13. Версальська система міжнародних відносин. Концептуальні підходи держав-переможниць до розробки мирних договорів з Німеччиною та її союзниками на Паризькій мирній конференції

Для підбиття підсумків першої світової війни було скликано Паризьку мирну конференцію, яка розпочала роботу 18 січня 1919 p. Тепер до Парижа прибули представ­ники 27 держав, з них 9 учасниць війни – на боці Антан­ти, 15 – які оголосили війну Німеччині, але не брали участі у воєнних діях, та 3 нових країни – Польща, Чехосло­ваччина, Королівство сербів, хорватів та словенців. Керівництво Па­ризькою конференцією офіційно здійснювали п'ять держав-перемож­ниць: Сполучені Штати, Англія, Франція, Італія і Японія. Тільки їх представники, по два від кожної держави, входили в Раду десяти – керівний орган, створений на початку роботи конференції. Надзви­чайно важливим питанням на конференції був проект Статуту Ліги Націй, міжнародної організації, яка покликана забезпечити загальний мир. Над підготовкою проекту працювали спеціальні урядові комісії Франції, Англії, США. Вони підготували так званий Паризький про­ект статуту Ліги Націй, включивши до нього пункт про перехід німецьких колоній і колишніх володінь Османської імперії в розпо­рядження Ліги Націй, з тим, щоб вона видавала мандати (доручення, повноваження) на управління цими тери­торіями малим країнам. Статут, як складову частину Версальського мирного договору 1919 року, підписали 44 держави, в тому числі 33 держави, які брали участь у війні на боці Антанти або приєднались до неї, і 13 держав, які не брали участі у війні. США, не ратифікувавши цей договір, не увійшли до членів Ліги Націй. Декларуючи в Статуті як основну мету організації "розвиток співро­бітництва між народами і гарантію їх миру і безпеки", Ліга Націй в дійсності була покликана підтримувати Версальську систему міжнародних відносин.

Основним питанням конференції була підготовка мирного договору з Німеч­чиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яті роковини сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир). Міністр закордонних справ Німецької республіки Г. Мюллер та міністр юстиції Т. Белль підписали мирний договір, який їм запропонували країни-переможниці. Мирні договори з союз­никами Німеччини були укла­дені за зразком Версальського. Вер­сальська система мирних договорів закріплюва­ла територіальні зміни, які відбулися в результаті пер­шої світової війни й розпаду Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні по­зиції на Близькому Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції.

За Версальським мирним договором з Німеччиною:

1. Німеччина визнавалася винною у розв'язанні світо­вої війни;

2. Вона втрачала свої колонії, деякі її території передавалися сусіднім державам;

3. Накладалися військові обмеження та репарації за збитки, зав­дані країнам Антанти;

4. Ельзас та Лотарингія поверталися Франції, управління Саар­ською областю передавало­ся на 15 років Лізі Націй;

5. Данціг (Гданськ) було оголо­шено «вільним містом»;

6. Польщі поверталася частина територій, загарбаних Німеччи­ною (Познань, деякі райони Прусії й Померанії);

7. Данії передавався Північний Шлезвіг;

8. До Бельгії відійшли округи Ейпен, К. Дальнеді, Морене.

Порівняно з 1914 p. німецька те­риторія зменшилася на 12,5%. Загальна військова повинність у Німеччині скасову­валася. Її сухо­путна армія не повинна була перевищувати 100 тис. чол. й призна­чалася для підтримки порядку всередині країни. Німеччині забороня­лося мати підводний флот, великі надводні кораблі, військову авіацію та важку артилерію. Німецький генштаб розпускався. Німецька тери­торія по лівому березі Рейну та смуга завширшки 50 км. по правому – оголошувалася Рейнською демілітаризованою зоною. Загальна сума репарацій була встановлена на Лон­донській конференції у 1921 p. й становила 132 млрд. золотих марок. Франція мала одержати 52% цієї суми, Великобританія – 22%, Італія – 10%, Бельгія – 8%. З метою гарантії виконання Версальського догово­ру країни Антанти окупу­вали Рейнську зону терміном на 15 років.

Сен-Жерменський мир­ний договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919 р., колиш­ня Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословаччина, Буковина передавалася Румунії. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословаччини. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.

Нейїський з Болгарією – 27 листопада 1919 р., частина тери­торії Болгарії відійшла до Югославії та Румунії.

Тріанонський з Угорщиною – 4 червня 1920 p. вона відмов­лялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Цент­ральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення – у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачува­ла репарації переможцям.

Севрський з Ту­реччиною – 10 серпня 1920 p. втрачала 80% своєї території на Близькому Сході та у Північній Африці, позбавля­лася флоту й могла мати лише 50-тисячну армію.

Версальська система мирних договорів закріплюва­ла терто­ріальні зміни, які відбулися в результаті пер­шої світової війни й розпаду Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні по­зиції на Близькому Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції. США поступово втрачали свій вплив в Лізі Націй. Версальський мирний договір вступив в силу 10 січня 1920 року після його ратифікації Німеччиною і чотирма головними союзними державами (Великобри­танією, Францією, Італією і Японією). В договорі містився Ста­тут Ліги Націй; опис кордонів Німеччини з Бельгією, Люксембургом, Фран­цією, Швейцарією, Австрією, Чехословаччиною, Польщею і Данією; врегу­льовувалися питання політичного устрою Європи.

Ознаки Версальської системи МВ:

1. Розпад імперій;

2. Поява нових держав;

3. Перерозподіл колоній;

4. Формування регіональних підсистем міжнародних відносин внаслідок появи нових суб’єктів міжнародних відносин.

Створена система міжнародних угод встановила Версальсько-Вашингтонську систему устрою міжнарод­них відносин, що зафік­сувала та оформила результати першої світової війни, визначила нове співвідношення сил на світовій арені. Вона стала спробою розв'язати незліченні проблеми, об'єднати й гармонізувати супереч­ливі інтереси народів та держав. Відмова США ратифікувати Версальський договір значно скоротила сферу дій встановленої ним системи; ним охоплю­валася головним чином За­хідна Європа. Проте, переділ світу, розпо­чатий війною 1914-1918 років, не міг вважатися закінченим без вре­гулювання тихоокеанської проблеми. Ва­шингтонська конференція закінчила перерозподіл світу на Далекому Сході. В цьому змісті вона доповнила Версаль. Світова економічна криза 1929-1933 років більше загострила протиріччя серед капіталістичних держав. Окремі з них бажали звільнитись від впливу Версальської системи в Європі, Японія від рішень Вашингтонської конференції.

Версальсько-Вашингтонська система закріпила нову розстановку сил у повоєнному світі, але внаслідок своїх вад не могла бути стійкою й тривалою. Вона мала низку суттєвих недоліків:

1. Не розв'язала протиріччя між держава­ми-переможницями й державами, які зазнали поразки;

2. Не ліквідувала протиріччя між великими й малими країнами;

3. Не запобігла можливості виникнення ре­ваншизму, перш за все внаслідок відсутності дійового контролю

за виконанням укладених договорів;

4. Викликала значні територіальні зміни в Європі, друге «велике переселення народів», започат­кувала

основи національних конфліктів.

Суперництво між США і Англією набирало все гостріших форм. Американські монополії успішно конкурували з англійсь­кими у власних англійських домініонах, на ринках Канади, Австралії, Нової Зеландії. Загострилися і англо-американські протиріччя і у великих державах Південної Америки – Аргентині, Бразилії, Уругваю. За допомогою позик і мережі своїх банків США розпочали швидко ви­тісняти Великобри­танію з цих країн. Англо-американське супер­ництво після війни загострилося і в Китаї. Англія закріпила свої пози­ції в Китаї під гаслом поділу країни на "сфери впливу". На противагу Англії Америка висувала гасло "відкритих дверей", розраховуючи шляхом вільного економічного проникнення охопити всю країну і витіснити конкурентів. Разом з тим, в своїй експансії в інші країни американський капітал після війни зазнавав збитків в послугах посе­редницького апарату лондонських банків та їх відділень за кордоном, поки сам не створив широкої сітки своїх опорних пунктів. Тимчасово збігалися інтереси Англії і США і в тому, щоб не допустити поси­лення гегемонії Франції в Європі і не дати Японії утвердити своє панування на Далекому Сході. Протиріччя США і Японії все більше загострювались. Скориставшись війною в Європі, коли західні дер­жави не могли впливати на далекосхідний регіон, Японія сильно зак­ріпила свої позиції на Далекому Сході. По Версальському миру до Японії відійшли колишні німецькі володіння в Китаї – порт Ціндао, Шаньдунський півострів. Японія не тільки витісняла англо-амери­канських конкурентів з китайського ринку, але й сама проникала на латиноамериканські ринки. Японські товари з'явились в Мексиці, на самому порозі до США. Не маючи значних збройних сил в цьому районі, США до якогось часу не перешкоджала діям Японії, розра­ховуючи за її допомогою зміцнити власні позиції в Сибіру і на Далекому Сході. Це ускладнювало американську політику щодо японського суперника. На боці Японії стояла Англія, зв'язана з нею старим договором про союз, який був продовжений в 1911 році ще на 10 років. Строк договору закінчу­вався в 1921 році. Перед аме­риканською дипломатією постало завдання доби­тись розірвання англо-японського договору. В ролі конкурента Англії на Далекому Сході виступали не лише одні США. Багаторічний союзник Англії Японія, яка значною мірою зобов'язана їй своїм зростанням, перет­ворювалася в серйозного суперника.

Яким було ставлення до договорів у країнах Європи? Чехо­словаччина, Румунія, СХС, Греція одержали внаслідок договорів переваги, і тому їх підтримували. Австрія, Угорщина, Болгарія в ре­зультаті договорів втра­тили значні території і тому вони були неза­доволені ними.

Мета учасників конференції щодо радянської Росії полягала в тому, щоб силою ліквідувати владу рад, утворити "санітарний кор.­дон" з малих країн, витіснити Росію з Прибалтики, Західної Білорусії, Західної України і Бессарабії. Одні із цих проблем були вирішені на конференції, інші про­блеми належало вирішувати уже після закін­чення Паризької мирної конфе­ренції.

Версальська система договорів – це юридичне, міжнародно-правове оформлення результатів Першої світової війни та визнання після її закін­чення нового співвідношення сил у повоєнному світі, а саме: послаблення Німеччини, ліквідація Австро-Угорської імперії і царизму в Росії, суттєве посилення США, Великобританії та Франції. Маємо додати, що ось ці змі­ни ніяким чином не вплинули на імпе­ріалістичний характер нової системи міжнародних відносин. Хоча корективи в неї були внесені. Причиною того були потреби рефор­мування капіталізму через сильний національно-визвольний рух та серйозну загрозу соціалістичної альтернативи капіталізму.

Новим елементом у повоєнному світі було намагання США відіграва­ти керівну роль у міждержавних відносинах. В. Вільсон намагався дати раціональну відповідь на нові тенденції, а звідси такі його новації у міжна­родних відносинах, як утворення міжнародної організації по збереженню миру – Ліги Націй, утворення при ній спеціального агентства по здійсненню узгодженої політики у відно­синах між трудом і капіталом – Міжнародної організації праці, утво­рення мандатної системи управління колоніями та ін.

Разом з тим, слід відзначити, що ось ці нові елементи у міжна­родних відносинах не могли і не змінили їх імперіалістичного харак­теру. Боротьба з усім, що загрожувало традиційному функціонуванню системи, велась без коливань. Підтвердженням цієї думки може слу­жити ставлення до радянсь­кої Росії, до революційного руху в Німеч­чині, до малих країн. Територіаль­ний поділ світу, в цілому, здійсню­вався, як і раніше, не за принципами на­ціональної характеристики тієї чи іншої території, а по узгодженню інтере­сів великих держав. Досить чітко це проявилося в їх відношенні до народів Центральної та Південно-Східної Європи. Так, до складу Румунії були включені території з угорським і болгарським населенням, що надовго ство­рило неприязні відносини між Румунією, Угорщиною і Болгарією. Все це робилося невипадково. Націоналізм на той час ставав потуж­ною політичною силою. Тому-то роз'єднуючи народи, вони його послаблювали. В результаті, соціальні рухи переставали бути загро­зою для капіталізму.

Чимало вигод від Версальської системи договорів одержала Велико­британія. Під її управління перейшли найважливіші німецькі і турецькі ко­лонії. Німеччина більше не могла бути її конкурентом. У Лізі Націй Вели­кобританія мала практично 6 голосів (Канада, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканський союз та Індія). Франція також одержала немало вигод від Версальської системи дого­ворів. Вона набула нові колонії в Африці, суттєво посилився її вплив на вирішення європейських проблем. Цього вона досягла шляхом підписання цілої системи військово-політичних союзів з Бельгією, Польщею, Чехословаччиною, Румунією, Югославією, а також утримуванням сильної сухопут­ної армії. Вирішальну роль Франція відігравала і в вирішенні репараційної проблеми, домоглася виділення їй 52% від загальної суми репарацій.