Фото 33 Фото 34

Кім Де Чжун Коїдзу́мі Дзюн'іті́ро

К. Де Чжун (김대중, Kim Dae-jung; 6 січня 1926 – 18 серпня 2009) – президент Республіки Корея (18 грудня 1997 – 25 лютого 2003), лідер партії «Національний конгрес нової політики». Лавреат Но­белівської премії миру, лавреат премії пам'яті професора Торолфа Рафто (2000), вважався ключовою фігурою в справі демократизації Південної Кореї. За віросповіданням католик.

К. Дзюн'іті́ро (яп. 小泉 純一郎; нар. 8 січня 1942) – 89-й прем'єр- міністр Японії, голова Ліберально-демократичної партії Японії з 2001 по 2006 рр.

Візит поклав початок відновленню відносин між двома країнами по всьому їх спектру. В жовтні 2002 р. під час візиту в Пхеньян помічника держсекретаря США по справам Східної Азії і Тихого океану Дж. Келлі американці звинуватили КНДР в порушенні рам­кових домовленостей 1994 р. США стверджували, що КНДР таємно впроваджує ще одну програму створення ядерних матеріалів для ядерної зброї (збагачення урану) в той час як перша, плутонієва, залишилась «замороженою». З грудня 2002 р. організація з розвитку енергетики (КЕДО) припинила роботу і постачання палива в КНДР. В грудні КНДР зняла пломби з ядерних об’єктів в Ненбені і змусила виїхати інспекторів МАГАТЕ з країни. 10 січня 2003 р. Північна Корея повідомила про рішення вийти із УНЯЗ (Угода з непоширення ядерної зброї). В 2004 р., після отримання подальшого розвитку пів­деннокорейського вектору російської політики, новий президент РК Ро Му Хен прибув в Москву в середині 2004 р. з офіційним візитом.

10 лютого 2005 р. Міністерство закордонних справ КНДР офі­ційно заявило про наявність у країні ядерної зброї і про тимчасовий вихід з шестисторонніх переговорів по врегулюванню кризи на корейському півострові. Реакція міжнародного співтовариства на демарш Пхеньяна була негативною. США в черговий раз відкинули можливість прямих двосторонніх переговорів з Північною Кореєю, а також запропоновану КНДР ще в листопаді 2002 р. пропозицію про підписання пакту про ненапад. Вашингтон закликав також Китай і Південну Корею не йти на поступки, щоб змусити Пхеньян відновити перервані ним переговори по ядерній програмі. В вересні 2005 р. вдалось при активному сприянні китайської дипломатії організувати четвертий раунд в Пекіні. Північна Корея 19 вересня 2005 р. пішла на підписання підсумкової спільної заяви учасників, яка зафіксувала згоду Пхеньяна на відмову від ядерної програми в обмін на еко­номічну допомогу і забезпечення своєї безпеки. В листопаді 2005 р. розпочався п’ятий раунд переговорів. В лютому 2006 р. в Москві відбулись переговори міністра закордонних справ КНДР Пек Нам Сунгіа з російськими політиками і міністрами. 5 липня 2006 р. Пхень­ян провів запуски 7 балістичних ракет, що викликало відповідну реакцію світової громадськості. Російський президент 6 липня також критично висловився щодо проведених випробувань. Запуски корей­ських ракет привели до посилення жорсткого режиму відносин з КНДР не лише з боку США і Японії, але й лояльних до Пхеньяну держав – Південної Кореї і Китаю. З пакету російсько-японських документів 1990-х рр. по значущості виділялись: 1) Токійська декла­рація 13 жовтня 1993 р.; 2) підсумки «зустрічей без краваток» Б. Єль­цина і Г. Хасімото в Красноярську (1997 р.) і Кавані (1998 р.); 3) Московська декларація 13 листопада 1998 р. В кінці березня 2006 р. уряд Японії прийняв рішення відкласти на невизначений час офіційний візит в Росію прем’єр-міністра країни Д. Коідзумі.

Президентом України В. Ющенком 12 лютого 2007 р., відпо­відно до пунктів 1 і 17 частини першої статті 106 Конституції України, частини другої статті 2 Закону України ”Про основи національної безпеки України”, затверджена Стратегія національної безпеки Укра­їни. В цьому документі йшлося про засоби забезпечення сприятливих зовнішніх умов для розвитку та безпеки держави. Зокрема, вказано на формування навколо України безпечного міжнародного середовища, зміцнення систем колективної безпеки на європейському й транс­атлантичному просторах, розвиток взаємин та кооперації у глобаль­ному й регіональному вимірах, захист та підтримку українських гро­мадян та їхніх інтересів за кордоном. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2007 р. затверджені заходи щодо виконання у 2007 р. Плану дій ”Україна – ЄС”. До переліку цих заходів включено пункти стосовно посилення співробітництва України з європейськими країнами в подоланні спільних загроз у сфері без­пеки, включаючи боротьбу з тероризмом, нерозповсюдження зброї масового знищення, недопущення нелегального експорту зброї, запо­бігання конфліктам та врегулювання кризових ситуацій. Україна і надалі брала участь у поліцейських місіях ЄС в Боснії і Герцоговині та в Республіці Македонія. 14 вересня 2007 р. відбувся саміт ”Україна – ЄС” в Києві. Протягом 2007 р. підтримувався стратегічний характер відносин України з Північноатлантичним альянсом. В цьому році виповнилося 10 років з підписання ”Хартії про особливе партнер­ство” між Україною та НАТО. У рамках антитерористичної операції НАТО в Середземному морі ”Активні зусилля” на базі штабу ВМС України у м. Севастополь створено первинний національний Кон­тактний пункт цієї операції. Україна стала другою, після Російської Федерації, країною – не членом НАТО, яка приєдналась до операції ”Активні зусилля”. Основними формами участі ЗС України в цій операції були взаємний обмін інформацією у рамках операції через Контактний пункт на базі штабу ВМС ЗС України; направлення українського офіцера зв’язку до штабу операції (м. Неаполь, Італія); залучення війського персоналу ЗС України до участі в огляді підозрілих суден; направлення кораблів та підозрілів ВМС ЗС Укра­їни до складу сил, визначених для участі в операції ”Активні зусил­ля”. 25 травня 2007 р. український корвет ”Тернопіль” приступив до виконання завдань в рамках участі в антитерористичній операції альянсу в Середземному морі. Восени до операції приєднався другий корвет ВМС України ”Луцьк”, а фрегат ”Гетьман Сагайдачний” роз­почав свою участь в ній протягом 2008 р. Задеклароване Україною та США ”партнерство за демократію”, метою якого є просування на міжнародній арені принципів свободи, демократії та загально­люд­ських цінностей, слугує запорукою подальшої інтеграції України у світову, економічну й цивілізаційну системи та конкретизують перс­пективи її членства в ЄС та НАТО. На початку травня 2007 р. міністр закордонних справ України А. Яценюк здійснив візит до США, поря­док денного якого передбачав низку важливих заходів, але основним пунктом стала його зустріч з Державним секретарем США К. Райс та обговорення з нею цілої низки питань як двосторонніх відносин, так і проблем глобальної політики. У ході зустрічі відбувся обмін думками щодо шляхів зміцнення стратегічного партнерства між Україною та США в нових умовах, сприяння з боку США інтеграції України до європейських та євроатлантичних інституцій, реалізації проектів сто­совно подальшої демократизації українського суспільства та розвитку економічного співробітництва. 31 березня 2008 р. відбувся офіційний візит Дж. Буша-молодшого до Києва. Президент США заявив, що його країна рішуче підтримує бажання України приєднатись до Плану дій (”Україна – ЄС”) по членству (ПДЧ) в НАТО на саміті в Буха­ресті. В. Ющенко заявив, що приєднання до ПДЧ і членство в Альянсі відповідає її національним інтересам. Щоб зрозуміти важливість цьо­го візиту, пригадаймо наступне. В серпні 1991 р. Україну відвідав Дж. Буш-старший. В 1994 р. до Києва прибув Білл Клінтон. Йшлося про відмову України від ”спадку” радянської ядерної зброї. В червні 2000 р. відбувся другий візит президента США в Україну. Предметом пере­говорів стало прискорення процесу закриття Чорнобильської атамної станції. Після червня 2000-го жоден господар Білого дому не при­їздив до України. Наступні два терміни президентства Джорджа Буша-молодшого позначилися напруженням в українсько-американ­ських відносинах. Хоча Київ й підтримав США в їхній боротьбі проти світового тероризму і восени 2001 р. відкрив повітряний простір для американських літаків, які перевозили спорядження для операції в Афганістані, Вашингтон сподівався бачити Україну більш демокра­тичною й прозахідною країною. Президент України В. Ющенко в 2005-му двічі побував в США. Сполучені Штати визнали українську державу країною з ринковою економікою та відкрили їй дорогу до Світової організації торгівлі. Візит Дж. Буша-молодшого до України 31 березня – 1 квітня 2008 р. став першим у ХХІ столітті. 3-4 квітня в Бухаресті відбувся саміт 26 країн – членів НАТО. Держави так званї ”старої” Європи, насамперед Франція та ФРН, досить стримано поста­вилися до американської пропозиції щодо подальшого розширення НАТО. Цю позицію поділяє Росія. Не отримала ”зеленого світла” Україна й Грузія. Питання вступу цих країн залишається відкритим.

2008 рік позначився локальними конфліктами, які зачепали інтереси багатьох держав. В 2008 р. відбулась російсько-грузинська війна – збройний конфлікт між Грузією з одного боку та Росією і сепаратистськими угрупуваннями Південної Осетії та Абхазії з ін­шого. Війна розпочалася навколо збройного протистояння в Півден­ній Осетії у серпні 2008 року. У військових діях проти Грузії, крім регулярних збройних сил Південної Осетії і Росії, брали участь опол­ченці з Росії і Абхазії. Сторони звинувачували одна одну у провокуванні бойових дій. У ніч на 8 серпня після обстрілів грузинських сіл, збройні сили Грузії заявили про намір «відновити конституційний лад» на території невизнаної республіки і в результаті боїв зайняли більшу частину Цхінвалі. Того ж дня Росія втрутилась у конфлікт на стороні південноосетинських сепаратистів та ввела війська, в тому числі танкові бригади, на територію Грузії, піддала бомбардуванню грузинські міста та військові об'єкти. Військові дії поширилися да­леко за межі Південної Осетії на інші міста Грузії та Абхазію, де з'єднання абхазьких загонів та російських «добровольців» атакували позиції грузинських військ та захопили Кодорську ущелину. Після окупації частини Грузії російськими військами та етнічних чисток грузинських сіл навколо Південної Осетії за участі міжнародних посередників було досягнуто припинення вогню. Згідно досягнутих домовленостей, вивід російських військ з грузинської території по­винен бути здійсненим до 1 жовтня 2008 року.

Мал. 14