logo
Акунін О

35. Пакт Рібентропа-Молотова та його наслідки

Англія та Франція саботували переговори, тому радянський уряд повернувся до пропозиції Німеччини щодо укладення пакту про ненапад, яку німецька диплома­тія висувала перед Москвою ще з травня 1939 р. Радянський уряд непокоїла безпека своєї кра­їни, тим більше що на Халхін-Голі 38 тис. японських солда­тів у той час намагалися прорватися на радянську територію. Тому й дала Москва згоду на приїзд міністра закор­донних справ Німеччини Ріббентропа й укладення радян­сько-німецького пакту про ненапад. Такий крок СРСР оз­начав поразку англо-французької політики. Був перекрес­лений франко-радянський договір 1935 р. (а втім, він фактично не діяв уже після підписання франко-німецького пакту про ненапад 1938 р.). Німеччина поспішала, Гітлер планував напад на Поль­щу 1 вересня 1939 р., тому переговори в Москві пройшли швидко.

Договір про ненапад між СРСР і Німеччиною був підпи­саний Молотовим і Ріббентропом 23 серпня 1939 р. на 10 років. У преам-булі й 6 статтях договору зазначалося, що обидві країни зобов'язалися «утримуватися від усякого насильства, від усякої агресивної дії й усякого нападу» одна проти одної, не підтримувати жодної третьої держа­ви, яка розв'язала б війну проти однієї із сторін, прово­дити взаємні консультації, розв'язувати конфлікти ви­ключно мирним шляхом. Був і таємний протокол. В його трьох ос­новних статтях поділялися «зони впливу»: до «зони впли­ву» Радянського Союзу «в разі політико-територіальних змін» віднесено Фінляндію, Естонію та Латвію, пізніше – Литву, визнавалися «інтереси СРСР щодо Бессара­бії» й межі «зон впливу» СРСР та Німеччини в Польщі по лінії Нарев – Вісла – Сан.

Радянсько-німецький договір мав величезні наслідки. Він зірвав на певний час спроби західних держав зіштовхнути між собою Німеччину й Радянський Союз, проте об'єктивно сприяв Німеччині в розв'язанні нової агресії в Європі. Договір відвернув напад Японії на СРСР і війну Ра­дянського Союзу на два фронти. Японський уряд К. Хірануми, який готувався до спільної японо-німецької війни проти СРСР, після укладення договору Молотова-Ріб­бентропа запитав пере­мир'я на Халхін-Голі, а сам на знак протесту проти рішення Гітлера пішов у відставку. Не тільки Японія, а й інші союзники Німеччини були незадоволені її договором з СРСР. Італія висловила «глибоке почуття образи», Іспанія заявила про нейтралітет. «Антикомінтер­нівський пакт» не спрацював, єдність блоку агресорів у той час була підірвана. Договір Молотова-Ріббентропа (пізніше дехто на Заході називав його «пактом Сталіна-Гітлера») був виму­шеним кроком, який дав можливість Радянському Союзу відтягнути війну проти себе майже на два роки, зміцнити свою обороноздатність. Таємний прото­кол до договору, що торкався інтересів і територіальної цілісності інших держав, з якими СРСР мав угоди про ненапад, означав відступ від декларованих Радянським Союзом принципів зовнішньої полі­тики. Підписаний згодом, 28 вересня 1939 р., договір з Німеч­чиною про дружбу й кордони взагалі становив непрощен­ну помилку з боку Сталіна. Але в будь-якому разі розгля­дати ці документи слід з ураху­ванням конкретних реалій того часу. 27 вересня капітулювала Вар­шава. 28 вересня 1939 р. був укладений радянсько-німецький договір, за яким Німеччина визнавала, що Західний кордон проходить по лінії Нарва – Буг – Сочі. Ця лінія майже відповідала так званій лінії Кер­зона. Загалом СРСР отримав 200 тисяч кв. км території з 12 мільйон­ним населенням.

Московські угоди 28 вересня були підписані без відома Італії. Тож, щоб заспокоїти союзника Ріббентроп подзвонив до Чіано і запропонував йому організувати зустріч Гітлера з Муссоліні в Мюн­хені або, принаймні візит самого Чіано до Берліна. Чіано прибув у німецьку столицю, десь 1 -2 жовтня Гітлер пояснив йому ситуацію. Натяки щодо вступу Італії у війну були дуже стримані. Гітлер підкреслював, що Італія повинна стати цілковитою володаркою на Середземному морі. Він заявив також, що скоро запропонує мир Західним державам. Цей мир зв'язаний з "дивною війною", яка після поразки Польщі і аж до травня 1940 року велася на Західному фронті дуже тихо. За таких умов не дивно, що Гітлер спробував укласти мир, аби закріпити свої завоювання й перетравити їх. Ініціативу про спро­би досягти миру Гітлер висунув у своїй промові в жовтні в рейхстазі: "За винятком колоніальних територій, він нічого не вимагає ні від Франції, ні від Англії".

Укладення миру означало б визнання всіх уже здійснених сило­вих акцій з боку Німеччини. Ні Франція, ні Англія не могли погоди­тися. 10 жовтня Доладьє дав на це свою відповідь по радіо: "Ми взяли в руки зброю проти агресії і складемо її лише тоді, коли матимемо гарантію такої безпеки, яку не підривали що півроку". 12 жовтня Чемберлен заявив: "Пропозиції, що містяться в промові канцлера Гіт­лера, невиразні, непевні і не містять жодного натяку на виправлення шкоди, завданої Чехословаччині й Польщі". Отже, мирний наступ Німеччини зазнав поразки, і німецький уряд 13 жовтня оприлюднив заяву, в якій говорилося: "Тоді як фюрер висловив конструктивні пропозиції для побудови мирної та захищеної Європи, Чемберлен і його кліка вибрали війну". Як бачимо, дипломатич­ними заявами фашистський уряд прагнув закріпити свої завоювання і готувався до нових.

13 листопада уряд Фінляндії відмовився задовольнити радянські вимоги, а саме: передати їм базу на Ханко і острови Фінської затоки та відсунути кордони на 70 кілометрів від Ленінграда, взамін названих територій Фінляндії. Ради передавали вдвічі більшу терто­рію Радянської Карелії. Відмова Фінляндії до таких територіальних обмінів привела до того, що 28 листопада 1939 р. СРСР ліквідував пакт про ненапад 1932 р., 29-го розірвав дипломатичні відносини, а 30 листопада Червона армія вдерлася на терито­рію Фінляндії. Фін­ляндія звернулася про допомогу до Ліги Націй, яка засудила агресію Радянського Союзу проти Фінляндії і виключила 14 грудня 1939 р. його з Ліги Націй. Радянський уряд докладав великі зусилля, щоб розпочати мирні пере­говори. Фінська сторона дала згоду і 7 березня 1940 р. переговори розпо­чались, а 12 березня закінчились підписан­ням мирного договору між СРСР і Фінляндією. За Московським договором до СРСР відійшли Карельский перешийок з Виборгом і деякі інші території. Радянський Союз одержав в оренду на 30 років півострів Ханко і прилягаючі до нього острови для створення там воєнне-морської бази, яка повинна була прикривати вхід у Фінську затоку.