38. Капітуляція Франції та її міжнародні наслідки

Після радянсько-фін­ляндського перемир'я уряд Даладьє пішов у відставку. Новий французький уряд Рейно підписав 28 березня 1940 р. в Лондоні спільну декларацію про зобов'язання не укла­дати з Німеч­чиною сепаратного миру. Та Німеччина вже перейшла до нових воєнних акцій. 9 квітня її війська окупували Данію, потім Норвегію, де ство­рили пронімецький уряд на чолі з фашистом Квіслінгом. 10 травня німецькі війська напали на Бельгію, Голлан­дію і Люксембург, потім на Францію. В англійському парламенті депутати закликали Чемберлена: «В ім'я Бога, йдіть у відставку!» І Чемберлен, який ще 5 травня заяв­ляв, що в 10 разів більше впевнений у перемозі, 10 травня мусив піти у відставку. Уряд очолив Уїнстон Черчілль. «Мюнхен­ська» політика остаточно провалилася. Через мі­сяць поразка Англії та Франції на континенті стала оче­видною. На північ від «лінії Мажіно» 50 погано оз­броєних французьких дивізій не могли протистояти вже 150 німецьким дивізіям. 10 червня уряд і парламент покинули Париж, що був ого­лошений відкритим містом. У той самий день Італія оголо­сила війну Англії й Франції. Французька армія розпадалася. 14 червня німці ввійшли в Париж, а 21 червня біля станції Ретонд у Комп'єн­ському лісі, у «вагоні перемир'я» 1918 р., за участю Гітлера відбулася церемонія капітуляції Франції. Французьку делегацію очолювали ге­нерал Хюнтцігер і колишній посол у Польщі Ноель. У німецьку де­легацію входили Ріббентроп, Герінг, Гесс, Кейтель, Йодль та інші. Гітлер у своїй заяві поклав відповідальність за війну на Францію. Після того, як він залишив вагон, генерали Кей­тель і Йодль, від­хиливши всі французькі умови, ультиматив­но виклали німецькі. 22 червня 1940 р. о 18.50 за німецьким часом генерали Кейтель і Хюнт­цігер підписали Комп'єнську угоду про перемир'я. Франція капітулю­вала. 24 червня було підписано перемир'я з Італією. У Франції ство­рено окуповану зону (60% території), в не окупованій зоні у Віші тимчасово (до 1942 р.) перебував уряд А. Петена. За умовами пере­мир'я Франція ділилась на зону окупації, куди входили всі основні промислові райони, Париж, а також усі порти Ла-Манша і Атлан­тичне узбережжя, і "вільна зона". Ця зона охоплювала південно-за­хідну частину Франції. Фашистська Німеччина, зберігаючи "вільну зону", прагнула створити ви­димість "самостійності" уряду Петена. Таке рішення, з одного боку, дикту­валось побажанням, що у випадку окупації всієї країни уряд Петена втратить владу над колоніями і вони дістануться Англії або США. З іншого боку, необхідно було викорис­товувати цей уряд для встановлення у Франції порядку і залучення її в гітлерівську "Нову Європу". Уряд Петена вибрав своєю столицею місто Віші. Англія спочатку пропонувала створити «Франко-Бри­танський союз» – двоєдину державу – й передати їй французький флот. Коли з цього нічого не вийшло, ан­глійська ескадра під коман­дуванням адмірала Соммервілла розстріляла колишній союзницький флот в Мерсель Кебірі. Багато кораблів було потоплено, загинуло 1200 французьких моряків. Воєнна капітуляція Франції мала серйозні міжнародні наслідки. Співвідношення сил у Європі різко змінилося на користь Німеччини, яка в період тільки з квітня по чер­вень 1940 р. захопила територію 6 країн (Данію, Норве­гію, Бельгію, Голландію, Люксембург і Францію). Пізні­ше, в 1941 р., окупувала Грецію і Югославію, а загалом у Європі – територію в 530 тис. кв. км з населенням 107,7 млн. чоловік. Крім того, раніше були окуповані Австрія, Чехословаччина, Польща – до червня 1941 р. 11 держав. Німеччина здобула всю промисловість (у тому числі воєнну) Західної та Центральної Європи, велику кількість зброї та військової техніки. Створився міф про непереможність гітлерівської Німеччини, яка під­корила собі 11 європейських держав і ще 5 держав зробила союз­никами. Змінився характер війни. Поневолені європейські народи розгорнули антифашистську визвольну боротьбу (у Франції – рух «макі»). Радянський Союз змушений був посилити заходи щодо зміцнення своєї обороноздатності.