106. Західноєвропейська інтеграція

Початок процесам інтеграції в Західній Європі поклало підпи­сання 18 квітня 1951 p. ФРН, Францією, Італією та країнами Бені­люксу Паризької уго­ди про створення Європейського об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС), яке почало функціонувати у серпні 1952 p. Воно мало на меті утворення спільного ринку продуктів горнорудної промисловості (вугілля, залізної руди, криці й металобрухту). Перед­бачалося колективне регулюван­ня обсягів виробництва, рівня цін та інвестиційних про­грам у цих галузях. 25 березня 1957 p. у Римі ФРН, Франція, Італія та країни Бенілюксу уклали Угоду про створення Євро­пейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом) та Євро­пейського економічного співтовариства. Перша організація мала на меті створення спільного ринку си­ровини та обладнання для атомної енергетики, об'єднан­ня зусиль в галузі ядерних досліджень.

Метою Європейського Економічного співтовариства (ЄЕС) проголошувалося:

1. поступова ліквідація обмежень у торгівлі між краї­нами-учас­ницями;

2. ліквідація перешкод для пересування людей, капіталів та пос­луг між державами ЄЕС;

3. зближення законодавств країн ЄЕС;

4. розробка принципів узгодженої економічної політики;

5. спільна політика в галузі транспорту та сільського господарства.

Угоди почали набули чинності з весни 1958 p.

Великобританія не спромоглася очолити інтеграційні процеси в Європі. Тому вона зробила спробу протис­тавити цьому власне об'єд­нання. У червні 1959 p. у Сток­гольмі на нараді Великобританії, Австрії, Данії, Норвегії, Португалії, Швейцарії та Швеції було ухвалено рі­шення про створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). 4 січня 1960 p. було укладено договір про створення ЄАВТ, щоправда ця організація не була ефективною. У 1973 p. Великобританія, Данія та Ірландія стали членами ЄЕС, у 1981 p. членом ЄЕС стала Греція. Початком європейського політичного співробітниц­тва можна вва­жати зустріч на вищому рівні країн-членів ЄЕС в Гаазі у грудні 1969 p. У лютому 1986 p. Єдиний європейський акт юридично закріпив функ­ції європейсь­кого політичного співробітництва в межах Європейсь­кого співтовариства.

Геополітичні зміни, що відбулися у світі наприкінці 80-х – на початку 90-х pp., поставили Співтовариство перед необхідністю вирі­шення трьох головних завдань:

1. забезпечити подальшу участь об'єднаної Німеччи­ни у євро­пейських інтеграційних процесах;

2. сприяти економічним та політичним реформам в країнах Центральної та Східної Європи;

3. розробити ефективний механізм співробітництва в галузі зов­нішньої політики та політики безпеки.

11 грудня 1991 p. керівники держав та урядів два­надцяти країн-членів ЄЕС зібралися у місті Маастріхт (Голандія). Було укладено Маастрихтську угоду, що відкри­ла нову фазу у поглибленні еко­номічної та політичної інтеграції. Текст Маастрихтської угоди скла­дається з двохсот сторінок чималого формату, до яких додано дев'я­носто сторінок протоколу та Заключний акт з тридцяти декла­рацій. Відповідно до них, ЄЕС було трансформовано у Європейський Союз (ЄС), який мав являти собою єдиний економічний простір без внут­рішніх кордонів, в якому будуть забезпечені сво­бода пересування капіталів, товарів та послуг, а потім і громадян, а також спільна полі­тика в галузі промисло­вого виробництва, сільського господарства й транспор­ту, охорони навколишнього середовища, у сфері досліджень, енергетики, соціальній політиці, у зовнішній політиці та в галузі безпеки, юстиції та внутрішніх справ. Основні напрями політики визначаються Європейською радою.

Виконання усіх цих угод передбачає розширення пре­рогатив головних інститутів Європейського Союзу – Ради міністрів, Євро­пейського парламенту, Комісії європейських спільнот, Судової палати. Фінансової палати. Передбачається, що формування політичного та воєнного союзу буде тривати протягом щонайменше двох десятиріч та не виключає створення єдиного уряду. З жовтня 1988 p. ЄС уклав угоди про торгівлю та співробітництво з більшістю цих країн. У дея­ких випад­ках, зокрема з Польщею, Угорщиною, Румунією, Болга­рією та Чехословаччиною, йшлося про асоційоване членство на шляху до їх вступу до ЄС. З 1 січня 1995 p. ЄС розширився за рахунок Австрії, Фінляндії, Швеції й включає 15 країн: Австрія, Бельгія, Велико­британія, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксем­бург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція.