logo
МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА Козак

1.2.11. Які чинники впливають на валютний курс?

Валютний курс, як і будь-яка ціна в умовах вільної конкуренції, зале­жить від співвідношення попиту і пропозиції. Криві попиту і пропозиції валют ілюструють процес встановлення рівноважного валютного курсу і його коливання під впливом зміни попиту і пропозиції валюти [46, с. 346, 348]. Але залишаються питання:

1) чим визначається валютний курс за рівності попиту і пропозиції;

2) які чинники визначають попит і пропозицію і викликають їх зміни. Відповідаючи на ці питання, ми повинні виходити з того, що валютна

система є однією зі сфер товарно-грошових відносин, і в ній діють закони інтернаціональної вартості і світової ціни, закон конкуренції тощо, що функцію світових грошей, за визначенням, може виконувати лише золо­то. Нагадаємо, що розрізняють субстанціональну і мінову вартість гро­шей. Паперово-кредитні гроші субстанціональної вартості не мають, їх мінова вартість — це купівельна спроможність відносно товарів і послуг. Золото в якості світових грошей має інтернаціональну вартість. З самого початку паритет валют визначався їх золотим змістом («золотий стан­дарт»). Паперово-кредитні гроші вільно конвертувались в золото. Після відмови від «золотого стандарту» зв'язок валют із золотом як адекватним матеріалом світових грошей в кінцевому рахунку зберігається. А відтак довгостроковими фундаментальними, що визначають рух валютних курсів, є процеси, які відбуваються у сфері національного виробництва й обігу. Це, насамперед, порівняльна (по відношенню до світового рівня) продуктивність праці, і, відповідно, витрати виробництва, довгострокові темпи зростання ВНП, місце й роль країни у світовій торгівлі і вивозі капіталу. Відносно швидше зростання продуктивності праці в окремій країні (відносне підвищення продуктивності праці) в довгостроковому плані призводить до підвищення відносної купівельної спроможності національних грошей по відношенню до товарів і відповідно до зростання валютного курсу цієї країни. Ця обставина дає можливість прогнозувати довгостроковий розвиток валютних курсів [63, с. 78].

Чим більші витрати виробництва і ціни в країні (нижча продуктивність праці) у порівнянні зі світовими, тим більше зростає імпорт у порівнянні з експортом, що призводить до знецінення національної валюти, і навпаки. Цей чинник отримав назву «паритет купівельної спроможності» (ПКС) ва­лют. На світових ринках валюти співставляються за інтернаціональною вар­тістю певної кількості товарів і послуг, які представляються тією чи іншою грошовою одиницею. В ході міжнародних і світогосподарських відносин встановлюється таке співвідношення обох валют, за якого певна сума гро­шей може бути обмінена на однаковий за складом і обсягом «ринковим ко­шиком» товарів і послуг в обох країнах. Це і буде паритет купівельної спро­можності валют, тобто такий рівень обмінного курсу двох валют, котрий урівнює купівельну спроможність кожної з них за інших рівних обставин*. Тому реальний валютний курс визначається як номінальний, наприклад, гривні до долара, помножений на відношення рівнів цін в США й Україні.

Зростання національного доходу країни, що призводить до збільшен­ня попиту на імпортні товари, породжує попит на валюту країни-експор-тера і тенденцію до знецінення національної валюти. А зростання експор­ту, пов'язане зі зростанням національного доходу в іншій країні, породжує тенденцію до підвищення курсу національної валюти країни-експортера.

В сфері обігу до чинників, які визначають довгочасні тенденції руху валютного курсу, відноситься інфляція, її темпи у порівнянні з темпами знецінення провідних валют. Більш високі темпи національної інфляції, за рівних інших умов, призводять до зниження валютного курсу даної країни стосовно до країн, що мають відносно невисокі темпи знецінення грошей. У випадку інфляції зміна валютного курсу чисто номінальна, на відміну від реальної зміни продуктивності праці. Якщо в першому ви­падку впливати на валютний курс в бік його підвищення можна за допо­могою монетарної політики (скорочення емісії грошей, підвищення став­ки позичкового відсотка тощо), то в другому —засобами, спрямованими на підвищення продуктивності праці до рівня, що забезпечує конкуренто­спроможність на світовому ринку.

Одним з чинників, що визначають рух валютних курсів, є відносний рівень реальних відсоткових ставок, тобто номінальних відсоткових ста­вок з поправкою на величину інфляції.

Відносний рівень реальних відсоткових ставок регулює потоки капі­талів між країнами. Збільшення відсоткових ставок робить країну при­вабливою для вкладання фінансових коштів, внаслідок чого збільшується пропозиція іноземної валюти і попит на національну валюту. Низькі відсоткові ставки обмежують або викликають відплив капіталу, внаслідок чого збільшується попит на іноземну валюту. Відповідно поводить себе і валютний курс. В першому випадку він має тенденцію до підвищення, в другому — до зниження. Таким чином, більш сильна інфляція і більш низькі реальні відсоткові ставки призводять до знецінення валюти. На­прямок, який пов'язує динаміку валютних курсів з рухом капіталів, отри­мав назву «портфельних» теорій. «Портфельні» теорії валютних курсів ґрунтуються на поглядах Дж. М. Кейнса, згідно з якими власник капіталу має можливість вибору між вміщенням капіталу всередині країни і вивозом його за кордон. Позначимо: відсоток всередині країни #,, за кор­доном х-2, курс — касовий г/,, строковий г/2.

Вивіз капіталу за кордон: доцільний, якщо у-І-у\> х\- х2, або у випад­ку перевищення касового курсу над строковим z/, - у-2 < х^ — х2', не­доцільний, — якщо ж, > х2 - (у 2 - г/,).

Впливає на валютний курс і стан платіжного балансу країни. Як пра­вило, пасив балансу погіршує становище на світовому ринку тієї чи іншої валюти, оскільки при цьому попит на іноземну валюту перевищує її про­позицію; актив — поліпшує, оскільки пропозиція іноземної валюти пере­вищує попит на неї.

Короткострокові коливання валютних курсів залежать від психо­логічного чинника — ринкового «очікування» учасників валютного ринку (міркування банкірів, ділерів про перспективи динаміки курсу тієї чи іншої валюти, валютні інтервенції тощо), який породжує різного роду спе­куляції на валютних ринках, у тому числі спекулятивний рух капіталів. Очікування подальшого зниження (підвищення) валютного курсу пород­жує прагнення звільнитися (скупити) від даної валюти, що призводить до ще більшого зниження (підвищення) валютного курсу.

Валютна інтервенція, тобто втручання центральних банків і казна­чейств у валютні операції, проводиться як з метою підвищення, так і з ме­тою зниження курсу валюти своєї країни або іноземної валюти. Якщо ста­виться мета підвищення курсу національної валюти, банки і казначейства вдаються до масового продажу іноземної валюти і купівлі національної. Якщо ж країна зацікавлена у зниженні курсу своєї валюти, то відбу­вається зворотне — масова скупка іноземної і продаж національної валю­ти. Валютна інтервенція може лише тимчасово вплинути на рух валютних курсів. Ступінь її ефективності залежить від обсягу коштів спеціально створених валютних фондів.

Зниження курсу національної валюти сприяє викидному експорту то­варів. Однак валютний демпінг приносить додатковий прибуток лише тоді, коли зовнішнє знецінення валюти, тобто зниження її валютного кур­су, випереджає внутрішнє знецінення, тобто падіння купівельної сили грошей в даній країні. Лише в цьому випадку, продаючи товар за поперед­ньою ціною (або нижчою) в іноземній валюті, експортер обмінює цю ва­люту на більшу кількість своєї національної валюти внаслідок падіння курсу останньої. Це дозволяє йому купити на внутрішньому ринку більше устаткування, сировини, робочої сили для розширення виробництва.