21. Генуезька, гаазька та лозаннська конференції

Генуезька конференція проходила з 10 квітні по 19 травня 1922 року. В ній брали участь 29 держав. Це була перша найбільш представницька міжнародна конференція, де приймали участь країни Четверного союзу та Росія. Головною проблемою обговорення була проблема економічних зв’язків та проблема повернення російських боргів. США не приймали участь в цій конференції, пояснюючи це тим, що конференція носить не суто економічний характер, а скоріше політичний. Насправді США побоювалися обговорювати проблеми скорочення або ліквідації боргів. Делегацію Англії очолював Д. Ллойд- Джордж, Франції – Л. Варту, Росії – Г. Чичерін. Це була перша в історії післявоєнного світу велика міжнародна конференція, на яку була запрошена Росія. Усі учасники конференції закликали до миру, його зміц­нення. Ще були свіжі враження від наслідків світової війни. Перед конфе­ренцією стояло завдання – відновлення міжнародної торгівлі. Найбільші претензії щодо принципів та умов налагодження міжнарод­ної торгівлі були до радянської Росії. Учасники конференції, і перш за все, Англія і Франція, поставили перед Росією ряд еко­номічних вимог, вико­нання яких могло відкрити шлях до визнання Росії: повернути західним кредиторам борг приблизно 50 млрд. крб.; відновити приватну власність; відмінити монополію зовнішньої тор­гівлі; допустити контроль з боку захі­дних банків над фінансами Росії. Це були вимоги привілеїв, як до держави, що капітулювала і вони були відхилені делегацією Росії. Зі свого боку делегація Росії пос­тавила питання про міжнародне ви­знання нової влади і висунула зустрічні вимоги до учасників конференції: відшкодувати збитки, на­несені іноземними військами під час їх інтервенції в Росію (приб­лизно 40 млрд. крб.). Конфронтація між країнами Заходу і Росією стала реальністю.

Отже, на конференції було створено чотири комісії: полі­тична, фінансова, економічна, транспортна. Радянська делегація була включена лише в політичну комісію. В ході цієї конференції радянською стороною було висунуто пропозицію рівноправного еко­номічного співробітництва всіх держав, загального скорочення озбро­єнь та збройних сил, скликання всесвітнього конгресу для встанов­лення загального миру. Але західні делегації різко виступили проти радянських пропозицій, обґрунтовуючи це тим, що не треба переван­тажувати роботу конференції і в першу чергу треба обговорити проблему боргів. Згодом, рада Антанти висунула вимоги радянській Росії щодо повернення боргів, але радянська сторона рішуче від­хилила їх і висунула свої претензії про відшкодування збитків, яких завдали радянській Росії іноземні держави під час воєнної інтер­венції. Пізніше радянська сторона висловила готовність компенсу­вати збитки іноземців в Росії, якщо будуть відшкодовані радянські втрати від іноземної інтервенції. Разом з тим вона погоджувався сплатити довоєнні борги за умови відстро­чення їх на 30 років і надання радянській державі креди­тів. Незабаром радянській стороні було висунуто нові кабальні умови, які вона знов відхилила. Таким чином конференція зайшла в тупик і в принципі не принесла нічого позитивного. Останнє, що необхідно відмітити – це те, що радянська Росія в принципі винесла деякий позитив з цієї конференції, під час якої вона уклала Рапальський договір з Німеччиною 16 квітня 1922 року, який передбачав відновлення дипломатичних стосунків, скасу­вання взаємних відшкодувань, розвиток торгівлі та інше.

У Гаазі (15.06. – 20.07. 1922 р.) обговорювалися ті ж питання, що і у Ге­нуї. Однак політична атмосфера погіршилася. Дух супер­ництва ще більше мав місце. До Росії готові були застосувати ультиматум, в основі якого бу­ла вимога повернути власність інозем­ним громадянам. Тепер мало місце прагнення країн Заходу виступити єдиним фронтом. Делегація Росії (керівник – М. Литвинов) поставила ряд нових умов, за яких вона була готова виплатити борги: надати Росії кредит на суму 3,220 млн. крб.; Росія відмовлялася від контри­буцій в обмін на списання частки боргів; Росія готова була передати націоналізовані підприємства в концесії. Список таких підприємств було подано учасникам конференції. Країни Заходу відхилили ці пропозиції Росії і взяли курс на економіч­ну блокаду Росії з тим, щоб примусити виконати вимоги учасників конфе­ренції. Одночасно було прийнято рішення про заборону будь-кому вступа­ти в сепаратні пере­говори з Росією. Цим конференція в Гаазі і завершила свою роботу.

20 листопада 1922 р. розпочала роботу Лозаннська конферен­ція. Ос­новними її проблемами було: врегулювання відносин на Близькому Сході і утвердження статусу проток Босфору і Дарданелл. 24 квітня 1923 р. була підписана угода про режим проток. Прохід військових кораблів через про­токи обмежувався по тоннажу для нечорноморських країн.

Таким чином, на Генуезькій, Гаазькій і Лозаннській конферен­ціях мав місце пошук шляхів між Заходом і Сходом для налагодження співробі­тництва. На цьому шляху були серйозні труднощі. У наступні роки упуще­ні на цих конференціях можливості для стабільного розвитку післявоєнно­го світу ще більше ускладнили міжнародну обстановку.