4.4. Економіка Франції

Франція у світовій економіці

Франція — високорозвинута країна, яка має значний вплив і на міжнародні економічні відносини, і на світову політику. Вона є членом «Великої Сімки», вхо-литі, у ІІЛТО, ОКСР, посідає: за економічним потенціалом друге місце в Євро­пейському Союзі. За розмірами ВВП (в поточних цінах) Франція має четверту в світі позицію після США, Японії й Німеччини. Вона є значним експортером капіталу, за обсягом банківської діяльності знаходиться на третьому місці в світі. В Європі Франція є третьою державою за площею (після Росії та України) й за чисельністю населення (після Росії й Німеччини). Франція має розвинуту авіакосмічну промисловість, атомну енергетику, хімічну промисловість та сферу послуг. За виробництвом сільськогосподарської продукції Франція посідає чет­верте місце в світі (після Китаю, Індії та США), а за ЇЇ експортом друге (після США).

Франція: коротка довідка

Територія.................................... 551,5 тис. кв. км.

Населення.................................... 59 млн. чол.

Столиця....................................... Париж

Державний устрій.......................... Президентська парламентськ

республіка

ВВП:

в поточних цінах (1999 p.)...... 1410млрд. дол.

заПКС (2000 р.)................... 1610 млрд. дол.

на душу населення (за ПКС).... 27,3 тис. дол.

Експорт (2000 р.)........................... 325 млрд. дол.

Імпорт (2000р.).............................. 320 млрд. дол.

Національна валюта........................ євро (з 1.01. 2002 р.)

Рівень безробіття (2000 р.)............... 9,6%

Франція має четвертий за обсягом товарообіг зовнішньої торгівлі (після США, Німеччини та Японії). Вона активно експортує туристичні послуги, залуча­ючи багато туристів з усього світу. Велике значення для французької економіки має розвиток наукових галузей; за сукупними витратами на НДДКР Франція посідає також четверте місце в світі. Вона має досить розвинений військовий ком­плекс. Франція одна з небагатьох краї'н, що здатні власними засобами вивести на орбіту космічні супутники цивільного та військового призначення.

Проте Франція за рівнем наукових розробок і втіленням їх результатів в еко­номіку помітно відстає від США, Японії й Німеччини. Цим же країнам, а також євро­пейським країнам північного регіону вона поступається за душовим розміром ВВП; втім, його рівень все ж таки вищий, ніж у Великій Британії, Італії, Іспанії та Канаді.

В цілому Франція є четвертою державою в світовій економіці.

Структура та динаміка розвитку економіки

Внаслідок тривалої орієнтації французької економіки на фінансово-кредитну діяльність її структура була недостатньо збалансованою. Особливо це виявилося в період між двома світовими війнами та по закінченню Другої світової війни. Про­мисловість Франції відставала від американської, німецької та англійської не тільки за обсягом виробництва, але й за технічною оснащеністю. В 50-60-х роках минуло­го століття державна політика була спрямована на завершення індустріалізації еко­номіки, модернізацію промисловості та перетворення в сільському господарстві.

Наслідком активізації процесу індустріалізації став швидкий розвиток про­мисловості. Пересічні темпи промислового виробництва складали в 60-х роках 7,6%, а частка промисловості в усьому виробництві піднялася з 33% в 1960 р. до 38% в 1970 р. Частка сільського господарства, навпаки, знизилася за той же час з 12,5% до 8%, незважаючи на підвищення продуктивності праці в цій сфері. В 70-х роках ситуація зовні змінилася мало: питома вага промисловості складала в 1980 р. 37,6%, сільського господарства — 6%. Але в цей період відбувалися важ­ливі структурні зміни всередині промислового виробництва. Випереджаючими темпами зростало виробництво машин і устаткування, точного машинобудуван ня, суднобудівництво, аерокосмічна і військова промисловість, автомобіле-будівництво. В структурі промисловості на перші місця вийшли електротехнічне машинобудівництво і виробництво засобів транспорту, особливо авіаційна й ав­томобільна промисловість, позиції Франції в яких здавна були досить сильними.

У 80-х і особливо в 90-х роках ще збільшилася питома вага електроніки і ае­рокосмічної техніки, зменшилася частка металургії й важкого машинобудування. Але визначальною тенденцією було суттєве зниження частки промисловості у ВВІ! і зростання сфери послуг. Франція вступила до постіндустріальної стадії розвитку економіки.

Наприкінці 90-х років загальна структура економіки Франції була такою (в % до ВВП):

промисловість...............24

сільське господарство...4 послуги.............................72

В структурі промисловості Франції провідна роль належить обробним галу­зям, особливо пов'язаним із ходою науково-технічного прогресу. Франція знахо­диться серед провідних країн світу за виробництвом ракет, літаків, локомотивів, устаткування для атомної енергетики (друге місце після США). Вона володіє пе­редовими технологіями в обробці рідкісноземельних та деяких інших металів (германій, радій, а також хром, титан). Франція має вагомі здобутки в робото­техніці, засобах зв'язку, виробництві нових матеріалів, біотехнології, мікроелек-троніці. Серед галузей французької промисловості на світовому ринку знаходять першочергове визначення такі: ** аерокосмічна промисловість; •* виробництво зброї; •• загальне машинобудування; •» автомобілебудування; »• кольорова й чорна металургія; *« електронна й електротехнічна промисловість; »• атомна енергетика; •• фармацевтика й парфумерія; ** хімічна промисловість; «• залізничне машинобудування.

Аерокосмічна промисловість Франції є однією з найдинамічніших в світі. Во­на тісно пов'язана з розвитком військово-промислового комплексу. Свого часу Франція створила один з найкращих цивільних літаків середнього радіусу дії «Каравела», понадзвуковий літак «Конкорд» (сумісно з Великою Британією), па­сажирський лайнер «Аеробус». В аерокосмічній промисловості провідні позиції належать фірмам «Аероспасіаль», «Снекма», «Дассо».

Позиції Франції в автомобільній промисловості знизилися порівняльне з по­чатком XX ст.; вона поступається за обсягом виробництва автомобілів Японії, США, Німеччині, Китаю. Проте французькі автомобілі традиційно відрізняють­ся своєю якістю й знаходять доволі широкий ринок збуту. Автомобільна промис­ловість Франції відрізняється великим ступенем концентрації; переважна більшість машин випускається фірмами «Рено» і «Пежо-Сітроен». їх частка у світовому виробництві автомобілів складає відповідно 4 і 5%; вони випускають майже всі автомобілі в країні й забезпечують 100% їх експорту.

В галузі металургійної промисловості Франція особливо відрізняється ви­робництвом алюмінію. В кольоровій металургії найсильніші позиції мають про­мислова група «Пешіне-Южін-Кюльман» та фірма «Іметаль». Фірма «Пешіне» є також однією з провідних в хімічній промисловості. За експортом хімічних то­варів Франція посідає третє місце в світі після США та Німеччини.

В електротехнічній промисловості відзначається концерн Томсон», який має перше місце в світі за випуском навігаційного обладнання для літаків, а в Європі — за виробництвом електроніки.

Енергетика Франції ґрунтується на атомних електростанціях. Країна немає своїх скільки-небудь значних запасів нафти або газу, а використання вугілля для ви­робництва електроенергії недостатньо ефективне. Тому частка електроенергії, ви­робленої на АЕС, досяга у Франції 76%, — це один з найвищих показників у світі.

Франція має розвинуту харчову промисловість, яка за обсягом виробництва поступається в Європі тільки німецькій. В структурі галузі особливо відзна­чається цукрова, виноробна, олійна, борошномельна, м'ясо-молочне виробництво.

Легка промисловість, яка ще в XIX століття прославляла Францію своїми шовковими тканинами, трикотажем, мереживом, швейними виробами, сьогодні має невелику частку в загальному обсязі виробництва. Проте легка промис­ловість Франції спеціалізується на виробництві дорогого одягу, вишуканих пар-фум, ювелірних прикрас. Париж є визнаним світовим центром високої моди.

Для французької промисловості притаманний високий рівень концентрації виробництва. Концентрація супроводжується формуванням великих промисло­вих груп. Близько сотні таких груп зосереджують понад половину зайнятих в про­мисловості. Найбільшими й найважливішими є групи: «Компані франсез де пет-роль», «Пежо-Сітроен», «Рено», «Томсон-Брандт», «Сен-Гобен-Понт-а-Муссон», «Пешіне-Южін-Кюльман», «Компані женераль д'електрисіте», «Рон-Пуленк», «Денен-Норд-Ест-Лонгві», «Мішлен», «БСН-Жерве-Данон». Більшість цих груп зформувалася шляхом злиття двох-трьох великих фірм або поглинання однією фірмою інших. Так, наприклад, «Пежо» поглинула фірму «Сітроен», а потім та­кож європейські філії американської компанії «Крайслер». Група «Пешіне-Южін-Кульман» утворилася після злиття фірм «Пешіне» та «Южін-Кульман». Основні напрямки спеціалізації великих фірм та промислових груп Франції

Сільське господарство Франції є одним з найрозвиненішим у світі. Воно по­стачає четверту частину аграрної продукції ЄС; за виробництвом і експортом сільськогосподарської продукції Франція посідає перше місце в Західній Європі. Франція має досить широкий спектр спеціалізації в сільському господарстві; во­на виробляє у великих обсягах пшеницю, ячмінь, цукровий буряк, вино, молоко, масло, м'ясо, яйця, фрукти та овочі. Особливістю структури сільськогосподарсь­кого виробництва Франції є підвищена, порівняльно з іншими західноєвропейсь­кими країнами, частка землеробства. Ще в 1980 р. на землеробство припадало 46% всієї аграрної продукції; сьогодні його частка складає третину, а провідною галуззю стало скотарство.

В сільському господарстві Франції за кількістю переважають середні (10-50 га) та дрібні (менше 10 га) господарства; концентрація виробництва тут не така ви­сока, як у інших країнах ЄС. Проте великі господарства, які складають всього 17% від усієї чисельності, виробляють 52% всієї продукції. Для французького се­ла є характерною різка різниця між двома типами господарств: сімейними та то­варними. Сімейні господарства мають напівнатуральний характер; товарні дають основну масу продукції. Крупні підприємства володіють кращими землями, за­стосовують сучасну техніку та найману працю, нерідко мають власні підприємства по переробці та збуту сільськогосподарської продукції.

Характерною рисою французького сільського господарства стало об'єднання се­лян у кооперативи в різних формах. В аграрних кооперативах об'єднано близько 30% селян. Кооперативи збирають 70% зернових, виробляють майже половину молока і 40% молочних продуктів. Всього в країні існують близько 4 тис. кооперативів, які об'єднані у Французьку конфедерацію сільськогосподарської кооперації. На них припадає також основний обсяг виробництва м'яса, вина, тютюну, цукрового буряка.

Аграрний сектор Франції найбільше виграв від європейської інтеграції. Захи­щене зовнішніми протекціоністськими бар'єрами від конкуренції США, Канади та деяких країн, що розвиваються, французьке сільське господарство одержало вільний, безмитний доступ до ринків партнерів по ЄС, де його конкурентоспро­можність вища, ніж у інших країнах об'єднання. До того ж, французький уряд на­дає своєму сільському господарству субсидії та інші пільги.

В сфері послуг Франції найбільше значення має фінансово-кредитна система. Хоч роль позичкового капіталу в економіці країни знизилася, проте виросло зна­чення підприємницького капіталу. Франція вже не є головним експортером капіта­лу, проте ЇЇ роль на міжнародних ринках капіталу досить велика. Банки завжди ма­ли міцні позиції в економіці Франції; найбільші з них утворилися ще в середині XIX ст. За рівнем концентрації банківської сфери Франція випереджає США, Японію та Німеччину. Серед 50-ти найбільших банків світу є шість французьких.

Всі кредитні заклади Франції (банки, спілки взаємного кредиту, фінансові товариства й т.п.) поєднані в єдину професійну організацію — Французьку асоціацію кредитних закладів. Провідне місце в сучасній структурі кредитної си­стеми посідає банківський сектор, на який припадає близько 70% сукупного ба­лансу кредитних закладів [54, с. 265].

Основна частина банківських операцій припадає на три банки: «Банк насьо-наль де Пари», «Креді Ліонне» і «Сосьете женераль». Крім цих велетнів, велики­ми банками також є «Індосюез», «Паріба», «Креді коммерсіаль де Франс», «Креді ендюстріель е коммерсіаль». Особливе значення має кооперативний банк «Креді агріколь», який обслуговує переважно аграрний сектор економіки; він входить (як і «Креді Ліонне») до десятки провідних банків світу. Наприкінці 90-х років відбулося злиття банків «Сосьете женераль» і «Паріба», таким чином утворила­ся найбільша у Франції банківська група.

Французькі банки є осередками, навколо яких формуються фінансово-про­мислові групи. Так, наприклад, банк «Паріба» контролює і обслуговує діяльність таких фірм, як «Компані франсез де петроль», «Томсон-Брандт», «Пешине-Южін-Кюльман», «Рон-Пуленк», «БСН-Жерве-Данон», «Денен-Норд-Лонгві» та деякі інші. В групу «Сюез» входять «Сен-Гобен-Понт-а-Муссон», «Ер лікід», «Компані женераль д'електрисіте»; до цієї групи належать банки «Креді індюстріель е коммерсіаль» та «Індосюез».

Динаміка росту економіки Франції у післявоєнний період характеризувала­ся нерівністю ритму. Майже чверть віку по закінченні війни темпи економічного зростання були досить високими. Пересічний щорічний приріст ВВП за період з 1950 до 1973 pp. складав 5,1%, що майже втричі збільшило обсяг валової внутрішньої продукції. Високі темпи розвитку обумовлювалися і відбудовою зруйнованого війною господарства, й іноземними капіталовкладеннями за «Пла­ном Маршала», й перебудовою структури народного господарства відповідно на­уково-технічного прогресу, а також економічною політикою держави.

Саме в цей період Франція здобула найбільших досягнень в економіці. Було здійснено широкий приток ресурсів в промисловість, збільшення випуску її про­дукції. В структурі промисловості була підвищена частка новітніх галузей, форсова­но експорт їх продукції. Частка промисловості в структурі ВВП суттєво підвищила­ся. Зросла продуктивність праці в промисловості. Якщо в 1950 р. розрив у продук­тивності праці між США і Францією був двократний, то в 1973 р. він складав усьо­го 37%. Темпи росту ВВП у цей час перевищували пересічні показники для країн Західної Європи (4,6%). За темпами розвитку в групі розвинутих країн Франції по­ступалася тільки Німеччині та Японії. Частка Франції в сукупному світовому ВВП підвищилася (на!%) і вона посіла, як вже зазначалося, четверте місце серед не-соціалістичних країн. Проте наприкінці періоду розквіту виявилися і хибні сторони французької економіки. Франція мала нижчий рівень концентрації промислового виробництва, ніж її основні конкуренти; частка аграрного сектору в економіці була завищеною; матеріаломісткість і енергоємність промислового виробництва була надто високою. До того ж, країна переживала хронічну інфляцію, що знецінювало національну валюту — франк. Ці недоліки поступово накопичувалися і виявилися особливо бурхливо в часи світової економічної кризи 1973-1975 pp.

1973 р. став поворотним пунктом, з якого темпи економічного розвитку Франції різко загальмувалися.

Динаміка ВВП і промислового виробництва Франції, (в %)

[Джерело: Современный монополистический капитализм. Франция. С. 26; МЭ и МО, №8, 2001, с. 95].

Економічна криза початку 70-х років буквально струсонула Францію. Без­робіття зросло втричі, і втричі знизилася прибутковість компаній. Наступні 80-ті роки для Франції також були непростими, її економіка дуже страждала від «кри­зи заборгованості» країн, що розвиваються. Франція вкладала значні капітали в цю групу країн, але вони поверталися невчасно, або зовсім втрачалися через не­спроможність слаборозвинутих країн повернути борг. Швидко зростав і держав­ний борг Франції. Скорочувалися інвестиції в національну промисловість; зрос­тало від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі. З другої половини 80-х років економіка дещо пожвавішала. Світові ціни на традиційні французькі товари підвищилися, а на енергоносії — знизилися. Баланс зовнішньої торгівлі став позитивним. Про­те динаміка внутрішніх інвестицій залишалася досить кволою.

Пожвавлення економіки було нетривалим, і напочатку 90-х років Франція зіткнулася з новою рецесією. Скоротилися обсяги промислового виробництва, зросло безробіття, знизився обсяг інвестицій.

Динаміка основних економічних показників Франції в 90-х роках (в %)

[Джерело: 54, с. 278].

Період 1974-1996 pp. у Франції прозвали «тридцятьма гіркими роками». Особливо безпрецедентним було падіння інвестицій. Питома вага промисловості впала в структурі ВВП. Проте в ці ж самі горезвісні роки в економіці Франції здійснювалися процеси, які дали позитивні наслідки вже в другій половині 90-х років. Знизилася матеріаломісткість і енергомісткість промислового виробництва. Підвищилася частка новітніх галузей, оскільки деякі традиційні галузі (мета­лургія, важке машинобудування) прийшлося скоротити через їх неконкурентос­проможність. Скорочення зайнятості супроводжувалося зростанням продуктив­ності праці, за цим показником Франція вийшла на одне з перших місць у світі. Знизилася частка аграрного сектора. З 1997 р. розпочалося піднесення французь­кої економіки, що особливо виявилося у високих темпах росту промисловості і зовнішньої торгівлі; після тривалого спаду різко зросли темпи інвестицій. Скоро­тився рівень'безробіття. «Гірки роки» для економіки залишилися позаду. Значну роль в оздоровленні економіки відіграла економічна політика консерваторів на чолі з Жаком Шираком, який в 1995 р. став президентом Франції.

Внутрішня економічна політика

Як вже відзначалося, для Франції характерною рисою є активне державне втру­чання в економічні процеси. Незважаючи на дві хвилі денаціоналізації, що були здійснені в 70-х та в 90-х роках, в державному секторі залишається ще доволі про­мислових підприємств і банків. Але тепер механізм їх управління дещо змінився. Державні підприємства сьогодні працюють як звичайні суб'єкти ринкової економі ки, за законом ринка. Вони, по суті, перетворилися на змішані акціонерні товарист­ва, в яких державі належить контрольний пакет акцій. Серед приватних акціонерів в державних підприємствах є навіть іноземці. Припинилася безоглядна перекачка коштів з бюджету на підтримку діяльності неефективних державних підприємств. Повністю у власності держави залишилися пошта, зв'язок, національні видавницт­ва, значна кількість лікарень, депозитних кас, енергопостачання, телекомунікації.

Державне регулювання економіки Франції здійснюється за допомогою інди­кативного планування та бюджетного регулювання. Індикативні плани являють собою ретельно складені прогнози розвитку економіки й рекомендації щодо ефективного використання економічної ситуації, яка формується під впливом певних факторів. Індикативні плани не є обов'язковими для прийняття підприємцями, але ігнорувати їх недоцільно. Бюджетне регулювання скла­дається з проведення податкової політики й надання коштів на виконання кон­кретних цільових програм.

В другій половині 80-х років, коли до влади прийшли прибічники ринкової економіки, була здійснена спроба дерегуляції економіки, тобто зменшення втру­чання держави в економічні процеси й надання суб'єктам економічної діяльності більшої самостійності. Були знижені податки на крупний капітал, вивільнено ціни. У валютній сфері був скасований контроль над валютними операціями, ру­хом капіталу, зняті обмеження у міжбанківського, біржового й іпотечного ринків. Всі державні підприємства (за виключенням природних монополій — пошта, зв'язок і т.п.) були переведені на незалежне від бюджету функціонування й поча­ли діяти в жорстких умовах світового ринку. Розгорнулася програма приватизації державних підприємств. Напочатку 90-х років були денаціоналізовані «Банк на-сьональ де Парі», хімічний концерн «Рон-Пуленк», найбільші страхові корпорації.

Проте економічна політика держави не стала по-справжньому ліберальною. Прихід до влади «червоно-зеленого» уряду Л. Жоспена, незважаючи на прези-дента-ліберала, загальмував найбільш радикальні реформи. Уряд знов повернув­ся до контролювання цін державних природних монополій, цін на 80% аграрної продукції, тарифів на послуги сфери охорони здоров'я. Діяльність бізнесу зарегу-льована й зарегламентована більше, ніж в будь-якій країні ЄС.

Одним з головних напрямків діяльності уряду Л. Жоспена стало врегулювання державного бюджету, який тривалий час зводився з великим пасивом. За рахунок стримання державних витрат вдалося значно скоротити дефіцит бюджету, і в 2000 році він становив 1,8% від ВВП, що вважається цілком задовільним для країн ЄС. Іншим досягненням французької економіки став позитивний перелом в стані платіжного балансу, який також раніше зводився з дефіцитом по поточних опе­раціях. В 1999 і 2000 роках по цих операціях вже було одержано позитивне сальдо.

Уряд намагається стимулювати розвиток економіки через зростання попиту з боку населення, для чого передбачається підвищення доходів, заробітної плати. З 2000 р. розгорнулася програма зниження податків. Держава мала в своєму роз­порядженні кошти для запровадження цього заходу. Завдяки успішному еко­номічному розвитку, зменшенню безробіття фіскальні надходження до бюджету суттєво збільшилися. Проте податкове зниження поширилося головним чином на осіб з низькими доходами; подоходний податок знизився тільки для двох най­менш забезпечених груп населення. Скорочено податок на житло. Але в цілому рівень податків у Франції й сьогодні залишається самим високим в ЄС. Макси мальна ставка подоходного податку сягає 52%. Високим залишається рівень по­датків на корпорації, на заощадження та майно.

Соціальна політика завжди була пріоритетною частиною політики уряду Франції, особливо лівого. Витрати на соціальну сферу складають 60% всіх бюд­жетних витрат, вони значно вищі, ніж у основних суперників Франції, і це в певній мірі негативно впливає на конкурентоспроможність французької еко­номіки. Незважаючи на пріоритетність соціальних цілей. Франція характери­зується високим рівнем безробіття, яке досягло нечуваних розмірів в 90-ті роки (12,5% від активного населення). Такий високий рівень є не стільки наслідком неуваги уряду до соціальних проблем, скільки недостатньо ефективною еко­номічною політикою в цілому. Так, антиринкові заходи уряду призводять до ско­рочення інвестицій в економіку країни і масового вивезення капіталу за її межі.

Наприкінці 90-х років уряду вдавалося знизити рівень безробіття. Зросли тем­пи зайнятості населення. Якщо в 1991-1996 pp. пересічні темпи приросту зайня­тості становили всього лише 0,3%, то в 1999 р. — 1,8%, а в 2000 р. — 1,9%. За період 1998-2000 pp. число зайнятих збільшилося на 1 млн. чоловік, що розширило внутрішній попит на товари та послуги. Темпи росту особистого споживання складали 2,1% в 1999 р. і 2,6% в 2000 p., тоді як в період 1991-1996 pp. вони дорівнювали пересічно лише 0,7%. За рахунок розширення зайнятості в 2000 р. бу­ла одержана майже половина приросту ВВП. Рівень безробіття в 2000 р. знизився до 9,6%, проте для стабілізації економіки необхідно, щоб він не перевищував 5%. Вперше за тривалий час спостерігається підвищення зайнятості в промисловості.

З 2001 р. у Франції уводиться трьохрічна програма державних доплат особам, які одержують мінімальну заробітну плату. Доплата становитиме 14% від рівня мінімальної заробітної плати. Програма доплат охопить близько 9 млн. чол., що ля­же відчутним тягарем на бюджет. Соціальні гарантії фінансуються насамперед за рахунок податкодавців. При цьому високими є не тільки непрямі та індивідуальні подоходні податки, але й соціальні внески підприємців. Так, якщо в США соціальні внески дорівнюють 10,4% ВВП, в Швеції — 14,5%, у Великій Британії — 6,3%, то у Франції — аж 19,3%. Однак, соціальні гарантії притаманні переважно для дер­жавного сектора. Заробітна плата в приватному секторі нижча, а соціальних га­рантій майже немає. Навіть в сфері НДДКР держава надає підтримку й субсидіює суспільний сектор, а венчурний бізнес практично не заохочується.

В фінансово-кредитній політиці держави найважливішою подією є перехід Франції до євро з 1 січня 2002 року. В 1999 р. фіксована ставка національної ва­люти дорівнювала 6,56 франка за один євро.

Аналізуючи внутрішньоекономічну політику Франції, можна дійти до вис­новку, що домінуючою силою в економіці залишається держава, але напрямки політики часто змінюються в залежності від того, який уряд приходить до вла­ди — праві чи ліві. Такі зміни супроводжуються досить болісною перебудовою економічного механізму країни (постійне чергування націоналізації та привати­зації, підвищення та зниження податків тощо). Це кожного разу призводить до утворення проблем в економіці Франції.

Зовнішньоекономічна політика

У зовнішньоекономічних зв'язках Франція орієнтована, насамперед, на Євро­пейський Союз. На нього припадає 62% експорту й 61% імпорту країни, в тому числі 78% експорту сільгосппродукції, 70% експорту автомобілів. В країнах ЄС розміщується 70% обсягу французьких зарубіжних інвестицій. Цим пояс­нюється велика увага французького уряду до всіх кардинальних змін, що відбува­ються в Європейському Союзі. Франція завжди знаходиться серед ініціаторів тих важливих подій, які посилювали інтеграційні процеси в Західній Європі (Шен-генська угода, Маастріхська угода, уведення евро тощо). Винятком була тривала протидія голлістського уряду вступу Великої Британії до ЄС; Франція розгляда­ла її як небезпечного суперника. Сьогодні французький уряд виступає за поступо­ве розширення ЄС за рахунок країн Центральної та Східної Європи.

Франція здійснює активну політику в галузі зовнішньої торгівлі. Темпи при­росту обсягів торгівлі в 90-х роках перевищували темпи зростання ВВП й про­мислового виробництва, про що свідчать дані наступної таблиці:

Таблиця 2.31.

Темпи приросту ВВП, промислового виробництва й зовнішньої торгівлі пересічно в 90-х роках, %

[Джерело: http: www. WTO. International trade statistic 2000. Table III.4, III. 5.]

В 2000 p. експорт товарів Франції становив 325 млрд, дол., а імпорт — 320 млрд. дол. Експортна квота становить 22% ВВП, імпортна — 20%. За експор­том та імпортом товарів Франція посідає четверте місце в світі. За експортом по­слуг вона третя країна (6,1%, після США і Великої Британії), за їх імпортом — п'ята (4,7%). В 1999 р. Франція експортувала послуг на 83 млрд, дол., а імпорту­вала на 63 млрд. дол.

Французький експорт товарів складається переважно з електротехнічного об­ладнання, кольорових металів, продукції органічної хімії, тонкої хімії, фармацев­тичних товарів. Франція є традиційно значним постачальником на світові ринки аграрної продукції — зерна, цукру, вин, молока й м'яса. В імпорті переважає елек=-троніка, особливо побутова, верстати, металургійне й металообробне обладнання. За якістю французькі промислові товари дещо поступаються американським, японським та німецьким. Отож на французькому внутрішньому ринку зростає ча­стка американського енергетичного обладнання, хімічних товарів, комп'ютерів, японської побутової електроніки, фотоапаратів, мотоциклів, німецьких верстатів.

Товарна структура зовнішньої торгівлі Франції, в %

В географічній структурі зовнішньої торгівлі Франції, як вже говорилося, Європейський Союз абсолютно переважає. При цьому найголовнішим партне­ром є Німеччина, частка якої в експорті Франції складає 16%, в імпорті — 20%. Далі йде Італія (12% обороту), потім Ірландія й Нідерланди. З торговельних партнерів поза ЄС найважливішими для Франції є США. Частка країн, що роз­виваються, поступово знижується.

Географічна структура зовнішньої торгівлі Франції, в %

Франція є великим експортером та імпортером капіталу. Природно, що ос­новна частина французьких інвестицій припадає на країни Європейського Сою­зу (близько 70% всіх зарубіжних інвестицій). Більше чверті інвестицій йдуть в країни, що розвиваються (з них половина — в Африку). Таким чином на інші країни залишається невелика частка інвестицій. Проте, останнім часом швидко зростають потоки французьких інвестицій в США, де Франція посідає вже шос­ту позицію серед іноземних інвесторів.

В імпорті капіталу головними партнерами Франції є також країни ЄС в су­купності. Якщо ж розглядати кожного інвестора поодинці, то перше місце по інвестиціям у французьку економіку мають США. Після лібералізації режиму економіки Франції, в країну посилився приток іноземних інвестицій. Іноземний капітал сьогодні контролює 52% виробництва в нафтохімії, 55% — в хімічній про­мисловості, 49% — у виробництві засобів інформатики й електроніки.

Ділова етика

Французький стиль ведення ділових переговорів формувався під впливом їх славетної історії й культури і уявлень французів про особливу роль їх країни в європейських та світових справах. Французький чиновник або бізнесмен вва­жає (може, і не безпідставно), що культура їх країни найрозвиненіша в світі, що Франція є батьківщиною демократії, що французький народ встановив найвищі стандарти спілкування. Тому француз на переговорах гранично ввічливий, де­монструє вишукані манери. В розмовах з французькими партнерами неприпусти­ма фамільярність, що притаманна американцям. Вони приходять на ділові зустрічі добре одягнені і цього ж вимагають від іноземного партнера. Французи вважають себе унікальною нацією й не прирівнюють до себе іноземців. Втім, це не заважає їм відноситись до іноземного партнера з повагою, якщо той заслуговує цього своїми діловими якостями та манерами.

Сильною стороною французів на переговорах є логіка міркувань. Вони швид­ко помічають нелогічність в позиції партнера й використовують це. В проти­лежність німцям, які також полюбляють логіку, французи ведуть переговори гнучкіше й більш терпляче. Якщо німець, виклавши свої аргументи, які здаються йому «залізними», зразу ж вимагає прийняти рішення від партнера, то француз веде переговори довго, ще і ще раз аргументуючи свою позицію. При цьому він не наполягає на скорішому прийнятті рішення.

Підчас ділової зустрічі французи спочатку намагаються добре впізнати по­зицію іноземного партнера, його «козирі» й слабкі місця. Свою позицію вони ви­кладати не поспішають. Ділові стосунки не обмежуються виключно рамками службових кабінетів. У Франції багато які важливі рішення приймають не тільки за робочим, але й за обіднім столом. Підчас ділового обіду власне про справи го­ворити прийнято тільки після того, як буде подана кава. Французи високо ціну­ють у своїх співбесідниках здатність орієнтуватися у питаннях культури й мис­тецтва, особливо французького. У ході бесіди слід остерігатися тем, що торкають­ся віросповідання, особистого положення на службі, доходів, хвороб, сімейного становища, політичних пристрастей.

Французи ведуть переговори ввічливо й зовні дружелюбно. Проте, якщо во­ни впевнені в своїй логіці, на компроміси не йдуть, а знову роз'яснюють свою по­зицію. Якщо їм не вдається переконати партнера, вони переривають переговори, але роблять це в не ганбливій формі.

Французи намагаються завжди бути точними, навіть в дрібницях; цим вони нагадують німців. По натурі вони екстраверти й легко спілкуються з партнерами, вони цікаві співбесідники; цим вони відрізняються від німців. Вони часто бува­ють емоційними, проте не порушують логіки своїх міркувань.

В переговорах з французами слід виявляти офіційність й звертатися до парт­нера тільки по прізвищу. Треба зважувати на те, що француз вважає свою націю «аристократкою» по відношенню до інших народів. Вважається неввічливим до традиційного привітання («бонжур», «о ревуар») не додати прізвище партнера або необхідні слова звертання (мсьє, мадам). Неодмінним атрибутом ділової лю­дини є його візитна картка, на якій рекомендується вказати закінчений вищий навчальний заклад.

У французьких організаціях рішення приймають обмеженим числом осіб ви­сокого рангу. А тому дуже важливо, щоб ділові зв'язки з французькими ком­паніями встановлювалися на відповідному ієрархічному рівні. «Бюрократична тя­ганина» особливо характерна для націоналізованих підприємств. Навпаки, на дрібних та середніх підприємствах генеральний директор або власник приймає рішення одноособове. Підчас переговорів основна увага приділяється не стільки цінам, скільки технічним характеристикам та довготривалості пропонованих то­варів. Успіх переговорів буде залежати від того, наскільки вам вдалося перекона­ти французів у реальних перевагах пропозиції. Контракти, які укладають францу­зи, гранично конкретні, точні у формулюваннях і не допускають різночитання.

Інтереси України у Франції

Франція має важливе значення для України як розвинута європейська країна, що має другий за обсягом економічний потенціал в Європі. Великий вплив Франції у справах ЄС може позитивно сприяти на досягнення стратегічної мети України — вступ до Європейського Союзу. Україна й Франція мають давні історичні й культурні контракти.

Проте економічні зв'язки наших країн сьогодні розвиваються дуже повільно, що не відповідає інтересам обох народів. Франція посідає лише десяте місце в зовнішньоторговельному обороті України.

Динаміка торговельного обороту України з Францією, млн. дол.

Основним статтям нашого експорту у Францію є: одяг, текстильні та трико­тажні вироби (32% від усього експорту), жири та масла (19%), органічні хімічні сполуки (7,5%), олійне насіння та плоди (6,9%).

В нашому імпорті з Франції переважають: енергетичне та електротехнічне об­ладнання, електронні прилади (19%), хімічні продукти (9%); фармацевтична про­дукція (9%), алкогольні та безалкогольні напої (8%).

Обсяг французьких інвестицій в Україну незначний.

Можливості економічного співробітництва України та Франції далеко не ви­черпані.