logo
Акунін О

33. Мюнхенська угода

Наступною жертвою гітлерівської Німеччини після Австрії мала ста­ти Чехословаччина. Німецькі кордони з трьох боків оточу­вали Чехословаччину. У квітні Гітлер під­писав «Зелений план», який передбачав окупацію Судет­ської області, і почав концентрувати війська на чехословацьких кордонах. Гітлер призначив виконання «Зеленого плану» на 1 жовтня 1938 р. Уряди Франції та Англії зак­ликали президента Е. Бенеша розпочати прямі переговори з Генляй­ном і поступитися йому заради миру. Радянський Союз у цій ситуації запропонував провести міжнародну конференцію зацікавлених держав, а також нараду військових представників СРСР, Франції та Чехо­сло­ваччини. Однак уряди Франції, Англії й ЧСР відхили­ли радянські пропозиції. Тим часом англійський уряд роз­робив «план Z», за яким Чемберлен на зустрічі з Гітлером мав дати йому згоду на загарбання Судетської області. 13 вересня 1938 р. Прага задовольнила вимоги судет­ських німців про автономію їхньої області. Але це вже не задовольняло Гітлера. Гітлер запросив Чемберлена до Ні­меччини.

Переговори в Німеччині пройшли у вересні 1938 р. в три етапи. 15 вересня в резиденції Гітлера в Берхтесгадені від­булася його зустріч із Чемберленом. Гітлер фактично у формі ультиматуму вимагав анексії Судетської області до Німеччини. Чемберлен не заперечував, тільки відповів, що йому треба проконсультуватися зі своїм урядом і Францією. Президент ЧСР Бенеш, уже погодившись на відділен­ня Судетської області, запитав уряди Франції, Англії та СРСР про їхні позиції. Париж і Лондон після консульта­ції 18 вересня наступного дня надіслали Бенешу спільний ультиматум про відторг­нення Судетської області як «внесок у справу збереження миру». Радянський уряд відповів 20 вересня, що СРСР на­дасть Чехосло­ваччині негайну й дійову допомогу, якщо Франція теж виконає свої зобов'язання (згідно з договора­ми про взаємну допомогу 1935 р.). Тільки в грудні 1949 р. керівник КПЧ К. Готвальд розповів, як у вересні 1938 р. Й. Сталін просив через нього передати Е. Бенешу, що Ра­дянський Союз готовий надати конкретну воєнну допо­могу Чехословаччині й без Франції, але за двох умов: як­що Чехосло­ваччина попросить Москву про таку допомо­гу і якщо сама захища­тиметься від німецької агресії. Але Англія та Франція 21 вересня попередили Бенеша, що допомагати Чехословаччині не будуть, а якщо вона прийме допомогу СРСР, західні держави разом з Німеч­чиною розв'яжуть «хрестовий похід» проти СРСР і зітруть Чехосло­ваччину з лиця Землі. В той самий день Бенеш прийняв цей ульти­матум. 22 вересня в Годесберзі на зустрічі з Гітлером Чемберлен повідомив, що домігся згоди на анексію Судетської області також від французького та чехословаць­кого урядів. Але Гітлер вже вимагав негайно за 10 днів віддати Німеччині не тільки Судети, але й райони, де німці були в меншості, а також задовольнити територі­альні претензії Польщі та Угорщини. Гітлер заявив, що не відмовиться від жодної зі своїх вимог, і запропону­вав скликати міжнародну конфе­ренцію 4-х держав (без СРСР і Чехословаччини). Гітлер запевняв, що «це – остання територіальна вимога, яку я висуваю в Європі».

29-30 вересня відбулася Мюнхенська конференція Гітлера, Муссоліні, Чемберлена й Даладьє з їхніми мініст­рами. Чехосло­вацька делегація в зал засідань була не допущена. Сторони підписали основну угоду. Мюнхенська угода про поділ Чехословаччини склада­лася з головної частини, додатка й трьох декларацій про «міжнародні комісії», які мали остаточно визначити кордо­ни ЧСР. Основний зміст угоди: а) Судетська область відді­ляється від Чехословаччини й передається Німеччині з 1 по 10 жовтня; б) все майно, в тому числі зброя, укріплення, особисті речі, худоба, меблі громадян, має залиша­тися на місці; в) Чехословаччина повинна задовольнити територі­альні претензії Польщі та Угорщини.

30 вересня 1938 р., на другий день після вирішення питання про долю Чехословаччини, Англія і Німеччина підписали в Мюнхені де­кларацію про ненапад і про мирне врегулювання усіх спірних питань, що виникають. 6 грудня 1938 р. аналогічна декларація була підписана між Францією і Німеччиною. Це і була спроба об'єднання трьох великих європейських держав на антирадянській основі. Після Мюн­хену доля республіканського уряду в Іспанії, який вів нері­вну боротьбу з фашистськими заколотниками, була вирішена. Англія і Франція, відповідно 24 і 27 лютого 1939 p., визнали режим Франко без вся­ких умов. США зайняли аналогічну позицію, визнавши Франко після всту­пу 28 березня 1939 р. його військ у Мадрид.

Виникає питання: чому ж Англія і Франція пішли на збли­ження з Німеччиною і відмовили в такому курсі Радянському Союзові?

По-перше, в СРСР на той час завершився процес утворення то­талітарного режиму, який ототожнювався ними з режимом у Німеч­чині.

По-друге, Комінтерн був у повній залежності від СРСР, і тому-то ком­партії в країнах Заходу називались не інакше як "агенти Москви", "знаряддя Кремля".

По-третє, сталінські чистки в Червоній Армії створили уяву, що СРСР відтепер "колос на глиняних ногах". До того ж в пропаганді СРСР мало місце ототожнення фашистських режимів з країнами пар­ламентської демократії в Європі. Це робило неможливим здійснення єдності дій у боро­тьбі проти фашистської агресії.

Що давав Мюнхенський договір Німеччині? За рахунок цього дого­вору населення Німеччини збільшувалося на 3 млн. чол. (віднині населення Німеччини було у два рази більше, ніж населення Франції). Франція лиша­лась можливості спільних дій з чехословацькою армією.

До яких же безпосередніх наслідків спричинилася Мюнхенська конференція?

1. Це була цинічна змова Англії та Франції з фашист­ськими державами за спиною Чехословаччини про її роз­членування, «миро­творчість» за чужий рахунок. Німеччи­на одержала 1/5 території Чехословаччини й близько 1/4 її населення, майже половину чеської важкої промисло­вості. Німецький кордон проходив тепер у долині в 40 км від Праги. Польща загарбала шматок чехословацької території з на­селенням 230 тис. чоловік. Угорщина захо­пила територію з населенням близько 1 млн. чоловік. У Словаччині фашистський став­леник Тісо сформував са­мостійний уряд, а в березні 1939 р. про­голосив самостій­ність цієї частини Чехословаччини. Одночасно самостій­ність проголосила Підкарпатська Русь. Отже, Мюнхен «бла­гословив» розчлену­вання Чехословаччини.

2. Мюнхенська змова фактично означала поразку са­мої політики «невтручання» й «умиротворення» фашист­ських агресорів.

3. «Мюнхенський мир» за одну ніч перетворив Фран­цію на жалюгідну другосортну країну, позбавивши її союз­ників й загальної поваги, Англії ж завдав такого нищівно­го удару, якого вона не знала в останні 200 років.

4. З вини західних держав зазнала поразки й радянська політика щодо створення системи колективної безпеки в Європі. СРСР зали­шався єдиною державою, яка осудила Німеччину й послідовно висту­пала за колективне отри­мання агресорів.

5. Мюнхенські рішення докорінно змінили стратегіч­не стано­вище в Європі. Через 5 із половиною місяців Че­хословацька держава перестала існувати. Над Польщею з трьох боків нависли німецькі збройні сили. Західні країни опинилися перед суцільним італо-ні­мецьким плацдармом від Середземномор'я до Скандинавії. Мюнхен став проло­гом до нової світової війни.

Внаслідок Мюнхенської змови відбулося політичне, військове та еко­номічне зміцнення Німеччини. Такі європейські країни, як Угор­щина, Бол­гарія, Румунія, Югославія з різних причин, але беруть курс на зближення з Німеччиною. Відбувся корінний поворот і в політиці Радянського Союзу, який також взяв курс на зближення з Німеччи­ною. З цього часу Англія і Франція в очах радянського керівництва – зрадники, які здатні на все, і то­му до них не може бути ніякої довіри.