Миха́йло Сергі́йович Горбачо́в Джордж Герберт Вокер Буш
М. Горбачов (нар. 2 березня 1931 р. – радянський політичний діяч та єдиний в історії Президент СРСР, при владі в 1985-1991 роках).
Дж. Буш (англ. George Herbert Walker Bush; нар. 1924 у містечку Мілтон, штат Массачусетс; 41-й президент США (1989-1993), республіканець).
31 липня дві держави підписують договір про СНО-1 (Стратегічні наступальні озброєння), який передбачає скорочення на 25-30% їх стратегічні наступальні озброєння (відстань понад 5500 км). Це далеко від оголошеної на початку переговорів цифри в 50%. На справді, кількість бойоголовок двох великих держав повинно було скоротитись з 12081 до 10395 для США і з 10841 до 8040 для Радянського Союзу. Це найважливіша, з усіх укладених після 1945 р., угода двох держав про роззброєння. Президенти Дж. Буш (27 вересня 1991 р.) і М. Горбачов (5 жовтня 1991 р.) виступають з рядом «сміливих пропозицій». США приймають рішення про односторонню ліквідацію своїх запасів ядерної тактичної зброї наземного і морського базування і закликають СРСР ліквідувати всі балістичні ракети з ядерними бойоголовками. В результаті короткої зустрічі Дж. Буша і Бориса Єльцина 1 лютого 1992 р. в Кемп-Девіді, американо-російський самміт в Вашингтоні (16-17 червня 1992 р.) дозволив двом державам підписати Хартію співробітництва і дружби, домовитись про ще більше скорочення своїх стратегічних ядерних озброєнь. Дж. Буш вперше офіційно проголосив закінчення «холодної війни». Обидві сторони оголосили, що більше не вважають одна одну потенційними противниками. По Лісабонському протоколу (23 травня 1992 р.) США добиваються приєднання до угод про роззброєння утворених на місці Радянського Союзу держав та їх без’ядерний статус, окрім Росії. В жовтні 1992 р. вступив в силу оголошений США 9-місячний мораторій на всі види ядерних випробувань, а також прийнятий в США закон про підтримку свободи (Freedom Support Act), який передбачав ряд програм в підтримку вільного ринку і демократичних реформ в Росії та інших державах СНД. У вигляді поправки до закону прийнята програма Нанна-Лугара, яка передбачала американське сприяння Росії та іншим країнам СНД у вирішенні проблем ліквідації зброї масового ураження. У 1991-1992 рр. президент Дж. Буш проголосив стосовно політичної кризи в Югославії, що виникла на етнічному ґрунті внаслідок розпаду федеративної держави, стратегію, яка передбачала, що США не будуть прямо втручатись в югославські події, а обмежаться доставкою гуманітарної допомоги і розміщенням спостерігачів у сусідніх з Югославією країнах. У 1991-1992 роках внаслідок етнічних конфліктів, що переросли у громадянську війну, Югославія розділена на Федеративну Республіку Югославія, Хорватію, Боснію і Герцеговину, Словенію та Македонію. Ці події увійшли в історію під назвою Югославські війни. Югославські війни або Війна в Югославії – ряд військових конфліктів, що відбувалися на території колишньої республіки Югославії у період між 1991 та 2001 роками і були проявом дезінтеграційних процесів в державі, що полягали у прагненні народів Югославії здобути свою державну незалежність та у прагненні переважно сербських сил не допустити цього. Завершились війни утворенням нових незалежних держав. Югославські війни головним чином відбувались між сербами, які прагнули зберегти Югославську державу та народами, що добивались незалежності від неї – хорватами, боснійцями, словенцями та албанцями, а також між хорватами і боснійцями у Боснії та Герцеговині і між македонцями та албанцями в Республіці Македонія. Югославські війни відбувались на території усіх шести колишніх республік Югославії і призвели до перетворення них на незалежні держави. Безпосереднім результатом конфлікту стало проголошення сьомої незалежної держави Косова. Югославські війни стали одним з наймасштабніших військових конфліктів XX століття, вони супроводжувались значними руйнуваннями, великими людськими жертвами та великою кількістю скоєних військових злочинів (Дивись фото 4 – Вуковарська водонапірна башта пошкоджена в ході битви за Вуковар – один з символів Югославських воєн).
О днак, вже у 1993 р. адміністрація Білла Клінтона Фото 4.
(1993-2000) і Конгрес почали пошук аргументів на користь відправки американських солдатів у Боснію, де європейцям не вдалося припинити громадянську війну, яка розпочалася ще навесні 1992 р. Проблему розв’язано лише у 1995 р., коли через бомбардування об’єднаними силами НАТО сербських позицій у Боснії ворогуючі сторони погодилися сісти за стіл переговорів, які тривали впродовж місяця у м. Дейтрон, штат Огайо, США (т. зв. Дейтонський процес). Наприкінці 1995 р. у Боснії та Герцеговині під керівництвом НАТО розгорнуті сили з виконання Дейтонської угоди, а з грудня наступного року за рішенням Ради Північноатлантичного Союзу їх стали замінювати силами стабілізації. Лондон активно підтримував дії США, спрямовані на врегулювання цього конфлікту, беручи участь у розробці мирних домовленостей між ворогуючими сторонами (план Каррінгтона-Кутілейро, план Венса-Оуена, Дейтонська угода).
3 січня 1993 р. президент Дж. Буш (в останні дні свого президентства) і Єльцин (від імені СНД) підписують в Москві угоду СНО-2, яка окреслила новий і перспективний етап ядерного роззброєння, який передбачав скорочення впродовж 10 років на 2/3 числа стратегічних ядерних бойоголовок з 10 тис. до 3,5 тис. і ракет наземного базування. П’ять ядерних держав (США, Великобританія, Франція, Росія і Китай) ще зберігають величезний арсенал, але вони змушені його скорочувати. Відбулось підписання Північноамериканської угоди про свободу торгівлі (НАФТА) між США, Канадою і Мексикою, яка передбачала створення до 2005 р. в Західній півкулі зони вільної торгівлі. Угода СНО-2 так і залишалась не ратифікованою Конгресом США. Угода по НАФТА (від англ. – North-American Free Trade Area NAFTA) затверджена Конгресом після довгих дебатів на громадському та державному рівні в кінці 1993 р. 13 травня 1993 р. США відмовляються від СОІ на користь менш амбіційної програми протиракетної оборони. В Москві 14 січня 1994 р. черговий президент Клінтон уклав з українським президентом Леонідом Кравчуком і російським президентом Борисом Єльциним угоду, яка передбачала ліквідацію ядерного арсеналу України.
Нульовою, якщо не мінусовою точкою відліку українсько-американських відносин можна вважати промову Президента США Джорджа Буша, виголошену 1 серпня 1991 у Києві, в якій він однозначно висловився за збереження СРСР і підтримку М. Горбачова. Безпрецедентним для США було те, що відправляючись з Москви до Києва, Джордж Буш показав текст цієї промови радянському керівникові. Для США це був період болісної переоцінки зовнішньополітичних пріоритетів. Державний департамент дотримувався «московоцентричної тенденції», демонстрував фатальне нерозуміння глибинних процесів, що відбувалися на пострадянському просторі. З іншого боку, тверезомислячі політики, зокрема Генрі Кісінджер, Дик Чейні, Збігнєв Бжезінський (Дивись фото 5, 6, 7) та інші усвідомлювали необхідність визнання державної незалежності України, встановлення з нею повномасштабних міждержавних відносин.
Фото 5. Фото 6. Фото 7.
Генрі Алфред Кіссінджер Ричард Брюс «Дик» Чейні Збі́ґнєв Казі́меж Бжези́нський
Г. Кісінджер (англ. Henry Alfred Kissinger; нар. 27 травня 1923 місто Фюрт, Баварія, Німеччина – американський політик, дипломат та політолог німецького походження. Один з найвпливовіших зовнішньополітичних стратегів США і світу другої половині 20-го сторіччя. Лауреат Нобелівської премії миру у 1973 р. («На знак визнання заслуг у зв'язку з перемир'ям у В'єтнамі».).
Д. Чейні (англ. Richard Bruce «Dick» Cheney; нар. 30 січня 1941, Лінкольн, Небраска, США) – американський політик, служив в адміністраціях чотирьох президентів США (1989-1993 міністр оборони США), з січня 2001 по 20 січня 2009 р. посідав посаду віце-президента США (переобраний на другий термін в листопаді 2004, повторно вступив на посаду 20 січня 2005).
З. Бжезінський (пол. Zbigniew Kazimierz Brzeziński; нар. 28 березня 1928 р., Варшава) – американський політолог, соціолог і державний діяч, колишній Радник з національної безпеки Президента Джиммі Картера, а нині радник Центру стратегічних і міжнародних студій. Поряд з Генрі Кіссінджером та Самуелем Хантінгтоном він вважається одним з найвпливовішіх геостратегів США.
Однак протягом майже всього періоду 1991-1993 рр. ці політики були в меншості. Визнавши Росію єдиною правонаступницею СРСР, США фактично блокували політичні й економічні контакти з Україною. Отож головною метою зовнішньої політики України на американському напрямі в цей період було здобути від США реальне визнання України як рівноправного партнера. 5-11 травня 1992 р. відбувся перший офіційний робочий візит Президента України Л. Кравчука до США. В ході візиту юуло підписано низку документів, зокрема політичну декларацію та меморандум про взаєморозуміння між урядами України та США. В політичній декларації вперше було зафіксовано формулу «демократичного партнерства» двох країн. Практика ж тодішніх українсько-американських відносин залишалася на тому ж рівні. Головним конфронтаційним питанням цього періоду була проблема набуття Україною без'ядерного статусу. У засобах масової інформації США з'явилася серія тенденційних антиукраїнських публікацій. Майже до середини 1993 р. Вашингтон займав жорстку, майже ультимативну позицію щодо України. США наполягали на якомога швидшій ратифікації Договору про обмеження стратегічних та наступальних озброєнь та приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).
Р оки президентства Клінтона (обраного в 1993 і переобраного на другий термін в листопаді 1996 р.) Фото 8.
позначені на початковому етапі надзвичайно кволою зовнішньою політикою, згодом Білий Дім (Дивись фото 8) бореться за справу колишньої Югославії, здійснює військове втручання в Боснії і вирішує оновити НАТО, все глибше і глибше занурюється в мирний процес на Ближньому Сході, тобто відіграє роль світового лідера, яка дуже слабо відчувається його союзниками. В вересні 1993 р. в Вашингтоні в присутності президента Клінтона прем’єр-міністр Ізраїлю І. Рабін і палестинський лідер Я. Арафат підписали угоду, яка проголошувала утворення самостійної палестинської держави. Миротворчість адміністрації Клінтона не поширювалась на ті регіони світу, де США визнавали існування безпосередньої небезпеки їх політичним чи економічним інтересам. Наступництво жорсткого зовнішньополітичного курсу продемонстровано в червні 1993 р. після отримання в Вашингтоні інформації про підготовку Іраком замаху на екс-президента Дж. Буша. За наказом Білого дому нанесений ракетний удар по штаб-квартирі іракської розвідки в Багдаді. Загибель 18 американських «рейнджерів» із складу миротворчого контингенту ООН в Сомалі стала приводом для рішення президента направити в цю країну додаткові підрозділи американських збройних сил. Через шість місяців практично всі військові підрозділи Сполучених Штатів вивезені з Сомалі. Однак аналогічні демонстрації рішучості проводились і пізніше щодо Гаїті, Іраку, Руанди і Боснії. Цими акціями Вашингтон продемонстрував міжнародному співтовариству свою рішучість самостійно визначати у майбутньому, коли саме слід застосовувати силу з метою «наведення порядку в світі». В серпні 1993 р. за дорученням президента США в рамках Ради національної безпеки США розпочата робота по виробленню нової стратегії країни на період після закінчення «холодної війни». В липні 1994 р. опублікований документ «Стратегія національної безпеки участі і розширення». У своєму остаточно сформованому вигляді «стратегія» передбачала поєднання відправних неоізоляціоністських положень з принципом обмеженої (або вибіркової) участі США у вироблені спільно з іншими державами (перш за все своїми союзниками) рішень по спірним міжнародним проблем, але при обов’язковому збереженні американського лідерства. Переконливе вираження ця стратегія знайшла в ході розвитку початої ще в 1993 р. Боснійської кризи. Очолюваний Мадлен Олбрайт (перша жінка в історії США, яка стала головою зовнішньополітичного відомства країни, на посаді – 23 січня 1997 – 19 січня 2001 рр.) Державний департамент наполіг на необхідності рішучого втручання США при підтримці інших країн Заходу в розвиток подій на Балканах (Дивись фото 9). Фото 9.
Г олова американського зовнішньополітичного відомства заявила, що «небажання США очолити розв’язання воєнної кризи в серці Європи поставило б під загрозу лідерство США в світі після закінчення «холодної війни». 27 і 28 вересня 1994 р. в Вашингтоні президенти Єльцин і Клінтон зобов’язуються прискорити процес ядерного роззброєння і просувати їх нові «партнерські відносини». В липні 1994 р. Клінтон добився згоди Ради Безпеки ООН на вторгнення на Гаїті з метою скинення правлячої там з 1991 р. військової хунти. Бойових дій вдалось уникнути – гаїтянська хунта покинула політичну арену, а повернута до влади громадянська влада згодилась на окупацію країни американськими збройними силами. Адміністрація Клінтона відреагувала рішуче на нову загрозу вторгнення Іраку до Кувейту. В жовтні 1994 р. туди направлені тисяча американських солдат і сотні військових літаків, що змусило іракців відвести свої війська від кордону з Кувейтом. В 1994 р. стали явними деякі ознаки нової лінії у зовнішньополітичній стратегії адміністрації Клінтона. Офіційно оголошене лідерами США і Росії закінчення «холодної війни» зробило можливим більш рішучий поворот американської зовнішньої політики до Азії, де відмічалось економічне зростання. США часто демонстрували готовність бачити в Японії форпост своїх інтересів в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні і намір зберегти її в своїй орбіті, по можливості оминаючи загострень у відносинах з нею як в політичній, так і економічній сфері. Так само міцними залишались союзи США з іншими країнами регіону – Республікою Корея, Філіппінами, Таїландом і Австралією. Перспектива перетворення Китаю в велику економічну країну у поєднанні з відмовою від розіграшу «китайської карти» проти вже не існуючого Радянського Союзу диктувала необхідність перегляду зовнішньополітичного курсу США у відносинах КНР. Результатом такого перегляду став стрімкий розвиток торгово-економічних відносин і нормалізація політичних відносин США з КНР, особливо після зустрічі президента Клінтона з головою КНР Цзян Цземінем (листопад 1994 р.). В лютому 1994 р. США відмінили ембарго на торгівлю з В’єтнамом (яке тривало 19 років). Адміністрацією Клінтона зроблені кроки по урегулюванню потенційно небезпечної суперечки із Північною Кореєю з приводу звинувачень, зроблених США на адресу останньої, щодо розвитку ядерних озброєнь. Вашингтон навіть пообіцяв надати допомогу Північній Кореї в будівництві АЕС з реакторами на легкій воді, виключаючи використання відпрацьованого палива для виробництва ядерної зброї. Поворот до Азії у зовнішній політиці адміністрації Клінтона не означало ослаблення інтересу США до Європи в цілому. Обмін візитами Цзян Цземіня в США (жовтень 1997 р.) і Білла Клінтона в Китай (червень-липень 1998 р.) свідчить про нормалізацію американо-китайських відносин і про повернення в питанні ставлення Заходу до прав людини в Китаї. Останній же шукає посилення свого впливу в Південно-Східній Азії в розріз політиці США, які стурбовані співпрацею Китаю і Пакистану в ядерній сфері. Китайсько-американські розбіжності ускладнюються внаслідок кризи, спровокованої літаком-розвідником (квітень 2001 р.) і продажем зброї Тайваню. Після оголошеного звільнення від своєї присутності на Філіппінах збереження американської присутності в Південній Кореї і Японії має за мету убезпечити відновлення японського мілітаризму і китайської загрози.
Адміністрація Б. Клінтона, яка прийшла до влади в січні 1993 р., постала перед дилемою: продовжувати політику Буша, чи шукати нові підходи до розбудови українсько-американських відносин. Після деяких сумнівів був обраний другий шлях. Важливу роль тут відіграли насамперед впливові представники Конгресу США. У квітні 1993 р. Держдепартамент виступив із заявою про необхідність і невідкладність «спільного подолання кризи довіри». 9 травня того ж року Київ відвідала делегація на чолі з послом з особливих доручень, спеціальним радником Державного секретаря США із зв'язків з новими незалежними державами С.Телботом. Він заявив про бажання американської сторони розпочати новий етап у відносинах з Україною, підкреслюючи, що не тільки Білий дім, а й уся адміністрація провели інтенсивний перегляд політики США щодо України. Американська сторона запропонувала також розробити і підписати на найвищому рівні українсько-американську Хартію про партнерство, дружбу і співробітництво. Отже, були закладені серйозні підвалини для надання українсько-американським відносинам принципово нового рівня. Важливим свідченням позитивних зрушень стало схвалення Конгресом США 30 вересня 1993 р. фінансової допомоги Україні в розмірі 350 млн. $. 24-25 жовтня 1993 р. Київ з офіційним візитом відвідав Державний секретар США У. Крістофер (17 січня 1997 рр. склав повнваження) (Дивись фото 10). Фото 10.
Б ула, зокрема, досягнута домовленість про те, що США сприятимуть приєднанню України до Генеральної угоди з торгівлі та тарифів (ГАТТ), налагодженню конструктивного співробітництва з МВФ та МБРР. Крістофер запропонував також, щоб Україна залучалася до ініційованої США в рамках НАТО програми «Партнерство заради миру». Однак невдовзі в українсько-американських відносинах знову виникла напруженість. Вона була викликана тим, що Україна, на думку США, непослідовно і не вповному обсязі виконувала зобов'язання, прийняті у Лісабоні 23 травня 1992 р. щодо договору про СНО-І. Важливим кроком на шляху подолання цієї проблеми стала ратифікація 18 листопада 1993 р. Верховною Радою України Договору про СНО-І. Принципове значення для дальшого поліпшення українсько-американських відносин мало підписання Президентами України, США та Росії 14 січня 1994 р. Тристоронньої заяви в Москві. Це був справжній прорив у непростих відносинах, що склалися у трикутнику Україна – США – Росія. У заяві містився історичний пункт про те, що США й Росія готові надати Україні гарантій безпеки. Це дало можливість Україні 3 лютого 1994 р. зняти застереження Верховної Ради від 18 листопада 1993 р. Ще більш динамічними і визначеними українсько-американські відносини стали після того, як на президентських виборах 1994 р. переміг Л. Кучма. Це стосувалося не тільки політичної сфери, але й, що особливо важливо – економічної співпраці. Державний візит до США Президента Л. Кучми 19-23 листопада 1994 р. започаткував якісно новий етап міжнародного співробітництва. Основоположним політичним документом нової ери наших взаємин із США стала «Хартія українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва», підписана у Білому домі 22 листопада 1994 р. Президентами Л. Кучмою та Б. Клінтоном. Сторони визнали, що існування вільної, незалежної і суверенної Української держави, її безпека й процвітання мають велике значення для США. 1994 рік завершився урочистим акордом Будапештського саміту ОБСЄ 5-6 грудня, на якому Україна отримала гарантії національної безпеки від США, Великої Британії, Росії, а також Франції та Китаю. Ставши без'ядерною державою, Україна здобула вагомий міжнародний авторитет і зробила дуже важливий крок на шляху поглиблення партнерських відносин зі США. Політичні контакти двох країн набули ще більшої інтенсивності. Важливими із цього погляду були державний візит Президента США Клінтона до Києва 11-12 травня 1995 р. та робочий візит Л. Кучми до Вашингтона 20-22 лютого 1996 р. Безпрецедентним стало підписання в Києві (всупереч існуючій у США практиці) Спільної заяви президентів України і США від 11 травня 1995 р., в якій з боку США висловлено підтримку процесів демократичних і ринкових перетворень в Україні, її полвтичного суверенітету, територіальної цілісності. Увага до пост'ядерної України з боку президенської адміністрації Білла Клінтона вилилася у створення 19 вересня 1996 року США та Україною міждержавної комісії на чолі з відповідно Альбертом Гором (Дивись фото 11) та Леонідом Кучмою.
А льберт Арнольд Ґор (або скорочено Ел Ґор, Фото 11.
англ. Albert Arnold "Al" Gore, Jr.) – нар. 31 березня 1948 р., американський політик, член Палати представників США (1977-1985), Сенату США (1985-1993), сорок п’ятий віце-президент США (1993-2001), лауреат Нобелівської премії миру за 2007 рік. Альберт Ґор був членом Палати Представників (1977-1985) та Сенату Конгресу США у 1985-1993 рр. від штату Теннессі. Після двох термінів на посаді віце-президента США був кандидатом на посаду президента країни на виборах у 2000 р. В перегонах з Джорджем Бушем отримав майже однаку кількість голосів від штатів, але загалом більшість голосів виборців. За рішенням Верховного суду США Буш був проголошений переможцем. Після поразки став активно займатися справою охорони довкілля, написав книгу «Незручна правда», на основі якої пізніше зняв однойменний документальний фільм. У 2006 р. фільм «Незручна правда» отримав «Оскара». 12 жовтня 2007 р. разом з робочою групою з проблемах кліматичних змін за внесок в розповсюдження знань та привернення більшої уваги до проблем навколишнього середовища був нагороджений Нобелівською премією миру.
Комісія включала в себе чотири комітети, які займалися питаннями зовнішньої політики, безпеки, торгівлі та інвестицій, стабільного економічного співробітництва. У спільній заяві за підсумками Першого пленарного засідання УАМК (Українсько-американської міждержавної комісії) 16 травня 1997 року США визнали Україну як центральноєвропейську державу та підтвердили надані Україні гарантії безпеки. У той же час між США та Росією було утворено міжурядову комісію Гор – Черномирдін, що представляла собою міжвідомчий орган, покликаний налагоджувати конкретні питання двосторонніх взаємин економічного та правового характеру. Фото 12.
В і́ктор Степа́нович Чорномирдін (Дивись фото 12) – нар. 9 квітня 1938 р., Оренбурзька область, Росія; російський державний діяч, прем'єр-міністр Росії (1992-1998). Надзвичайний і повноважний посол Російської Федерації в Україні від 2001 до 2009 р.
Порівняння цих двох комісій (міждержавної у випадку України та міжурядової у випадку Росії) свідчило про якісно різний рівень їх роботи та уваги з боку США. Під час візиту міністра закордонних справ України Геннадія Удовенка до Вашингтону у жовтні 1996 року Україна та США визначили власні відносини як «стратегічне партнерство». І хоч надалі реалії україно-американських відносин не завжди відповідали умовам «стратегічного партнерства», рішення про його започаткування було важливим досягненням обох сторін.
Невдовзі Україна посіла третє місце за кількістю виділеної іноземним країнам допомоги від Конгресу США після Ізраїля та Єгипту.
Г ена́дій Йо́сипович Удовенко (Дивись фото 13) Фото 13.
– нар. 22 червня 1931, Кривий Ріг, член НРУ (з 1999); ВР України, голова підкомітету з питань прав людини Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (з 07.2006), член фракції Блоку «Наша Україна» (з 04.2006); голова Ради з питань етнонац. політики (з 05.2006); почес. голова Всеукр. асоціації сприяння ООН; почес. президент Асоціації шотокан карате-до (з 06.2001).
Протягом 1990-2001 рр. Україна отримала від США допомоги на суму близько 2 млрд. доларів. Варто зазначити, що така посилена увага до України та зацікавленість у її розвитку з боку Заходу з'явилася не на пустому місці. За рахунок матеріальної допомоги ззовні, інвестицій та позик від Міжнародного Валютного Фонду (МВФ (англійською IMF) – спеціальне агентство Організації Об'єднаних Націй (ООН), засноване 39-ма державами, з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Штаб-квартира МВФ знаходиться в м. Вашингтон, США), Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР, міжнародний фінансово-кредитний інститут, який надає допомогу країнам від Центральної Європи до Центральної Азії для проведення ринкових реформ, активного інтегрування економік цих країн у міжнародні господарські зв'язки. Створений в 1991 році (штаб-квартира – в Лондоні) та інших західних фінансових інституцій Україна нарешті змогла дещо призупинити розгортання внутрішньої економічної кризи. У 1996 році Верховна Рада України прийняла демократичну Конституцію. Незважаючи на суттєві розбіжності у відносинах з Росією, сторони зуміли налагодити прагматичні відносини. Результатом стало підписання у 1997 році Договору про Чорноморський флот, а також двостороннього політичного договору, в якому Росія нарешті визнала суверенність та териториальну цілісність України. Вдалося поглибити вже існуючі відносини співробітництва із Північноатлантичним альянсом. Для полегшення розширення Атлантичного альянсу на країни минулого Варшавського договору і СРСР ще 20 грудня 1991 р. (по американській ініціативі) створена спеціальна структура – Рада північноамериканської співпраці (по англійські NACE).
Отже, підсумуємо: ті чи інші ініціативи США в регіонах Співдружності Незалежних Держав (Європейська частина, Закавказзя, Середня Азія) і в конкретних державах виступають прямим наслідком стану російсько-американських відносин. Ядерне розброєння країн СНД проводилось на гроші США і під наглядом в рамках прийнятого в 1991 р. в США закону ”Про зниження радянської ядерної загрози”, який став відомий під програмою Нанна-Лугара. Вашингтон не міг допустити, щоб замість однієї ядерної наддержави на пострадянському просторі виникло одразу чотири із спірними кордонами між ними (Україна, Білорусія, Казахстан, Росія). Казахстан оголосив про свій без’ядерний статус в квітні 1995 р., Білорусія – в листопаді 1996 р., Україна в червні 1996 р. офіційно оголосила про те, що всі бойоголовки виведені в Росію і країна стала без’ядерною державою. В листопаді 2001 р. президент Росії В. Путін офіційно заявив про те, що остання українська бойоголовка ліквідована. В травні 1992 р. в Ташкенті підписаний Договір про колективну безпеку (ДКБ). Його підписали Росія, Арменія, Казахстан, Киргизія, Узбекистан і Таджикистан. Впродовж 1993 р. до ДКБ приєднались Азербайджан, Грузія і Беларусія. Договір вступив в силу в квітні 1994 р., коли його ратифікували держави-учасниці, строком на 5 років. Основне положення договору зафіксоване в статті 4, – агресія проти однієї держави-учасниці розглядалось як агресія проти всіх держав-учасниць. Запущене в січні 1994 р. на самміті НАТО в Брюсселі «Партнерство заради миру», націлювалось на розвиток військової співпраці між противниками у минулому. Підписання 10 січня 1994 р. шістнадцятьма країнами-членами НАТО політичного документу, запропонованого країнам минулого комуністичного табору для участі в «Партнерстві заради миру», розцінюється як перший крок до можливого вступу в Альянс. Це, в свою чергу, сприймається Москвою з впертою недовірою. Так, 10 травня 1995 р. в Москві Єльцин відмовив Клінтону в розширенні НАТО на держави Центральної Європи і в припиненні Росією співпраці в ядерній сфері з Іраном. Сформовано основні засади так званої доктрини Клінтона. Зовнішня політика Вашингтона спрямовувалась на «розширення демократії» в асоціації Америки із Західною Європою, а також на сприяння розвитку нових незалежних держав і відкритих суспільств у Східній Європі. Одним з наслідків реалізації такої політики стала нова Атлантична хартія, підписана 3 грудня 1995 р. у Мадриді президентом Б. Клінтоном, головою Європейської Комісії Ж. Сантером і головою Європейської ради Ф. Гонсалесом. Хартія засвідчила прагнення США та Європи до співпраці у сфері політики безпеки, а також в економічній, культурній і науковій галузях. Вона містила план дій стосовно поглиблення трансатлантичного партнерства між сторонами. На російсько-американській зустрічі на вищому рівні в Хельсінкі (20-21 березня 1997 р.) Б. Єльцин так само виступає проти розширення НАТО, з приводу якого, в кінці-кінців, досягається згода між російським міністром іноземних справ Євгенієм Примаковим і Генеральним секретарем НАТО Хав’єром Саланою (травень 1997 р.) (Дивись фото 14,15).
- Автор-укладач:
- XX століття.
- Змістовий модуль 4.
- Тема 7. Європейська дипломатія
- Змістовий модуль 5.
- Тема 8. Міжнародні відносини в 1930-і роки
- Тема 9. Становлення біполярної структури міжнародних
- Змістовий модуль 6.
- Тема 10. Розрядка міжнародної напруженості.
- Тема 11. Особливості розвитку регіональних
- Змістовий модуль 7.
- Тема 12. Завершення епохи біполярності у
- Змістовий модуль 8.
- Тема 13. Міжнародні відносини в умовах
- Частина друга. Сша на тлі міжнародних відносин (1990-2009 рр.)
- Тема 14. Регіональні особливості міжнародних
- Передмова.
- Опис навчальної дисципліни та нормативна база.
- Програма навчальної дисципліни. Змістовий модуль 1.
- Змістовий модуль 2.
- Змістовий модуль 3.
- Змістовий модуль 4.
- Змістовий модуль 5.
- Тема 9. Становлення біполярної структури міжнародних відносин. Розгортання ”холодної війни” (1945 – кінець 50-х років).
- Змістовий модуль 6.
- Тема 10. Розрядка міжнародної напруженості. Глобальні та регіональні аспекти (1960-70-тіроки).
- Тема 11. Особливості розвитку регіональних систем міжнародних відносин (1945 – 70-ті роки).
- Змістовий модуль 7.
- Тема 12. Завершення епохи біполярності у міжнародних відносинах (1980 – початок 1990-х років).
- Змістовий модуль 8.
- Тема 13. Міжнародні відносини в умовах постбіполярності (1990-ті роки).
- Тема 14. Регіональні особливості міжнародних відносин в 1990-ті – 2000-ні роки. Сучасний стан і перспективи розвитку системи міжнародних відносин.
- Самостійна робота.
- Робота з першоджерелами та посібниками.
- Робота над темою.
- Індивідуальне навчально-дослідне завдання.
- Тема 1. Поняття, предмет та категорії
- 1. Системний підхід до вивчення міжнародних відносин
- Тема 2. Дипломатія як основний предмет
- 2. Віденська система договорів та Версальсько-вашингтонська система
- Змістовий модуль 2.
- Тема 3. Розвиток і діяльність міжнародних
- 3. Створення Ліги націй та її діяльність
- 5. Підготовка та укладення Північно-Атлантичного договору
- 6. Утворення нато, основний зміст Північноатлантичного договору
- 7. Нато як один з найголовніших компонентів біполярної системи мв (50-80 рр. Хх ст.)
- 8. Створення овд
- Змістовий модуль 3.
- Тема 4. Європейська дипломатія на початку
- XX століття.
- 9. Назрівання першої світової війни
- 10. Причини першої світової війни
- 11. Характер та цілі першої світової війни
- Тема 5. Дипломатія в роки Першої
- 12. Завершення першої світової війни та її наслідки
- 13. Версальська система міжнародних відносин. Концептуальні підходи держав-переможниць до розробки мирних договорів з Німеччиною та її союзниками на Паризькій мирній конференції
- Змістовий модуль 4.
- Тема 6. Міжнародні відносини
- 14. Українське питання на Паризькій мирній конференції
- 15. Основні проблеми міжнародних відносин після першої світової війни (мирне врегулювання, німецьке питання)
- 16. Декрет про мир і мирна програма Вільсона (14 пунктів)
- 17. Мандатна система
- 18. Російське питання на Паризькій мирній конференції
- 19. Україна в міжнародних відносинах у період 1917-1920 рр.
- Тема 7. Європейська дипломатія
- 20. Вашингтонська конференція та її рішення
- 21. Генуезька, гаазька та лозаннська конференції
- 22. Рапалльський договір
- 23. Перша криза Версальської системи та її врегулювання (репарації, Рурська криза, план Дауеса, план Юнга)
- 24. Конференція в Локарно
- 25. Підготовка та підписання пакту Бріана-Келлога
- Змістовий модуль 5.
- Тема 8. Міжнародні відносини в 1930-і роки
- 26. Зміст і мета політики колективної безпеки в Європі у 1933-1935 рр.
- 27. Проект "Східного пакту"
- 28. Укладення договорів про взаємодопомогу між срср і Францією, срср і Чехословаччиною
- 29. Італо-ефіопська війна (позиція держав, Ліги Націй)
- 30. Політика невтручання в іспанські справи. Криза Ліги Націй. Становлення блоку агресорів
- 31. Поширення японської агресії в Китаї та розпад Вашингтонської системи
- 32. Аншлюс Австрії, його наслідки та позиція великих держав
- 33. Мюнхенська угода
- 34. Англо-франко-радянські переговори щодо пакту про взаємодопомогу
- 35. Пакт Рібентропа-Молотова та його наслідки
- 36. Початок Другої світової війни
- 37. Політичний зміст Другої світової війни
- 38. Капітуляція Франції та її міжнародні наслідки
- 39. Напад Німеччини та її союзників на срср та позиція урядів Великобританії та сша
- 40. Передумови та початок створення антигітлерівської коаліції
- 41. Атлантична хартія
- 42. Вступ сша у Другу світову війну
- 43. Московська конференція мзс 1943 року
- 44. Тегеранська конференція
- 45. Ялтинська конференція, її основні рішення
- 46. Потсдамська система міжнародних відносин
- 47. Геополітичні наслідки Другої світової війни
- Тема 9. Становлення біполярної структури міжнародних
- 48. Головні характеристики міжнародних відносин в повоєнний період
- 49. Докорінні зміни у повоєнному світовому устрої після Другої світової війни
- 50. Початок “холодної війни”
- 51. Створення Ліги арабських держав
- 52. Особливості повоєнного врегулювання в Європі
- 53. Етапи мирного врегулювання з колишніми союзниками Німеччини в Європі
- 54. План Баруха (14 червня 1946 р.)
- 55. Пакт Ріо-де-Жанейро (1947 р.)
- 56. Дунайська конференція 1948 р.
- 57. Крах мандатної системи на Близькому Сході
- 58. Утворення Організації американських держав
- 59. Принципи та етапи післявоєнного врегулювання з Японією
- 60. Ідеологічні чинники «холодної війни»
- 61. «Доктрина Трумена»
- 62. «План Маршала»
- 63. Створення анзюс
- 64. Багдадський пакт (сенто)
- 65. Утворення сеато
- 66. Державний договір з Австрією
- 67. Утворення двох німецьких держав
- 68. Агресія сша проти Гватемали
- 69. Громадянська війна в Китаї та проголошення кнр
- 70. Війна в Кореї та її наслідки
- 71. Конференція у Сан-Франциско 1951 року
- 72. Втручання Франції в Індокитаї та його наслідки
- 73. Паризька угода 1954 року
- 74. Бандунзька конференція (1955 р.)
- 75. Суецька криза 1956 року
- 76. Угорська криза 1956 року та реакція світового співтовариства
- 77. Тайванська криза 1958 року
- Змістовий модуль 6.
- Тема 10. Розрядка міжнародної напруженості.
- 78. Карибська криза
- 79. Становлення дипломатичних відносин між срср та фрн
- 80. Доктрина Хальштейна
- 81. Заключний етап нбсє у Гельсінкі
- 82. «Нова східна політика» фрн
- 83. Радянсько-югославський конфлікт
- 84. Втручання країн овд у справи Чехословаччини. Доктрина Брежнєва
- 85. Американська агресія у в'єтнамі. Паризька угода
- 86. Проблема Кашміру. Індо-пакистанський конфлікт
- 87. Утворення держави Ізраїль. Арабо-ізраїльська війна 1948 рр. Та арабо-ізраїльське протистояння
- 88. Американо-китайські відносини в 50-х – на початку 70-х років хх ст.
- 89. Індо-китайський збройний конфлікт 1962 року
- 90. Конгзька криза (1960-1964 рр.)
- 91. Вихід Франції з військової організації нато (лютий 1966 р.)
- 92. Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам (14 грудня 1960 р.)
- 93. Доктрина “гнучкого реагування”
- 94. Доктрина “стримування”
- Тема 11. Особливості розвитку регіональних
- 95. Дипломатія країн Близького і Середнього Сходу
- 96. Шестиденна війна та її наслідки
- 97. Кемп-девідський процес та його наслідки
- 98. Договір Тлателолко (14 лютого 1967 р.)
- 99. Ірано-Іракська війна
- 100. Еволюція єес в 60-70-х рр. Хх ст.
- Змістовий модуль 7.
- Тема 12. Завершення епохи біполярності у
- 101. Об'єднання Німеччини
- 102. Квітнева революція в Афганістані і радянська агресія в дра
- 103. Проблема безпеки Перської затоки в мв
- 104. Політична ситуація на Близькому Сході (90-ті рр. Хх ст.)
- 105. Трансформація країн нато наприкінці 80-х – 90х рр. Хх ст. Розширення нато на схід
- 106. Західноєвропейська інтеграція
- 107. Новий етап західноєвропейської інтеграції в другій половині 1980-х років
- 108. Підписання Маастрихтського договору. Утворення єс
- 109. Нове політичне мислення: причини виникнення, основні положення. Вплив повороту в радянській зовнішній політиці на міжнародні відносини (80-ті рр. Хх ст.)
- 110. Нові незалежні держави (снд)
- Змістовий модуль 8.
- Тема 13. Міжнародні відносини в умовах
- 111. Сучасна міжнародна система (полі та монополярність в світі)
- 112. Міжурядова конференція єс 1996-1997 рр.
- 1) Питання економічного та валютного союзу єс (“зона євро”).
- 2) Питання розширення єс.
- 3) Надання єс військового виміру.
- 113. Амстердамський договір
- 114. Основні напрямки зовнішньої політики України
- Частина друга. Сша на тлі міжнародних відносин
- Тема 14. Регіональні особливості міжнародних відносин
- 115. Загальна характеристика міжнародних відносин в 1990-2009 рр.
- Фото 1 Мал. 1
- Мапа Саудівської Аравії
- Фото 2. Фото 3.
- Миха́йло Сергі́йович Горбачо́в Джордж Герберт Вокер Буш
- Фото 14. Фото 15.
- Євге́н Макси́мович Хав'є́р Сола́на
- Фото 16. Фото 17.
- Джордж Ро́бертсон Андерс Фог Расмуссен
- Фото 22 Фото 23
- Вежі wtc до теракту Манхеттен в день теракту
- Фото 24 Мал. 3
- Прапор Аль-Каїди
- Фото 25 Мал. 4
- Цзян Цземінь Карикатура на Цзян Цземіня
- Південна Азія Центральна Азія
- Фото 29 Фото 30
- Прапор Хізбалли Райони шиїтської більшості, де Хізбалла має значну підтримку
- Фото 33 Фото 34
- Російсько-грузинська війна
- Російсько-грузинська війна
- Список використаної літератури. Монографії, навчальні посібники.
- Ресурси Інтернет.
- Загальний список рекомендованої літератури.
- Зарубіжна література. Збірники документів.
- Науково-дослідна і методична література.
- Перелік публікацій в періодичних виданнях.
- Монографії.
- Статті в періодичних виданнях.
- Вільям Джефферсон «Білл» Клінтон
- Ко́лін Лю́тер Па́велл
- Д жордж Во́кер Буш
- Кондолі́за Райс
- Б ара́к Хусе́йн Оба́ма II
- Г і́лларі Діа́на Ро́дем Клі́нтон
- Велика Британія (Сполучене Королівство).
- Баронеса (1992) Ма́ргарет Те́тчер
- Д жон Ме́йджор
- Е ́нтоні Чарльз Лі́нтон Блер
- Єльцин Борис Миколайович
- Азербайджан. Г ейдар Алірза огли Алієв
- Візити високопосадовців сша в Україну.
- 54030 М. Миколаїв, вул. Адміральська, 20