Змістовий модуль 3.

Негайно після підписання Паризького договору 29 листопада – 2 грудня 1954 р. СРСР організував у Москві конференцію з Європей­ської безпеки, на яку були запрошені також 3 найбільші західні країни. Та, оскільки ті відмовилися, то у конференції взяли участь лише кра­їни народної демократії, у тому числі і Східна Німеччина. Щойно у травні 1955 року стало відомо про ратифікацію Лондонського та Паризького договорів, СРСР негайно, 7 травня розірвав англо-радян­ську (1942 р.) та франко-радянську (1944 р.) угоди.

Потім у Варшаві з 11 по 14 травня 1955 року відбулася конфе­ренція східного блоку. Вона закінчилася підписанням 14 травня дого­вору про дружбу, співпрацю та взаємну допомогу 8 країн (СРСР, Польща, Чехословаччина, Східна Німеччина, Румунія, Болгарія, Алба­нія, Угорщина). Цей договір фактично копіював Атлантичний пакт. Його стаття 5 передбачала організацію єдиного командування під приводом радянського маршала Конєва. Можливість участі НДР у єдиному командуванні мало розглядатися пізніше. Варшавський до­говір, нічого не змінивши у стані східного військового блоку, надав йому більш наочного вигляду.

Варшавський пакт не змінював радикаль­но ситуацію в Європі, бо на момент його укладення СРСР уже підписав двосторонні дого­вори з країнами Східної Європи. Крім того, пакт не мав агресивного ха­рактеру, бо не виключав можливості поліпшення від­носин країн-членів й Заходом, декларував недоторкан­ність суверенітету держав-учасниць. Задля поліпшення ситуації на переговорах з німецької проб­леми підпоряд­кування НДР єдиному командуванню відстрочувалося. Ще до укладення Варшавського договору, 15 травня 1955 р., СРСР підписав мирну угоду з Австрією, зобов'я­завшись вивести свої війська з її території. Отже, утво­рення Варшавського блоку не мало практичного значен­ня, а було ще одним актом залякування, який органічно укладався в картину конфронтації Заходу й Сходу протя­гом усієї «холодної війни».

З утворенням ОВД було завершено процес кон­солідації союз­ників обох наддержав, залучення їх до участі в глобальній конфрон­тації та легалізації нових союзницьких відносин у політичній, війсь­ковій та еко­номічній сферах. Блокова біполярність ставала реаль­ністю.