34. Англо-франко-радянські переговори щодо пакту про взаємодопомогу

Переговори між СРСР, Англією та Францією відбувалися в Москві в три етапи.

1. Середина квітня – середина червня 1939 р. – обмін нотами, переговори з послами в Москві – У. Сідсом (Ан­глії) й Ж. Пайяром (Франції). Англія пропонувала Радян­ському Союзу дати односто­ронні гарантії Польщі та Ру­мунії. СРСР у відповідь 17 квітня зап­ропонував Англії та Франції укласти на 5-10 років союзний договір із воєнною конвенцією про взаємну допомогу. Проте Ан­глія відмо­вилася від радянської ініціативи. З травня М. Литвинова, прихиль­ника європейської ко­лективної безпеки, на посаді наркома закордон­них справ заступив В. Молотов. Це була ознака змін у зовнішній по­літиці СРСР. Радянський уряд шукав можливостей уникнути воєнної загрози з боку Заходу й зміцнити безпеку країни шляхом переговорів з обома блоками. Уряди Англії та Франції вважали свої контакти з Ра­дянським Союзом насамперед знаряддям тиску на Німеч­чину, аби домогтися від неї якихось поступок, і, крім то­го, як писав американ­ський посол у Лондоні Дж. Кеннеді (батько Джона Кеннеді), засобом «зв'язати Росію», щоб вона не уклала угоди з Німеччиною. 2 червня уряд СРСР передав Англії та Франції чіткі проекти договору про взаємодопомогу й воєнної конвенції трьох держав. Це внесло деякі зміни у ведення переговорів. Вирішено перейти від обміну нота­ми до прямих переговорів у Москві.

2. Другий етап – політичні переговори із середини червня до 23 липня 1939 р. Москва запросила до прямих перегово­рів міністра закордонних справ Англії. Але Галіфакс відмо­вився. В Москву направили У. Стренга. Стренг, звичайно, мало допоміг справі – Лон­дон дав йому вказівку саботувати й зволікати з переговорами. У липні англійська дипломатія розглядала два можли­вих результати перего­ворів у Москві – їх зрив або укла­дення обмеженого пакту. Водночас вона вела таємні пере­говори з німецькими дипломатами. Так, радник Чемберлена Г. Вільсон мав бесіди з німецьким чиновником з особи­вих доручень X. Вольтатом щодо можливості під­писання англо-німецької угоди про відмову від застосу­вання сили у взаємовід­носинах і про «розмежування сфер інтересів» (невтручання Німеччи­ни в справи Британської імперії, а Англії – в справи «Великого німецького рейху»). Про це ж вели таємні переговори в Лондоні міністр зовнішньої торгівлі Р. Хадсон з X. Вольтатом, Г. Вільсон з німецьким послом Г. Дірксеном та особистим секрета­рем Ріббен­тропа Т. Кордтом. Все це спонукало радянський уряд припинити не­ефективні політичні переговори з Англією та Францією й запропо­нувати їм проведення воєнних переговорів з ме­тою укладення воєн­ної конвенції.

3. Третій етап – воєнні англо-франко-радянські перего­вори. Вони відбулися в Москві 12-21 серпня 1939 р. Радянський уряд призначив для цих переговорів деле­гацію високого рангу – наркома оборони К.Є. Ворошилова, начальника Генерального штабу Б.М. Шапо­шникова, наркома ВМФ М.Г. Кузнецова, начальника ВПС РСЧА О.Д. Локгіонова та ін. Це свідчило про велике зна­чення, яке надавав переговорам Радянський Союз. Уряди Англії та Франції відрядили до Москви другорядних військових. Так, керівником англійської деле­гації був призначений відставний адмірал П. Дракс. У Москві вия­вилося, що в нього немає офіційних повноважень для підписання угоди. Французьку воєнну місію очолив маловідомий генерал Ж. Думенк. Англійський генерал Хейвуд заявив, що Англія може виставити 5 піхотних і 1 ме­ханізовану дивізію. Думенк зазначив, що французька ар­мія сконцентрується «на вигідних місцях для дії танків та артилерії й перейде в контратаку». Переговори були не просто безглуздими, це було зну­щання над самою ідеєю воєнного співробітництва трьох держав перед загрозою агресії Німеччини. Начальник Генерального штабу Червоної Армії Б. М. Шапошников у доповіді 15 серпня виклав радян­ські пропозиції: Радянський Союз готовий виставити проти агресора в Європі 136 дивізій, 5 тис. важких гармат, до 10 тис. танків, до 5,5 тис. бойових літаків. При цьому радянська делегація розгля­нула три варіанти спільних воєнних дій СРСР, Англії та Франції.

Варіант 1. У випадку нападу агресорів на Англію та Францію Радянський Союз одразу готовий виставити збройні сили, що дорів­нюватимуть 70 % англо-французьких сил, виставлених проти Німеч­чини.

Варіант 2. Якщо агресор нападе на Польщу та Руму­нію, вони мобілізують усі свої сили, Англія та Франція негайно оголосять війну Німеччині, Радянський Союз «виставить 100% від збройних сил, які виділять Англія та Франція».

Варіант 3. У випадку нападу Німеччини на СРСР че­рез Прибал­тику Радянський Союз виставить 120 піхотних і 16 кавалерійських дивізій, а Франція й Англія – 70% цих сил. Польща зобов'язана, як їхня союзниця, вистави­ти проти Німеччини не менш як 45 дивізій.

Західні місії по суті знехтували радянськими пропози­ціями, навіть не відповіли, чи Польща пропустить через свою територію радянські війська. Переговори зайшли у безвихідь.

К.Є. Ворошилов запропонував припинити 21 серпня переговори, поки уряди Англії та Франції «не внесуть пов­ної ясності» у свої позиції.