1.3.8. В чому полягають фінансові методи торгівельної політики?

Метою фінансування, як методу регулювання міжнародної торгівлі, зокрема, розширення експорту, є дискримінація іноземних компаній на користь національних виробників і експортерів на основі зниження вар­тості експортованого товару і підвищення його конкурентноздатності на світовому ринку. Фінансування експорту здійснюється з наступних дже­рел: державного бюджету, банків, фондів, самих експортерів і обслугову­ючих їх банків. До фінансових методів торгової політики відносяться: демпінг, субсидії, експортне кредитування [33, с. 247-257; 68, с. 147-153; 77, с. 188-189]'.

Демпінг — це експорт товарів за цінами нижче собівартості чи при­наймні, за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку. Звідси демпінг є формою міжнародної цінової дискримінації.

Здійсненню демпінгу сприяють: розходження в попиті на товар у різних країнах; наявність певних передумов, що дозволяють виробнику встановлювати і диктувати ціни; торгові бар'єри і високі транспортні вит­рати, що дозволяє виробнику відгородити зовнішній ринок, де він продає товар за низькими цінами, від внутрішнього ринку, де відбувається про­даж товару по більш високих цінах.

У міжнародній торговій практиці розрізняють спорадичний, постій­ний і хижацький демпінг.

Спорадичний демпінг — це епізодичний продаж несподіваних над­лишків товару на світовому ринку за нижчими цінами, ніж на внутріш­ньому ринку.

Даний вид демпінгу використовується у випадку виникнення у фірми надвиробництва товарів. Не маючи можливості реалізувати товар у себе в країні і не бажаючи зупиняти своє виробництво, фірма продає товар на зовнішньому ринку за нижчою ціною в порівнянні з внутрішньою ціною.

Постійний демпінг — це довгостроковий продаж товару на світовому ринку за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку.

Хижацький (навмисний) демпінг — це тимчасове навмисне зниження експортних цін з метою витиснення конкурентів з ринку і наступного встановлення монопольних цін (Киреев А.).

Демпінг може здійснюватися за рахунок коштів окремих фірм, що прагнуть заволодіти зовнішнім ринком своєї продукції, і за рахунок дер­жавних субсидій експортерам.

Незважаючи на те, що демпінг приносить країні-імпортеру певну виго­ду, поліпшуючи її умови торгівлі, уряди вважають усі види демпінгу інозем­них виробників формами несумлінної конкуренції. Тому він заборонений як міжнародними правилами СОТ, так і національним законодавством ря­ду країн. Якщо факт демпінгу доведений, то країна вправі вводити торгові обмеження у вигляді антидемпінгових мит. Для законного введення анти­демпінгових мит необхідна наявність двох критеріїв: продаж товару

' Методи, що розглядаються застосовуються в Україні згідно із Законами України: «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту»: №330-XIV, від 22.12.1998р.; «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту»: № 331-XIV, від 22.12.1998р.

за рубіж за ціною нижчою, ніж у країні походження, і нанесення матеріаль­них збитків галузі вітчизняної промисловості. До факторів, що негативно впливають на стан галузі вітчизняної промисловості відносяться: * фактичне чи потенційне падіння виробництва, продажів, втрата части­ни ринку, прибутків, продуктивності, доходів від інвестицій чи вико­ристання потужностей; <» вплив на внутрішні ціни;

•J* фактичний чи потенційний вплив на грошові обіги, товарно-матері­альні запаси, зайнятість, заробітну плату, темпи зростання, здатність залучати капітал чи інвестиції.

У світі зростає кількість антидемпінгових розслідувань. У 2002 р. за даними СОТ їх було 240. Особливо активно використовують анти­демпінгові процедури країни, що лібералізували свій режим імпорту, оскільки використання антидемпінгових розслідувань є ефективним і за­конним інструментом захисту внутрішнього ринку.

Більше всього розслідувань розпочали в 2002р. країни Азіатського регіону — Індія (54), Таїланд (14). На третім місці — США й Австралія (по 13). Активно застосовує антидемпінгові заходи Європейська Комісія. Нею в 2002р. були впроваджені антидемпінгові мита в розмірі до 53,1% на імпорт сталевих труб з Чехії, Польщі, Таїланду, Туреччини, України.

Серед товарів по кількості антидемпінгових розслідувань у світі ліди­рує продукція сталеливарної промисловості (46 випадків чи 19,2%), хімічної промисловості (43 випадків чи 18%) і пластмаси (36 чи 15%).

В Україні від антидемпінгових розслідувань в основному страждають металурги і хіміки. Зараз проти України ведеться понад 20 антидемпінго­вих і спеціальних розслідування в 13 країнах світу, у тому числі в Східній Європі (Чехія, Польща, Угорщина, Болгарія) — 9 розслідувань по хімічній і металопродукції, у Росії — 7 розслідувань по металопрокату, кондитерським виробам, м'ясу, шпалері; у Мексиці — 1 розслідування по ферросилікомарганцю, у США — 1 розслідування по нітрату алюмінію, у Перу — 1 розслідування по металопродукції, у Китаї — 1 розслідування по холоднокатаному прокату, в Індії — 1 розслідування по валках для про­катних станів, у Туреччині — 1 розслідування по склу. Обсяг поставлено­го під сумнів експорту — більш 500 млн. дол. Зонами ризику нових розслідувань є Росія, Східна Європа (Польща, Угорщина, Болгарія, Чехія, Словаччина, Румунія), Південно-Східна Азія (Китай, Тайвань, Таїланд, Південна Корея). Усього за різними оцінками, з 1992 по 2002 рік ук­раїнські виробники утратили від торгових обмежень понад 2 млрд. дол.

Антидемпінгові розслідування стали головною причиною відходу на­ших експортерів з ринків США і ЄС на ринки Азії. Підставами для прове­дення антидемпінгових розслідувань проти вітчизняних виробників екс­перти вважають низьку ціну на українську продукцію, непогодженість по­стачань, роботу українських підприємств через безліч посередників, що приводить до мимовільного захоплення занадто великої частки того чи іншого ринку (щоб потрапити під розслідування, як вважають західні ек­сперти, досить зайняти значно менш 10% ринку США чи ЄС, а українські експерти визначають цю частку чужого ринку в 1-3%).

В Україні антидемпінгові розслідування, що закінчилися відповідни­ми санкціями, проводилися у відношенні імпорту електричних лампочок з Росії, Білорусії, Польщі, Угорщини (імпорт збільшився з 24% до 228%), імпорту плит, аркушів, плівок, пластинок з поліуретану з ЄС, країн Балтії, Росії, Білорусії, Норвегії, Польщі, Туреччини, Чехії, Угорщини (темпи росту імпорту перевищили 165%); імпорту хутра і полотнини з Білорусії, Литви, Латвії, Китаю, Польщі, США, Росії, Угорщини (темпи зростання імпорту досягли 258%, при цьому темпи зростання імпорту штучного ху­тра — 1333%). Термін застосування цих заходів закінчився в 2003 р. У да­ний час розглядаються справи щодо імпорту магнезіальних вогнетривів з Росії, Словаччини, Німеччині і лакофарбовій продукції з Росії, лимонної кислоти з Китаю (окремі партії ввозилися по 216 дол. за 1 т, а на ук­раїнському ринку продавалися по 800-840 дол.).

Світові тенденції розвитку застосування антидемпінгового реіудю-вання зводяться до наступного:

*J« відбувається визначення правил «гри» в антидемпінговому законо­давстві шляхом створення багатосторонніх консультацій і організацій, як наприклад, СОТ;

* у довгостроковому плані кількість розслідувань буде зростати, однак це призведе до того, що більшість трансакцій буде проводитися ТНК, трансферні ціни яких важко контролювати. До того ж дочірні підприємства ТНК контролюють значну частину ринку, що зменшує шанси на визначення внутрішніми виробниками своєї позиції і на можливість оскаржитися в адміністративний орган, що починає анти­демпінгові розслідування;

<« процеси глобалізації й інтернаціоналізації ведуть до більш ефективно­го міжнародного поділу праці, оскільки неможливо постійно застосо­вувати антидемпінгові санкції урядами окремих країн. Такі дії будуть істотно погіршувати двосторонні політичні відносини; <» поява нових інформаційних продуктів, частка яких у ВВП країн зрос­тає, обумовлює неможливість застосування до них антидемпінгового регулювання, оскільки ці продукти не підлягають ціновому порівнян­ню на внутрішньому і зовнішньому ринках через їхню нестандартність і неуніфікованість.

Субсидії. Уряди багатьох країн для розвитку певних галузей і проведен­ня необхідної експортної політики використовують субсидування, тобто здійснюють державні дотації виробникам при їхньому виході на світовий ринок. Інакше кажучи, субсидія — це фінансова чи інша підтримка дер­жавними органами виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту товару, у результаті якої суб'єкт господарсько-правових відно­син країни експорту одержує пільги (прибутки). Така підтримка національних товаровиробників у той же час дискримінує імпортерів.

У залежності від характеру виплат розрізняють пряме і непряме суб­сидування [5].

Прямі субсидії — це безпосередні виплати експортеру після здійснен­ня їм експортної операції, що дорівнюють різниці між його витратами й отриманим доходом. Прямі субсидії суперечать міжнародним угодам і за­боронені COT.

Непрямі субсидії — це приховане дотирування експортерів через на­дання пільг по сплаті податків, пільгові умови страхування, повернення імпортних мит і т.п.

За ознакою специфічності субсидія буває:

<• легітимної, котра не дає основ для застосування компенсаційних за­ходів;

*J« нелегітимної, котра дає підстави для застосування компенсаційних за­ходів.

Існують внутрішні і зовнішні (експортні) субсидії. Внутрішні субсидії — це бюджетне фінансування внутрішнього ви­робництва товарів, що конкурують з імпортними. Вони вважаються од­ним із самих замаскованих фінансових інструментів торгової політики, а також кращим методом обмеження імпорту в порівнянні з імпортним та­рифом і квотою, тому що не спотворюють внутрішні ціни і забезпечують менші втрати для країни (втрати для національної економіки виникають через те, що: а) у результаті одержання субсидії неефективні місцеві това­ровиробники мають можливість продавати свій товар; б) субсидії фінан­суються за рахунок бюджету, тобто за рахунок податків).

Експортні субсидії — це бюджетне фінансування національних екс­портерів, що дозволяє їм продавати товар іноземним покупцям по більш низькій ціні, ніж на внутрішньому ринку і тим самим стимулювати екс­порт.

Експортні субсидії можуть надаватися в наступних основних формах: <* надання підприємству прямих субсидій; •> виплата премії у випадку здійснення експортних операцій; * установлення пільгових (по ставках, базі рахування, механізму стягу­вання і т.п.) транспортних чи фрахтових тарифів для експортних відвантажень у порівнянні з перевезеннями на національному ринку; «J* безпосереднє чи опосередковане постачання державним органом імпортних чи національних товарів для використання у виробництві товарів на експорт на умовах, більш сприятливих у порівнянні з умо­вами постачання конкуруючих товарів для виробництва товарів, при­значених для споживання на внутрішньому ринку, якщо такі умови вигідніші, ніж на світових ринках для їхніх експортерів;

%• звільнення чи відстрочка сплати прямих податків,¹ що повинні спла­чуватися експортерами при здійсненні експортної операції, або сплати внесків у фонди соціального страхування; надання знижок при сплаті податків;

установлення, у випадку виробництва і постачання товарів на експорт, звільнень по сплаті чи поверненню сплачених сум непрямих податків;¹ зменшення ставок чи повернення сплачених сум податків з імпорту матеріально-технічних ресурсів, товару на експорт; здійснення державою програм гарантування чи страхування експорт­них кредитів, програм страхування чи гарантування незбільшення вартості експортованих товарів чи програм, що стосуються валютних ризиків з використанням ставок премій, недостатніх для покриття довгострокових витрат і втрат, зв'язаних з реалізацією цих програм. Експортна субсидія знижує експортну ціну товару і попит на товар за кордоном збільшується. У результаті умови торгівлі країни, що експор­тує, погіршуються. Однак через зниження експортної ціни збільшується кількість одиниць експортованого товару. Оскільки через зростання екс­порту менше товару надходить на внутрішній ринок, внутрішня ціна на нього збільшується. Одержить країна, що експортує, виграш чи програє, залежить від того, чи удасться за рахунок збільшення обсягу продажів компенсувати втрати, зв'язані з погіршенням умов торгівлі, тобто знижен­ням експортної ціни.

Експортна субсидія є статтею витрати бюджету, а значить додатковим податковим тягарем для платників податків (витрати на фінансування субсидій дорівнюють добутку кількості товару, експортованого після вве­дення субсидії, на розмір субсидії).

Отже, оскільки субсидії зменшують витрати виробників, вони вплива­ють на міжнародну торгівлю шляхом штучного поліпшення конкурентоз-датності визначеної фірми на експортних ринках, чи шляхом надання пе­реваг внутрішньої продукції перед імпортною. Субсидії можуть досягати таких обсягів, що це спотворює механізм міжнародної торгівлі. Прикла­дом цьому може служити ринок пшениці. Міжнародна Рада з питань торгівлі пшеницею вважає, що державні субсидії експорту впливають на У, міжнародної торгівлі пшеницею. Таким чином, обсяги експорту пше­ниці досить часто відбивають розмір державних субсидій.

Країна-експортер при виявленні експортного субсидування (викорис­тання нелегітимної субсидії) може вводити компенсаційне мито, що стя­гується з товарів, які є об'єктом застосування компенсаційних заходів. Ці заходи, можуть застосовуватися у випадку серйозного збитку, заподіяно­го інтересам іншої країни, зокрема, у таких випадках: ««» загальний обсяг субсидування щодо вартості продукту перевищує 5%; •«* субсидії покривають виробничі витрати галузі промисловості;

* субсидії, що не є одноразовим заходом, покривають виробничі витра­ти підприємства;

* відбувається пряме списання заборгованості урядом.

У світі зростає кількість випадків боротьби із субсидованим експор­том. Однак кількість антисубсидиційних розслідувань збільшується повільнішими темпами в порівнянні з антидемпінговими справами. Найбільше число справ розглядається Європейською Комісією, США, Канадою, Чилі. США вважається традиційним користувачем антисубси­диційних розслідувань (у середньому 20 розслідувань на рік). Головні країни, проти яких відкриті справи — Індія, Тайвань, Таїланд, Індонезія.

Половина всіх антисубсидиційних розслідувань зв'язана з викорис­танням сталевих виробів, інші справи — стосуються секторів хімії, тканин, металів, продуктів харчування.

Експортні кредити. Для приховання експортних субсидій уряди вико­ристовують експортне кредитування, що передбачає фінансове стимулю­вання державою розвитку експорту вітчизняними товаровиробниками [33, с. 252-253].

Надання експортних! кредитів здійснюється у вигляді:

* субсидованих кредитів вітчизняним експортерам. Такі кредити вида­ються державними банками під відсоткову ставку нижче ринкової;

* державних кредитів іноземним імпортерам при обов'язковій умові за­купівлі товарів тільки у фірм країни, що надала такий кредит. Експортні кредити розрізняються за призначенням і термінам надан­ня (табл. 1.8):

Таблиця 1.8. Характеристика експортного кредитування