6.2. Економіка найменш розвинутих країн

Місце у світовій економіці

Група країн, до яких відносять найменш розвинуті, тобто країни з низьким доходом, — багаточисельна. Різні спеціалісти включають до неї від 54 до 60 країн. Показники, за допомогою яких визначається міра нерозвиненості країн — не до­сконалі. Частіше за усе рівень соціально-економічного розвитку оцінюють за рівнем письменності, за душовим ВВП, купівельною спроможносте», розміром зовнішнього боргу, структурою господарства, структурою зайнятості населення в різних сферах виробництва і т.д. Як би не намагалися виявити універсальний показник бідності, він буде далекий від ідеального.

За класифікацією Світового банку країн із душовим ВВП менше 800 доларів у рік у світі нараховується 54. Виключимо із списку країни з «перехідною еко­номікою» і вийде 48 держав. Більш усього їх у Тропічній Африці південніше Са­хари — 38; у Латино-Карибському регіоні — 3 (Гаїті, Гондурас, Нікарагуа), в Азії — 7 (Афганістан, Бутан, Ємен, Камбоджа, Лаос, М'янма, Непал).

Економічні показники деяких найменш розвинутих країн

[Джерело: \vw\v.odci.dov\cia р. 212-230],

Причини бідності цих країн різні: наслідок хижацької колоніальної політики (Гаїті, М'янма, Кот-д'Івуар), периферійне положення (Непал, Бутан), відсутність значних запасів корисних копалин (Чад, Нігер, Бенін), диктаторські режими (Гондурас), відсутність виходу до моря (Малі, Центрально-Африканська Республіка, Уганда), слаборозвинена транспортна, фінансова і соціальна інфраст­руктури.

Слаборозвинені країни відрізняються неконтрольованою і нерегульованою демографічною ситуацією, при якій ріст ВВП країни не поспіває за ростом чи­сельності населення. У них низька тривалість життя (у середньому 40-57 років), висока смертність (20-26 проміле), у тому числі і дитяча (135-170 проміле).

Характеристика соціально-демографічних показників ряду найменш розвинутих країн

[Джерело: МЭ и МО, №11, 2000, с. 9.]

На 1999 p. біля 840 млн. чоловік у країнах, що розвиваються, страждало від постійного недоїдання; біля 1,3 млрд, людей мало щоденні прибутки в розмірі менше 1 долара; більш ніж у 1,1 млрд. чол. очікувана тривалість життя не переви­щувала 40 років.

У слаборозвинених країнах основну частину споживчого бюджету складають витрати на харчування. У світі виділяють 25 країн, де за останні 25 років відбуло­ся зниження калорійності щорічного раціону. Якщо в 1970 р. у 24 країнах на од­ну людину в середньому в день припадало більше 2 тис. калорій, то в 1996 р. їх за­лишилося 17, а нижче цього рівня опустилися 8 країн: Ангола, Бурунді, Заїр, Замбія, Камбоджа, Мозамбік, ЦАР, Чад. Додамо до них Руанду, Ефіопію, Ерит-рею, і загальна чисельність населення «країн недоїдання» складе 460 млн. чол.

Основа економіки цих країн — екстенсивне сільське господарство. На його частку припадає 40% ВВП. Зайнято в ньому до 80% працюючого населення.

Багато видів сільськогосподарської продукції є головними статтями експорту цих країн і забезпечують до 90% валютних надходжень (какао в Кот'д Івуарі і Гані, кава в Нікарагуа й Ефіопії), падіння цін або попиту на їхню продукцію відразу ж знижує прибутки країн. Інтенсифікація і модернізація низько продуктивного сільського господарства в даних умовах нереальна через відсутність можливості накопичення капіталу для його наступного інвестування в модернізацію.

Через фінансову і політичну нестабільність ці країни слабо інтегровані у світове господарство, сюди поволі іідуть інвестиції.

Проблеми економічного розвитку

Проблеми слаборозвинених країн полягають у тому, що вони не мають влас­них резервів для подолання бідності. Відсутність багатих покладів корисних копа­лин не дає їм можливості одержати прибутки від мінеральної ренти. Якщо ж і якісь корисні копалини є в надрах країни, їхній видобуток залежить від притоку зовнішніх інвестицій. Але тут гальмом для них виступає політична нестабільність і відсутність транспортної інфраструктури. Можна було б розраховувати на при­ток капіталів для створення трудомістких виробництв, але низький рівень пись­менності, високий при цьому відсоток функціонально неосвітченого населення стримує розвиток даних виробництв. Світове співтовариство постійно надає допо­могу цін групі країн у різних формах, але відсутність механізму її раціонального застосування призводить до розкрадення та розбазарювання цих надходжень.

Вкрагі низький рівень накопичення коштів населення і капіталів виробництва унеможливлює інвестування галузей для створення засобів виробництва, підготовки кваліфікованої робочої сили, удосконалення технологій. Це, у свою чергу, не сприяє росту продуктивності праці, викликає низький рівень споживання, тобто низький рівень накопичення є результатом злиднів і одночасно причиною їх збереження.

Незначні інвестиції, що мають місце, не забезпечують впровадження нових технологи!. Низький попит навіть на товари першої необхідності не дає можли­вості створювати підприємства серійного виробництва.

Слаборозвинені країни знаходяться на початковому етапі розвитку індустріального суспільства, тому з промислового виробництва в них зазвичай розвинуті галузі з видобутку корисних копалин і переробки сільськогосподарсь­кої сировини на експорт; третій напрямок — виробництво продуктів харчування і товарів повсякденного попиту для споживання усередині країни.

Галузева структура ВВП деяких найменш розвинутих країн (2000 р.,%)

[Джерело: \vww.odci.dov\cia , р. 221-235. ]

У цих країнах промислове виробництво зосереджене в основному на малих підприємствах. По числу зайнятих малі підприємства займають друге місце після аграрного сектора і багато в чому пов'язані з аграрним сектором. Вони більш ефективно використовують наявні незначні сировинні ресурси, постачають насе­ленню споживчі товари, виробляють сільськогосподарський реманент. Це особ­ливо важливо в умовах нерозвиненості складського і холодильного господарства, відсталості інфраструктури і постійних перебоїв у подачі електроенергії. У Східній Африці, наприклад, через проблеми з електроенергією 70% ремісників працюють у помешканнях без електрики і водопроводу. Крім цього, рівень інтен­сифікації виробництва на таких підприємствах нижчий, ніж на великих, що дає можливість створювати додаткові робочі місця. На таких підприємствах велика питома вага живої праці, у тому числі неврахованої: сімейної, дитячої і жіночої.

Можливість дрібних підприємств пристосовуватися до нестабільної еко­номічної ситуації знайшла відбиток в особливих їхніх формах — об'єднанні про­мислової і сільськогосподарської діяльності. Це так звана «сільська індустріалізація» і «мала індустріалізація», що створюється за межами великих міст для максимального наближення до сировинної бази.

Такі форми підприємництва дають можливість розширити масштаби викори­стання місцевих природних ресурсів, а за рахунок розвитку трудомістких вироб­ництв знизити відтік робочої сили із сільської місцевості.

У ряді країн, що розвиваються, стали створюватися кластери — групи малих підприємств, територіальна пов'язаних між собою, що здійснюють спільні за­купівлі сировини і збуту готової продукції. Малі підприємства витримують кон­куренцію з більш значними виробниками подібної продукції завдяки економії на адміністративному штаті і більш детальному вивченні місцевих ринків.

Відбувається помітна диференціація малих підприємств за щаблем технічної озброєності, спеціалізації, рівнем кваліфікації кадрів, продуктивності праці. Коо­перація дрібних підприємств з великими призводить до якісних змін у промисло­вості. Нові стимули росту дрібного виробництва створює інтернаціоналізація світового господарства при активній ролі ТНК. Об'єктом їх інтересу є малі підприємства в текстильній, взуттєвій, швейній промисловості. Розширюється число малих підприємств з виробництва продукції народних промислів. Кустарні і ремісничі майстерні з великою питомою вагою ручної праці користуються підтримкою уряду своїх країн не тільки з урахуванням економічної необхідності, але і як охорона культурної спадщини. Широко функціонує неформальний (не-організований, неофіційний, нерегульований, нецензований) сектор. За звичай, до нього відносять ту частину населення, що зайнята в традиційно відсталих га­лузях економіки, і не враховується офіційною статистикою, відрізняється низь­кими прибутками, часто в натуральній формі, на грані фізичного виживання. Це самі дрібні підприємства, що виробляють товари і послуги, а також незалежні, са-мозайняті виробники в містах.

В Азії й Африці більше 50% жінок, не зайнятих у сільському господарстві, працюють у неформальному секторі (Замбія — 72%, Гамбія — 62%). Це роздрібна торгівля і традиційні послуги.

Високі темпи урбанізації переповняють міста надлишковою робочою силою, у них питома вага неформальної зайнятості складає 20-60%. Неформальний сек­тор виготовляє текстиль, килими, іграшки, взуття, біжутерію, перуки, штучні квіти.

Починаючи з 60-х років слаборозвинені країни здійснюють політику імпор-тозамінної індустріалізації. До раніше сформованої харчової, тютюнової і текс­тильної промисловості додалися металургія, металообробка, сільськогосподарсь­ке машинобудування (в основному на рівні складання) і приладобудування: складання холодильників, пральних машин, кондиціонерів. Як правило, у їхньо­му виникненні брав участь іноземний капітал.

Регіональні особливості

Найбільше число слаборозвннених країн знаходиться в Тропічній та Екваторі­альній Африці (ТА). Ця група країн включає 38 держав, на них припадає 1,24% сві­тового ВВП. їх сукупний зовнішній борг складає 223 млрд дол. Його відношення до ВВП — найвище у світі — 70%, його вартість у 2,5 рази перевищує експортні надхо­дження, а на обслуговування боргових зобов'язань іде 20% прибутків від експорту.

Причини боргової проблеми — вузькість слабо диференційованого експорт­ного сектора, несбалансованість економіки, нездатність використовувати перева­ги міжнародного поділу праці, величезна залежність від зовнішніх ресурсів.

При питомій вазі населення в 10,8% на цю групу країн припадає 0.4% світово­го торгового експорту; 0,7% світового промислового і 3,23% сільськогосподарсь­кого виробництва.

У 90-х роках в порівнянні в 80-ми середньорічні темпи росту ВВП на душу населення виросли в Нігері, Нігерії, Гані, Ефіопії, Гамбії, Танзанії, Сенегалі, Мо­замбіку, Буркіна-Фасо, Судані і Свазіленді. Не змінилися — у Малі і на Мадага­скарі і знизилися — в інших країнах Тропічної Африки.

Частка експорту у ВВП із 1970 року стабільно росла в Мавританії, Свазіленді, Малі і Маврікії; падала — у ЦАР, Судані і Замбії. Більше всього від експорту за­лежать такі країни як: Ангола, Конго, Габон, Мавританія, Свазіленд, Ботсвана і Маврікш (у них надходження від експорту дають від 50 до 82% ВВП). Зміна рин­кової кон'юнктури сильніше усього може вдарити саме по економіці цих країн.

У ряді країн частка експорту в накопиченні ВВП нижче 15% (Судан, Нігерія, Буркіиа-Фасо, Руанда). На ці країни можливі зміни ринкової кон'юнктури не спричинять Істотного негативного впливу, але в той же час настільки низький по­казник експортних можливостей свідчить або про перебудову структури госпо­дарства (у Судані і Нігерії) за рахунок реформ, або про слабкі експортні можли­вості (Буркша-Фасо, Руанда).

Найвищі темпи річного приросту ВВП у регіоні відзначалися в 1951-1960 pp., під час звільнення від колоніальної залежності. За останні 10 років вони знизи­лися до 1,3% (табл. 8). Якщо країни, що розвиваються, за період із 1900 року в ос­новному нарощували середньорічні темпи росту ВВП, то країни ТА їх неухильно знижували з 60-х років. У даний час ці темпи в 3,8 рази нижчі, ніж у цілому по країнах, що розвиваються.

З країн ТА спостерігається відтік капіталу: у 1991-2000 pp. він склав 15 млрд дол. основні причини — політична нестабільність, відсталість, низька норма при­бутку І казнокрадство.

У більшості країн ТА впровадження неоліберальної моделі господарювання призвело до зниження загального рівня життя. Найвищі темпи зниження особис­того подушсвого споживання за 1980-1999 pp. відзначалися в Кот-д'Івуарі, Мада­гаскарі. Гамбії, Нігері, Нігерії, Замбії й Анголі (їхні темпи складали 2,5-7,8% у рік).

На відміну від інших регіонів країн, що розвиваються, де ареали злиднів і бідності за останні 10 років скоротилися, у ТА вони розрослися і це 28% населення.

Динаміка економічного росту й участі країн Тропічної й Екваторіальної Африки в міжнародному поділі праці, %

[Джерело: МЭ и МО, №6, 2001, с. 97-100.]

Середньорічні темпи росту ВВП у країнах Тропічної й Екваторіальної Африки, %

[Джерело: МЭ и МО, №9, 2001. с. 9-і.]

В останні роки дещо змінилося положення в сільському господарстві ряду країн: вони стали відмовлятися від традиційного монокультурного господарства. Наприклад, Гана, відома як головний виробник какао-бобів, тепер займається ви­рощуванням ананасів і виробництвом ананасового соку. За оцінками експертів, для модернізації сільського господарства, в нього щорічно потрібно вкладати 25% бюджетних коштів країн ТА; у даний час ця цифра складає 7-8%.

Африканські країни намагаються наслідувати економічні моделі НІК ПСА. Так, Гана у своїй програмі досягнення до 2020 р. статусу держави із середнім при­бутком намагається з'єднати підходи Сінгапуру — з розвитку людських ресурсів і ринків капіталів, із досягненнями Малайзії й Індонезії в сільськогосподарсько­му виробництві, Республіки Кореї, Таїланду й Індонезії — у текстильному вироб­ництві. У створених за підтримкою МБРР зонах спільного підприємництва функціонують підприємства з випуску електроніки і високоточних приладів. Здійснюється програма комп'ютерної підготовки, створюються науково-дослідні центри.

Одним із варіантів виходу зі злиднів для ряду країн може стати розвиток еко-туризму. Перспективність цього напрямку індустрії подорожей обумовлена еко-логізацією суспільної свідомості жителів розвинутих країн, ростом їхньої занепо­коєності руйнацією природного середовища в Африці, тягою до природи, особли­во екзотичної, населення західних індустріальних мегаполісів. У даний час на ча­стку Африки припадає 2% міжнародних туристів і 1% прибутків від світового ту­ризму. За експертними оцінками внесок у ВВП туризму в Ботсвані, Лесото і Гані в найближчі роки може скласти 4-5%; у Гамбії — 10%. Високими темпами туризм розвивається в Танзанії, Замбії, Сенегалі. Прибутки від екотуризму можуть бути спрямовані на вирішення проблем продовольчого забезпечення, захист навко­лишнього середовища, подолання наслідків псевдоурбанізації.

Бібліографія

1. Азоев Г.Л. Конкуренция. - М.: ЦЕИМ, 1999.

2. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия. — СПб: Питер, 1999.

3. Антонов X. Мировая валютная система и международные расчеты. — М.: БЕК, 2000.

4. Аоки М. Фирма в Японской экономике. — СПб.: Лениздат, 1995.

5. Береславська О.І., Наконечний О.М., Пясецыса М.Г. та ін. Міжнародні розра­хунки та валютні операції: Навч. посібник. — Київ: КНЕУ, 2002.

6. Бирюков П.Н. Международное право: Учебник. — М.: Юрист, 1999.

7. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси. — Київ: Знання-Прес, 2002.

8. Бровков С., Руденко Л. Валютно-фінансові механізми в міжнародному бізнесі — Київ: Україна, 2001.

9. Буглай В.В., Ливенцев Н.Н. Международные экономические отношения. — М.: Финансы и статистика, 1997.

10. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі. — Київ: Основи, 2000.

11. Валютный рынок и валютное регулирование /Под ред. Платоновой И.Н. — М.: БЕК, 1999.

12. Герчикова И.Н. Международное коммерческое дело: Учебник. — М.: ЮНИ-ТИ, 1996.

13. Герчикова И.Н. Международные экономические организации. — М.: Кон-салтбанкир, 2000.

14. Гіл Ч. Міжнародний бізнес. — Київ: Основи, 2001

15. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ. /Кер. авт. кол. і наук. ред. Циганкова Т.М. — К.: КНЕУ, 2003.

16. Гольнберг М.А., Хасан-Бек А.М. Основы финансового инвестирования. — Киев: Знання, 1998.

17. Горбунов С.В. Международный валютный фонд. — М.: Экономика, 1988.

18. Грейсон Дж. К., О'Делл К. Американский менеджмент на пороге XXI века. — М.: Экономика, 1995.

19. Данілов О.Д., Пернарівський О.В., Горбанський Б.М. Міжнародні розрахун­ки та валютний контроль: Навчальний посібник/За ред. Оніщенка В.А. — Ірпінь: АДПС України, 2002.

20. Договор на оказание услуг типа «Инжиниринг». Рекомендации по подготов­ке. — М.: Инжиниринг, 1990.

21. Друкер П. Як забезпечити успіх у бізнесі. — Київ: Україна, 1994.

22. Дэниеле Дж. Д., Радеба Ли. X. — Международный бизнес: Учебник. — М.: Де­ло, 1994.

23. Економіка зарубіжних країн: Навчальний посібник/За ред. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Ржепишевського К.І. — Київ: ЦУЛ, 2003.

24. Економіка підприємства: Підручник/За ред. Покропивного С.Ф. — Київ: КНЕУ, 2007.

25. Економічний розвиток і державна політика. Практикум. ./За ред. Єханурова Ю., Розпутенка І. - Київ: К.І.С., 2001.

26. Економічний розвиток і державна політика. Практикум. /За заг. ред. Розпу­тенка І. - Київ: К.І.С., 2002.

27. Європейський Союз. — Київ: Port — royal, 1999.

28. Зайцева О.Г. Международные межправительственные организации. — М.: Наука, 1998.

29. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник/За ред. Козака Ю.Г., Новацького В.М. — Одеса; Астр-принт. 2001.

30. Иванов Ю.Б. Конкурентоспособность предприятия в условиях формирова­ния рыночной экономики. — Харьков: Консум, 1997.

31. Ильин Ю.Д. История и право Европейского Союза. — Харьков: Консум, 1998.

32. Киреев А.П. Международная экономика: В 2-х ч. — Ч. II. Международная ма­кроэкономика: открытая экономика и .макроэкономическое программирова­ние. Учебное пособие для вузов. — М.: Международные отношения, 1999.

33. Киреев А.П. Международная экономика: В 2-х ч. — Ч.І. Международная ми­кроэкономика: движение товаров и факторов производства. Учебное пособие для вузов. — М.: Международные отношения, 1997.

34. Кириченко О., Ковас I., Ятченко А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності. — Київ: Фінансист, 2000.

35. Комарницкий Я., Яремчук И. Финансово-инвестиционный анализ. — Киев: ВІПОЛ, 1996.

36. Котлер Ф. Маркетинг. Менеджмент — СПб: Питер, 1998.

37. Кратко И.Г. Международное предпринимательство: Учебное пособие. — М.: ИНФРА, 2001.

38. Кругмаи П.Р., Обстфельд М. Международная экономика. Теория и полити­ка: Учебник. - М.: ЮНИТИ, 1997.

39. Линдерт П.Х. Экономика мирохозяйственных связей: Учебник. — М.: Про­гресс, 1992.

40. Лицензионные соглашения. Рекомендации по их подготовке . — М.: Интер­принт, 1990.

41. Ломакин В.К. Мировая экономика: Учебник — М.: ЮНИТИ, 1999.

42. Лук^чяиенко Д.Г. Міжнародна економічна інтеграція — Київ: ВІПОЛ, 1996.

43. Львов Д.С. Экономика развития. — М.: Экзамен, 2002.

44. Льюис Р.Д. Деловые культуры в международном бизнесе. — М.: Дело, 1999.

45. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономика: принципы, проблемы и политика. — В 2т; T.I, M.: Республика, 1992.

46. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономика: принципы, проблемы и политика. — В 2т; Т.П, М.: Республика, 1992.

47. Международная торговля/Под ред. Гольцберга М.А. — М.: Бином, 1994.

48. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник/ Под ред. Красавиной Л.Н. — М.: Финансы и статистика, 2000.

49. Международные стратегии экономического развития: Учебное пособие/Под общей редакцией академика Пахомова Ю.Н. — Киев-Донецк, 2001.

50. Международные экономические отношения: Учебник/Под ред. Жуко­ва Е.Ф. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999.

51. Международные экономические отношения: Учебник/Под ред. Рыбалкина В.Е. - М.: ЮНИТИ, 1999.

52. Международный менеджмент: Учебник/Под ред. Пивоварова С.Э. и др. — СПб: Питер, 2000.

53. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Учебник — М.: Дело, 1995

54. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран: Учебник/Под ред. Коле­сова В.П., Осьмовой М.Н. - М.: Флинта, 2000.

55. Мировая экономика: Учебное пособие/Под ред. Николаевой И.П. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000.

56. Митний Кодекс України. — Київ: Парламентське видавництво, 1998.

57. Міжнародна економіка: Навчальний посібник/За ред. Козака Ю.Г., Новаць-кого В.М. - Київ: АртЕк, 2002.

58. Міжнародна інвестиційна діяльність: Підручник/За ред. Лук'яненка Д.Г. — Київ: КНЕУ, 2003.

59. Міжнародне оподаткування: Навчальний посібник/За ред. Козака Ю.Г., Сліпця В.М. - Київ: ЦУЛ, 2003.

60. Міжнародні валютно-кредитні відносини/За ред. Філіпенка А.С. — Київ: Либідь, 1997.

61. Міжнародні економічні відносини. Система регулювання міжнародних еко­номічних відносин/ За ред. Філіпенка А.С. — Київ: Либідь, 1997.

62. Міжнародні організації: Навчальний посібник/За ред. Козака Ю.Г., Кова-левського В.В. - Київ: ЦУЛ, 2003.

63. Міжнародні фінанси: Навчальний посібник/За ред. Козака Ю.Г., Ковалевсь-кого В.В., Ржепішевського К.І. — Київ: ЦУЛ, 2003.

64. Мозговой О.Н. Фондовый рынок Украины — Киев: Феникс, 1997.

65. Мючиелли Жан-Луи. Международные экономические отношения. — М.: ССАТ, 1995.

66. Нешатаева Т.Н. Международные организации и право. — М.: Дело, 1999.

67. Никитин С., Глазова Е., Степанова М. Мировые цены: особенности форми­рования // Мировая экономика и международные отношения, 1997, №3.

68. Овчинников Г.П. Международная экономика: Учебное пособие. — СПб: Изд.-во Михайлова В.А., 1999.

69. Опришко В.Ф. Міжнародне економічне право. — Київ: Либідь, 1995.

70. Пахомов Ю.М., Лук'яненко Д.Г. Губський Б.В. Національні економіки в гло­бальному конкурентному середовищі. — Київ: Україна, 1997.

71. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отноше­ния. М.: Прогресс, 1994.

72. Погорлецкий А.И. Экономика зарубежных стран: Учебник. — СПб: Питер, 2000.

73. Портер М. Международная конкуренция: Учебник. — М.: Международные отношения, 1998

74. Портер М. Стратегії конкуренції — Київ: Основи, 1998.

75. Розміщення продуктивних сил: Підручлтік за ред. Ковалевського В.В., Ми-хайлгок О.Л., Семенова В.Ф. — Київ: Знання, 2001.

76. Рокоча В.В. Міжнародна економіка. — Київ: Таксон, 2000.

77. Рут Ф.Р., Філіпенко А.С. Міжнародна торгівля та інвестиції: Підручник. — Київ: Основи, 1998.

78. Світова економіка: Підручник/За ред. Філіпенка А.С. — Київ: Либідь, 2000.

79. Сергеев ЕЛО. Международные экономические отношения. — М.: Маркетинг, 2002.

80. Система світової торгівлі: Практичний посібник. — Київ: K.I.C., 2002.

81. Сіваченко ЇЛО. Міжнародний агробізнес: Навч. посібник. — Київ: ЦУЛ, 2003.

82. Соколенко C.I. Глобалізація і економіка України. — Київ: Логос, 1999.

83. Социально-экономическая география зарубежного мира/Под ред. Вольского В.В. - М.: ДРОФА, 2001.

84. Татеиси К. Вечный дух предпринимательства. — Киев: Укрзакордонвизасер-вис, 1992.

85. Томпсон А.А., Стрикленд А.Дж. Стратегический менеджмент.: Учебник. — М.: ЮНИТИ, 1998.

86. Томпсон А.А., Формби Дж. Экономика фирмы — М.: Бином, 1998.

87. Управління зовнішньоекономічною діяльністю/За ред. Кредісова АЛ. — Київ: Віра - Р, 1998.

88. Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства (ор-ганізації)/3а ред. Сіваченка І.Ю. — Київ: ЦУЛ, 2003.

89. Феонова Л.А. Внешнеторговые контракты. — М.: Приор, 2001.

90. Фомичев В.И. Международная торговля: Учебник. — М.: ИНФРА — М, 2001.

91. Фонтейн Паскаль. Європа в 10 пунктах. — Київ: Альтернативи, 1999.

92. Хэррис Дж.М. Международные финансы. — М.: Международные отношения, 1996.

93. Циганкова Т.М., Петрашко Л.П., Кальченко Т.В., Міжнародна торгівля: На­вчальний посібник. — Київ: КНЕУ, 2001.

94. Шевчук В. Міжнародна економіка: Теорія і практика. — Навчальний посібник. — Львів: Каменяр, 2003.

95. Шемет Т.С. Міжнародні фінанси. — Київ: Либідь, 2000.

96. Шершньова З.С., Оборська С.В., Стратегічне управління: Навч.посібник. — К.: КНЕУ, 1999.

97. Шреплер Х.А. Международные экономические организации. — М.: Между­народные отношения, 1999.

98. Экономическая стратегия фирмы: Уч. пособие/Под ред. Градова А.П. — СПб: Спецлит; 2000.

99. Энг М.В., Лис Ф.А, Мауер Л. Дж. Мировые финансы. - М.: ДеКА, 1998.

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

Ю.Г. Козак, К.І. Ржепішевський, В.В. Ковалевський, Н.С. Логвінова,

В.М. Осипов, Є.Н. Волошин, М.А. Левицький, Ю.І. Граматік,

М.С. Гаврилов, Д.А. Верлан, Л.В. Ринкова, Л.А. Сандюк, Ю.Б. Валуев,

Л.Б. Логачова, В.О. Сафонов, В.М. Мазур, К.О. Попова, В.Г. Стасюк,

Н.С. Мамонтенко, О.М. Коваленко

Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях

За редакцією доктора економічних наук, професора,

академіка АЕН України Ю.Г. Козака,

кандидата економічних наук, доцента В.В. Ковалевського,

начальника Головного управління зовнішньоекономічної діяльності,

європейської інтеграції та туризму К.І. Ржепішевського

Навчальний посібник

Керівник видавничих проектів — Б.А. Сладкевич

Комп'ютерна верстка та редагування — С.С. иуманецъка

Дизайнер обкладинки — Б.В. Борисов

Підписано до друку 03.03.04. Формат 70x100 1/16.

Друк офсетний. Гарнітура PetersburgC.

Умови, друк. арк. 42,25.

Видавництво «Центр навчальної літератури»

вул. Електриків, 23, м. Київ, Україна, 04176

т. 451-65-95, 416-20-63, 416-04-47, т/ф 416-01-34

e-mail: Office@uabook.com, Meteor@uabook.com

сайт: www.cul.com.ua

Надруковано у видавництві "Фенікс".

Свідоцтво ДК №11 від 07.12.2000 р.

Зам. 24-100.