logo
Акунін О

7. Нато як один з найголовніших компонентів біполярної системи мв (50-80 рр. Хх ст.)

4 квітня 1949 р. у Вашингтоні відбулася церемонія підписання Північноатлантичного пакту, Статуту Організації Північноатлан­тич­ного Договору (НАТО). Статут НАТО підписали представники Бельгії, Ісландії, Данії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Нор­вегії, Порту­галії, Італії, Великобританії, Франції та США. Надалі кількість членів НАТО збільшилася. У 1952 р. до НАТО приєдналися Греція й Туреч­чина, у 1955 р. – ФРН, у 1982р. – Іспанія. 21.02.1966 Франція вихо­дить з НАТО з метою "відновлення суверенітету Франції на своїй території". 7 березня Франція поставила вимогу евакуювати з її тери­торії всі штаби НАТО, американські війська та іноземні військові бази. Штаб-квартиру НАТО переведено з Парижа до Брюсселя. Літаки НАТО мали одержувати спеціальний дозвіл для перельоту над тери­торією Франції.

В 60-х рр. і на поч. 70-х основні перешкоди для розв’язання проблеми європейської безпеки становили продовження гонки озб­роєнь, поширення в світовій політиці силових рішень. У Європі пере­бували атомна авіація й ракети НАТО середнього радіусу дії, 1959-1961 рр. СРСР розмістив аналогічні ракети на своєму Сході.

США й Великобританія вирішують створити багатосторонні ядерні сили в НАТО. 1964 р. ФРН висуває свій план цього. Згідно з ним кораблі з ядерною зброєю на борту мали комплектуватися змішаною командою, що складалась б на 1\3 з американських, на 2\3 – з військовослужбовців інших країн НАТО. Не було реалізовано. ФРН тільки стала членом створених нових органів НАТО – з питань ядерної оборони і з питань ядерного планування. Планам створення багатосторонніх сил було покладено край підписанням в 1968р До­говору про нерозповсюдження ядерної зброї. Протилежні блоки Європи продовжували ставити на воєнну силу, ядерну зброю як головні засоби зміцнення безпеки. У 1966 р. в Бухаресті країни ОВД ухвалили декларацію, в якій виклали своє бачення шляхів ослаблення напруження в Європі, в т.ч. висловилися за одночасний розпуск ОВД і НАТО, за визнання існуючих кордонів. Знов пропонувалося скли­кати загальноєвропейську нараду для обговорення питань безпеки і співробітництва в Європі, погодились на участь США, Канади, запро­понували обговорити проблему скорочення збройних сил на території європейських держав і питання розвитку культ. зв'язків. В грудні 1967 р. НАТО – "Доповідь Армеля" (МЗС Бельгії), яка передбачала концентрацію зусиль НАТО на підвищенні стабільності в МВ, необ­хідної для тривалого миру, пропозиція переговорів з ОВД про ско­рочення збройних сил. Сесія Ради НАТО в Брюсселі 9-10.12.1971 – можливий зміст НБСЄ: безпека, зокрема принципи відносин між дер­жавами та деякі військові аспекти безпеки; вільне переміщення лю­дей, вільне розповсюдження інформації, ідей, культурні зв'язки; спів­робітництво в галузі економіки, прикладних наук і техніки, теоре­тичних наук; співробітництво в галузі охорони навколишнього сере­довища. НБСЄ – 3 етапи: 3-7.07.1973 рр., 1974-75 рр.; 30.07-1.08.1975 рр. в Гельсінкі, Заключний Акт ("Декларація принципів, якими держави-учасниці керуватимуться у взаємних відносинах", включала цілий ряд найважливіших принципів. Серед них: суверенна рівність, незасто­сування сили чи загрози силою, не­доторканість кордонів, терто­ріальна цілісність дер­жав, мирне врегулювання суперечок, невтру­чання у внутрішні справи, повага прав людини та основних свобод, рівність та право народів розпоряджатися власною долею, спів робіт­ництво між державами й сум­лінне виконання зобов'язань згідно з МП). Акт передбачав безперервність процесу зустрічей та перего­ворів в межах Загальноєвропейського, чи Гельсінського, процесу. Заключний акт у Гельсінкі затвердив статус-кво й став важливим гарантом миру на європейському континенті.