36. Початок Другої світової війни

Друга світова війна не була випадковістю. Не була вона й ре­зультатом помилок якогось уряду, хоч таких по­милок у міжнародних відносинах тоді було доволі. До другої світової війни спричинилося різке загострення суперечностей між великими державами, угру­по­вання і коаліції яких протистояли одна одній. Користуючись з нес­проможності Ліги Націй впливати на хід міжнародних відносин, з вузькокорисливої політики "невтручання" та "умиротворення" захід­них країн, фашист­ські та мілітаристські держави розв'язали собі руки. 1935 р. Італія розпочинає агресію проти Ефіопії. 1936 р. Німеччи­на та Італія, на підтримку режимові Франко, беруть участь у війні проти республіканської Іспанії. 1937 р. Японія розв'язує великомасштабну війну в Китаї. З мовчазної згоди Заходу відбулися "аншлюс" Австрії, роздроблення Чехословаччини. Спроби укласти угоду між Великою Британією, Францією та СРСР виявилися мар­ними: переговори 1939 р були зірвані подвійною позицією західних держав та самого Радянсь­кого Союзу. Натомість, СРСР, прагнучи підпорядкувати своєму впли­вові Східну Європу й запобігти нападові Німеччини, 1939 р. пішов на укладення безпрецедентних договорів з нацистською державою, що прискорили розв'язання Дру­гої світової війни. Після укладення пакту Молотова-Ріббентропа Гіт­лер уже відкрито загрожував Польщі війною. Проте ко­роткозорість європейських політиків була дивовиж­ною. Так, польський міністр закордонних справ Бек гордовито заяв­ляв 27 серпня: «Гітлер не зважиться зараз на війну». Президент США Рузвельт 24 серпня звернувся з по­сланням до Гітлера й президента Польщі І. Мосцицького, закликаючи до полюбовного врегулювання суперечок. Рузвельт, папа римський, бельгійський король, уряди Ан­глії та Франції гарячково намагалися знайти можливість для «комп­ромісу» з польського питання. В умовах загост­рення кризи в Європі уряд Англії 25 серпня уклав угоду з Польщею про взаємодопомогу. Те ж саме робив уряд Франції. Даладьє в посланні Гітлеру зазначав, що «проблема Данцига» не може бути причи­ною війни, «наваж­ливіше для нас – зміцнення між наши­ми країнами не тільки миру, а й щирого співробітництва». Гітлер вимагав приїзду до Берліна надз­вичайного пов­новажного представника Польщі. Але зв'язок з Вар­шавою був порушений, польський посол Й. Ліпський мусив сам уве­чері 31 серпня з'явитися на виклик Ріббентропа. Ні­мецький міністр закордонних справ напередодні настіль­ки брутально поводився з послом Англії Гендерсоном, що ледве не дійшло до рукоприкладства. Ліпського він при­мусив довго чекати в приймальні, а потім просто виста­вив з кабінету. Тим часом Гітлер уже проголошував про­мову в рейхстазі про початок війни проти Польщі. Він говорив, що «не зацікавлений у війні, але змушений». Підкреслював, що розраховує на Італію, але її підтримки не потребує, підтверджував гарантії захід­них кордонів і вірність договорові про ненапад з Радянським Союзом. Німецькі війська тоді вже вступили в Данциг (Гданськ), а о 4.45 ранку 1 вересня з трьох боків по всьому кордону вони вдерлися в Польщу. Співвідношення сил було не на користь Польщі. Ні­меччина кинула проти неї 44 з 52 діючих піхотних диві­зій, усі 5 бронетан­кових і 13 моторизованих дивізій – за­галом 57 піхотних дивізій, 2500 танків, 2000 бойових літаків тощо. Польща тоді мала близько 33 дивізій, здебільшого кавалерійських, її авіація (771 літак) була зни­щена в перші ж дні. Німеччина оголосила війну Польщі тільки після зруйнування 36 основних польських стратегічних пунктів. Як привід до війни гітлерівці використали провокацію. Есе­сівці з допомогою групи в'язнів, одягнених у польську форму, розіграли «напад» на радіостанцію в прикордон­ному німецькому м. Глайвіце. Посли Англії та Франції лише ввечері 1 вересня вру­чили Ріббентропу ноти, де їхні уряди повідомляли, що «дізналися» про вторгнення німецьких військ у Польщу і що, як «їм здається», це вимагає виконання Англією і Францією своїх зобов'язань перед Польщею. Якщо Ні­меччина не представить «запевнень» про припинення воєнних дій проти Польщі й «готовність виведення» сво­їх військ з її території, Англія й Франція змушені будуть виконати свої зобов'язання. Громадськість західних держав вимагала рішу­чих дій. Їхні уряди змушені були діяти. Об 11.15 3 вересня Чемберлен по радіо оголо­сив війну Німеччині. З 17.00 Франція вступила у війну. По­тім війну Німеччині оголосили анг­лійські домініони. Друга світова війна вибухнула. Її початком вража­ється 1 вересня 1939 р. – день нападу Німеччини на Польщу. Англія та Франція ніякої допомоги Польщі не надали. Сама ж Польща припинила опір за 2-3 тижні, уряд Бека – Ридз-Смігли – Мосцицького покинув свою країну й утік до Румунії.

Чому так швидко капітулювала Польща?

1. Основна причина – цілковита неспроможність і гнилість дер­жавного устрою, економічна та воєнна від­сталість Польщі. Вона не була готова до війни, Німеччи­на мала безперечну перевагу.

2. Нереалістична польська зовнішня політика спрямо­вувалася на створення «Великої Польщі». Бек та інші ке­рівники Польщі бачили головну загрозу для своєї держави на Сході. Варшава плекала ілюзії, що Гітлер не піде війною проти Польщі.

3. Шовіністична внутрішня політика уряду позбавила його підт­римки непольського населення країни. Тимчасом майже 40% насе­лення становили національні мен­шини – в тому числі 13 мільйонів українців і білорусів, які мешкали в основному на сході Польщі – на терито­ріях, захоплених нею в 1920 р.

4. Ще однією причиною швидкої капітуляції Польщі стала про­вокаційна, віроломна політика союзників – урядів Англії й Франції, які мали з Польщею договори про взаємодопомогу (відповідно від 25 серпня й 7 верес­ня 1939 р.), проте нічого не зробили, щоб її врятувати. Вони спокійно спостерігали агонію свого союзника.

До середини 1940 р. гітлерівська Німеччина захопила дев'ять держав: Австрію, Чехословаччину, Польщу, Данію, Норвегію, Гол­ландію, Бельгію, Люксембург і Францію. Територія цих держав ста­новила більше 850 тис. кв. км, населення – більше 100 млн. чоловік. У розпорядженні "третього рейху" опинились досить значні економічні і воєнні ресурси майже всієї Західної Європи. Правителі фашистсь­кого "рейху", отримавши легкі воєнні перемоги в Західній Європі, вирішили, що настав час здійснити давні плани німецького імпе­ріалізму захоплення земель на сході. Але на шляху до цього стояв Радянський Союз. У вересні 1940 р. німецька дипломатія зробила ряд кроків у підготовці до війни з СРСР. З метою реалізації плану про координацію дій трьох держав, гітлерівська дипломатія використо­вувала прагнення Японії поділити "успіхи" Німеччини й Італії у війні і з цією метою вирішила укласти з нею воєнний союз, переговори про нього були перервані в 1939 р. Японо-німецькі переговори розпо­чались в Токіо 9 вересня 1940 р. Японію представляв міністр закор­донних справ Мауцока, Німеччину – два посла: Штаммер і Отт. 18 вересня Ріббентроп відправився в Рим і там до­бився від Муссоліні і Чіано приєднання до японо-німецького воєнного союзу. Переговори закінчились в Токіо 27 вересня 1940 року підписанням ^німецько-японо-італійського воєнного пакту. Після укладення потрійного пакту Німеччина продовжувала вести роботу по вербуванню союзників для війни з Радянським Союзом. До кожного союзника добирались засоби впливу, щоб схилити на свій бік. У вересні 1940 року в Румунії був організований заколот, внаслідок якого на чолі румунського уряду став відомий Гітлеру генерал І. Антонеску. 20 листопада Гітлер викликав Антонеску в Берлін. В ході "дружніх" розмов, які відбу­вались 22-23 листопада, був підписаний протокол про приєднання Румунії до Троїстого пакту.

4 грудня 1940 року був підписаний німецько-румунський про­токол про співробітництво, який оформив перетворення румунської економіки в придаток воєнної економіки Німеччини.

За аналогічними сценаріями в орбіту агресивної політики фа­шистської Німеччини були втягнуті Угорщина, Болгарія і Словач­чина. 20 листопада 1940 року під час переговорів Гітлера з головою угорського уряду Телекі і міністром закордонних справ Чакі у Відні було закінчено підписання про­токолу про приєднання Угорщини до Троїстого пакту. 24 листопада 1940 р. про приєднання до Троїстого пакту заявив уряд Словаччини. Готуючи на Балканах плацдарм для нападу на СРСР, Гітлер надавав важливого значення Туреччині. 18 червня 1941 р між Німеччиною І Туреччиною був підписаний договір про дружбу і ненапад. Цей договір дозволив Німеччині забезпечити південний фланг своїх військ. Пізніше Німеччина добилась від Туреч­чини, в порушення конвенсії про режим проток, дозволу на прове­дення через протоки своїх кораблів для ведення в Чорному морі операцій проти СРСР.