1.2.8. Як здійснюється балансування статей платіжного балансу?

Для того, щоб платіжний баланс країни знаходився в стані рівноваги, повинні виконуватись три умови:

1) основна умова балансу — це нульове сальдо, тобто рівність дебето­вої і кредитової сторін балансу;

2) повна зайнятість в країні;

3) відсутність серйозних обмежень щодо міжнародних операцій.

Насамперед повинна виконуватись перша умова, оскільки в разі її не­виконання і зберігання дефіциту, операції, пов'язані з виконанням довго­строкових умов, неминуче призведуть до серйозних проблем.

«Торговельний баланс» як головна частина «Поточного платіжного ба­лансу» показує різницю між платежами з експорту й імпорту товарів. Як­що експорт перевищує імпорт, то створюється «позитивне сальдо» торго­вельного балансу. Якщо імпорт перевищує експорт, то виникає зовнішньо­торговельний дефіцит або «від'ємне сальдо» торговельного балансу. В цілому по «Балансу поточних операцій» дефіцит означає, що імпортні операції по першій частині платіжного балансу створили попит на інозем­ну валюту більший, ніж експортні операції забезпечили її пропозицію.

Друга частина платіжного балансу — «Рахунок руху капіталу» — та­кож показує співвідношення попиту на іноземну валюту і її пропозицію. Приплив капіталів збільшує надходження іноземної валюти, відплив — зменшення іноземної валюти.

Баланс з поточних операцій і баланс руху капіталів взаємопов'язані. Дефіцит платіжного балансу з поточних операцій покривається в основ­ному за рахунок припливу капіталів. І навпаки, при активі поточного платіжного балансу надлишкові кошти використовуються для купівлі не­рухомості або акцій, облігацій в інших країнах.

Загальний баланс з поточних операцій і руху капіталів балансується або за рахунок офіційних резервів конвертованої іноземної валюти цент­ральних банків, або позик у іноземних урядів та МВФ. Якщо платежі країни (дебетні операції) не покриваються надходженнями іноземної ва­люти (кредитні операції), то покриття дефіциту платіжного балансу здійснюється за рахунок офіційних резервів. Сума покриття дефіциту за рахунок резервів показує скорочення валютних запасів країни. Відобра­жається вона в платіжному балансі в статті «Офіційні резерви» на стороні кредиту, оскільки це пропозиція іноземної валюти, тобто операція екс­портного типу. Величина активного сальдо платіжного балансу відобра­жається в статті «Офіційні резерви» на стороні дебету і показує розміри збільшення офіційних резервів. Таким чином, зростання офіційних ре­зервів на стороні дебету показує величину активного сальдо платіжного балансу. Величина офіційних резервів на стороні кредиту показує мас­штаби дефіциту платіжного балансу, зменшення офіційних резервів.

Швейцарський економіст і математик Л. Вальрас сформулював закон збалансованості ринків товарів і послуг, капіталу тощо, а також здійснив міжнародні розрахунки з операцій, на котрих вони відображаються в уза­гальненому вигляді в платіжних балансах усіх країн. Цей закон, що отримав назву «правило Вальраса», дозволяє проаналізувати міжнародну платіжну позицію будь-якої країни.

Суть правила Вальраса полягає в тому, що коли один з ринків (напри­клад, товарний) вийшов з рівноваги, тобто імпорт більший експорта або дорівнює йому, то другий ринок (рух капіталу) повинен компенсувати відсутність рівноваги на першому ринку.

Іншими словами, баланс з поточних операціях і баланс руху капіталів взаємопов'язані. Дефіцит платіжного балансу з поточних операцій покри­вається чистим припливом капіталу з балансу руху капіталів. І навпаки, актив поточного платіжного балансу супроводжується відпливом капіта­лу за кордон (купівля нерухомості, інвестиції, позики).

Формулюється правило Вальраса так: вартість імпорту країни дорів­нює сумі експорту і чистих зарубіжних продажів активів і відсотків з них:

ІМ = Х + NA + NR, (1)

де ІМ — імпорт;

X — експорт;

NA (net assets) — чисті продажі активів (різниця вартості активів, прода­них іноземцям і куплених у них);

NR (net interests) — чисті платежі відсотків (різниця вартості відсотків на вкладений капітал, отриманих з-за кордону і виплачених іноземцям).

Продажі активів у будь-якій формі (права власності, цінні папери, зо­лото тощо) означають приплив капіталу в країну, купівля — відплив. Чим більший приплив капіталу в країну сьогодні, тим вищими будуть платежі відсотків із залученого капіталу в майбутньому, тобто нижчий розмір от­римуваних чистих відсотків (NR) в майбутньому. Перетворюючи рівнян­ня (1), отримаємо:

IM-X-NR = NA, (2)

де ліва сторона — поточний баланс (баланс товарів і послуг плюс чисті ви­плати відсотків на капітал), а права — баланс руху капіталу.

За правилом Вальраса, ці сторони повинні були рівні з протилежним знаком.

Для врегулювання незбалансованості платіжного балансу з поточних операцій і руху капіталів використовуються офіційні резерви (official reserves — іноземна валюта, золото) центрального банку країни (OR).

IM-X-NR=NR±OR (3)

Всі три складові частини платіжного балансу — рахунки поточних операцій, руху капіталів і офіційні резерви — повинні в сумі становити нуль. Якщо офіційних резервів не вистачає для покриття дефіциту платіжного балансу, то він повинен бути покритий за рахунок закордон­них кредитів (позик).

Причини, масштаби, сталість дефіциту або активу платіжного балан­су, характер заходів, котрі вживаються для подолання незбалансованості, для різних країн різні. Особливо істотними є відмінності для індустріаль­не розвинутих країн і країн, що розвиваються. Відтак інформаційна зна­чущість платіжного балансу передбачає його конкретний і детальний аналіз у зв'язку з іншими макроекономічними показниками.

В найбільш загальному вигляді актив і пасив торговельного балансу пов'язаний з підвищенням або зниженням попиту на товари даної країни на світовому ринку, тобто з економічною кон'юнктурою світового ринку. В цьому випадку перевищення експорту над імпортом (позитивне сальдо торговельного балансу) показує, що зростає світовий попит на товари да­ної країни, а покупці всередині країни віддають перевагу товарам національного виробництва, а не імпортним, що свідчить про добрий стан економіки країни. Навпаки, дефіцит (від'ємне сальдо торговельного ба­лансу) свідчить про недостатню конкурентоспроможність товарів даної країни на світовому ринку і перевагу всередині країни імпорту. Однак причини дефіциту можуть бути іншими. Наприклад, сприятливі умови інвестування можуть викликати приплив капіталів у країну, за рахунок яких збільшується імпорт устаткування, що спричиняє виникнення дефіцит торговельного балансу. В даному випадку дефі-цит торговельно­го балансу супроводжується економічним зростанням. Можна відзначити і таке загальне правило для промислово розвинених країн: в умовах нор­мально зростаючої світової економіки, країни, чия валюта використо­вується як засіб міжнародних розрахунків, повинні мати дефіцит платіжного балансу з поточних операцій. Зростаюча економіка потребує нагромадження грошових залишків, необхідних для укладання міжнарод­них угод, і сама створює структуру міжнародного обміну, здатного забез­печити додатковий приплив світових грошей. Оскільки більша частина світових грошей має форму банківських депозитів або казначейських век­селів у ключовій валюті, зростаючий попит на світові гроші з боку всіх інших країн породжує дефіцит міжнародних розрахунків ключової валю­ти. В цьому випадку дефіцит може бути цілком нормальним явищем [39, с. 319-320]. ]. Це правило демонструють США, котрі, будучи кредитором всього світу, мали, починаючи з 1976 p., дефіцит торговельного балансу і балансу поточних платежів, а з 1985 р. — стали нетто-боржником, оскільки накопичені американські активи за кордоном менші від інозем­них активів у США. Світові фінансові центри звичайно мають дефіцит ба­лансу, надаючи при цьому великий довгостроковий кредит.

Повна зайнятість є необхідною умовою рівноваги платіжного балансу. За наявності дефіциту платіжного балансу уряд може спробувати ліквіду­вати його шляхом введення обмежень на економічний розвиток. Політи­ка стискування внутрішнього попиту може призвести платіжний баланс до стану уявної рівноваги. Але це призведе до безробіття і незайнятості капіталу, що вважається надто високою ціною досягнення балансу з міжнародних розрахунків.

Ще одним із засобів, котрий може використати уряд для досягнення збалансованості платіжного балансу, є обмеження міжнародних операцій у формі тарифів, квот на імпорт, нетарифних бар'єрів і обмежень на опе­рації з капіталом. Таке втручання призводить до обмеження зовнішньої торгівлі і міжнародної інвестиційної діяльності, приносячи тим самим втрати і збитки. Відтак серйозне втручання в операції вільного ринку роз­глядається як відхилення від рівноваги платіжного балансу.