1. Системний підхід до вивчення міжнародних відносин

Термін Міжнародні відносини (МВ) з'явився після ІІ Світової війни, але ще до цього періоду Бентам (ІІ половина XVIII – початок XIX ст.) використовував цей термін для визначення спілкування між державами. Міжнародні відносини – це сукупність економічних, полі­тичних, культурних, правових, ідеологічних, дипломатичних зв'язків і взаємовідносин між народами, державами і системами держав, еконо­мічними та політичними організаціями на міжнародній арені. Міжна­родні відносини є особливою формою суспільних взаємин. Почина­ючи з 1919 р., коли у Валлійському університеті (Велика Британія) заснована перша кафедра міжнародної політики, розпочався процес інституціалізації теорії міжнародних відносин. Подібні кафедри у цей же час засновані у Лондонській економічній школі (1923 р.), Окс­фордському університеті (1930 р.). Важливим для становлення теорії міжнародних відносин у цей час було заснування у 1922 р. журналу International Affairs (Міжнародні справи). З цього часу пріоритет у дослідженні міжнародних відносин належав британській та особливо американській політології, значний вплив якої на розвиток сучасної теорії міжнародних відносин відчутний й досі. Поруч із цим, з 50-х років ХХ ст. активно розвивались французька й німецька школи тео­рії міжнародних відносин (ТМВ), які призвели до формування нових напрямків дослідження. Наприкінці 1960-х років серйозні теоретичні дослідження МВ започатковано у Польщі, а на початку 90-х років ХХ ст. – у Росії. Якщо вибух Першої Світової війни призвів до виникнення ТМВ, то терористичні акти 11 вересня 2001 р. стали символом її якісної трансформації, що виявилась у загостренні та розширенні наукового дискурсу щодо характеру МВ на зламі ХХ-ХХІ ст. ТМВ має цілком очевидне практичне значення як науково-методологічна основа діяльності працівників сфери політичного управління та дип­ломатичної служби, інших державних установ та інституцій, пов’язаних із зовнішніми відносинами України. Інституціалізація зовнішньої політики молодої української держави не можлива без високо­про­фесійного дипломатичного корпусу, що володіє ґрунтовними знан­нями у галузі ТМВ, які мають базуватися на концептуалізованому досвіді людства, відображеному в її концепціях. Важливість ТМВ у прикладній сфері випливає з того, що власне вона дає змогу сфор­мувати науково обґрунтований світогляд в осіб, що є причетними до підготовки й прийняття зовнішньополітичних рішень (Див. схему 1).

Схема 1. Рівні наукового дослідження міжнародних відносин.

Системний метод започаткований з 20 років ХХ ст. Міжна­родна система (МС) – взаємодія окремих держав, які є її складовими елементами. Одним з головних принципів функціонування МС є прагнення держав отримати контроль над поведінкою інших акторів МС. Контроль базується на розподілі сил та ресурсів між її акторами. Наслідком нерівності держав є міжнародна стратифікація з притаман­ною їй фактичною нерівністю держав.

Стратифікація:

1. Наддержава – здатність до масових руйнувань планетарного масштабу; здатність впливати на умови існування всього людства; неможливість поразки від іншої держави або коаліції держав, якщо до її складу не входить інша супердержава;

2. Велика держава – істотний вплив на світовий розвиток; вплив обмежується одним регіоном або сферою відносин на рівні регіону;

3. Середні держави – мають вплив в найближчому оточенні;

4. Малі держави – вплив в оточенні не значний, але мають національні засоби для захисту незалежності;

5. Мікро держави – не здатні захистити свій суверенітет націо­нальними засобами.

Кожна система має свої типи контролю. Одним з головних принципів функціонування міжнародних систем є прагнення держав отримати контроль над поведінкою інших акторів міжнародної сис­теми.

Контроль над МС базується на розподілі сил та ресурсів між її авторами. В історії МВ існують 3 типи контролю:

а) імперський – єдина держава контролює решту (сучасна епоха);

б) біполярний тип контролю – дві наддержави контролюють та регулюють взаємовідносини в межах своїх сфер впливу (Холодна війна);

в) баланс сил – три або більше держав контролюють дії одне одного за допомогою дипломатичних маневрів, зміни союзів та відкритих конфліктів (Європа віденської епохи).

Відокремлюють три структурних виміри МС:

1. Конфігурація співвідношення сил, що відображає існування центрів сили:

а) монополярна;

б) мультиполярна;

в) біполярна;

2. Ієрархія акторів;

3. Гомогенність – відображає ступінь згоди що існує у акторів відносно тих чи інших принципів та цінностей (Віденська система); та гетерогенність.

В основі традиційно історичного підходу полягає використання поняття МС для визначення етапу у розвитку МВ в той чи інший період.

Могутність держави треба розуміти як загальну суму мож­ливостей, що можуть бути використані для оптимального виконання основних функцій, для реалізації державних інтересів у сфері між­народних відносин. Могутність, на думку більшості дослідників, охоплює матеріальні та нематеріальні параметри. До факторів, які найчастіше вважають складовими поняття «могутність держави», на­лежать:

1. Географічні – положення, розмір території, її орографічна та гідрографічна характеристика, природні умови;

2. Демографічні – чисельність населення, рівень урбанізації країни, структурні особливості населення (вікові, етнічні, релігійні тощо);

3. Економічні – забезпеченість природними ресурсами, рівень розвитку технологій, потенціал промисловості й сільського господ­дарства, фінансова система країни, валовий національний продукт (ВНП).

4. Інфраструктурні – шляхи сполучення, рівень розвитку транспорту, система зв’язку, рівень інформаційних технологій.

5. Військові – чисельність та оснащеність збройних сил країни, рівень їхньої боєздатності, військові традиції.

6. Політичні – стабільність політичної системи держави, позиції національної політичної еліти, рівень розвитку державного апарату, політичний престиж держави у міжнародних відносинах.

7. Історичні, які пов’язані з т.зв. історичною репутацією дер­жави як суб’єкта міжнародних відносин.

8. Психологічні, що являють собою історично зумовлений мента­літет населення.

За К. Джерманом, індекс могутності держави можна знайти за формулою: G = N (L+P+I+M), де G – індекс могутності держави, N – коефіцієнт наявності в країні ядерної зброї, L – територія, P – населення, I - промисловість, M – чисельність військовослужбовців.

Дещо простіше пропонує визначати могутність держави Дж. М. Рей, взявши за основу методологію, розроблену Дж. Зінгером, С. Бремером, Дж. Стакеєм:

M = P+U+St+Fc+Mp+Mex

6

де, M – могутність держави, P – частка населення країни порів­няно з групою провідних країн, U – показник урбанізованості дер­жави, St – частка виробництва сталі відносно виробництва провідних держав, Fc – частка споживання енергоносіїв відносно сумарного спо­живання провідних країн світу, Mp – частка військовослужбовців, Mex – частка виробництва продукції військового призначення у су­марному виробництві провідних країн світу. Таким чином, могутність визначається як середнє за шістьма відносними показниками.

Розвиток системи від її виникнення до занепаду та виникнення нової системи можна вважати циклом еволюції міжнародної системи. Дослідження циклів розвитку міжнародних систем завжди пов’язува­лось із процесами становлення та руйнації наддержав, що визначало кардинальні зміни у міжнародних відносинах. Дж. Моделскі та Мор­ган виділяють п’ять циклів міжнародної системи з кінця ХV ст., визначаючи довжину кожного з них, – 107 років. Упродовж кожного із цих циклів послідовно змінювали один одного такі глобальні над­держави: Португалія, Нідерланди, Велика Британія (два цикли) та США (починаючи з 1914 р.). Цикли і фази еволюції глобальної між­народної системи в ХV-ХХ ст. показані в табл. 1.

Таблиця 1.