logo
Акунін О

59. Принципи та етапи післявоєнного врегулювання з Японією

Досить важливою та складною проблемою було мир­не врегулю­вання на Далекому Сході

Можна відокремити кілька етапів мирного врегулювання.

Перший етап відбувався під час другої світової війни, коли було досягнуто домовленості щодо вступу СРСР у війну з Японією. СРСР тоді висунув низку своїх умов: збереження чинного стану МНР, повернення Ра­дянському Союзу Південного Сахаліну й пере­дання йому Курильських островів.

26 червня 1945 p. США, Англія й Китай ухвалили Пот­сдамську декларацію, що вимагала від Японії капітуляції й викладала принципи, які буде запроваджено після цьо­го: демілітаризація та окупація для забезпечення гаран­тованого виконання умов, проголошених деклара­цією, покарання воєнних злочинців, демократизація країни.

Другий етапз 2 вересня 1945 p. до 1949 p.

Після беззастережної капітуляції Японії її окупували амери­канські війська. Головнокомандувачем було при­значено генерала Ма­картура.

На конференції міністрів закордонних справ СРСР, США та Англії у Москві у грудні 1945 p. було прийняте рішення про утво­рення Комісії у справах Далекого Сходу у складі представників СРСР, США, Англії, Австралії, Канади, Китаю, Франції, Нідерландів, Нової Зеландії, Індії та Філіппін. Вона мала працювати у Вашингтоні або у То­кіо. Її завдання – сформулювати принципи політики щодо Японії. Діяла також щойно утворена Рада союзних держав з пи­тань Японії. Втім ця Рада фактич­но не функціонувала.

У жовтні 1945 p. генерал Макартур схвалив директи­ву японсь­кому уряду, що передбачала:

  1. демократизацію, право трудящих об'єднуватися у профспілки;

  2. демократизацію системи освіти;

  3. ліквідацію абсолютизму;

  4. демократизацію економіки, ліквідацію засилля великих фаміль­них трестів (дзайбацу);

  5. рівноправність жінок.

3 травня 1947 p. набула чинності Конституція Японії. Згідно зі статтею 9, передбачалася відмова Японії від війни як суверенного права нації й від використання збройної сили як засобу розв'язання міжнародних конфліктів та взагалі від власних збройних сил.

У підготовці мирного договору у Раді союзних держав з питань Японії зростала напруженість між СРСР та США, тому усі спроби скликати конференцію з приводу укладення договору були невда­лими: СРСР вважав, що мирний договір по­винна підготувати Рада міністрів закордонних справ, а США наполягали на тому, щоб пок­ласти це на Комісію у справах Далекого Сходу.

Третій етапз 1949 по 1951 pp. – так званий «зво­ротний курс». Початок його був пов'язаний з піднесен­ням національно-визвольного руху, проголошенням КНР у жовтні 1949 p., після тривалої грома­дянської війни в Китаї, активізацією радянської політики в Азії.

США більше не підтримували Китай, а зосередили свою увагу на Японії. Генерал Макартур, покладаючись на праві партії, розпочав боротьбу проти лівих сил, зок­рема розпустив профспілки, які вдава­лися до політичної діяльності, заборонив державним службовцям членство у політичних партіях.

12 липня 1951 p. було опубліковано спільний англо-амери­канський проект мирного договору. Передбачало­ся скликати конфе­ренцію для його підписання. Що й було зроблено. Мирна угода з Японією була підписана на конференції у Сан-Франциско.

Отже, після підписання 2 вересня 1945 р. Акта про капітуляцію Японії міністерство закор­донних справ Японії отримало наказ голов­нокомандувача союзних окупаційних військ генерала Макартура про вста­новлення на всій території Японії влади військової адміністрації. Окупаційні частини були головним чином американськими з невели­ким контингентом військ Нової Зеландії й Австралії. Після капіту­ляції Японія перестала бути суб'єктом міжнародного права. Вона підпала під юрисдикцію союзних держав.

Ще 22 серпня 1945 р. уряд США запропонував Ра­дянському Союзові заснувати консультативний орган – Далекосхідну консуль­тативну комісію з питань Японії у складі представників США, СРСР, Англії, Китаю, Австралії, Канади, Франції, Нідерландів, Нової Зеландії, Філліпін. Радянський уряд відповів згодою.

На відміну від Німеччини в Японії США проводили окупаційну політику через японський уряд, погодившись на його пропозиції про співпрацю з окупаційною владою. Політичний курс США відносно Японії викладе­но 23 вересня 1945 р. в Основних принципах політики США щодо Японії в початковий період окупації, де основ­ною метою проголошувалося завдання «домогтись, аби Японія не могла знову становити загрозу для США або для безпеки в усьому світі». Тут же оприлюднювалися плани щодо демілітаризації Японії, ліквідації мілі­тарист­ської ідеології, забезпечення розвитку мирної економіки. На Лондонській сесії міністрів закордонних справ СРСР, Англії, США й Франції 24 вересня 1945 р. Ра­дянський Союз висунув пропозиції про заснування Конт­рольної ради щодо Японії за принципом союзних контрольних комісій, які вже функціонували в Румунії й Угорщині.

В жовтні 1950 р. держдепартамент США розіслав країнам-чле­нам Далекосхідної комісії спеціальний ме­морандум, який містив загальні принципи мирної угоди з Японією. У ньому наголошувалося, що учасниками угоди можуть стати лише країни, які перебувають у стані війни з Японією. Після підписання угоди учасники мають від­мовитися від претензій, які постали внаслідок воєнних дій, що тривали до 2 вересня 1945 р. Відносно територіальних питань у проекті зазначало­ся, що Японія визнає незалежність Кореї і майбутнє рішення Великобританії, США, СРСР і Китаю щодо стату­су Формози, Пескадорських островів, Південного Сахаліну та Курильських остр­овів. Передбачалося передання під фактичний контроль США япон­ських островів Рюкю та Бонін.

У пам'ятній записці радянського уряду від 20 листопа­да 1950 р. містився перелік питань щодо американського меморандуму, принци­повий характер яких ставив під сумнів можливість підписання спіль­ної мирної угоди. Пи­тання торкалися статусу Сахаліну, островів Пен­хулєдао, Курил та Південного Сахаліну, термінів виведення оку­пацій­них військ із території Японії, можливості збере­ження американських військових баз на території Японії після укладання мирної угоди. У записці держсекретаря США відповідей на більшість питань радянсь­кого уряду не було. Фактично він під­твердив імовірність того, що американські війська зали­шаться на японській території. Не маючи ілюзій з приводу позиції Радянського Союзу, США прагнули зару­читися підтримкою союзни­ків. На початку січня 1951 р. Конференція країн Бри­танської співдружності націй ухвалила резолюцію про як­найшвидше підписання мирної угоди з Японією.

29 березня 1951 р. уряд США розіслав свій проект мирної угоди з Японією членам Далекосхідної комісії. У ньому передбачалася від­мова Японії від усіх прав на Корею, Формозу, Пескадорські острови, на підмандатні території. Підтверджувалося повернення у склад СРСР південної частини Сахаліну й Курильських островів. Однак не були задоволені вимоги Китаю про повернення Тайваню, островів Пенху­лєдао, хоча формально Японія відмовлялася від «прав і правооснов» на ці території. 18 квітня 1951 р. президент США Г. Трумен підтер­див намір США залишити американські війська в Японії після підписання мирної угоди.

Великобританія, побоюючися, що її інтереси не бу­дуть урахо­вані, розробила свій проект мирної угоди, який був обговорений на нараді прем'єр-міністрів Британської співдружності в січні 1951 р. Особлива увага приділялася обмеженням суднобудівної й текстильної промисловості Японії, яка конкурувала з англійською експортною про­мисловістю. Окрім цього, Англія наполягала на залученні КНР до консультацій з питань про мирну угоду з Японією і на поверненні КНР Тайваню. Нарада американських і англійських дипломатів з пи­тань мирної угоди з Японією, що відбулася на початку травня 1951 р. у Вашингтоні, закінчилася безрезультатно. В червні 1951 р. спеціаль­ний представник президента США А. Даллес домігся згоди англійсь­кого кабінету брати участь у мирній конференції за умови, що США не за­просять на конференцію ні КНР, з якою Англія у той час уже встановила дипломатичні відносини, ні уряд Чан Кайші. США від­кинули пропозиції Англії про встанов­лення обмежень на окремі галузі японської промисло­вості, бо вони не конкурували з амери­канськими фір­мами.

Радянський уряд 7 травня 1951 р. надіслав зацікавленим країнам «Зауваження з приводу американського проекту мирної угоди з Японією». В них підкреслювалося ігнорування Сполученими Штатами міжнародних угод про повоєнний устрій Японії. Йшлося про непе­редання КНР Тайваню й островів Пенхулєдао, про вилучення з-під су­веренітету Японії островів Рюкю та Бенін, про відсут­ність гарантій проти відновлення японського мілітаризму. Окрім цього, радянський уряд наполягав на скликанні сесії Ради міністрів закордонних справ США, Китаю, Англії й СРСР, щоб приступити до підготовки мирної угоди на засадах міждержавних угод, досягнутих у період війни. 6 липня держдепартамент США надіслав радянському урядові мемо­рандум, до якого додавався проект мирної угоди. В меморандумі повідомлялося, що на початку ве­ресня 1951 р. в Сан-Франциско буде скликана конфе­ренція для підписання мирної угоди. 12 липня 1951 р. «Проект мирної угоди з Японією» було опубліковано від імені США й Великобританії. В запрошенні на конфе­ренцію, переданому пер­шому заступникові міністра за­кордонних справ СРСР А. Громико 20 липня, підкреслю­валося, що йдеться про підписання мирної угоди з Япо­нією, а не про поновлення переговорів про умови миру.