17. Мандатна система

Проблеми колоній були вирішені шляхом уста­новлення так званої мандатної системи (до речі, деякі делегати навіть не зрозуміли, що означає «мандат»). Лі­га Націй як «спадкоємниця» Німецької та Османської імперій надавала «мандати» країнам-наступницям – так званим «мандатаріям». Було встановлено три види мандатів:

Мандат «А» – колишні арабські частини Туреччини стали формально незалежними, передавалися «під опіку» великих держав.

Мандат «В» – колишні центральноафриканські коло­нії Німеч­чини потрапили під управління мандатаріїв, «опіка» для них була визнана недостатньою. Забороняла­ся торгівля рабами й зброєю.

Мандат «С» – колишні німецькі колонії в Південно-Західній Африці й на Тихому океані просто «приєднувалися» до територій мандатаріїв відкритою анексією як колонії.

Більшість мандатів розподілила Верховна Рада Антан­ти (крім Італії). Франція одержала мандати на частину То­го й Камеруну (другу частину віддали Англії), частину Французької Екваторіальної Африки; Англія – крім того, на всю Східну Африку, Золотий Берег тощо; Португалія – на Анголу та ін.; Бельгія – на Руанду-Урунді та частину Конго; Південно-Африканський Союз – на Південно-Західну Африку; Австралія отримала в Океанії німецьку частину Нової Гвінеї та ні­мецькі острови на пів­день від екватора; Нова Зеландія – острови Західного Са­моа; Японія – на північ від екватора острови Маріанські, Маршаллові, Каролінські та ін.