logo
Акунін О

49. Докорінні зміни у повоєнному світовому устрої після Другої світової війни

Друга світова війна своїм результатом мала повну зміну системи міжнародних відносин, перерозподіл сил та сфер впливу у світі. Головна зміна полягала у трансформації системи міжнародних відно­син з мультиполярної до біполярної. Це відбулося через ряд факторів.

По-перше із списку великих держав випали Німеччина, Італія, та Японія, а Франція і значною мірою Велика Британія ослабили свої позиції. Якщо Німеччина (і Італія) потерпіла поразку у війні, то Франція та Британія були виснажені війною, їх економіка була підір­вана, а борги були велетенськими. Загальноєвропейський ВВП за час війни скоротився на 25%.

По-друге на світову арену рішуче вийшли США, які зазнали незначних втрат від війни, зате їх економіка процвітала протягом всієї війни завдяки військовим поставкам. На кінець війни США були найбагатшою і найсильнішою як в економічному так і у військовому плані країною (до 1949 р. США мали монополію на ядерну зброю). Окрім того США відмовились від доктрини Монро, що відкривало їм шлях до того аби стати світовим центром сили.

По-третє суттєво збільшилась роль СРСР, який незважаючи на виснаженість війною був переможцем у війні і під його окупацією на кінець війни знаходилося значна частина Європи. Окрім того СРСР у 1949 р. створив власну ядерну зброю. В наслідок цього утворилося два полюси сили навколо яких групувалися інші держави. У Східній Європі Радянський Союз створив зону свого впливу, яка навесні 1948 р. охоплювала Східну Німеччину, Польщу, Чехословаччину, Угорщину, Югославію, Албанію, Болгарію та Румунію. Ці держави були пов'я­зані з Радянським Союзом договорами, що мали політичний характер. Перші з них були укладені ще за часів війни. Договори про взаємо­допомогу між СРСР і країнами народної демократії були до наймен­ших дрібниць складені в однакових виразах. Серед них договір між Чехословаччиною та Польщею (10 березня 1947 р.); Болгарією та Румунією (16 січня 1948 р.); Румунією та СРСР (18 лютого 1948 р.); Болгарією та СРСР (18 березня 1948 р.); Чехословаччиною та Болгарією (23 квітня 1948 р.); Болгарією та Польщею (29 травня 1948 р.); Польщею та Угорщиною (18 червня 1948 р.); Болгарією та Угорщи­ною (11 липня 1948 р.); Чехословаччиною та Румунією (21 липня 1948 р.). Всі ці договори були укладені на термін 20 років. В ході боротьби комуністичних збройних сил із збройними силами націона­лістичного Китаю до 1949 р. майже вся територія країни була захоп­лена комуністичними військовими. Мао Цзедун проголосив Китайську Народну Республіку і 1 жовтня 1949 р. була прийнята "Велика Народна Хартія". СРСР одразу погодився визнати новий уряд і ану­лював своє визнання націоналістичного уряду. Але найважливішою подією був візит Мао Цзедуна до Москви. Він прибув до столиці 16 грудня 1949 р. і перебував там два місяці. Зрозуміло, що про зміст його розмов зі Сталіним нічого не відомо. Відомі результати цих переговорів. Укладено три китайсько-радянські угоди, вони були опубліко­вані 14 лютого 1950 р. Найважливішим був договір про дружбу, союз та взаємодопомогу, укла­дений на 30 років, дуже подіб­ний до договорів між СРСР та європейськими Раїнами народної демократії. Отже, Китай став союзником СРСР, проте з самого по­чатку свого існування він не виступав в ролі сателіта.

Важливим важелем у міжнародних відносинах почала відігра­вати ядерна зброя. Саме вона стала причиною того, що між двома військово-політичними блоками почалася холодна, а не традиційна війна.

Другим аспектом повоєнних змін став крах колоніальної сис­теми. Це сталося в результаті поразок метрополій у війні, або силь­ного їх послаблення. Утворилася маса нових незалежних держав, які сформували у рамках біполярної систему третій міні-полюс сили – рух неприєднання. Міжнародні відносини у повоєнний період набули ідеологічного забарвлення і своїх опонентів країни сприймали як потенційного ворога.