Фото 29 Фото 30
Кім Ір Сен Кім Чен Ір
Кім Ір Сен – 1-й президент КНДР (на посту з 28 грудня 1972 по 8 липня 1994 рр.)
Кім Чен Ір – голова Корейської Народно-Демократичної Республіки, генеральний секретар Трудової партії Кореї, Верховний Головнокомандувач Корейської народної армії (четвертій за чисельністю армії в світі), голова Державного Комітету оборони КНДР, син «великого вождя» Кім Ір Сена. На відміну від батька має титул «Великий керівник» (위대한 령도자)), раніше, до смерті батька – «Улюблений керівник» (친애하는 지도자). Його часто називають також «Полководцем» (장군). 2-й Генеральний секретар Трудової партії Кореї (з 8 жовтня 1997 р.)
У відповідь на це в квітні того ж року США і Південна Корея запропонували почати переговори по формулі «два плюс два» за участі Південної Кореї, КНДР, США і КНР з метою створення нової системи підтримки миру на Корейському півострові. США тоді вдалось вмовити Пхеньян прийняти цю пропозицію, однак два раунди чотирьохсторонніх переговорів, які відбулись в грудні 1997 р. і в березні 1998 р., не принесли відчутних результатів. Однак в червні 2005 р. КНДР несподівано виступила з пропозицією про укладення мирної угоди з Південною Кореєю. Представники КНДР заявили тоді, що міжкорейська мирна угода може вирішити і ядерну проблему КНДР, так як об’єднана Корея може оголосити про свій без’ядерний статус. Але США не хотіли б квапитись з підписанням мирної угоди між двома корейськими державами, так як вважають, що механізм заміни угоди про перемир’я 1953 р. на міжкорейську мирну угоду ще не відпрацьований, і цією проблемою повинна займатись РБ ООН. З метою продовження політики стримування КНДР і вчинення тиску на її керівництво США використовують наступні заходи. В червні 2005 р. стало відомо, що американці повідомили північнокорейську владу про те, що вони знають про таємне отримання технології збагачення урану. В ході шестисторонніх переговорів по ядерній проблемі Корейського півострова, які відбулись влітку 2005 р., Вашингтон, скориставшись даною інформацією, змусив КНДР долучитись до обговорення її військової ядерної програми. Реалізація зовнішньополітичних інтересів США щодо КНДР небезпечна своєю потенційною можливістю спровокувати регіональний конфлікт, який може перерости в глобальний. Преш за все мова йде, про спроби правлячих кіл Америки силою усунути «ворожий» для них режим в КНДР, замінити його на проамериканський. У випадку здійснення такого проекту США могли б одним ударом вирішити два стратегічних завдання: по-перше, створити на корейському півострові лояльну і підконтрольну Вашингтону об’єднану корейську державу і, по-друге, утворити в безпосередній близькості від кордонів Китаю додатковий стратегічний плацдарм стримування. Головні сподівання в досягненні своїх завдань в Східній Азії США покладають на Японію. В спільній японо-американській Декларації (квітень 1996 р.) по підсумкам зустрічі президента США Б. Клінтона і прем’єр-міністра Японії Р. Хасімото було заявлено, що Угода безпеки двох країн не направлена проти кого-небудь, її метою є підтримка миру і стабільності в Східній Азії. Ця думка підтверджена і в Угоді про нові напрямки американо-японської оборонної співпраці (вересень 1997 р.). В ході візиту президента США Дж. Буша-молодшого в листопаді 2005 р. в Японію досягнута домовленість про те, що «військовий союз двох країн є кращим способом спілкування з Китаєм». Американський президент заявив тоді, що такий союз «змусить Китай покращувати свої відносини з США і Японією».
Підсумки Петербурзького самміту G-8 (14-17 липня 2006 р.) для Росії були надзвичайно важливі як в плані закріплення її статусу великої енергетичної держави в світі, так і реалізації менш анонсованого «східного порядку денного» – просування в «світовий клуб» азіатських союзників Індії і Китаю. Періодом поступового відновлення втрачених позицій і «обережного» повернення Росії в арабський світ слід визнати період президентства В. Путіна. Його досить радикальні кроки по укріпленню зв’язків з цілим рядом арабських країн і політичних рухів, особливо після 2004 р., йшли в розріз американської стратегії на Ближньому Сході, направленої на остаточне «витіснення» РФ з регіону і насадження «демократії і громадського суспільства» в авторитарних арабських країнах. Умовно в арабській стратегії і тактиці російського президентства в період 2004-2006 рр., можна виділити п’ять наступних напрямків: 1) Магрибський вектор. Відновлення позицій в Алжирі, Марокко, Тунісі і Лівії; 2) Єгипетський курс Росії; 3) Сірійський вектор зовнішньої політики РФ; 4) Іракський напрямок (до і після операції США); 5) Російський курс в Перській затоці на розвиток відносин з Саудівською Аравією. Відносини Росії з ключовою країною Магрибу – Алжиром, не дивлячись на складне внутрішнє становище і нещодавно припинену там громадянську війну, пик якої припав на 1992-1996 рр., до 2000 р. розвивались задовільно. Росія, відчуваючи великий інтерес до цієї країни в плані налагодження енергетичної (нафта і газ) і військово-технічної співпраці, намагались в 1990-ті рр. зберегти і підтримати статус-кво в дипломатичних і економічних відносинах. В 2005 р. в Кремлі і МЗС підготовка державного візиту президента В. Путіна в Алжир. Підготовчу роботу провів міністр іноземних справ Сергій Лавров, який здійснив вояж по країнам Північної Африки (Алжир – Марокко – Туніс) в кінці листопада 2005 р. Для глави російського МЗС було важливим дізнатись думку алжирського президента А. Бутефліка про ситуацію в Іраку, про кризу навколо Ірану, палестино-ізраїльський конфлікт, які безпосередньо торкаються інтересів Росії. Позиції Москви і Алжира в багато чому співпадали. 10 березня 2006 р. відбувся перший в історії державний візит президента Росії В. Путіна в Алжир. В ході візиту в центрі уваги постали питання пріоритетних напрямків політичного діалогу і взаємодії двох країн. Особливе значення надавалось розгляду становища, яке склалось на Ближньому Сході, в Сирії і Лівані, становище в Іраку, реалізація ініціативи самміту G-8 по партнерству з регіоном Ближнього Сходу і Північної Африки. В глобальному контексті Росія і Алжир будуть залишатись в одному човні боротьби проти однополярного світу і «демократичних, гуманітарних» експериментів на Ближньому Сході з боку США. Загострення ситуації в Іраку і на Ближньому Сході об’єктивно буде і подальшому сприяти посиленню російсько-алжирської кооперації і взаємодії. Наступним важливим для Росії пунктом «транзиту» є ще одна країна Магрибу – Лівія (Соціалістична народна Лівійська Джамахірія). Лівійський лідер Муамар Каддафі активно підтримував різноманітні повстанські рухи в Африці та інших частинах світу, які виступали проти США та їх союзників, СРСР йому активно допомагав військовими поставками, товарами, але як партнер полковник Каддафі виявився не дуже надійним. Більш того, він захопився тероризмом, що поставило під удар саму можливість подальшого існування його режиму.
Муа́ммар Кадда́фі (англ. Muammar Qaddafi, араб. معمر القذافي) – лідер Лівії з 1969 року. Повне ім'я – Муаммар бен Мухаммед Абу Меньяр Абдель Салям бен Хамід аль-Каддафі (Дивись фото 31).
В 1992 р. РБ ООН ввела проти Лівії економічні Фото 31
санкції. Росія почала жорстко проводити лінію у відносинах з Лівією. Кульмінацією цієї політики стало голосування Росії в РБ ООН в 1992 р. за введення запропонованих США санкцій проти Лівії. Москва в односторонньому порядку розірвала контакти з Лівією, в тому числі, в галузі військово-технічної співпраці і нафтодобування, хоча західні країни за виключенням США зберегли в Лівії свою присутність. В 2004 р., усвідомивши критичність свого становища, М. Каддафі визнав відповідальність за минулі терористичні акти, виплатив компенсацію постраждалим в розмірі 2,7 млрд. долл., відмовився від програм створення зброї масового знищення (ЗМЗ) і передав на захід всю документацію по цим програмам, в тому числі про співпрацю з пакистанськими ядерниками. Все це привело до відміни міжнародних санкцій проти Лівії. Таким чином, один з найактивніших світових антиамериканських і антиізраїльських факторів за власним бажанням вийшов з гри. Починаючи з 2002 р. Лівія підписала протоколи про торгово-економічну співпрацю з Китаєм, Малайзією, Чехією, Україною. В травні 2002 р. в Тріполі відбулась зустріч європейських країн (Франція, Італія, Мальта, Португалія, Іспанія) і арабських країн Середземномор’я (Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко, Туніс). Відновлені в повному обсязі відносини із Францією. Американські енергетичні компанії «Шеврон», «Калтекс» виграли ряд тендерів на право розробки трьох великих нафтових полів в Лівії. Йде активне транспортування лівійської нафти танкерами в США. Обсяги російсько-лівійської торгівлі в 2005 р. склали 50 млн. долл. Успішність проекту повернення Росії в Лівію постає поки проблематичним як з причини специфіки ставлення М. Каддафі до Росії, так і з причин конкуренції на Лівійському ринку з боку Заходу (США, ЄС) і Сходу (Єгипет, Китай, Південна Корея). Відносини Росії з Марокко є достатньо стабільними. В травні 1998 р. відбулось святкування сторіччя встановлення дипломатичних відносин між Росією і Марокко. Центральною подією російсько-марокканських відносин став візит 15 жовтня 2002 р. в Москву короля Мухаммеда VІ. В. Путін і марокканський король підписали Декларацію про стратегічне партнерство. В рамках візиту підписані документи відносно розвитку торгово-економічних відносин. В 2005 р. Марокко став одним з головних торгових партнерів Росії не лише серед країн Магріба, але і всієї Африки. Єгипет відіграє особливу роль не лише в арабському світі, але на всьому афро-азіатському просторі. Президент Єгипту Гамаль А. Насер був великим товаришем СРСР, проводив курс на союз з Москвою. В кінці свого життя він нагороджений радянським урядом званням героя Радянського Союзу. Новий президент Єгипту Анвар Садат свою політику направив в бік США. На зміну прорадянському курсу прийшов проамериканський курс внутрішньої лібералізації і укладення сепаратних угод з Ізраїлем. Курс був настільки радикальний, що в прямому змісті убив А. Садата. Радикальні ісламісти публічно, на військовому пораді його розстріляли. Наступник А. Садата – теперішній президент Хосні Мубарак вже більш 25 років знаходиться при владі. Він зміг пом’якшати у внутрішній і зовнішній політиці країни прозахідний радикалізм А. Садата, зберігши США в головних політичних союзниках. З 1992 р. Росія і Єгипет також радикально переформатовують свої відносини. 22-24 вересня 1997 р. пройшов перший офіційний візит в Російську Федерацію президента Х. Мубарака. В результаті підписана російсько-єгипетська політична Декларація. 26-28 квітня 2001 р. президент Х. Мубарак здійснив новий офіційний візит в Росію. Він зустрівся з В. Путіним. Були підписані Декларація про принципи дружніх відносин та співпраці і Довготривала програма розвитку торгівлі, економічної, промислової і науково-технічної співпраці. Однак якщо брати політичний вимір російсько-єгипетських відносин і порівнювати їх з відносинами Росії з Алжиром, то різниця чітко простежується. Єгипет, при всьому лояльному ставленні Х. Мубарака до В. Путіна і Росії, все ж не став і вряд чи в ближчий час стане ключовим стратегічним партнером РФ в регіоні. Для Каіра одним з основних зовнішніх орієнтирів залишаються США. Прем’єр-міністр Єгипту Ахмед Назіф в листопаді 2005 р. назвав перспективні напрямки економічної співпраці з Росією. В результаті зустрічей в Каірі (квітень 2005 р.) і Москві (весна 2006 р.) Хосні Мубарак і В. Путін закликали до як можна скорішого відновлення суверенітету Іраку, яким керують окупаційні війська антисаддамівської коаліції.
Сирія залишається для Росії одним з ключових плацдармів для нарощування російського політичного і подекуди економічного (військового) впливу в регіоні. Тодішній президент (90-ті роки ХХ ст.) Сирії Хафез Асад використовував радянський ресурс як основний в протистоянні з США і Ізраїлем на Ближньому Сході. Теперішній президент республіки Башар Асад, який прийшов до влади в 2000 р. (як і В. Путін), це – син Хафеза Асада. На політику Росії в Сирії впливає специфічний міжнародний стан, який склався навколо Сирії в період 1990-х рр. і на початку ХХІ ст.: 1) жорсткий тиск США, які звинувачують Сирію в підтримці арабських терористів, заявивши про можливість встановлення блокади і введення міжнародних санкцій проти Сирії; 2) звинувачення з боку Вашингтону на адресу Дамаска з приводу розробки зброї масового знищення (ЗМЗ) і розробки США планів нанесення превентивних ударів по Сирії (за іракським сценарієм); 3) тиск Ізраїлю на Сирію і встановлення режиму міжнародної ізоляції країни; 4) у зв’язку з гучним вбивством колишнього прем’єр-міністра Лівану Р. Харірі влітку 2005 р., звинувачення на адресу сирійських спецслужб в цьому вбивстві і вимоги США і Ізраїлю щодо виведення сирійських військ із сусіднього Лівану (2004 р.). Сирія вивела свої війська з Лівану, де на парламентських виборах влітку 2005 р. перемогли опозиційні рухи. В цей період спостерігається зближення Сирії і Ірана на ґрунті антиізраїльських і антиамериканських настроїв і спільна підтримка шиїтських общин в регіоні, а також організації «Хізбалла» (Дивись мал. 11, 12).
Мал. 11 Мал. 12
- Автор-укладач:
- XX століття.
- Змістовий модуль 4.
- Тема 7. Європейська дипломатія
- Змістовий модуль 5.
- Тема 8. Міжнародні відносини в 1930-і роки
- Тема 9. Становлення біполярної структури міжнародних
- Змістовий модуль 6.
- Тема 10. Розрядка міжнародної напруженості.
- Тема 11. Особливості розвитку регіональних
- Змістовий модуль 7.
- Тема 12. Завершення епохи біполярності у
- Змістовий модуль 8.
- Тема 13. Міжнародні відносини в умовах
- Частина друга. Сша на тлі міжнародних відносин (1990-2009 рр.)
- Тема 14. Регіональні особливості міжнародних
- Передмова.
- Опис навчальної дисципліни та нормативна база.
- Програма навчальної дисципліни. Змістовий модуль 1.
- Змістовий модуль 2.
- Змістовий модуль 3.
- Змістовий модуль 4.
- Змістовий модуль 5.
- Тема 9. Становлення біполярної структури міжнародних відносин. Розгортання ”холодної війни” (1945 – кінець 50-х років).
- Змістовий модуль 6.
- Тема 10. Розрядка міжнародної напруженості. Глобальні та регіональні аспекти (1960-70-тіроки).
- Тема 11. Особливості розвитку регіональних систем міжнародних відносин (1945 – 70-ті роки).
- Змістовий модуль 7.
- Тема 12. Завершення епохи біполярності у міжнародних відносинах (1980 – початок 1990-х років).
- Змістовий модуль 8.
- Тема 13. Міжнародні відносини в умовах постбіполярності (1990-ті роки).
- Тема 14. Регіональні особливості міжнародних відносин в 1990-ті – 2000-ні роки. Сучасний стан і перспективи розвитку системи міжнародних відносин.
- Самостійна робота.
- Робота з першоджерелами та посібниками.
- Робота над темою.
- Індивідуальне навчально-дослідне завдання.
- Тема 1. Поняття, предмет та категорії
- 1. Системний підхід до вивчення міжнародних відносин
- Тема 2. Дипломатія як основний предмет
- 2. Віденська система договорів та Версальсько-вашингтонська система
- Змістовий модуль 2.
- Тема 3. Розвиток і діяльність міжнародних
- 3. Створення Ліги націй та її діяльність
- 5. Підготовка та укладення Північно-Атлантичного договору
- 6. Утворення нато, основний зміст Північноатлантичного договору
- 7. Нато як один з найголовніших компонентів біполярної системи мв (50-80 рр. Хх ст.)
- 8. Створення овд
- Змістовий модуль 3.
- Тема 4. Європейська дипломатія на початку
- XX століття.
- 9. Назрівання першої світової війни
- 10. Причини першої світової війни
- 11. Характер та цілі першої світової війни
- Тема 5. Дипломатія в роки Першої
- 12. Завершення першої світової війни та її наслідки
- 13. Версальська система міжнародних відносин. Концептуальні підходи держав-переможниць до розробки мирних договорів з Німеччиною та її союзниками на Паризькій мирній конференції
- Змістовий модуль 4.
- Тема 6. Міжнародні відносини
- 14. Українське питання на Паризькій мирній конференції
- 15. Основні проблеми міжнародних відносин після першої світової війни (мирне врегулювання, німецьке питання)
- 16. Декрет про мир і мирна програма Вільсона (14 пунктів)
- 17. Мандатна система
- 18. Російське питання на Паризькій мирній конференції
- 19. Україна в міжнародних відносинах у період 1917-1920 рр.
- Тема 7. Європейська дипломатія
- 20. Вашингтонська конференція та її рішення
- 21. Генуезька, гаазька та лозаннська конференції
- 22. Рапалльський договір
- 23. Перша криза Версальської системи та її врегулювання (репарації, Рурська криза, план Дауеса, план Юнга)
- 24. Конференція в Локарно
- 25. Підготовка та підписання пакту Бріана-Келлога
- Змістовий модуль 5.
- Тема 8. Міжнародні відносини в 1930-і роки
- 26. Зміст і мета політики колективної безпеки в Європі у 1933-1935 рр.
- 27. Проект "Східного пакту"
- 28. Укладення договорів про взаємодопомогу між срср і Францією, срср і Чехословаччиною
- 29. Італо-ефіопська війна (позиція держав, Ліги Націй)
- 30. Політика невтручання в іспанські справи. Криза Ліги Націй. Становлення блоку агресорів
- 31. Поширення японської агресії в Китаї та розпад Вашингтонської системи
- 32. Аншлюс Австрії, його наслідки та позиція великих держав
- 33. Мюнхенська угода
- 34. Англо-франко-радянські переговори щодо пакту про взаємодопомогу
- 35. Пакт Рібентропа-Молотова та його наслідки
- 36. Початок Другої світової війни
- 37. Політичний зміст Другої світової війни
- 38. Капітуляція Франції та її міжнародні наслідки
- 39. Напад Німеччини та її союзників на срср та позиція урядів Великобританії та сша
- 40. Передумови та початок створення антигітлерівської коаліції
- 41. Атлантична хартія
- 42. Вступ сша у Другу світову війну
- 43. Московська конференція мзс 1943 року
- 44. Тегеранська конференція
- 45. Ялтинська конференція, її основні рішення
- 46. Потсдамська система міжнародних відносин
- 47. Геополітичні наслідки Другої світової війни
- Тема 9. Становлення біполярної структури міжнародних
- 48. Головні характеристики міжнародних відносин в повоєнний період
- 49. Докорінні зміни у повоєнному світовому устрої після Другої світової війни
- 50. Початок “холодної війни”
- 51. Створення Ліги арабських держав
- 52. Особливості повоєнного врегулювання в Європі
- 53. Етапи мирного врегулювання з колишніми союзниками Німеччини в Європі
- 54. План Баруха (14 червня 1946 р.)
- 55. Пакт Ріо-де-Жанейро (1947 р.)
- 56. Дунайська конференція 1948 р.
- 57. Крах мандатної системи на Близькому Сході
- 58. Утворення Організації американських держав
- 59. Принципи та етапи післявоєнного врегулювання з Японією
- 60. Ідеологічні чинники «холодної війни»
- 61. «Доктрина Трумена»
- 62. «План Маршала»
- 63. Створення анзюс
- 64. Багдадський пакт (сенто)
- 65. Утворення сеато
- 66. Державний договір з Австрією
- 67. Утворення двох німецьких держав
- 68. Агресія сша проти Гватемали
- 69. Громадянська війна в Китаї та проголошення кнр
- 70. Війна в Кореї та її наслідки
- 71. Конференція у Сан-Франциско 1951 року
- 72. Втручання Франції в Індокитаї та його наслідки
- 73. Паризька угода 1954 року
- 74. Бандунзька конференція (1955 р.)
- 75. Суецька криза 1956 року
- 76. Угорська криза 1956 року та реакція світового співтовариства
- 77. Тайванська криза 1958 року
- Змістовий модуль 6.
- Тема 10. Розрядка міжнародної напруженості.
- 78. Карибська криза
- 79. Становлення дипломатичних відносин між срср та фрн
- 80. Доктрина Хальштейна
- 81. Заключний етап нбсє у Гельсінкі
- 82. «Нова східна політика» фрн
- 83. Радянсько-югославський конфлікт
- 84. Втручання країн овд у справи Чехословаччини. Доктрина Брежнєва
- 85. Американська агресія у в'єтнамі. Паризька угода
- 86. Проблема Кашміру. Індо-пакистанський конфлікт
- 87. Утворення держави Ізраїль. Арабо-ізраїльська війна 1948 рр. Та арабо-ізраїльське протистояння
- 88. Американо-китайські відносини в 50-х – на початку 70-х років хх ст.
- 89. Індо-китайський збройний конфлікт 1962 року
- 90. Конгзька криза (1960-1964 рр.)
- 91. Вихід Франції з військової організації нато (лютий 1966 р.)
- 92. Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам (14 грудня 1960 р.)
- 93. Доктрина “гнучкого реагування”
- 94. Доктрина “стримування”
- Тема 11. Особливості розвитку регіональних
- 95. Дипломатія країн Близького і Середнього Сходу
- 96. Шестиденна війна та її наслідки
- 97. Кемп-девідський процес та його наслідки
- 98. Договір Тлателолко (14 лютого 1967 р.)
- 99. Ірано-Іракська війна
- 100. Еволюція єес в 60-70-х рр. Хх ст.
- Змістовий модуль 7.
- Тема 12. Завершення епохи біполярності у
- 101. Об'єднання Німеччини
- 102. Квітнева революція в Афганістані і радянська агресія в дра
- 103. Проблема безпеки Перської затоки в мв
- 104. Політична ситуація на Близькому Сході (90-ті рр. Хх ст.)
- 105. Трансформація країн нато наприкінці 80-х – 90х рр. Хх ст. Розширення нато на схід
- 106. Західноєвропейська інтеграція
- 107. Новий етап західноєвропейської інтеграції в другій половині 1980-х років
- 108. Підписання Маастрихтського договору. Утворення єс
- 109. Нове політичне мислення: причини виникнення, основні положення. Вплив повороту в радянській зовнішній політиці на міжнародні відносини (80-ті рр. Хх ст.)
- 110. Нові незалежні держави (снд)
- Змістовий модуль 8.
- Тема 13. Міжнародні відносини в умовах
- 111. Сучасна міжнародна система (полі та монополярність в світі)
- 112. Міжурядова конференція єс 1996-1997 рр.
- 1) Питання економічного та валютного союзу єс (“зона євро”).
- 2) Питання розширення єс.
- 3) Надання єс військового виміру.
- 113. Амстердамський договір
- 114. Основні напрямки зовнішньої політики України
- Частина друга. Сша на тлі міжнародних відносин
- Тема 14. Регіональні особливості міжнародних відносин
- 115. Загальна характеристика міжнародних відносин в 1990-2009 рр.
- Фото 1 Мал. 1
- Мапа Саудівської Аравії
- Фото 2. Фото 3.
- Миха́йло Сергі́йович Горбачо́в Джордж Герберт Вокер Буш
- Фото 14. Фото 15.
- Євге́н Макси́мович Хав'є́р Сола́на
- Фото 16. Фото 17.
- Джордж Ро́бертсон Андерс Фог Расмуссен
- Фото 22 Фото 23
- Вежі wtc до теракту Манхеттен в день теракту
- Фото 24 Мал. 3
- Прапор Аль-Каїди
- Фото 25 Мал. 4
- Цзян Цземінь Карикатура на Цзян Цземіня
- Південна Азія Центральна Азія
- Фото 29 Фото 30
- Прапор Хізбалли Райони шиїтської більшості, де Хізбалла має значну підтримку
- Фото 33 Фото 34
- Російсько-грузинська війна
- Російсько-грузинська війна
- Список використаної літератури. Монографії, навчальні посібники.
- Ресурси Інтернет.
- Загальний список рекомендованої літератури.
- Зарубіжна література. Збірники документів.
- Науково-дослідна і методична література.
- Перелік публікацій в періодичних виданнях.
- Монографії.
- Статті в періодичних виданнях.
- Вільям Джефферсон «Білл» Клінтон
- Ко́лін Лю́тер Па́велл
- Д жордж Во́кер Буш
- Кондолі́за Райс
- Б ара́к Хусе́йн Оба́ма II
- Г і́лларі Діа́на Ро́дем Клі́нтон
- Велика Британія (Сполучене Королівство).
- Баронеса (1992) Ма́ргарет Те́тчер
- Д жон Ме́йджор
- Е ́нтоні Чарльз Лі́нтон Блер
- Єльцин Борис Миколайович
- Азербайджан. Г ейдар Алірза огли Алієв
- Візити високопосадовців сша в Україну.
- 54030 М. Миколаїв, вул. Адміральська, 20