміла істотно лібералізувати зовнішню торгівлю. Вартість товарів та послуг, що прохо­дить через зовнішньоторговельний обіг країни, досягає 49% всього обсягу. Ступінь відкритості економіки (відношення вартості експорту до ВВП) становить 20%.

Протягом 90-х років були суттєво лібералізовані торгівельний і валютний ре­жим. Відмовившись від монополії на зовнішньоторговельні операції, держава має можливість регулювати транскордонні потоки товарів і послуг за допомогою зви­чайних інструментів. Зокрема, введена внутрішня і зовнішня оборотність національної валюти з поточних операцій. Іноземні інвестори допущені на фінан­совий і фондовий ринки Росії, а також до участі в приватизаційних конкурсах.

За умов відкритості економіки зовнішньоекономічні зв'язки Росії стали важ­ливим інструментом підтримання відносної макроекономічної рівноваги. Вихід на зовнішній ринок сприяв стримуванню падіння виробництва і зменшенню зай­нятості у видобувних галузях промисловості, закупівля продукції за рубежем за­безпечувала наповнення близько половини споживчого ринка країни. Прямі за­рубіжні інвестиції до певної міри компенсували зниження обсягів вітчизняних державних і приватних капіталовкладень. Розміщення позик за кордоном, залу­чення іноземних кредитів і коштів нерезидентів на ринок державних цінних па­перів дозволяли фінансувати помітну частину витрат федерального бюджету, ак­тивізувати діяльність банківської системи. Все це відкрило можливість поступо­во знижувати темпи інфляції і зміцнювати національну валюту.

Однак при реалізації курсу на відкритість економіки дещо недооцінювався зарубіжний досвід. Так, на шляху до відкритості економіки, особливо країн з пе­рехідною економікою, виникає певна небезпека. Зокрема, виникає ризик ущем­лення інтересів національного виробника іноземними конкурентами, зростання залежності окремих галузей від світової кон'юнктури, від торгівельної і фінансо­вої політики промислове розвинутих країн, загроза дестабілізації фінансової си­стеми і грошового обігу. Саме недооцінка цих моментів в Росії ускладнила її еко­номічний розвиток і взаємодію із зовнішнім світом.

Слід відзначити, що криза серпня 1998 року засвідчила істотну залежність Росії від зовнішніх чинників і високу залежність від стану світового господарства. Водночас стало очевидним, що навіть часткова ізоляція від зовнішніх ринків ус­кладнює функціонування економіки і забезпечення макроекономічної стабільнос­ті. На думку фахівців, скорочення зовнішньоторговельної квоти при зменшеному внутрішньому попиті може мати негативні наслідки. Зокрема, експортери втратять частину ринків збуту всередині країни, на які орієнтоване їх виробництво, і будуть змушені зменшити завантаження виробничих потужностей і зайнятість праців­ників. Із зменшенням експортної виручки скоротяться можливості придбання за рубежем інвестиційних товарів. А відтак виникнуть додаткові труднощі в обслуго­вуванні зовнішнього боргу і функціонуванню внутрішнього валютного ринку.

Цілком очевидно, що відношення економічного зростання, а значить і супро­воджуючого його збільшення попиту на вітчизняну продукцію неминуче можуть призвести до зниження ступеня включення Росії у світогосподарські зв'язки.

В 90-х роках Росії вдалося активізувати зовнішньоторговельну діяльність і на­рощувати обсяги обороту торгівлі, хоч вона поки що в цьому відношенні відстає не тільки від розвинених країн, але й деяких нових індустріальних держав.

Динаміка зовнішньої торгівлі Росії (млрд, дол.)

[Джерело: Статистичний щорічник України за 2000 р. с 565; w.w.w.odci.dov\cia\]

З таблиці видно, що протягом усіх років економічної перебудови Росія мала позитивне сальдо зовнішньої торгівлі, причому воно формувалося не стільки за рахунок форсування експорту, скільки через те, що обсяги імпорту практично не збільшилися. Внутрішній ринок Росії поки що вузький, щоб поглинути велику кількість імпортних товарів. Але позитивне сальдо зовнішньоторговельного ба­лансу допомагає вирішенню проблем платіжного балансу Росії.

В структурі експорту Росії з великим відривом лідирують мінеральні продук­ти — нафта, газ, руди, кольорових металів, а також метали. В імпорті перевага на­лежить машинам і продовольчим товарам.

Товарна структура експорту та імпорту Росії (1997, %)

[Джерело: И.А. Родионова, Т.М. Бунакова. Экономическая география. — С. 651-652].

Структура зовнішньої торгівлі Росії обумовлена низкою конкурентоспро­можністю товарів обробної промисловості. Справа не тільки в якості продукції, але й у надто високих матеріальних витратах на її виробництво. До того ж, вироб­ництво продукції у багатьох галузях є надто енергомістким.

За підрахунками фахівців, у більшості галузей промисловості Росії в середині 90-х років витрати на одиницю продукції були вищими, ніж в Японії, у 2,8 рази, США — 2,7, Франції, Німеччина та Італії — 2,3, Великобританії — у 2 рази. Дані свідчать про те, що у порівнянні з індустріальне розвинутими країнами промис­лове виробництво в Росії є більш матеріало-праце- та енерномістким. З огляду на це важко розраховувати на цінову конкурентоспроможність промислової про­дукції на зовнішньому ринку.

Водночас в окремих галузях російської економіки, які переважно орієнтовані на зовнішній ринок, поки що зберігається порівняно низький рівень матеріаль­них витрат. Зокрема, це стосується виробництва нікелю, чорних металів, про­дукції хімічної промисловості та ін. Це означає, що російські виробники і експор­тери мають певний резерв для цінової конкуренції на зовнішньому ринку.

Не можна не враховувати у зовнішньоекономічній політиці і чинники про­дуктивності праці. Адже продуктивність праці є одним з основних чинників, що визначають товарну конкурентоспроможність на світовому ринку. В обробній промисловості Росії цей показник в середині 90-х років був у середньому в 5-6 разів нижчим, ніж в промислово розвинутих країнах, і приблизно в 3-4 ра­зи нижчим, ніж в нових індустріальних країнах. А що стосується рівня продук­тивності праці в сільському господарстві, то в цій галузі економіки Росії спос­терігається ще більш вражаюче відставання. Так, в середині 90-х років за величи­ною доданої вартості, створеної в розрахунку на одного працюючого в цьому сек­тору Російська Федерація в 15-20 разів відставала від провідних країн Заходу.

Слід відзначити, що більшість країн світу забезпечують підвищення конку­рентоспроможності своїх товарів завдяки інноваціям. Але в умовах реформування російської економіки науково-технічний потенціал дещо послабшав. Протя­гом останніх років в Росії простежується стійка тенденція до скорочення реаль­них асигнувань на науку. За 1988-1997 pp. вони скоротились майже в 5 разів. Як­що загальні витрати на науку в СРСР становили 4% ВВП (що було найвищим по­казником в світі), то за період економічних перетворень в Росії частка асигнувань на згадані потреби у ВВП скоротились з 0,96% в 1991 р. до 0,2% у 1997 р.

За оцінками фахівців, основні галузі російської економіки за ступенем конку­рентоспроможності на світовому ринку поділяються на такі категорії: *> дуже сильна конкурентна позиція — чорна металургія; *> сильна конкурентна позиція — кольорова металургія, електроенергетика,

нафтохімічна, лісова, оборонна, зв'язок та телекомунікації; •> посередня конкурентна позиція — хімічна, автомобільна, суднобудування

(цивільне), машинобудування, приладобудування; <• слабка конкурентна позиція — авіаційна (цивільна), електронна, текстильна.

Частка Росії у світовому експорті товарів становила в 2000 році 1,5%, в імпорті товарів — 0,7%. Частка у світових послугах становила відповідно 0,7% і 0,9%.

Географічна структура зовнішньої торгівлі Росії характеризується перева­жанням Європейського Союзу, поступовим зниженням частки країн СНД і збільшення частки США. На країни СНД припадає 19% експорту і 27% імпорту Росії. Частка ЄС в загальному зовнішньоторговельному обороті Росії становить близько 40%, причому лідером тут є Німеччина. Але частка Росії в товарообігу ЄС не перевищує 5%. Частка обороту з країнами Азіатсько-Тихоокеанського еко­номічного співробітництва становить 10%.

Основними торговельними партнерами Росії є (1999 р.): США (експорт — 8,8%, імпорт - 7,9%), Німеччина (відповідно 8,5% і 13,8%), Україна (6,5% і 8,3%), Білорусь (5,1 і 10,7%), Італія (5,0% і 3,8%), Нідерланди (експорт — 4,8%), Казах­стан (імпорт — 4,6%).

З метою поліпшення зовнішньоекономічних зв'язків уряд Росії намагається активізувати участь країни в регіональних інтеграційних угрупуваннях. Основ­ними напрямками цих зусиль є: зміцнення економічного співробітництва з країнами СНД; налагодження ефективних стосунків з Європейським Союзом; зростання економічних позицій Росії в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Найбільшою є зацікавленість Росії у розвитку економічних взаємовідносин в межах СНД. Росія тут є домінуючою державою. На неї припадає близько 80% ВВП, дві третини промислового і половина сільськогосподарського виробництва країн СНД. Тому не дивно, що уряд Росії наполягає на формуванні таких сто­сунків з партнерами по СНД, які б відповідали якомога вищому рівневі інтег­рації. Таким рівнем з боку Росії вбачається економічний союз. В 1993 р. країни-члени СНД підписали Угоду про створення Економічного союзу; проте ця Угода, по суті, є тільки наміром, вона не реалізована (Україна, до речі, прийняла статус тільки асоційованого члена Союзу). Багато з членів СНД побоюються, що надмірна інтеграція може призвести до суттєвої економічної залежності їх від Росії. Тому інтеграційні процеси тут йдуть дуже повільно.

В цих умовах уряд Росії намагається в межах СНД зформувати локальні угру-пування з більш високим рівнем інтегрованості. В 1995 р. були заключені угоди про митний союз між Росією, Білоруссю й Казахстаном. В 1996 р. було підписано До­говір про поглиблення інтеграції в економічній і гуманітарній областях між Росією, Білоруссю, Казахстаном і Киргизстаном. В тому ж році було підписано Угоду про утворення Співтовариства Росії й Білорусі, яке є, по суті, економічним союзом, що й було зафіксовано в 1998 році. В 2000 р. Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан домовилися про створення Євразійського економічного співтовари­ства, метою якого є утворення єдиного економічного простору. Таким чином, в но­вих умовах здійснюється реалізація ідеї про єдиний Євроазіатський простір, що бу­ла висунута ще в XIX ст. Правда, масштаби такого простору поки що значно вужчі.

Складними є стосунки Росії з ЄС. Країни Союзу в сукупності посідають пер­ше місце в зовнішньоторговельному обороті Росії, звідти надходять переважаюча кількість інвестицій. Але, на відміну від України й деяких інших держав СНД, Росія не прагне до вступу в ЄС, принаймні, в найближчі часи. Це б означало руй­нування механізму інтеграції в СНД, який Росія так ретельно забудовує.

Крім того, не можна забувати, що неминучим наслідком членства Росії в ЄС стане втрата Росією захисних тарифів у взаєминах з країнами-членами ЄС. Справа в тому, що у федеральному бюджеті Росії приблизно 40% становлять митні доходи. Адже саме така частка країн ЄС у зовнішньоторговельному обороті Росії. Якщо ж врахувати й те, що входження в ЄС потребує передачі в Брюссель суттєвої частини питань зовнішньої і оборонної політики, то стане цілком зро­зумілою неминуча втрата Росією своєї суверенності. Цілком природно, що така перспектива не влаштовує Росію.

Поки що інтересам Росії відповідає рівень відносин з єдиною Європою, що склався на базі існування угоди про партнерство і співробітництво, які ґрунту­ються багато в чому на нормах СТО. І справа нині за тим, щоб якомога повніше використовувати ці можливості.

Що стосується подальшого розширення взаємовигідного співробітництва з країнами Східної та Південно-Східної Азії, то наразі Росія не вважає за необхідне ставити завдання включення її в зону вільної торгівлі й інвестицій в АТР. Прак­тичне вирішення цієї проблеми — завдання більш віддаленої перспективи.

На думку фахівців, взаємодіючи з ЄС і АТР, Росія повинна відігравати роль своєрідного транзитного мосту між Європою і Азією, використовуючи еко­номічні вигоди свого географічного положення. Створення єдиного економічно­го простору на території колишнього СРСР, на думку прихильників цього варіанту, сприяло б пожвавленню економічно виправданих і технологічно визна­чених виробничо-коопераційних зв'язків російських підприємств з їх колегами з колишніх радянських республік. Вважається, що створення економічного союзу з країнами СНД полегшило б проблему транспортування російських зовнішньо­торговельних вантажів на європейському та азіатському напрямках.

Особливості ділової етики

Ділова етика бізнесменів Росії, по суті, зараз тільки формується, оскільки за радянських часів усі дії суб'єктів економічної діяльності були суворо регламенто­вані центральною владою й межі прояву власної ініціативи були дуже вузькими. Вихід Росії у відкритий світовий ринковий простір супроводжувався ефектом психологічного шоку для значної маси російських бізнесменів, що тільки «наро­джувалися»; така ситуація є типовою й для інших пострадянських країн. Лібе­ралізація економічних відносин, зокрема, в зовнішній сфері, багатьма була сприйнята як сигнал уседозволеності. Розрослися кримінальні структури.

В 2000 р. при сприянні ЮНЕСКО Торговельно-промислова палата Росії про­вела конференцію: «Бізнес і культура світу: репутація вітчизняного підприєм­ництва й образ Росії в ІІІ-му тисячолітті». В доповіді президента ТПП Росії С. Смірнова відзначалося, що в середовищі російських бізнесменів не завжди прийнято керуватися етичними стандартами бізнесу, і сьогодні лише невелика частина ділових людей має репутацію чесних і надійних партнерів. В практиці більшості підприємців наявний низький рівень ділової культури, тому нерідко за рубежем образ російського бізнесмена є синонімом шахрая, нечесного, безприн­ципного «нового росіянина», що обманює партнерів.

За думкою С. Смірнова, такий результату пояснюється втіленням у суспіль­ну психологію в 90-ті роки ідеї про те, що в процесі первинного накопичення капіталу можливо застосувати низку незаконних методів (аж до кримінальних). Пропаганда цієї ідеї в засобах масової інформації руйнівно вплинула на сумлінність багатьох підприємців і суспільства, спотворила уявлення про ділову культуру. В звичайній діловій практиці в середовищі російського бізнесу досить таки частою є необов'язковість виконання угод, недобросовісна конкуренція, а також корупція, що сприяло формуванню негативного ставлення до російських бізнесменів, особливо за кордоном. Останнім часом недобросовісні підприємці стали використовувати хиби в законодавстві для отримання сумнівних доходів.

За думкою директора московського бюро ЮНЕСКО В. Ройтера, в Росії скла­лося негативне ставлення до підприємництва, й бізнесмена нерідко сприймають як особу, що є джерелом корупції. При цьому неетична поведінка бізнесмена нерідко призводить до збитків та іншим негативним наслідкам для його бізнесу й економіки Росії.

Відзначалося, що Росія увійшла до групи країн світу із значною часткою «тіньової» економіки, що сприяє формуванню в сфері міжнародного бізнесу не­гативного образу російського підприємця. За оцінками МВС Росії, в 1999 р. в «тіньовому» бізнесі економіки Росії були зайняті десятки мільйонів чоловік і понад 40 тисяч фірм, з якими пов'язані сотні банків і спільних підприємств.

Проте не слід вважати, що ці негативні явища природно притаманні російському народу й представникам російського ділового світу. В XIX ст. і на початку XX ст. слово російського підприємця мало міцну моральну силу й креди-тоздатність, особливо у купців 1-ї гільдії. Сьогодні так звані «нові росіяни» є піною, яка утворилася на тлі недосконалення законодавства і, часто, безпорад­ності уряду. Треба сподіватися, що згодом на їх місце прийдуть чесні підприємці, які будуть заробляти гроші не шахрайськими махінаціями й крадіжкою, а силою свого розуму й знанням законів та звичаїв світового ринку.

Щодо національних особливостей російської ділової людини, то вони багато де в чому збігаються з особливостями українців, оскільки ми маємо спільні істо­ричні корені і тривалий час взаємного спілкування в межах однієї країни. Проте є й деяка специфіка, що виокремлює росіян від інших східних слов'ян.

Росіяни належать до поліактивних культур. Вони схильні одразу братися до декількох справ; не встигаючи завершити якийсь з етапів, вони повертаються до нього пізніше. В цьому вони подібні до представників середземноморських куль­тур. Характерною рисою росіянина, на яку давно звернули увагу, є витрати неви­правдано довгого часу на «розкачку» і в кінці — напружена праця в авральному режимі. Самі росіяни при цьому згадують поговірку, яка їм подобається: «росіяни довго запрягають, але швидко їдуть». Кінцева мета, як правило, досягається, але така манера працювати вражає іноземців і не дуже подобається їм, особливо представникам моноактивних культур.

Росіяни переважно екстраверти. Вони цінують спілкування в неформальних обставинах, в дружніх бесідах. Вони намагаються виявляти себе гостинними ха­зяями, якщо переговори йдуть на їх території. Росіяни прагнуть залучити до себе друзів в ділових сферах й самі відповідають щирою дружбою.

Хибною стороною російських бізнесменів є часто небажання дотримуватися точного строку виконання угоди й зневага до «дрібниць». Сильною стороною є наполегливість і воля в досягненні мети, які особливо проявляються в екстре­мальних ситуаціях.

Інтереси України в Росії

Росія має важливе значення для економічного розвитку України. По-перше, Росія являє собою потенційно широкий ринок збуту українських товарів; по-дру­ге, вона є постачальником важливих для української економіки товарів, в першу чергу, енергоносіїв; по-третє, з Росією у нас налагоджені кооперативні зв'язки у ви­робництві продукції високотехнологічних галузей, в тому числі в аерокосмічній.

Незважаючи на деяке зменшення частки Росії в українському зовнішньотор­говельному обороті, вона й сьогодні є головним торговельним партнером Ук­раїни. На Росію припадає (в 2000 р.) 32,7% всього зовнішнього товарообігу, 24, 1% експорту й 41,7% імпорту України. За рахунок російських поставок Україна переважно забезпечує свої потреби в нафті й газу. З іншого боку, на російський ринок Україна постачає метали й іншу продукцію.

Динаміка зовнішньої торгівлі товарами України з Росією (млн. дол.)

В структурі українського експорту в Росію основна частка припадає на про­дукцію металургійної промисловості (26,8%); реактори ядерні, котли, обладнання та механічні прилади (13,6%); продукція неорганічної хімії (8,3%); м'ясо (5,5%).

В імпорті з Росії переважають енергоносії (63,5%); машини й обладнання (8,5%); руди (3,4%); засоби наземного транспорту (2,7%).

Росія є також одним з найбільших інвесторів в економіку України.

Прямі інвестицій з Росії до України (млн. дол.)

[Джерело: Статистичний щирічник України за 2000 рік. С. 287].

Отже, цілком очевидним є великий інтерес України в Росії, її зацікавленість в забезпеченні своєчасного постачання великих обсягів продукції російських виробників. Ситуація склалася на російсько-українському ринку таким чином, що українські підприємства, котрі традиційно були орієнтовані головним чином на російського споживача, наразі перебувають у складному становищі. І причи­ною цього є недосконалість цінової політики в Україні.

Крім того, високі тарифи на транспортні послуги в Україні зумовили зміну напрямків потоків російських вантажів у західному напрямку через порти і транспортні магістралі Білорусі і країн Балтії. Недосконалість українського зако­нодавства з питань зовнішньоекономічної діяльності є одним з істотних негатив­них чинників, які явно уповільнюють просування українських товарів і послуг на ринок Росії і на світовий ринок.

З огляду на викладене постає питання про подальші перспективи розвитку ук­раїнсько-російських зв'язків, наскільки ці взаємини відповідатимуть інтересам Росії й України. Є всі підстави стверджувати про існування об'єктивної потреби зберегти і розширити господарські зв'язки з російськими партнерами. Іншими сло­вами, розширення товарообороту між Росією і Україною нині відповідає інтересам обох цих країн. А для цього необхідно вжити заходів щодо синхронізації законодав­ства України і Росії, особливо у сфері оподаткування, митної політики, інвес­тиційної діяльності тощо. Справа в тому, що саме неврегульованість завдає обом країнам відчутних збитків. Тому й нема належних умов для створення ТНК, пере­ливання капіталів, що гальмує процес входження обох країн в систему світогоспо-дарських зв'язків. Наявні правові непорозуміння в торговельно-економічних відносинах необхідно усунути в процесі реалізації Програми розвитку економічно­го співробітництва між Росією і Україною на 1998-2007 pp. Впровадження цієї Програми повинно бути забезпеченим міждержавною угодою між цими країнами.

Співробітництво з партнерами з країн СНД і, насамперед, з Росією має вели­ке значення для України, економіка якої тісно пов'язана з економіками країн СНД. Домовленість президентів України та Росії в Сочі, Мінську, Москві та Дніпропетровську дають підставу для сподівання на реальні зміни в економічній сфері двох держав і в рамках СНД. Свідченням усвідомлення нинішнього вибору України в її просуванні в напрямку СНД є виступ Президента України Л.Д. Куч­ми на конференції «Україна на порозі XXI століття». Але, як справедливо, на наш погляд, відзначають фахівців, треба визнати необхідність існування певного пе­рехідного періоду, протягом якого країнам СНД належить модернізувати власні економічні механізми на ринковій основі, сформувати самостійні національні еко­номіки і поступово просуватися у світогосподарські зв'язки. Саме взаємне співробітництво, розвиток процесів їх інтегрування відіграватиме важливу роль стабілізуючого чинника пом'якшення труднощів переходу до ринкової економіки.